1. Лабораторні методи дослідження екзокринної функції підшлункової залози:

• клінічний аналіз крові: лейкоцитоз, зрушення формули вліво, лімфоцитоз, прискорена ШОЕ;

• визначення вмісту панкреатичних ферментів у крові (амілаза, ліпаза, трипсин) та сечі (амілаза, ліпаза). При гострому панкреатиті амілаза в крові і сечі може підвищуватися в 5-10 разів;

• визначення рівня трипсину у сироватці крові. Підвищення рівню трипсину в крові свідчить про гострий перебіг захворювання;

• визначення еластази-1 в калі. Еластаза-1 - це протеолітичний фермент підшлункової залози, який не змінює своєї структури по мірі проходження через шлунково-кишко­вий тракт. Ці обставини дозволяють вважати, що концентрація еластази-1 в калових масах відображає ступінь екзокринної недостатності підшлункової залози. В нормі активність еластази-1 у дітей від 1 місяця складає більше 200 мкг/г калу. Показник менше як 100 мкг/г калу свідчить про тяжкий ступінь панкреатичної недостатності;

• ліпідограма. Цей метод дозволяє сумарно визначити загальну кількість жиру у фе­каліях з урахуванням жиру екзогенного походження. В нормі кількість жиру, який виділяється з калом, не повинна перебільшувати 10 % жиру, який надходить з їжею. Метод може бути використаний для уточнення характеру стеатореї, оцінки ефектив­ності ферментотерапії;

• копрологічне дослідження. Макроскопія - оцінка зовнішнього вигляду калових мас: поліфекалія, сірий колір випорожнень, зловонний запах. При мікроскопічному до­слідженні виділяють наступні симптоми:

• Стеаторея - наявність у калових масах нейтрального жиру (стеаторея І ступеня); жирних кислот, мил (стеаторея II ступеня); нейтрального жиру, жирних кислот, мил (стеаторея III ступеня);

• Креаторея - наявність у калових масах великої кількості м'язових волокон (++ або +++);

• Амілорея - наявність у калових масах великої кількості крохмальних зерен.

2. Лабораторні методи дослідження ендокринної функції підшлункової залози:

• визначення рівня цукру натще;

• глюкозотолерантний тест

3. Інструментальні методи дослідження:

• ультразвукове дослідження, чутливість якого 70%. З його допомогою виявляють збільшення розмірів залози, неоднорідність структури паренхіми, зниження ехогенності паренхіми за рахунок набряку і запалення, розширення протоки підшлункової залози за рахунок гіпертензії;

• золотим стандартом у діагностиці захворювань підшлункової залози є ендоскопічна ретроградна холецистохолангіопанкреатографія. Цей метод дозволяє виявити стеноз панкреатичної протоки, визначити структурні зміни протоки, кальцинати та білкові пробки;

• томографія (комп'ютерна, магнітно-резо­нансна) дозволяє виявити зміну розмірів і структури підшлункової залози, наявність кіст, вогнищ некрозу.

Диференціальний діагноз гострого панкреатиту проводиться з захворюваннями, які супроводжуються інтенсивним больовим синдромом: непрохідність кишечнику, печінкова колька, перфорація виразки дванадцятипалої кишки, гострий апендицит, гострий холецистит.

Лікування

В перші 3 доби показаний голод та до­зоване пиття, що забезпечує підшлунковій залозі фізіологічний спокій. Постійним назогастральним зондом відсмоктують шлунковий вміст.

При поліпшенні стану дієту розширюють дуже поступово: спочатку вводять протерті каші на воді, потім на молоці, слизовий суп, чай, сухарі, омлет, потім сир, молочний кисіль, желе на молоці, білий хліб.

При зменшенні виразності больового синдрому рекомендують дієту - стіл № 5 за Певзнером з обмеженням жирів до 55-60 г на добу, вуглеводів до 250-300 г на добу і збільшення білка до 80-120 г на добу за рахунок молочних продуктів, яєць, нежирних сортів м'яса і риби. Повністю виключають сокогінні та жовчогінні продукти: сирі фрукти і овочі, соки, рослинні жири, м'ясні бульйони, гострі страви, гриби, каву, шоколад. Показані страви, що містять природні інгібітори ферментів - яєчний білок, вівсяна каша, соя, картопля. Дієту варто строго дотримувати протягом 6 місяців.

Ліквідація болю.

1. анальгетики: баралгін, анальгін, у важких випадках можна призначати наркотичні анальгетики - промедол 2%;

2. спазмолітики гладкої мускулатури: папаверин, но-шпа, галідор; міотропні спазмолі­тики: дюспаталін;

3. холінолітики з переважною спазмолітичною дією: платифілін, бускопан, метацин.

Пригнічення функціональної активності підшлункової залози. Препаратами вибору при призначенні антисекреторної терапії є Н₂-гістаміноблокатори (ранітидин, квамател) та інгібітори протонної помпи (омепразол, езомепразол).

Найбільшими інгібіторами секреції під­шлункової залози являються регуляторні пептиди - соматостатин, даларгін, глюкагон. Вони призначаються при важких формах панкреатиту.

Після ліквідації больового синдрому (в середньому через 7 днів) для пригнічення секре­торної активності підшлункової залози також призначають панкреатичні ферменти, до складу яких не входить жовч: панкреатин, мезим-форте, креон.

Курс ферментотерапії про­водять під контролем копрограми, при розширенні дієти доцільно збільшити дозу препарату на кілька днів з поступовим її зниженням.

Зменшення ферментативної токсемії проводять при важкому перебігу гострого панкреатиту: інгібітори протеолізу: контрикал, трасилол, гордокс, зимофен. Препарати ефективні на початку захворювання.

Інфузійна терапія.

Прокінетики

Диспансерне спостереження на протязі 3 років: 1-й рік - 4 рази, з 2 року - 2 рази на рік з дослідженням сечі на амілазу, копрограми та УЗД.

Хронічний панкреатит

Хронічний панкреатит - поліетіологічне, рецидивуюче захворювання, яке характеризу­ється структурними змінами ацинарної тканини, порушенням екзокринної та ендокринної функцій підшлункової залози.

Етіологія. Хронічний панкреатит, як правило, є результатом перенесеного гострого панкреатиту, тому більшість етіологічних причин останнього повною мірою можна віднести і до причин розвитку хронічного панкреатиту. У дітей хронічний панкреатит розвивається на фоні захво­рювань органів травлення, передусім жовчовивідних шляхів і дванадцятипалої кишки.

Патогенез. Одним із головних механізмів розвитку захворювання є активація панкреатич­них ферментів у протоках і паренхімі залози, що призводить до виникнення набряку, некрозу з наступним фіброзом і розвитком екзокринної та ендокринної недостатності. В останні роки широко обговорюється теорія "окислювального стресу" - накопичення в ацинарних клітинах продуктів перекисного окислення ліпідів, вільних радикалів, які викликають пошкодження клітин, запалення, синтез білків гострої фази. Припускається також роль природженого або набутого дефекту синтезу літостатину, який приводить до преципітації білку й кальцію, об­струкції проток із наступним розвитком запалення й фіброзу.

Класифікація

Класифікація хронічного панкреатиту у дітей (О. О. Баранов, О. В. Климанська, Г. В. Римарчук, 2002 p.):

Етіологія: первинний і вторинний

Клінічний варіант: рецидивуючий, больовий, латентний

Тяжкість захворювання: легка, середня, тяжка

Період захворювання: загострення, субремісії, ремісії

Тип панкреатичної секреції: гіпосекреторний, гіперсекреторний, обструктивний

Ускладнення - псевдокіста, цукровий діабет, плеврит, кальцифікати, абсцес

Клініка

Загострення хронічного панкреатиту розвивається поступово і характеризується латентним перебігом, під час якого мають місце симптоми зовнішньосекреторної недостатності: метео­ризм, поліфекалія, випорожнення жирні, блискучі, при копрологічному дослідженні виявляють стеаторею різного ступеня. На тлі збільшення кількості ферментів у крові, з'являється біль, що обумовлений внутрішьопротоковою гіпертензією, перипанкреатичним запаленням. Клінічні прояви загострення хронічного панкреатиту, а саме - больовий, диспепсичний синдроми, ознаки хронічної інтоксикації, дані зовнішнього огляду - ідентичні клініці гострого панкре­атиту. При пальпації живота відмічається розлита болючість, максимально виражена у при-пупковій зоні і в ділянках проекції головки і тіла підшлункової залози. Позитивні симптоми: Мейо - Робсона, Кача, Дежардена, характерні для загострення хронічного панкреатиту.

Рецидивуючий варіант хронічного панкреатиту характеризується чергуванням періодів загострення і ремісії.

Діагностика

1. Лабораторні методи дослідження екзокринної функції підшлункової залози:

• визначення вмісту панкреатичних ферментів у крові (амілаза, ліпаза, трипсин) та сечі (амілаза, ліпаза). Нормальна активність ферментів у крові та сечі не виключають загострення хронічного панкреатиту. У цьому випадку для діагностики використовують провокаційні тести. Тести проводяться із застосуванням лікарських препаратів, що стимулюють діяльність підшлункової залози: секретину, панкреозиміну, прозерину, глюкози.

Прозериновий тест - визначення вмісту амілази в сечі після стимуляції діяльності під­шлункової залози прозерином.

Тест із глюкозою (подвійне навантаження із глюкозою) полягає в реєстрації рівня амілази при введенні глюкози, що стимулює синтез панкреатичного соку.

Рентгеноплівковий тест - орієнтовний метод визначення активності трипсину в калі.

Йодліполовий тест. Принцип методу полягає в тому, що прийнятий всередину йодліпол, що складається з жирової речовини (ліполу) і йоду, під дією панкреатичної ліпази перетво­рюється у вільний йод, що виділяється із сечею;

• визначення рівня трипсину в сиворотці крові. Зниження рівню трипсину в крові свідчить про хронічний перебіг захворювання;

• визначення еластази-1 в калі. Оцінка рівня фекальної еластази-1 допомагає тільки у ви­значенні тяжкої форми недостатності екзокринної функції, що не корелює з тяжкістю морфологічних змін при хронічному панкреатиті;

• ліпідограма. Цей метод дозволяє сумарно визначити загальну кількість жиру у фекаліях з урахуванням жиру екзогенного походження. В нормі кількість жиру, який виділяється з калом, не повинна перебільшувати 10 % жиру, який надходить з їжею. Метод може бути використаний для уточнення характеру стеатореї, оцінки ефективності ферментотерапії;

• копрологічне дослідження. Макроскопія - оцінка зовнішнього вигляду калових мас: по-ліфекалія, сірий колір випорожнень, зловонний запах. При мікроскопічному дослідженні виділяють наступні симптоми:

Стеаторея - наявність у калових масах нейтрального жиру (стеаторея І ступеня); жирних кислот, мил (стеаторея II ступеня); нейтрального жиру, жирних кислот, мил (стеаторея ІІІ ступеня);

Креаторея - наявність у калових масах великої кількості м'язових волокон (++ або +++);

Амілорея - наявність у калових масах великої кількості крохмальних зерен.

• "Золотим стандартом" оцінки стану підшлункової залози є секретин-панкреозиміновий тест (SPT). При цьому визначається рівень бікарбонатів і ферментів після внутрішньовенного введення секретину й панкреозиміну (пряма стимуляція підшлункової залози). Крім того, для оцінки стану підшлункової залози, особливо для діагностики важких станів (муковісцидоз), використовується панкреолауриловий тест (PLT) – непряма стимуляція підшлункової залози.

2. Лабораторні методи дослідження ендокринної функції підшлункової залози:

• визначення рівня цукру натще;

• глюкозотолерантний тест

3. Інструментальні методі дослідження:

• ультразвукове дослідження. При хронічному панкреатиті виявляють неоднорідність роз­ поділу ехосигналів у тканині підшлункової залози, розширення панкреатичної протоки, збільшення розмірів, підвищення ехогенності паренхіми, нерівності зовнішніх контурів, наявність кальцифікатів або кіст;

• томографія (комп'ютерна, магнітно-резонансна) дозволяє виявити зміну розмірів і структури підшлункової залози, наявність кіст, вогнищ некрозу, ендоскопічна ретроградна панкреатохолангіографія дозволяє виявити стеноз панкреатичної протоки, визначити структурні зміни протоку, кальцинати та білкові пробки.

Диференційний діагноз проводять із хронічними захворюваннями органів травлення: хронічний гастродуоденіт, хронічний холецистит, захворювання кишечнику.

Лікування загострення хронічного панкреатиту проводять аналогічно лікуванню гострого панкреатиту: ліквідація больового синдрому створення функціонального спокою підшлунковій залозі зменшення її секреторної активності

• корекція екзокринної недостатності

Диспансерне спостереження. У фазі ремісії після виписки зі стаціонару дитина передається під нагляд гастроентеролога. Особлива увага надається дієтичному режиму - дієта № 5 на протязі 6-12 місяців після загострення.

На першому році після загострення дитину обстежують кожного місяця. Один раз на 3 місяці необхідно проводити біохімічний аналіз крові та визначення амілази в крові і сечі. Обов'язковим компонентом диспансеризації є протирецидивна терапія, яка проводиться 2 рази на рік, на протязі 4-6 тижнів і полягає у проведенні замісної ферментотерапії (під контролем копрограми), фізіотерапії (парафінові, озокеритові аплікації, індуктотермія), фітотерапія.

Успішний результат у запобіганні рецидивів хронічного панкреати­ту дає курортне лікування (Трускавець, Моршин, Миргород), яке проводиться в періоді ремісії при нормальних показниках екзокринної та ендокринної функції підшлункової залози.

МАТЕРІАЛИ МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Тестові завдання

1. Хлопчик 14 років страждає на хронічний гастродуоденіт. Погіршення стану наприкінці учбового року: гострий інтенсивний біль, частіше натще у надчеревній ділянці. Яке обстеження є найбільш інформативним для визначення діагнозу?

1. Фіброгастродуоденоскопія *

2. Біопсія слизової оболонки шлунка

3. Гострофазові показники (С-реактивний протеїн, серомукоїди)

4. Імуноферментне визначення наявності Helicobacter pylori

5. Рн-метрія

2. У дівчинки 12 років протягом 2 років є скарги на біль в животі, переважно після порушення дієти. Нудоту, печію, кисле відригування. Яке дослідження є найбільш доцільним для верифікації діагнозу?

1. Електрогастроскопія

2. Фракційне дослідження вмісту шлунка

3. Контрастна рентгеноскопія

4. Інтрагастральна рН-метрія

5. Фібродуоденоскопія та одномоментна рН-метрія *

3. У 10 річної дівчинки спостерігаються клінічні ознаки гіпохлоргідрії. При обстеженні встановлено: рН базального секрету 3,9, рН стимульованого гістаміном в дозі 0,008 мг/кг – 2,7. Ознаки гіпоацидного стану. При ФГД-скопії слизова бліда, витончена, зглаженість складок вогнищевого характеру. Оберіть найбільш раціональний комплекс фізіотерапевтичних процедур для цієї хворої.

1. Ампліпульсотерапія, циркуляційний душ *

2. Електрофорез з папаверином, перлинні ванни

3. Діатермія струмами Бернара

4. Гальванізація комірцевої зони, циркуляційний душ

5. Електрофорез з новокаїном, хвойні ванни

3. 0,1% Гістамін для стимуляції шлункової секреції застосовують у дозах:

1. 0,001 мг/кг

2. 0,01 мг/кг *

3. 0,1 мг/кг

4. 1 мг/кг

5. 10мг/кг

3. Нормацидність діагностується, якщо рН у ділянці тіла шлунка, при базальній секреції знаходиться в межах

1. 1,6-2,6

2. 2,5-3,0 *

3. 3,0-3,8

4. 2,1-4,3

5. 1,1-1,9

3. Прокінетик мотиліум призначається у разовій дозі

1. 0,01-0,1 мг/кг маси

2. 0,1-0,21 мг/кг маси

3. 0,25-0,3 мг/ кг маси *

4. 0,4-0,5 мг/кг маси

5. 0,6-0,75 мг/кг маси

3. Хлопець 10 років страдає хронічним антральним гастритом. Який етіологічний фактор даного захворювання найбільш ймовірний:

1. Helicobacter pylory *

2. St. Aureus

3. Candida

4. В-гемолітичний стрептокок групи А

5. Ентеровірус

3. Мелена, це

1. блювання кров’ю

2. наявність крові у калі, кал чорного кольору *

3. наявність крові у калі, кал з домішками свіжої крові

4. порушення вегетативної нервової системи

5. чергування діареї з закрепом

3. У стаціонар поступив хлопчик 12-річного віку із скаргами на голодні "нічні" болі в животі, наявність мойніганівського типу болів. В анамнезі хронічний гастрит із підвищеною секреторною функцією шлунка з 6-річного віку. Найбільш вірогідним діагнозом при поступленні буде?

1. Загострення хронічного гастриту

2. Хронічний холецистит

3. Дискінезія шлунково-кишкового тракту

4. Виразкова хвороба *

5. Хронічний панкреатит

3. Для гастроезофагеального рефлюксу характерно все, крім:

1. Закрепу *

2. Печії

3. Болі за грудиною

4. Сиплість голосу зранку

5. Відрижки

3. При дискинезії жовчовивідних шляхів за гіпотонічним типом найхарактернішими будуть:

1. Збільшення печінки

2. Субіктеричні склери

3. Сповільнене виділення жовчі при дуоденальному зондуванні

4. Біль в животі

5. Збільшення об’єму жовчі в жовчному міхурі *

3. Зменшення об’єму жовчного міхура в 2 рази після жовчогінного сніданку свідчить про:

1. Дискинезію за гіпермоторним типом

2. Дискинезію за гіпомоторним типом

3. Нормотонію *

4. Запальний процес у жовчному міхурі

5. Холангіт

3. Дівчинка 13 років протягом 5 років скаржиться на біль у правому підребер’ї, що віддає у праву лопатку, приступи болю пов’язані з порушенням дієти, вони нетривалі, легко знімаються спазмолітичними засобами. Під час приступу болю пальпація живота болісна, максимально в точці проекції жовчного міхура. З найбільшою вірогідністю у хворого має місце:

1. Дискінезія жовчовивідних шляхів *

2. Хронічний холецистит

3. Хронічний гастродуоденіт

4. Хронічний панкреатит

5. Виразкова хвороба 12-палої кишки

3. Дитина протягом останніх 6 місяців скаржиться на періодичний інтенсивний переймоподібний біль у ділянці правого підребер'я, який віддає в праве плече, праву лопатку або ліву половину грудної клітки. Приступ болю нетривалий, легко знімається спазмолітичними засобами, не супроводжується змінами зі сторони формули крові, збільшенням температури. Іноді біль супроводжується незначною нудотою. При пальпації – болючість в точці проекції жовчного міхура. Позитивні симптоми Василенка, Кера, Мерфі, Мюссі, правий френікус-симптом. Поза періодом загострення стан практично нормалізується, скарги відсутні. Ваш діагноз:

1. Гіпертонічна-гіперкінетична дискінезія жовчовивідних шляхів *

2. Гострий холецистит

3. Хронічний холецистит, стадія загострення

4. Гіпотонічна-гіпокінетична дискінезія жовчовивідних шляхів

5. Хронічний персистуючий гепатит

3. До сорбентів відноситься:

1. Но-шпа

2. Мотиліум

3. Альмагель

4. Ентеросгель *

5. Лінекс

3. До панкреатичних ферментів відносять:

1. Лінекс

2. Креон *

3. Ентеросгель

4. Но-шпа

5. Мотиліум

3. Дитині 7 років. Скаржиться на біль приступоподібного характеру, який виникає після психічного навантаження, вживання холодних напоїв, морозива. Після клініко-інструментального обстеження виставлений діагноз хронічний холецистит з дискінезією жовчного міхура за гіпертонічним типом. Препарати яких груп слід призначити в першу чергу для лікування?

1. Холеретики та холекінетики

2. Седативні та холекінетики

3. Антиоксиданти

4. Спазмолітики та холеретики *

5. Противірусні препарати

3. Який препарат слід призначати при дискинезії жовчовивідних шляхів за гіпертонічним типом:

1. Аллохол

2. Екстракт алое

3. Но-шпа *

4. Вітаміни групи В

5. Екстракт елєутерококка

3. Що не характерно для гострого панкреатиту:

1. болі в животі

2. блювання

3. метеоризм

4. геморагії *

5. гемодинамічні розлади

3. Для діагностики панкреатиту використовують:

   1. визначення рівня антитіл в крові

   2. визначення вмісту панкреатичних ферментів у крові (амілаза, ліпаза, трипсин) та сечі *

   3. визначення рівню АСТ та АЛТ у сироватці крові

   4. визначення коагуляційного потенціалу крові

   5. обзорну рентгенографія черевної порожнини

4. Для корекції зовнішньосекреторної недостатності пішлункової залози препаратом вибору є:

   1. Фестал

   2. Мезим-форте

   3. Креон *

   4. Панзинорм

   5. Ліпаза

5. Який метод діагностики гелікобактерної інфекції є найбільш безпечним і інформативним для хворого:

   1. Гістологічний

   2. Бактеріологічний

   3. Серологічний

   4. Дихальний тест *

   5. Ендоскопічний

6. Нагляд за хворою дитиною з гострим холециститом повинен здійснювати:

   1. Гастроентеролог

   2. Гастроентеролог і хірург *

   3. Педіатр і гастроентеролог

   4. Педіатр

   5. Хірург

7. У формуванні хронічного холециститу найбільшу роль відіграють:

   1. Інфекційні фактори (бактеріальні та вірусні) *

   2. Гельмінти

   3. Патогенні гриби

   4. Найпростіші

   5. Алергени

8. Скорочувальна здатність жовчного міхура посилюється:

   1. Глюкагоном

   2. Холецистокініном

   3. Кальцитоніном *

   4. Антихолецистокініном

   5. Брадикініном

9. Нагляд за хворою дитиною з гострим панкреатитом повинен здійснювати:

   1. Гастроентеролог

   2. Педіатр і гастроентеролог

   3. Хірург і гастроентеролог *

   4. Педіатр

   5. Хірург

10. Яке найчастіше ускладнення виразки дванадцятипалої кишки?

    1. Пенетрація виразки

    2. Перфорація виразки

    3. Рубцьові зміни

    4. Кровотеча *

    5. Ахлоргідрія

11. Які медичні препарати найбіль чітко і гарантовано контролюють зменшення кислотопродукції шлунковими залозами?

    1. Антациди

    2. М-холінолітики

    3. Блокатори Н₂-гістамінорецепторів

    4. Інгібітори Н⁺- и К⁺, Na⁺-АТФази

    5. Цитопротектори

12. Які медикаментозні препарати доцільно використовувати в педіатрії для лікування закрепів?

    1. Препарати сени

    2. Гутталакс або лактулозу *

    3. Бісакодил або сенедектин

    4. Розчин магнезії

    5. Рідкий вазелин

13. Які знеболюючи середники слід застосовувати при важкому перебігу гострого панкреатиту?

    1. Парацетамол

    2. Мефенамінову кислоту

    3. Німесил

    4. Найз

    5. Промедол *

Частина ІІІ. Кардіоревматологія дитячого віку

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

Захворювання серця та судин посідають одне з провідних місць у патології дорослого населення світу. А витоки багатьох з них починаються у дитинстві. Тому рівень знань лікарів загальної, педіатричної практики визначає ранню діагностику, достатній обсяг обстежень та правильну лікувальну тактику з метою первинної профілактики, зменшення ускладнень та інвалідизації від захворювань серцево-судинної системи.

За даними ВООЗ біля 1 % дітей народжуються із вродженими вадами серця (ВВС). ВВС є однією з основних проблем педіатричної кардіології, характеризуються важким перебігом, раннім розвитком недостатності кровообігу та високою летальністю. Від вад серця помирає 5-6 дітей на 100 тисяч. Впродовж першого року життя помирає біля 54% з усіх дітей з ВВС, до 5 років - 84%.

Висока смертність, коротка тривалість життя, важкий прогноз підкреслюють актуальність своєчасної діагностики, консервативного і хірургічного лікування дітей з ВВС. Серцева недостатність (СН) за останні десятиріччя теж перетворилась у найбільш швидко прогресуючу медичну та соціальну проблему, що веде до ранньої інвалідизації хворих, зниження якості та тривалості життя. У формуванні структури дитячої смертності 26% становить патологія серця.

Патологія опорно-рухового апарату нараховує понад 100 найменувань. Найчастіші з них – це реактивні артрити при гострих та хронічних захворюваннях, специфічні артрити, системні захворювання сполучної тканини із суглобовими проявам, остеохондропатії. 50% усієї патології суглобів – це реактивні артрити. Ювенільний ревматоїдний артрит (ЮРА) – одне з найчастіших захворювань сполучної тканини, яке призводить до інвалідності серед дітей та підлітків. Центральне місце в проблемі ЮРА займають питання вчасної діагностики, диференціальної діагностики, адекватного лікування, адже від цього залежить прогноз.

Конкретні цілі змістового модулю:

1. Визначати етіологічні фактори та гемодинаміку при найбільш поширених вроджених вадах серця (ВВС) у дітей (дефект міжшлуночкової перетинки (ДМШП), дефект міжпередсердної перетинки (ДМПП), тетрада Фалло, коарктація аорти, стеноз легеневої артерії, аортальний стеноз, транспозиція магістральних судин та відкрита артеріальна протока (ВАП)).

2. Визначати етіологію та патогенез кардитів, інфекційного ендокардиту, порушень ритму серця та провідності, гострої ревматичної лихоманки, ЮРА, реактивних артропатій у дітей.

3. Проаналізувати типову клінічну картину найбільш поширених ВВС у дітей, кардитів, інфекційного ендокардиту, гострої ревматичної лихоманки, ЮРА, реактивних артропатій, порушень ритму серця та провідності у дітей.

4. Складати план обстеження та проаналізувати дані лабораторних та інструментальних обстежень при типовому перебігу найбільш поширених ВВС, неревматичних кардитах, гострій ревматичній лихоманці, ЮРА, реактивних артропатіях, порушеннях ритму серця та провідності у дітей.

5. Поставити попередній діагноз та продемонструвати володіння принципами лікування, реабілітації і профілактики найбільш поширених ВВС, кардитів, інфекційного ендокардиту, кардіоміопатій, гострої ревматичної гаряки, ЮРА, реактивних артропатіях, порушень ритму серця та провідності у дітей.

6. Визначити прогноз при найбільш поширених ВВС, кардитах, інфекційному ендокардиті, кардіоміопатіях, гострій ревматичній лихоманці, ЮРА, реактивних артропатіях, порушеннях ритму серця та провідності у дітей.

7. Демонструвати володіння морально-деонтологічними принципами медичного фахівця та принципами фахової субординації в кардіоревматології дитячого віку.