Pat_fiziologiya_Ataman

3.Дієтотерапія, що забороняє вживати харчові продукти з високим вмістом цукру, регулює енергетичну цінність їжі та режим її споживання.

4.Фізичні навантаження (тренування). Вони зменшують рівень гіперглікемії й збільшують чутливість м'язової тканини до інсуліну.

21. Порушення жирового обміну

21.1. Назвіть основні причини порушень жирового обміну в організмі.

Причинами розладів жирового обміну можуть бути порушення:

1)перетравлювання і всмоктування ліпідів у тонкій кишці;

2)транспорту ліпідів кров'ю;

3)депонування ліпідів у жировій тканині;

4)жирової функції печінки (див. розд. 31);

5)проміжного обміну ліпідів у периферичних тканинах;

6)нервової й гормональної регуляції жирового обміну.

27.2. Що може бути причиною порушень перетравлювання і всмоктування ліпідів у кишках?

1. Порушення емульгування жирів:

а) недостатнє надходження жовчі в кишки (механічна жовтяниця); б) передчасне руйнування жовчних кислот бактеріальною флорою при порушенні моторної функції кишок.

2. Порушення гідролітичного розщеплення жирів:

а) недостатнє надходження панкреатичної ліпази у дванадцятипалу кишку; б) порушення активації цього ферменту за умов недостатньої секреції жовчі.

3.Порушення утворення ліпідних міцел у порожнині тонкої кишки: а) недостатнє надходження жовчі в тонку кишку;

б) зв'язування жовчних кислот деякими лікарськими препаратами (холестира-мін, неоміцин та ін.); в) утворення кальцієвих солей жирових кислот при надмірному надходженні

кальцію з їжею й водою.

4.Порушення всмоктування міцел:

а) швидка евакуація вмісту тонкої кишки (проноси); б) ушкодження епітелію слизової оболонки тонкої кишки (ентерити, радіаційні ураження).

5. Порушення ресинтезу тригліцеридів і формування хіломікронів в епітеліальних клітинах кишок:

а) зменшення кількості або пригнічення активності відповідних ферментів; б) дефіцит АТФ.

21.3. Які зміни складу крові можуть бути проявом порушень транспорту ліпідів в організмі?

Гіперліпопротеїнемія і гіполіпопротеїнемія — відповідно збільшення й зменшення вмісту ліпопротеїдів у плазмі крові; дисліпопротеїнемія — порушення співвідно-

шення між окремими класами ліпопротеїдів плазми крові; гіперліпацидемія

— збільшення вмісту вільних жирових кислот у крові.

21.4. Які існують класи ліпопротеїдів плазми крові?

У плазмі крові містяться хіломікрони (ХМ), ліпопротеїди дуже низької густини (ЛПДНГ), ліпопротеїди проміжної густини (ЛППГ), ліпопротеїди низької густини (ЛПНГ), ліпопротеїди високої густини (ЛПВГ).

21.5. Дайте порівняльну характеристику різних класів ліпопротеїдів

плазми крові.

21.6. Як класифікують гіперліпопротеїнемії?

За походженням гіперліпопротеїнемії бувають первинними (спадковими) і

вторинними (набутими).

Класифікація ВООЗ передбачає поділ гіперліпопротеїнемій на типи залежно від того, вміст ліпопротеїдів якого класу збільшений у крові (див. запит.

21.9).

Залежно від механізмів розвитку гіперліпопротеїнемія може бути

продукційною і ретенційною.

21.7.Які генетичні дефекти можуть бути причиною розвитку первинних (спадкових) гіперліпопротеїнемій?

1. Генетично обумовлені зміни структури апопротеїнів — білкової частини ліпопро-теїдних міцел, унаслідок чого ліпопротеїди плазми крові не можуть взаємодіяти з відповідними рецепторами або зазнавати ферментативних перетворень.

2. Спадкові дефекти ферментів, що беруть участь в обміні ліпопротеїдів, зокрема, дефіцит ліпопротеїнліпази, печінкової ліпази, лецитинхолестеролацилтрансфера-зи (ЛХАТ).

3. Аномалії клітинних рецепторів до ліпопротеїдів.

21.8.Назвіть можливі причини розвитку вторинних (набутих) . гіперліпопротеїнємій.

1. Ендокринні хвороби (цукровий діабет, гіпотиреоз). 2. Метаболічні розлади (ожиріння, подагра).

3. Хвороби нирок (нефротичний синдром).

4. Хвороби печінки (обтураційна жовтяниця).

5. Інтоксикації (алкоголізм).

21.9.Наведіть класифікацію гіперліпопротеїнємій, запропоновану експертами ВООЗ.

Умовні позначення див. запит. 21.4.

21.10. Наведіть приклади розвитку різних типів гіперліпопротеїнємій за класифікацією ВООЗ.

21.11.Що таке продукційна і ретенційна гіперліпопротеїнемія?

Продукційна гіперліпопротеїнемія розвивається внаслідок збільшення утворення ліпопротеїдів, а ретенційна — у результаті порушення їх утилізації.

21.12.У чому полягає патогенетичне значення гіперліпопротеїнемій ?

Гіперліпопротеїнемії сприяють розвитку атеросклерозу (див. розд. 28).

21.13.Наведіть приклади гіполіпопротеїнемій. Дайте коротку характеристику.

Зменшення вмісту в крові ліпопротеїдів (гіполіпопротеїнемія) спостерігається значно рідше, ніж гіперліпопротеїнемія. Причиною гіполіпопротеїнемій найчастіше є спадково обумовлені порушення. Серед них:

1) абеталіпопротеїнемїя. В організмі нема апопротеїну В, унаслідок чого не утворюються хіломікрони і ЛПНГ. Клінічно виявляє себе стеатореєю (поява жиру в калі) і авітамінозами жиророзчинних вітамінів. Успадковується аутосомнорецесивно; 2) гіпобеталіпопротеїнемія. Зменшено вміст ЛПНГ. Вважають, що це

доброякісний стан, який сприяє довголіттю, оскільки перешкоджає розвитку атеросклерозу й ішемічної хвороби серця. Успадковується аутосомно-домінантно;

3) танжерська хвороба (від назви острова Танжер на східному узбережжі США). Характеризується повною відсутністю ЛПВГ або наявністю їх аномальних форм. Порушується транспорт холестеролу від тканин у печінку, він накопичується в периферичних клітинах. Клінічно це виявляє себе гепатомегалією, спленомегалією, збільшенням лімфатичних вузлів.

21.14.Що таке "модифіковані" ліпопротеїди? Наведіть приклади. Яке їх патогенетичне значення?

"Модифікованими" називають якісно змінені ліпопротеїди (ЛП). До них, зокрема, відносять глікозильовані ЛП (зв'язані з глікозильними групами, утворюються при гіперглікемії), ацетоацетильовані ЛП (зв'язані з ацетооцтовою кислотою, утворюються при цукровому діабеті); ЛП, зв'язані з продуктами пероксидного окиснення ліпідів; ліпопротеїн X (з'являється при обтураційній жовтяниці); комплекси ліпопро-теїд-антитіло.

"Модифіковані" ЛП є атерогенними. їх накопичення сприяє розвитку атеросклерозу.

21.15.Що таке первинне і вторинне ожиріння?

Первинним називають ожиріння, що являє собою самостійний патологічний процес.

Вторинне ожиріння є ознакою тих чи тих захворювань. Найпоширенішими варіантами вторинного ожиріння є церебральне і гормональне ожиріння.

21.16. Назвіть основні причини первинного ожиріння.

1.Надмірне споживання їжі, що перевищує енергетичні витрати організму.

2.Гіподинамія — обмеження фізичної активності людини.

3.Генетична схильність. Може виявляти себе особливостями харчової поведінки людини або особливостями регуляції жирового обміну.

21.17.У яких випадках виникає церебральне ожиріння?

Церебральне ожиріння виникає при ураженнях гіпоталамуса, де зосереджені центри, що регулюють харчову поведінку. Такі ураження виникають при травмах, пухлинах, енцефаліті. Провідним механізмом ожиріння в цьому випадку є поліфагія (підвищення апетиту).

21.18.Які гормональні порушення можуть бути причиною вторинного ожиріння?

Гормональне ожиріння розвивається як одна з ознак ендокринних хвороб. Воно супроводжує розвиток:

а) гіпотиреозу; б) аденоми острівців підшлункової залози (гіперінсул інізм);

в) синдрому Іценка—Кушинга; г) гіпофункції статевих залоз.

21.19.ЧИМ відрізняється гіперпластичний тип ожиріння від гіпертрофічного?

Гіперпластичне ожиріння пов'язане з гіперплазією жирових клітин, тобто зі збільшенням їхньої кількості. Для нього характерними є початок у ранньому дитячому віці і велика надлишкова вага.

В основі гіпертрофічного ожиріння лежить збільшення маси окремих жирових клітин, при цьому їхня кількість не міняється. Ожиріння цього типу має більш пізній початок і не настільки виражене, як у попередньому випадку.

21.20.Які існують експериментальні моделі ожиріння?

I. Експериментальні моделі первинного ожиріння. Отримано чисті лінії мишей і щурів з генетично обумовленим ожирінням, що є ознакою, яка передається від потомства до потомства.

II. Експериментальні моделі вторинного церебрального ожиріння:

а) руйнування вентромедіальних ядер гіпоталамуса, що утворюють "центр насичення";

б) електростимуляція латеральних ядер гіпоталамуса, що становлять "центр апетиту".

III. Експериментальні моделі вторинного гормонального ожиріння:

а) вимикання функції деяких ендокринних залоз (видалення щитоподібної залози, кастрація); б) введення в організм великої кількості деяких гормонів (інсуліну, глюкокор-тикоїдів).

IV. Експериментальні моделі місцевого ожиріння — перетинання симпатичних нервів. При цьому в тканині з порушеною іннервацією збільшується маса жирової клітковини, оскільки припиняється ліполітична дія катехоламінів.

21.21. Які механізми лежать в основі збільшення маси жирової тканини при ожирінні?

I. Посилення ліпогенезу. Цей механізм є провідним при:

а) посиленому надходженні жирових кислот у жирові клітини з хіломікронів і ліпопротеїдів дуже низької густини (переїдання, церебральне ожиріння, гіперінсулінізм); б) посиленому утворенні жирових кислот в адипоцитах із глюкози (надмірне

споживання вуглеводів, гіперінсулінізм, гіперфункція кори надниркових залоз); в) збільшенні активності ферментів ліпогенезу (гіперінсулінізм).

II. Пригнічення ліполізу. В основі цього механізму зменшення активності гормончут-ливої ліпази адипоцитів. Це буває при:

а) гіподинамії; б) гіпотиреозі;

в) порушенні симпатичної іннервації.

21.22. У чому полягає патогенетичне значення ожиріння?

При ожирінні значно зростає ризик виникнення багатьох соматичних хвороб. Серед них — атеросклероз, ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, цукровий діабет II типу.

21.23. Що таке гіперкетонемія? Які причини й механізми лежать в основі її розвитку?

Гіперкетонемія - це накопичення кетонових тіл у крові. До них відносять ацетооцтову кислоту, р-оксимасляну кислоту, ацетон.

Основною причиною гіперкетонемії є збільшення вмісту в крові вільних жирових кислот - гіперліпацидемія. Остання виникає при посиленні ліполізу в жировій тканині, наприклад, при цукровому діабеті І типу, гарячці, у другому періоді голодування.

Надлишок вільних жирових кислот надходить у печінку, де під дією

ферментів р-окиснення" утворюється велика кількість ацетил-КоА. Якась його частина зазнає подальших перетворень у циклі Кребса (інтенсивність цього процесу залежить від енергетичних потреб гепатоцитів), а невикористана кількість, що залишилася, іде на утворення кетонових тіл, які надходять у кров і можуть бути утилізовані як

цінний ! енергетичний субстрат периферичними клітинами.

При деяких захворюваннях, наприклад, при цукровому діабеті І типу, використання кетонових тіл клітинами порушується. Це збільшує гіперкетонемію.

Гіперкетонемія завжди супроводжується кетонурією (ацетонурією) — появою кетонових тіл (ацетону) у сечі.

21.24.Які гормони посилюють ліполіз у жировій тканині і можуть викликати гіперліпацидемію з наступною гіперкетонемією?

Ліполітичну дію мають контрінсулярні гормони, зокрема, катехоламіни, глюкагон, глюкокортикоїди, тироксин. Вони через активацію аденілатциклазної системи підвищують активність гормончутливої ліпази клітин жирової тканини.

21.25.Які порушення в організмі обумовлює гіперкетонемія?

1.Метаболічний ацидоз. Пов'язаний з накопиченням кислих продуктів (ацетооцтової, Р-оксимасляної кислот).

2.Інтоксикація. Обумовлена головним чином ацетоном. Ця речовина легко проникає в багаті ліпідами тканини, зокрема, у структури ЦНС і, "розчиняючи" ліпіди мембран, порушує їх бар'єрну і транспортну функції.

3.Кома. Є найтяжчим для організму порушенням. Розвивається як наслідок декомпенсованого метаболічного ацидозу та інтоксикації.

22о Порушеним білкового обміну, обміну амінокислот і азотистих основ

22.1.Що таке позитивний і негативний азотистий баланс? Наведіть приклади.

У дорослої здорової людини кількість азотистих речовин, що виводяться з організму, дорівнює кількості, що він її отримує з їжею. Такий стан називається

азопшс- \ тою рівновагою.

В організмі, що росте, при вагітності, при введенні або надмірному утворенні ! анаболічних гормонів, при посиленому годуванні після виснажливих хвороб азоту виводиться менше, ніж його надходить. У цьому випадку йдеться про позитивний азотистий баланс.

І навпаки, якщо азоту виводиться більше, ніж надходить, то розвивається негативний азотистий баланс. Це може бути при голодуванні, втраті білків через нирки (протеїнурія), шкіру (опіки), кишки (проноси); при тиреотоксикозі, інфекційній гарячці.

22.2.Назвіть основні причини аліментарної білкової недостатності.

Аліментарнії білкова недостатність розвивається внаслідок порушень надходження в організм білків, їх перетравлювання і всмоктування. Основними її причинами є голодування, незбалансоване за амінокислотним і складом харчування, запальні й дистрофічні зміни різних відділів кишок, що супроводжуються порушеннями їх секреторної та моторної функцій.

22.3.Назвіть основні причини порушення біосинтезу білків у клітинах.

1. Порушення структури генів, що кодують інформацію про будову білків (мутації).

2.Отрути й специфічні інгібітори мультиферментних комплексів, що забезпечують ] процеси транскрипції, трансляції й посттрансляційної модифікації білків.

3.Дефіцит незамінних амінокислот.

4.Дефіцит АТФ.

5.Порушення утворення транспортних і рибосомної РНК, білків рибосом.

22.4.Порушення яких етапів можуть спричиняти розлади біосинтезу білків у клітинах?

I. Порушення транскрипції- утворення інформаційної РНК на матриці ДНК. II. Порушення трансляції— синтезу поліпептидних ланцюгів з амінокислот.

III. Порушення посттрансляційної модифікації білків — формування їхньої третин- ; ної й четвертинної структур.

22.5. Які зміни білкового складу крові можуть виникати в умовах патології?

I. Гіпопротеїнемія - зменшення вмісту білків у плазмі крові. Виникає головним чином за рахунок зниження кількості альбумінів і може бути набутою і спадковою. До гіпопротеїнемії спричиняються голодування, аліментарна білкова недостатність, захворювання печінки, вихід білків із кровоносного русла (крововтрата, плазмовтрата, ексудація, транссудація) і втрата білків із сечею (протеїнурія). Гіпопротеїнемія веде до зменшення онкотичного тиску плазми крові, у результаті чого рідина виходить з кровоносних судин в інтерстиціальну тканину -

розвиваються набряки.

II. Гіперпротеїнемія — збільшення вмісту білків у плазмі крові. Буває відносною (згущення крові) і абсолютною. Абсолютна гіперпротеїнемія найчастіше обумовлена збільшенням синтезу білків плазми крові і головним чином у- глобулінів (антитіл).

Клінічні прояви гіперпротеїнемії пов'язані зі збільшенням в'язкості крові, зміною її реологічних властивостей і, як наслідок, порушеннями мікроциркуляції.

III. Диспротеїнемія - зміна співвідношення між окремими білковими фракціями крові. Може бути спадковою і набутою. Часто пов'язана зі зміною спектру а- і у- глобулінів. Характерна для гострих запальних процесів ("білки гострої фази запалення"), дифузних захворювань сполучної тканини, аутоімунних захворювань. Іноді в крові з'являються якісно змінені білки, зокрема, парапротеїни і кріоглобуліни. Парапротеїни — це імуноглобуліни, що є продуктами одиничних клонів лімфоцитів. їх поява обумовлена проліферацією окремих антитілосинтезуючих клітин, що буває при патологічних процесах пухлинної природи (мієломна хвороба, макроглобулінемія Вальденстрема).

Кріоглобуліни — це різновид парапротеїнів. Вони являють собою патологічні білки із властивостями імуноглобулінів, що преципітують при охолодженні.

22.6. Що таке продукційна іретенційна гіперазотемія?

Пперазотемія — це збільшення залишкового (небілкового) азоту в крові. У нормі залишковий азот на 50 % складається з азоту сечовини, близько 25 % його припадає на частку амінокислот, інша частина — на інші азотисті продукти. Продукційна (печінкова) гіперазотемія виникає внаслідок порушення утворення сечовини, детоксикації азотистих продуктів у печінці.

Ретенційна (ниркова) гіперазотемія є наслідком порушення видільної функції нирок.

22.7. Які фактори можуть викликати порушення утворення сечовини в печінці?

Порушення синтезу сечовини може спостерігатися на завершальних етапах розвитку недостатності печінки як одна з ознак порушення її детоксикаційної функції.

Можливі спадково обумовлені порушення сечовиноутворення. їх причиною може бути недостатній синтез цілого ряду ферментів: аргінінсукцинатліази (аргінін-

сукцинатурія), карбамоїлфосфатсинтетази і орнітинкарбамоїлтрансферази (амоніє-мія) і аргінінсукцинатсинтетази (цитрулінурія).

Наслідком порушення синтезу сечовини є накопичення аміаку в крові й цілий ряд пов'язаних з цим тяжких клінічних проявів (докладно див. розд. 31).

22.8. У чому сутність і чим виявляють себе спадково обумовлені порушення обміну фенілаланіну?

Спадково обумовленим порушенням обміну фенілаланіну є фенілкетонурія - за-хворювання з аутосомно-рецесивним типом спадкування. Його причиною є генетичний дефект ферменту фенілаланінгідроксилази, що в нормі перетворює фенілаланін на тирозин (рис. 73). За відсутності зазначеного ферменту окиснення фенілаланіну відбувається шляхом утворення фенілпіровиноградної і фенілмолочної кислот. Однак цей шлях має малу пропускну здатність, і тому фенілаланін накопичується у великій кількості в крові, тканинах і спинномозковій рідині, що в перші ж місяці життя веде до

Для хворих на подагру характерне збільшення рівня сечової кислоти в крові (гіперурикемія). Гіперурикемія може супроводжуватися відкладенням солей сечової кислоти в суглобах і хрящах, де через слабке кровопостачання завжди є тенденція до зменшення рН (кисле середовище сприяє випаданню солей в осад). Відкладення солей викликає гостре подагричне запалення, що супроводжується болем, гарячкою і завершується утворенням подагричних вузлів і деформацією суглобів.

22.11. Що є факторами ризику подагри?

Факторами ризику подагри можуть бути:

1)надмірне надходження пуринів в організм (уживання в їжу великої кількості м'яса, особливо з вином і пивом);

2)надмірне надходження в організм молібдену, що входить до складу ксантинокси-дази, яка перетворює ксантин у гіпоксантин. Останній потім перетворюється в сечову кислоту;

3)стать (частіше хворіють чоловіки);

4)літній вік, для якого характерна вікова гіперурикемія;

5)спадкова схильність. Можливими є домінантно успадковуване підвищення рівня сечової кислоти в крові і зміни факторів, що підтримують сечову кислоту в розчиненому стані.