Модуль 1. Предмет і методологія теорії та історії культури

Тема 1. Вступ до курсу. Культура як наукова категорія

2год.

План семінарського заняття

1- заняття

1. Предмет та завдання курсу «Історія української

культури». Сутність культури. Ґенеза суспільного

осмислення культури

2. Морфологія, типологія, динаміка культури.

3. Основні концепції культури та їх сутність.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ

При відповіді на перше питання звертаємо увагу що:

Предметом вивчення «Історія української культури» є матеріальні та духовні цінності українського етносу на різних етапах його розвитку, які були втіленні в різноманітних мистецьких, наукових, правових, політичних, суспільних, філософських, етичних надбаннях, справили визначальний вплив на світосприйняття, вдачу, спосіб життя, суспільну та політичну діяльності, виробництво та міжкультурну комунікацію українців.

Предмет «Історії української культури» охоплює конкретні способи та результати діяльності українців у духовній і матеріальній сфері. Історія української культури — одна із суміжних історичних наук, що вивчає культурні явища життя українців в загальному контексті розвитку історичного процесу

.Щоб зрозуміти, що таке українська культура, спочатку треба визначитись з самим поняттям «культура» і прослідкувати тлумачення цього терміну в історичній ретроспективі:

Слово “культура” латинського походження і в буквальному перекладі означає – обробіток, догляд, вдосконалення. У давньому Римі воно спочатку вживалося у значенні уміння обробляти землю. Так термін «культура» впершее зустрічається у праці Марка Порція Катона “De agri cultura “ Однак уже в цей період культуру розуміють дещо ширше, ніж як заняття аграрною діяльністю. Зокрема, в листах Цицерона можна прочитати: “cultura animi autem philosophia est” – філософія є культурою душі, тобто мистецтвом плекання розуму, вдосконалення своїх розумових здібностей.

Пізніше культуру стали розуміти як цивілізованість, людяність, що виділяє людину з природи, варварського стану. Культура стала мірою, що відрізняла одну людину від іншою не в антропологічному розумінні, а в соціальному. З розвитком суспільних відносин під культурою розуміють освіченість, вихованість людини. Паралельно з цим культура сприймається у широкому соціальному розумінні. Справа у тому, що “cultura” перекладається не лише як “обробіток“, але і як “вшановування”, тобто поклоніння божеству. Причому, якщо античний світ зробив наголос на першому значенні слова, то християнський світ – на другому. Єдність слів “культ” і “культура” в античному світі не випадкова. Адже античні боги обертаються природними стихіями. І обробіток Землі у греків пов’язаний з поклонінням богині Землі – Гери. Інакше у християн, у яких Бог перебуває за межами земного світу. Саме вшановування триєдиного Бога стало у християнстві основою духовного розвитку людини. Таким чином, у Середньовіччі головним у вдосконаленні людини стає релігійний культ. Що стосується світської культури, то в одних християнських богословів вона трактується як підготовка до релігійного осіяння, а в інших – як шлях помилок, що відволікає від істини в особі Бога.

Епоха Відродження повернулася до античних уявлень про людину і її місце у світі. Мислителі Ренесансу з”єднали розуміння античного ідеалу людини з християнськими поглядами. Відродження – епоха формування буржуазних відносин. Це час, коли в європейських містах зростає роль купецтва як верстви населення, власників мануфактур, що використовують найману працю. Європейці починають освоювати нові землі на нових континентах. Це час розвитку міського самоуправління, коли міський люд кидає виклик своїм володарям. І на цьому історичному шляху зміщуються акценти у співвідношенні культу і культури на користь останньої. Змінюється уявлення про те, як треба виховувати достойну людину. Звеличення людини тепер виявляється не стільки наслідком Божої Благодаті, скільки продуктом особистої волі і таланту.

І саме у цей час з”являється перше наукове визначення поняття „культура”, коли людство починає усвідомлювати рівні своєї самореалізації. У повсякденний вжиток поняття “культура” запропонував німецький просвітник С.Пуфендорф для позначення всього того, що відрізняється від природного, тваринного, тобто всього створеного і надбаного самою людиною, що має соціальне, позабіологічне походження. У цьому розумінні культура розглядається як сукупність всіх матеріальних і духовних цінностей, створених людством за час свого існування.

Новий етап у розвитку вчень про культуру настає в епоху Просвітництва. Просвітницькі ідеї про культуру – це не просто констатація фактів, але й розмова про вищі цілі людського роду. За допомогою поняття “культура” мислителі задали головний орієнтир і спрямованість людського життя. Адже воно вказувало на розумну людину, в світлі якої ми повинні оцінювати минуле і майбутнє.

У ХУШ ст. німецький філософ Й.Гердер у книзі «Ідеї філософії історії людства» вперше сформулював концептуальну ідею культури. Для Й.Гердера культура є наслідком здатності людини до творчої, розумової діяльності, яка знаходить свій вираз у мові, науці, ремеслі, мистецтві, державі, релігії і т.п. Саме з такої позиції розглядають поняття “культура” і в наші дні.

Культура – є сукупністю матеріальних і духовних цінностей, які відображають активну, творчу діяльність людей в освоєнні світу в ході історичного розвитку суспільства.

Специфіка культури як якісної характеристики людини полягає у тому, що вона (культура) свідчить, в якій мірі біологічна істота (людина) стала до себе і по відношенню до інших людиною. Культура – народжене суспільством, властиве суспільству соціальне явище, що відбиває його якісну характеристику та збагачує духовне життя людини.

При вивченні курсу «Історія української культури» використовуються методи комплексного, структурного аналізу, тобто порівняльно- історичний, до якого входять діахронний, синхронний та порівняльний.

• Діахронний метод – потребує викладу матеріалу, явищ, фактів світової і національної культури у хронологічній послідовності;

• Синхронний – передбачає всебічне порівняльне дослідження в одному обраному проміжку часу без звертання до історичної ретроспективи;

• Порівняльний метод – застосовується при порівнянні розвитку двох або декількох національних культур.

У сучасній культурології використовують метод структурно-функціонального аналізу, коли об’єкт, що вивчається, немовби розкладається на частини, виявляються співвідношення між цими частинами, правила їх поєднання і виведення певних висновків на основі отриманої інформації. За допомогою методів структурно-функціонального аналізу можуть бути виділені як саме поняття «культура», так і різні функціональні її компоненти. Так, розглядаючи сутність культури у співвідношенні із суспільними процесами, виділяють первинні складові культури – етнічні, національні та вторинні – соціальні, класові, які в певних умовах виступають як співвідношення змісту і форми.

Важливим методом дослідження і вивчення «Історії української культури» є метод системного аналізу, коли усі феномени культури розглядаються у взаємодії її складових частин як основи, на якій формуються нові якості.

«Історія Української культури» використовує і специфічні методи, характерні для історичної науки: археологічний метод, який на підставі аналізу матеріальних предметів, добутих під час розкопок, дає вченому можливість зробити висновки про загальний стан культури певного періоду; семіотичний метод, що грунтується на вченні про знаки, дає змогу вивчити знакову систему будь-якого артефакту; психологічний метод орієнтує дослідника на вивчення суб’єктивних механізмів діяльності культури, індивідуальних якостей, несвідомих психологічних процесів. Цей метод дуже важливий при аналізі національних культур.

У дослідженні явищ культури широко використовуються методи вивчення конкретних наук – соціології, демографії, антропології, біології, математики тощо.

У другому питанні розглядаємо морфологію (структуру) культури:

Під морфологією прийнято вважати внутрішню структуру культури, її організаційну і функціональну будову.

У культурологічній традиції прийнято культуру поділяти на матеріальну , духовну, художню.

.- під матеріальною культурою розуміємо сферу матеріальної діяльності людей, а також процес виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ.

під духовною культурою – розуміємо сферу духовної діяльності людей, до якої відносимо ідеї, знання, норми права і моралі, традиції і релігійні вірування тощо, а також діяльність таких установ як школи, вищі навчальні заклади, театри, філармонії тощо.

під художньої культурою розуміємо особливу творчу діяльність людини, що здійснюється у специфічній формі і специфічними художніми засобами.

У структурі культури розрізняють дві її форми – національну і світову.

Світова культура це синтез кращих взірців національних культур, які стали загальнолюдським надбанням.

Національна культура є синтезом матеріальних і духовних

цінностей, створених різними соціальними групами людей даного суспільства. Своєрідність національної культури виявляється у її мові, літературі, музиці, живописі, філософії, релігійних віруваннях, традиціях праці тощо. У кожній національній культурі можемо виділити носіїв культури – міська і сільська, професійна і молодіжна та ін.

Рівні культури - спеціалізований і буденний.

Під буденною культурою розуміємо побутову практику людини, засвоєну на рівні виховання і соціальних правил співжиття. Спеціалізована культура вимагає спеціальної освіти. У межах спеціалізованої культури виділяють кумулятивний і трансляційний компоненти.

Відтак, залежно від завдання, які виконує культура та її складові поняття, у суспільстві її можна поділити на три рівні: суспільний, особистий і колективний.

Культура діє у суспільстві, державі, школі, сім”ї тільки тоді, коли виконує певні функції. До основних функцій культури слід віднести:

- адаптаційну – забезпечує пристосування людських спільнот до динамічних природних і суспільних умов їхнього існування;

- інтегративна - здійснює соціальну консолідацію людей, підтримує комфортні умови їхнього колективного співіснування на основі формування системи спільних смислів;

- нормативна - передбачає існування системи правил і норм, які нормалізують і впорядковують життя людей у суспільстві;

- пізнавальна – сприяє нагромадженню соціально значимих знань і досвіду про навколишній світ та людське суспільство. Через культуру, яка об’єднує в органічну цілісність природничі, технічні та гуманітарні знання, людина розуміє цілісну картину світу, увідомлює своє місце у цьому світі;

- комунікативна – здійснює процес обміну інформацією між людьми з допомогою прийнятих певною культурою знакових систем, а також передає соціокультурний досвід від попередніх поколінь до нащадків, сприяє обміну духовними цінностями між народами;

- світоглядна – синтезує культуру у цілісну і завершену систему пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних та вольових чинників духовного світу особистості. А світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості через сприйняття світу. Основним напрямом культурного впливу на людину є формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурного життя.

Отже, культура являє собою цілісну динамічну систему, яка є внутрішнім змістом розвитку людства. Культура проявляється в творчій діяльності людини, яка, створюючи цінності, задовольняє свої потреби і тим самим стверджує себе в природному і соціальному середовищі.

Типологія культури.

Основою виділення типології культури є певні підстави, ознаки, що дають змогу виділити або об’єднати окремі феномени в групи.

Серед них: Культури класифікуються за їхзмістом –прогресивна, регресивна, традиційна, модерна.

За основним споживачем – масова та елітарна.

За кількістю стилів – моно і полістильова культура.

За художньо-стильовими ознаками – ренесанс, бароко, класицизм, романтизм, реалізм. модерн, постмодерн.

За основними формами сприйняття – наукова, релігійна, міфологічна.

Типологія, , яку нам залишили відомі вчені.

- Ф.Ніцше запропонував розглядати культуру відповідно до образів античної міфології ( Аполлонівська і Діонісійна);

- .Данилевський – розробив концепцію культурно-історичних типів;

- К. Ясперс запропонував вибудувати єдину схему історії культури :

• Прометеївська доба – це доба формування людини у соціальному середовищі; поява вогню, знарядь праці, мови, різноманітних понять

• Доба „великих культур давнини” – охоплює шумеро-вавилонську, єгипетську і давньокитайські культури.

• „Осьовий час” це час 1 т.до н.е.– доба формування культур – Заходу і Сходу, це період коли локальні культури поступаються місцем історії людства - грецькій, іудейській, іранській, індійській, китайській.

• Доба „розвитку техніки” передбачає створення нових джерел енергії та нових інформаційних технологій.

А.Флієр запропонував типологію культури відповідно до соціального об’єднання людей: кровний тип культури, - етнічний , - національний.

Своєрідним феноменом сучасності є виникнення масової та елітарної культури. Зародження масової культури пов”язано з індустріалізацією і урбанізацією. У традиційних культурах певні культурні традиції передаються від людини до людини. Виникнення величезного соціуму вимагає маніпулювання свідомістю широких мас населення в різних країнах. Саме тому і з’являється масова культура. Елітарна культура – культура для вибраних або тих, хто обирають.

Досить розповсюджена сьогодні історична типологія культури. За якою соціокультурні утворення еволюціонують шляхом самовдосконалення , невпинно рухаючись до більш високих рівнів самоорганізації:

Динаміка культури

Динаміка культури є відображенням здатності складних соціальних організмів адаптуватись до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов існування. У культурології існують різні підходи до створення моделей соціокультурної динаміки.

- циклічна модель існування культури. Ці теорії розробляли вже відомі вам Дж. Віко, М.Данилевський, О.Шпенглер. Про локальні цивілізації писав А.Тойнбі, зазначаючи, що динаміка змін їх породжена викликом з боку природного чи людського середовища.

- лінійна модель динаміки розвитку культури представлена еволюціонізмом Г.Спенсера, Е.Тейлора, Дж.Фрезера. Суть їхніх поглядів у тому, що нові, більш прогресивні і складні культурні елементи заперечують існування попередніх і забезпечують удосконалення життя людського суспільства.

- хвильова модель Російський соціолог М.Кондратьєв сформулював теорію довгих економічних хвиль з періодом до 48 – 55 років. Протягом цих років можна спостерігати як підйом, так і падіння господарства тієї чи іншої країни, економіки, культури тощо.

- потмодерністська концепція соціокультурної динаміки ґрунтується на ідеї невпорядкованого розповсюдження культурних процесів без напрямку і регуляції. Таку модель постмодерністи називають Разовою. Розробив Ю.Лотман.

Третє питання вимагає вміння аналізувати основні концепції розвитку теорії культури. Серед них

1) еволюційна теорія розвитку культури. – грунтується на

принципі єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. Серед вчених що розробляли дану теорію, слід виділити Г.Спенсера, антрополог Е.Тейлор, Л.Морган, Л.Уайт.

2) Психологічна концепція. Суть її полягає у вирішальній ролі несвідомих імпульсів у поведінці людей. Так, австрійський психоневролог З.Фрейд розглядав культуру як систему норм і заборон, що знімає психологічний конфлікт між бажаннями людини до індивідуальної свободи і стримувальними засобами заради інтересів суспільства в цілому. Важливим моментом психологічної концепції є визнання особистості, її внутрішньо прихованих процесів, впливом людини на весь світ.

3) Соціологічна концепція виходить з твердження, що людина як соціальна істота існує тільки в умовах культурного середовища, а отже культура рівнозначна соціальності. Прихильники цієї концепції вважають, що суспільство і культура виникають одночасно. Найчіткіше цей підхід виявився у поглядах Л.Вайта „

Концепція соціологічна дістала свій подальший розвиток у так званій циклічній парадигмі М.Данилевського та О.Шпенглєра. Суть цих теорій у тому, що історія людства розглядається як історія існування локальних, незалежних один від одного соціокультурних типів.

4) Функціональна або антропологічна концепція стоїть на висновку Е.Тейлора про культуру як біологічну природу людини та її безпосередню адаптацію до умов навколишнього середовища. Дану концепцію розробляли А.Тойнбі, Б.Малиновський, Т.Парсонс, М.Бердяєв та ін..

5) Серед культурологічних теорій помітне місце посідає теологічна концепція культури. Суть концепції у вирішальній ролі релігії для розвитку культури. Так, на думку С.Пуфендорфа (вченого доби Відродження) культура – це проміжна ланка між людиною і Богом.

Концептуальні основи теологічного розуміння культури були розроблені патристами ранньохристиянської церкви: Сучасні теологи стоять на тому, що культура є наслідком божественного «откровенія», а культурний прогрес – це спроба пізнати Бога. (Кароль Войтила, А.Шептицький, Й.Сліпий, Л.Гузар та ін.

.

Тематика рефератів до самостійної роботи

1. Культура як предмет наукового дослідження

2. Розвиток уявлень про культуру в науковій думці.

3. Національна культура як основа культури світу.

4. Функції культури

5. Проблеми масової і елітарної культури

6. Культура, як шлях розвитку людської цивілізації.

7. Динаміка розвитку культури за формами сприйняття.

8. Концепції генезису культури.

9. Культурогенез у вченні психоаналізу З. Фрейда

Методичні поради до самостійної роботи.

Тема 1. При підготовці даної теми з’ясовуємо знання про культуру як самостійної наукової дисципліни. Основне завдання культури на сучасного етапі розвитку гуманітарних наук. Емпіричні та теоретичні рівні культурології. Зв’язки культурології з філософією культури і соціологією культури. Історія культури як фактологічна основа культурології.

Тема 2. Аналізуємо поняття культури в античній свідомості. Поява сучасного значення “культури” його смислові відтінки. Ренесансне розуміння культурної людини. Погляд на культурний процес в добу Просвітництва. Німецька класична філософія як етап у розвитку уявлень про культуру. Погляди на культури прихильників концепції “природньої людини “. Становлення універсального наукового погляду на культуру.

Тема 3. Розглядаємо одну з форм культури – національну, як основу культурної картини світу. Поняття “національної культури “ і фактори її творення. Роль культури в процесі національної самоідентифікації, зміцнення національної самосвідомості. Значення збереження національних мов, традицій і т.п. для самосвідомості людини. Формування критеріїв загальнолюдських та національних культурних цінностей. Історичне значення української культури.

Тема 4. Аналізуємо основні функції культури: пізнавальну, інформаційну, світоглядну, комунікативну, етнозахисну та етноформуючу, інтегративну. Дію цих функцій у сучасному українському суспільстві. Роль культури у житті студентської молоді.

Тема 5. Слід зупинитись на характеристиці понять “масова” і “елітарна” культури. Дати короткий історичний огляд появи цих понять. Основну увагу приділяємо характиристиці масової та елітарної культури на сучасному етапі. Розвиток масової культури, як формування споживацького світогляду населення. Формування елітарної культури як розвиток нової особистості третього тисячоліття.

Тема 6. Працюємо над темою за планом: виникнення поняття про цивілізацію; основні ознаки цивілізаційності від Стародавнього світу до сучасності; коротка характеристики перших цивілізацій за Л.Морганом. Співвідношення культури і цивілізації. Основні типи цивілізацій. історія людства і цивілізація за Й.Гердером. Сучасне розуміння культури для збереження людської цивілізації. Україна між західною на східною цівилізацією.

Тема 7. При ознайомленні з темою слід зрозуміти, що динаміка культури є здатністю соціальних організмів до адаптації в мінливих умовах існування. Культура існує як поняття відколи існує людина “розумна “. Культура пройшла свій шлях разом із зміною людського світосприйняття від міфологічного, релігійного до наукового. Ці три поняття є основними для характеристики у висвітлені даної теми.

Тема 8. Аналізуємо найбільш відомі шляхи розвитку культури. Серед них: еволюційну, циклічну, соціальну, психологічну, теологічну. Звертаємо увагу на умови формування культурогенезису. та час виникнення даного феномену. У даній темі можна розглядати динаміку розвитку культур, аналізуючи їх. Характеристика динаміки розвитку української культури.

Тема 9. Дана тема базується на аналізі робіт З.Фрейда, що стосуються формування психологічної теорії виникнення культури. Аналіз цих робіт може зацікавити студентів-медиків, як позасвідомі імпульси людини творять культури або руйнують її на прикладі розвитку української культури

Л і т е р а т у р а

1 Історія української культури. У п’яти томах. .7-ми кн.. К.: Наукова думка, 2011.

2. Попович М. Нарис історії культури України. – К «АртЕк» 1998

3. Українська та зарубіжна культура. Навч.посібник. // Н.Божко, Л.Цубов та ін.,1997

4. Історія культури: короткий довідник.Київ, 2000.

5. Історія української та зарубіжної культури. Навч. Посібник. 4-е доп. Вид.-ня. За ред.. Заковича М., К. 2005.

6. Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб. / За ред. І.І.Тюрменко, О.Д.Горбула. – Київ, Центр навчальної літератури. 2004.

7. Культурологія. Навчально-методичний посібник.// Божко Н., Цубов Л. -Львів, 2006.

8. Культура українського народу. –К., 1994

9. Поліщук Є. Історія культури: короткий довідник. – К.,2000.

10. Шевнюк О.Л. Культурологія. Навч. Посібник. –К., 2004.

11. Шейко В.М., Ти шевська Л.Г. Історія української культури: Навч.посібник . – К.:Кондор, 2006.