15.Поняття про **ятрогенні хвороби** та **хвороби цивілізації**

"Хвороби цивілізації"	виникають внаслідок впливу на суспільство соціальних патогенних чинників.
Ятрогенні хвороби (з лат. iatros – лікар; gennao – створювати)	розвиваються внаслідок деонтологічних помилок медичних працівників – неправильних висловлювань і поведінки, що мають психотравмуючу дію

16. Патогенез:визначення,основні положення патогенезу.

Патогенез (pathos – хвороба, страждання; genesis – розвиток)

це сукупність процесів, що виникають в організмі при дії на нього патогенних чинників, це комплекс взаємозвۥязаних процесів пошкодження і адаптації організму, які лежать в основі виникнення, розвитку і завершення конкретних хвороб і патологічних процесів.

17. Шляхи генералізації патологічних процесів:

Генералізація (generalisatio; з лат. generalis – загальний) в патології

розповсюдження патологічного процесу по організму (або органу) з обмеженого вогнища.

1. Гуморальні шляхи:

1. гематогенна генералізація (g. haematogena) – розповсюдження агента, що викликає патологічний процес, з плином крові.

2. лімфогенна генералізація (g. lymphogena) – розповсюдження агента, що викликає патологічний процес, із плином лімфи.

3. лікворогенна генералізація (g. liqorogena) – розповсюдження агента, що викликає патологічний процес, за ліквором.

4. спутогенна генералізація (g. salivogena) – розповсюдження агента, що викликає патологічний процес, через слину.

2. Тканинні шляхи:

1. інтраканалікулярна, внутріканальцева генералізація (g. intraca-nalicularis; з лат. intra – всередині + canaliculus – каналець) – шлях розповсюдження патологічного процесу природними каналами чи щілинами, в основному при розповсюдженні вже існуючих процесів (переважно шлунково-кишковим трактом, сечовидільними та дихальними шляхами). Наприклад, при туберкульозі легень казеозні маси, які розпадаються, містять бактерії і з будь-якого вогнища аспіруються по системі бронхів, уражуючи нові відділи паренхіми легень.

2. генералізація прямим продовженням (g. реr continuitatem) – здійснюється внаслідок збільшення (росту) первинного осередку ураження.

3. генералізація шляхом контакту (g. реr contiguitatem) – розповсюдження виникає внаслідок безпосередньої дії патогенних чинників на прилеглі здорові ділянки (наприклад, парієтальні перитоніти на ділянках пошкодження вісцеральної очеревини; плеврити, як ускладнення пневмонії та ін.).

3. Нейрогенний шлях генералізації – шлях розповсюдження патологічного процесу вздовж нервових волокон. Наприклад, патологічний процес при поліневриті не стільки розповсюджується вздовж нерва, скільки набуває тенденції до генералізації з ураженням інших нервів і розвитком полірадикулоневриту. Вірус сказу (Lyssa), після потрапляння в організм, розповсюджується періневральними просторами нервових стовбурів і уражує центральну нервову систему. Віруси простого герпесу (Herpes simplex) реплікуються в гангліях і в навколишніх тканинах, а потім розповсюджуються периферичними чутливими волокнами. Очна форма (herpes zoster opthalmicus) характеризується розповсюдженням інфекції на очну гілку трійчастого нерва. При розповсюдженні процесу на чутливу гілку лицьового нерва розвивається синдром Рамсея-Ханта (herpes zoster otiticus) при якому уражується слуховий канал.

4. Змішаний шлях генералізації (g. mixta) – розповсюдження агента, який викликав патологічний процес, різними шляхами – гематогенним, лімфогенним та ін. Наприклад, вегетативні форми збудника правцю (Clostridium tetani) в анаеробних умовах здатні виробляти екзотоксин, який по рухових нервових волокнах, гемато- та лімфогенно досягає спинного і довгастого мозку, блокує гальмівні нейрони, що приводить до розвитку тривалих тонічних судом скелетної мускулатури.

18. I. Етіотропний принцип. Етіотропне лікування включає заходи, скеровані на ліквідацію або зниження ступеня або тривалості дії на організм причини гіпоксії. Терапія здійснюється при неодмінному врахуванні типу гіпоксії.

II. Патогенетичний принцип. Патогенетична терапія базується на розриві ланцюгів патогенезу гіпоксичного стану або усунення його ключових ланок. З цією метою застосовують антиоксиданти – засоби, що пригнічують вільнорадикальне окиснення мембранних ліпідів, яке відіграє істотну роль в гіпоксичному пошкодженні тканин, і антигіпоксанти, що сприятливо впливають безпосередньо на процеси біологічного окиснення.

Патогенетичне лікування включає:

1) Ліквідацію або зниження ступеня ацидозу в організмі.

2) Зменшення вираженості дисбалансу іонів в клітинах, міжклітинній рідині, крові.

3) Запобігання або зниження ступеня пошкодження клітинних мембран.

4) Профілактику або зменшення вираженості альтерації ферментів в клітинах і біологічних рідинах.

5) Зниження витрати енергії макроергічних сполук за рахунок обмеження інтенсивності життєдіяльності організму.

Зараз виявлено понад 150 речовин, які мають антигіпоксичні властивості, але різні за спрямованістю біологічної дії (аміназин, апресин, індерал, барбаміл, дигоксин, анаболічні стероїди, різні препарати з лікарських рослин, вітаміни та інші фармакологічні засоби).

Всі протигіпоксичні препарати поділяють на такі групи:

• засоби, які покращують постачання кисню до тканин організму або внаслідок збільшення легеневої вентиляції, об’ємної швидкості кровоплину, кількості ретикулоцитів, еритроцитів і гемоглобіну в периферичній крові, або внаслідок підвищення дисоціації оксигемоглобіну;

• речовини, які підвищують стійкість тканин організму до кисневої недостатності шляхом зменшення витрати енергетичних ресурсів;

• сполуки, які сприяють утворенню енергії, тобто призводять до корекції порушеного тканинного дихання, біологічного окиснення, окиснювального фосфорилювання і підвищують активність глікогенолізу;

препарати, які нейтралізують продукти декомпенсованого метаболічного ацидозу, нормалізують обмін електролітів і функцію клітинних мембран

19.