6.Етапи планування експерименту.

Необхідно відмітити, що експериментальне моделювання складається з декількох етапів:

1. Планування експерименту.

2. Моделювання хвороби (патологічного процесу).

3. Вивчення хвороби (патологічного процесу) в динаміці, отримання інформації про зміни в організмі експериментальних тварин.

4. Аналіз і синтез результатів експерименту з наступним переносом отриманих даних в клініку.

1. Планування експерименту в свою чергу передбачає:

а) постановку мети і завдань дослідження;

б) створення робочої гіпотези;

в) визначення об’єкту експерименту (правильний підбір тварин);

г) вибір спеціальної методики, яка найкраще відповідає поставленому завданню;

д) визначення об’єму досліджень (види дослідів, їх кількість).

2. Моделювання хвороби. Особливим моментом в експерименті є застосування правильних, адекватних, інформативних методів і методик, оскільки вони повинні найбільш точно, об’ємно і глибоко забезпечити можливість перевірки гіпотези.

Для вивчення патологічних процесів використовують наступні методи моделювання хвороб:

10. метод вилучення – видалення або пошкодження якогось органу (хірургічне, хімічне, механічне) і порівняння симптомів, які з’явились з клінічною картиною захворювання при порушенні функції цього ж органу в людини;

11. метод ушкодження (руйнування) – використання хірургічних (пошкодження тканин, перерізка нерва), фізичних (температурні фактори, іонізуюче випромінювання), хімічних (інгібітори, отрути), імунологічних (протитканинні антитіла, сироватки) впливів;

12. метод створення дефіциту – моделюють авітамінози, гіпоксію;

13. метод перенавантаження – моделюють неврози, серцеву недостатність, атеросклероз, артеріальну гіпертензію із використанням, наприклад, холестерину і хлористого натрію;

14. метод екзогенної індукції – введення в організм тварин різних речовин, екстрактів з тканин, гормонів і порівняння цих результатів з результатами аналогічних впливів при тих чи інших захворюваннях людини (введення тиреоїдних гормонів – симптоми тиреотоксикозу);

15. метод подразнення – шляхом різних впливів змінюють функції того чи іншого органу (наприклад, при подразненні блукаючого нерву виникає брадикардія);

16. метод ізольованих або “переживаючих” органів (ізольоване серце, печінка, легені та ін.) дозволяє оцінити дійсний характер, глибину пошкодження цього органу і його роль в розвитку недостатності кровообігу, травлення, дихання і т.д.

17. метод тканинних культур (трансплантації і експлантації) дає можливість вивчати процеси малігнізації і оцінювати ефективність протипухлинних препаратів;

18. метод порівняльної патології – вивчення в порівняльному (еволюційному) аспекті гарячки, запалення, гіпоксії і т.д.

3. Вивчення хвороби (патологічного процесу) в динаміці. Для отримання інформації про зміни в організмі експериментальних тварин на різних рівнях організації організму використовують наступні методики:

• функціональні (ЕКГ, енцефалографія, спірографія тощо);

• морфологічні (світлова і електронна мікроскопія);

• біохімічні (визначення концентрації електролітів, гормонів, активність ферментів тощо);

• імунологічні (визначення титру антитіл, бласттрансформації лімфоцитів, імунних комплексів, тощо);

• генетичні (підрахунок хромосом, визначення статевого хроматину, генеалогічні, тощо);

4. Аналіз і синтез отриманих результатів. Для аналізу отриманих результатів користуються математичними, порівняльними, коригуючими і кореляційними методами.

За останні десятиліття експерименти на тваринах суттєво доповнені безпосередніми спостереженнями за хворою людиною з використанням сучасних високоінформативних біофізичних, біохімічних, електрофізіологічних та інших методів досліджень безпосередньо в клініці, що дозволяє проводити нешкідливі цілеспрямовані функціонально-діагностичні обстеження хворих і одержувати з перших рук цінні дані для поглибленого розуміння типових форм патології і окремих захворювань. У зв’язку з цим сучасна патофізіологія здебільшого набуває рис клінічної патофізіології.

Клінічна патофізіологія є ніби вершиною порівняльної патології, оскільки це патологія людини. Клінічна патофізіологія стає найактуальнішим на сьогодні розділом патофізіології, оскільки її основними завданнями є:

1. Дослідження загальних та конкретних закономірностей розвитку хвороби у пацієнта, встановлення їх зв’язку з реактивністю організму, а також вплив на їх реалізацію особистості лікаря та змісту терапії;

2. Вивчення патогенезу конкретного захворювання у конкретного пацієнта з метою підвищення ефективності лікування (прикладне завдання).