обж

Вказана стратегічна проблема становить одне з пріоритетних завдань у програмі розвитку України в ХХІ столітті.

Забезпечення еколого-гігієнічної безпеки населення потребує значних мате-ріальних витрат. Їх оптимізація залежить від прийнятного рівня ризику, який відповідає максимальному перевищенню загальної користі людської діяльно-сті над можливою шкодою від дії екологічних, соціальних та інших чинників. Для вимірювання прогнозованої або неконтрольованої еконебезпеки застосо-вується шкала ризику, який є кількісною величиною “усвідомленої небезпеки виникнення події з певними у просторі і часі небажаними наслідками” (А.Б. Качинський, А.М. Сердюк, 1995). Але єдиного визначення поняття “ризик” ще немає. В найпопулярнішому тлумаченні екологічний ризик – це імовірність небажаних змін природних об’єктів від дії чинників, що мають підвищену небезпеку. Оцінка ризику в галузі промислової, природної, екологічної та епідеміологічної безпеки включає такі його різновиди як абсолютний, атрибутивний, соціальний, відносний, популяційний, інженерний та ін. На відміну від традиційного підходу до гігієнічних стандартів, який заснова-ний на концепції пороговості і полягає в установленні ГДК з використанням коефіцієнту запаса, принципово новий ризиковий підхід пов’язаний з визначен-ням, кількісною характеристикою і контролем можливої небезпеки для людини конкретного чинника. Концептуальна модель ризику вперше сформульована в США у 1983 р., а в 1998 р. офіційно визнана в Росії. Її ключовою ланкою є необхідність розрахунків ризику здоров’ю, щоб визначити можливість виникнення захворювання або дострокової смерті від забруднень об’єктів дов-кілля (П.С.Жілін,2001). В оцінку ризику входить і комплекс питань, пов’яза-них з розвитком патології (Б.А.Курляндський, С.М.Новіков, 1997). Для розрахунку ризику від дії неканцерогенних речовин встановлюють порогові величини токсичності, нижче яких їх наявність у довкіллі є безпечною. Такому критерію відповідають наші ГДКсд. Процес оцінки ризику включає 4 взаємопов’язаних етапи: ідентифікацію джерел небезпеки, встановлення математичної залежності біоефектів типу “доза-час-ефект”, характеристику ризику (ВООЗ, 1999), управління ризиком. Індикаторами загальнотоксичних ефектів є показники смертності, тривалості життя, загальної захворюваності, порушень функціонального стану організму (І.О.Черніченко, 1995).  Методологія визначення ризику як показника рівня безпеки більш-менш з’ясована, але в галузі епідеміологічних, гігієнічних і природоохоронних досліджень багато аспектів проблеми залишаються невирішеними. Так, одним із пріоритетних і маловивчених напрямків забезпечення екобезпеки є зниження ризику від дії на оточуюче середовище та організм людини продуктів неповного згоряння автомобільного палива, у складі яких в атмосферне повітря надходять суміші оксидів азоту, вуглецю, сірки, до 100 ПАВ, тверді частинки, сорбуючі органічні речовини тощо. В умовах різних варіантів дії складної хімічної суміші із відпрацьованих газів двигунів неможливо диференціювати внесок окремих компонентів, оскільки їх сумісний вплив може викликати антагоністичні, синергічні або адитивні ефекти. У наш час оцінка ризику від дії хімічних сумішей залишається складною проблемою. З епідеміологічної точки зору чинники ризику асоціюються як з великим поширенням, так і з підвищеною імовірністю виникнення нових випадків захво-рювання, смерті тощо. Абсолютний ризик визначається як вірогідність появи у людини захворювання за певний час. Проте він може бути виявлений лише на основі спостережень над колективом. Відносний ризик оцінюють відношенням значень ризику при наявності та відсутності дії чинника (Н.В.Лебедева, Е.Б.Гурвич, 1993). У Західній Європі та міжнародних організаціях приймаються поняття ризику, яким можна нехтувати (1 випадок смерті на 106 чоловік/рік), допустимого (1 випадок смерті на 105 чоловік/рік) і недопустимого (1 випадок смерті на 104 чоловік/рік). В токсикології оцінюється тільки ризик можливої смерті (А.D.Dауаn,1991). Завданням токсикології є прогноз можливого ризику та вирішення питання про недопустимість застосування речовин з метою досягнення максимального ефекту при мінімальній небезпеці для здоров’я.  Самостійне значення має питання гарантії безпеки для 95% або 99% попу-ляції. З ним пов’язано поняття максимально допустимого ризику, який для еко-системи, наприклад, сягає імовірності загибелі 5 % видів біоценозу. Толерантні інтервали будуть надійно гарантувати 95%, 99% і 99,9% негативних змін виборки, а за цими інтервалами ризик буде нижче - 5; 1; 0,1 % значимості (І.Д.Тагікер, 2000). У зв’язку з цим постає питання, який рівень безпеки є прий-нятним, тобто забезпечує максимальне перевищення загальної користі від певної людської діяльності над шкодою від дії різних чинників. Згідно з даними літератури рівні ризику (включаючи імовірність аварій і підвищення захво-рюваності та смертності при викидах радіоактивних і хімічних речовин, а також наслідки паління сигарет) можуть коливатися в межах від 10-8 до 10-2/на рік.