27.Реактивність,визначення поняття,класифікація,характеристика.

Реактивність

властивість організму відповідати змінами життєдіяльності на впливи зовнішнього середовища

Групова реактивність властива певним групам організмів в межах одного виду. За походженням вона може бути як спадковою так і набутою. Виділяють групи за віком, статтю, конституцією, расою, групою крові, резус-фактором. Можна говорити про реактивність людей з хворобою Дауна чи синдромом Марфана, або такими набутими захворюваннями як наркоманія, СНІД, туберкульоз. Набутою також може бути реактивність людей певних професій: шахтарів, програмістів, спортсменів. Можна виділити групи людей з різною реактивністю залежно від місця проживання, типу харчування, пори року чи часу доби. Останнім часом говорять про групову реактивність бідних та багатих людей (високого та низького соціального статусу).

Індивідуальна реактивність зумовлена спадковими і набутими факторами. Вона залежить від тих умов зовнішнього середовища, в яких організм розвивається, – характеру харчування, кліматичного поясу, від вмісту кисню в атмосферному повітрі тощо.

Реактивність залежить від статі. У жіночому організмі реактивність змінюється у зв’язку з менструальним циклом, вагітністю. Жіночий організм більш стійкий проти гіпоксії, крововтрати, радіального прискорення, голодування.

Відома роль віку при визначенні стану реактивності. Ранній дитячий вік характеризується низькою реактивністю. Це визначається незрілістю нервової, ендокринної й імунної систем, недосконалістю зовнішніх і внутрішніх бар’єрів. Найвища реактивність спостерігається в зрілому віці, поступово знижуючись до старості. Люди похилого віку дуже сприйнятливі до інфекції, у них часто розвиваються запальні процеси в легенях, гнійничкові ураження шкіри, слизової оболонки. Причина цього полягає в ослабленні імунних реакцій і зниженні бар’єрних функцій старечого організму.

Індивідуальна реактивність може бути специфічною і неспецифічною.

Специфічна реактивність виражається в здатності утворювати антитіла на антигенні подразнення. Таким вимогам задовольняє імунологічна реактивність. Вона забезпечує несприйнятливість до інфекційних хвороб (імунітет), реакції біологічної несумісності тканин, підвищеної чутливості.

Неспецифічна реактивність виявляється при дії на організм різних факторів зовнішнього середовища. Вона реалізується за допомогою таких механізмів, як зміна функціонального стану нервової, ендокринної систем, біологічних бар’єрів і системи мононуклеарних фагоцитів (СМФ).

Специфічна і неспецифічна реактивність може бути фізіологічною і патологічною.

28.Резистентність, визначення поняття,класифікація,характеристика

Резистентність

стійкість організму до дії патогенних факторів

Пасивна резистентність пов’язана з анатомо-фізіологічними особливостями організму – будовою шкіри, слизової оболонки, кісткової тканини, щільних покривів комах, черепах, які зумовлені анатомо-морфологічними і фізіологічними особливостями організму, які отримані організмом спадково, або були сформовані в процесі життя. При цьому не спостерігається активних реакцій організму на даний патогенний чинник і відповідно, ці реакції йдуть без затрат енергії. Функціонування пасивної резистентності можливо у разі включення наступних механізмів:

1. існування перешкод між організмом та патогенним чинником (біологічні бар’єри);

2. відсутність структур організму, які здатні взаємодіяти з патогенним чинником (відсутність рецепторів до певних вірусів чи антигенів);

3. знищення патогенного чинника реакціями і механізмами, які не пов’язані власне з цим фактором (знищення цілого ряду мікроорганізмів лізоцимом слини, або соляною кислотою шлункового соку);

4. сповільнення, або затримка включення патологічних реакцій при дії патогенного чинника (підвищення резистентності до дії інфекційних чи механічних подразників під час наркозу, гіпотермії). Існує точка зору, що цей механізм не можна називати резистентністю, І.А.Аршавський запропонував називати такі реакції витривалістю.

Активна резистентність зумовлена захисно-пристосувальними механізмами. Так, стійкість проти гіпоксії пов’язана зі збільшенням вентиляції легень, прискоренням кровотоку, збільшенням вмісту еритроцитів і гемоглобіну в крові й т.д. Стійкість проти інфекційного впливу – імунітет – пов’язана з утворенням антитіл і активізацією фагоцитозу. Цей вид резистентності відбувається з затратами енергії. Прикладом можуть бути реакції антитілоутворення, фагоцитозу, гіпервентиляція легень і посилений синтез еритроцитів при крововтратах, гіпоксії, тощо.

Резистентність може бути первинна (вроджена), пов’язана зі спадковими факторами, і вторинна – набута.

Вроджена резистентність – це первинна опірність організму, виникнення і розвиток якої зумовлені спадковими факторами. Новонароджена дитина має вроджений імунітет до цілого ряду інфекційних чинників, люди негроїдної раси володіють вищою резистентністю в порівнянні з європеоїдами до дії ультрафіолетових променів, а чоловіки в порівнянні з жінками мають більшу резистентність до дії токсинів, алкоголю, тощо.

Набута резистентність може бути активна і пасивна. Прикладом першої форми є підвищення стійкості до гіпоксії в результаті акліматизації чи посилення стійкості проти інфекції після вакцинації. Набута пасивна резистентність виникає при серотерапії – введенні в організм готових антитіл.

Специфічна резистентність об’єднує реакції організму, які розвиваються проти конкретного агента в межах імунологічної реактивності. Іншими словами, це імунний захист проти антигенів. Імунітет є активний і пасивний, вроджений (первинний) та набутий (вторинний).

Неспецифічна резистентність – це здатність організму протистояти дії чужорідних агентів стереотипними механізмами, виробленими в процесі еволюції. Вона об’єднує весь спектр реакцій організму, спрямованих проти найрізноманітніших патогенних чинників, які розвиваються на основі реакцій неспецифічної реактивності, тобто включення механізмів нервової, ендокринної систем, біологічних бар’єрів та системи мононуклеарних фагоцитів.