SELECTION_last_file
.pdf481
Розрізняють природний та штучний химеризм. До природних химер належать фримартини (безплідні телиці), які походять із різностатевих двійнят, і є гетерогенними за антигенами та клітинами крові. Для всіх химер природного походження характерний химеризм лише в межах однієї-двох тканин, тоді як у штучних – всі тканини, чи їх більшість містять змішані клітини.
Штучним шляхом химери отримують агрегаційним та ін’єкційним методами: перший розроблений Тарковським А. (1961) та Мінц В. (1962), і полягає в об’єднанні морул або бластоцист в один ембріон; другий запропонував Гарднер Р. в 1968 р., згідно з яким в бластоцель бластоцисти вводять бластомери іншого ембріона. Розроблений і третій метод отримання тварин з бажаними властивостями шляхом трансплантації химерних ембріонів, отриманих із клітин різновікових амейотичних партеногенетичних
ізвичайних ембріонів.
У1984 році вперше в Німеччині було отримано троє химерних телят шляхом об’єднання 4-х половинок морул симентальської, німецької, голштинської та помісної бурої німецької х бурої швецької. У одного теляти химеризм був визначений за мастю та різними типами гемоглобіну і трансферину крові, у двох інших – за ферментною системою карбоангрідрази.
Ін’єкційним методом було отримано міжвидові химери. Для чого внутрішньоклітинну масу бластоцисти кіз ін′єктували у порожнину бластоцисти овець. Так було отримано 22 химерних бластоцисти, які трансплантували 12 вівцям-реципієнтам. Від 9-и реципієнтів було отримано 13 потомків. Із них 10 було ягнятами, 1 – козликом, а 2-а, як показав електрофоретичний та хромосомний аналіз, мали ознаки обох батьківських форм. Тобто частота народження химерних тварин залежить від багатьох факторів, до цього часу не вияснених, і не завжди її можна спрогнозувати.
Для генетико-селекційних програм у тваринництві ембріобіотехнологічні методи отримання химерних тварин поки що не мають великого значення. Дослідженнями було встановлено, що химерні тварини
482
великої рогатої худоби, вівці-кози, кози-вівці, отримані ін’єкційним або агрегаційним методами об’єднання окремих бластомерів чи частин ранніх зародків в одному ембріоні, не передають потомкам нові генетичні властивості, отримані внаслідок такої реконструкції ембріонів. Вони мають самостійне значення для вивчення біології розвитку тварин, використання в медичній практиці, створення тварин з новими генетичними властивостями. Але у випадку одержання таким методом особин, що мають соціально необхідні для людини властивості, наприклад, стійкість до захворювань, поєднання високої молочної та м’ясної продуктивності, і за умови рентабельності їх отримання, можна буде створювати біотехнологічними методами популяції таких тварин.
8.5.Трансгенез у тваринництві
Кінець ХХ ст. характеризується бурхливим розвитком генної інженерії. Поєднання досягнень генної інженерії, експериментальної ембріології, молекулярної біології дозволяють на сьогодні вводити до геному тварин гени з форм, філогенетично віддалених від них, а також проводити обмін генами між видами. Вводячи різні гени до зародків виявили, що чужорідна ДНК (чДНК) може активно включатися в спадковий матеріал пронуклеусів, експресуватися та успадковуватися потомками. Завдяки цьому отримують тварин з ознаками, які, застосовуючи традиційні методи схрещування і селекції, отримати неможливо. Нові ембріологічні і молекулярні методи докорінно змінили традиційний підхід до розведення тварин. Вони забезпечують селекцію на рівні генотипу, а не лише фенотипу. Крім того, за допомогою генної інженерії розроблено методи, застосовуючи які можна отримувати від тварин субстанції, які раніше отримували лише вакцинацією і в обмеженій кількості. Основним засобом отримання трансгенних сільськогосподарських тварин є трансплантація ембріонів, яким були введенні генетичні конструкції. Нині генна інженерія тварин розвивається за такими напрямами:
483
-отримання тварин-біореакторів, що продукують біологічно активні білки для медицини та інших потреб;
-інтеграція в геном сільськогосподарських тварин генних конструкцій, що регулюють обмін речовин, а, відповідно, і параметри продуктивності тварин з подальшим використанням їх у селекційному процесі;
-створення трансгенних тварин-донорів для ксенотрансплантації;
-моделювання генетичних патологій і аномалій людини;
-отримання трансгенних тварин, генетично стійких до багатьох хвороб. Комерційне використання тварин-біореакторів, з метою отримання
рекомбінантних білків пов′язане із: синтезом білків молока з наступним очищенням і використанням; синтезом білків у молочній залозі трансгенних сільськогосподарських тварин з метою зміни складу і властивостей молока.
Не менш важливим є отримання генетично модифікованих тварин, які експресують у молочній залозі рекомбінантні білки, що змінюють якість молока, надаючи йому нових властивостей. Напрями, за якими ведеться робота з модифікації складу і властивостей молока, зведено в таблиці 8.2.
Таблиця 8.2
Зміна складу і властивостей молока
(Зинов’єва Н.А. та ін., 2001) Вид модифікації молока
Кількісні і якісні модифікації складу білків молока з метою зміни технологічних властивостей
Підвищення антимікробної активності молока
Модифікація жирнокислотного складу молока
Зміна білкового складу молока з метою його кращої адаптацій для харчування людини
Збільшення загального вмісту білків у молоці
Отримання молока з низьким вмістом лактози
Крім того, трансгенез, за умови використання отриманих генетично модифікованих особин у відтворенні і селекції, є потужним джерелом генетичної мінливості.
484
Використання в системі великомасштабної селекції обмеженої кількості генетично цінних плідників, з одного боку, підвищило генетичний потенціал продуктивності, а з іншого – призвело до зменшення генетичної різноманітності популяції. Відповідно, генетичний резерв, що раніше використовувався в породотворному процесі, на сьогодні значно скоротився. Використання в цьому напрямі класичних методів розведення (гібридизація) поряд з використанням трансгенних технологій також допоможе створити резерв мінливості в популяції. Основною перевагою цього методу є відсутність систематико-генеалогічного бар’єра для інтеграції: гени можна переносити в геном організму іншого виду, родини, типу (Ернст Л.К., 1994).
Американські вчені отримали трансгенних свиней, в геном яких було введено ген α-лактальбуміну (αLА) голштинської породи великої рогатої худоби, який експресує кальцій-залежний металопротеїн, що зв'язується з ферментом галактозилтрансферазою в комплексі Гольджі для того, щоб формувати комплекс лактозотрансферази. У свиноматок, у яких відбувалась інтеграція та експресія цього гена маса гнізда на час відлучення поросят була більшою на 15...45 кілограмів. Особливо важливим є те, що цей ген передається потомкам.
Для вирішення проблеми підвищення швидкості росту вовни та надання їй нових технологічних властивостей у овець використовують різноманітні генно-інженерні методи: посилення енергетики обмінних процесів внаслідок зміни метаболічного шляху синтезу глюкози; підвищення синтезу сірковмісних амінокислот у результаті введення бактеріальних генів, що визначають синтез цистеїну і експресуються в шлунково-кишковому тракті; зміна структурних білків вовни під час введення генів кератинових білків і т.ін. За даними Мороз В.А. та ін. (2001), в Америці отримано трансгенних мериносових овець, які за однакової з аналогами живої маси споживали в 1,5 рази менше кормів, мали збільшену масу м'язової тканини в разі зменшення жирової, а також в 1,5 рази переважали їх за вовнистою продуктивністю.
485
Таким чином, біотехнологія відтворення сільськогосподарських тварин має самостійне практичне значення в тваринництві, особливо в селекції, а також дозволяє отримувати тварин з новими продуктивними властивостями, і є могутнім джерелом створення та удосконалення порід різних видів тварин України.
Запитання для самоконтролю
1.Яка роль біотехнології в селекції сільськогосподарських тварин?
2.Охарактеризувати метод трансплантації тварин.
3.Що таке клонування?
4.Що таке трансгенні тварини?
486
РОЗДІЛ 9
ОРГАНІЗАЦІЯ ПЛЕМІННОЇ СПРАВИ У ТВАРИННИЦТВІ
Організація племінної справи – це комплекс організаційно-селекційних заходів, що проводяться відповідно до Закону України „Про племінну справу у тваринництві” та інших нормативно-правових актів, спрямованих на ефективне використання наявних племінних (генетичних) ресурсів та створення нових селекційних досягнень, передбачених Загальнодержавною програмою селекції.
У системі організації племінної справи у тваринництві важливе значення має регламентація міжгосподарських зв’язків, координація їх діяльності, атестація та переатестація суб’єктів племінної справи, а також працівників, які виконують спеціальні роботи, пов’язані з племінними (генетичними) ресурсами; ведення Державного племінного реєстру; своєчасне видання державних книг племінних тварин; державна апробація селекційних досягнень; організація офіційного ведення племінного обліку, оцінювання тварин за типом, породовипробування, виставок, виводок, аукціонів; розробка та впровадження програм селекції з породами та планів племінної роботи зі стадами племінних господарств.
9.1.Законодавчі основи племінного тваринництва
9.1.1.Закон України „Про племінну справу у тваринництві”
Основою законодавства племінної справи у тваринництві є Закон України „Про племінну справу у тваринництві” та інші закони і нормативноправові акти, видані відповідно до нього.
У Законі України „Про племінну справу у тваринництві” викладені загальні правові, економічні та організаційні основи племінної справи у тваринництві, спрямовані на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин, підвищення економічності та конкурентоспроможності галузі.
487
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: племінна справа – система зоотехнічних, селекційних та організаційногосподарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і
продуктивних якостей тварин; племінні (генетичні ) ресурси – тварини, сперма, ембріони, яйцеклітини,
інкубаційні яйця, які мають племінну (генетичну) цінність;
державна реєстрація племінних тварин і племінних стад – внесення даних про племінних тварин і племінні стада, що мають необхідні для реєстрації генетичну якість та рівень продуктивності, відповідно до державних книг племінних тварин і Державного племінного реєстру з метою формування відповідної бази даних про племінні ресурси;
державні книги племінних тварин – інформаційні бази даних про племінних тварин, що відповідають установленим для реєстрації вимогам;
Державний племінний реєстр – інформаційна база даних про племінні стада, що відповідають установленим для реєстрації вимогам;
ідентифікація тварин – їх нумерація, присвоєння кличок, фотографування тощо, що забезпечує можливість формування інформації про кожну тварину зокрема та встановлення відповідності цієї інформації певній тварині;
поліпшувальна порода – порода, яка використовується для поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин інших порід та виведення нових порід, порідних типів, ліній, родин;
генофондове стадо – чистопородна група тварин, виділена для збереження та відтворення генофонду породи;
племінна тварина – чистопородна або одержана за затвердженою програмою породного вдосконалення тварина, що має племінну (генетичну) цінність і може використовуватися в селекційному процесі відповідно до чинних загальнодержавних програм селекції;
неплемінна продуктивна тварина – тварина, що не має племінної
(генетичної) цінності та використовується для одержання певної продукції;
488
племінне свідоцтво (сертифікат) – документ встановленої форми про походження, продуктивність, тип та інші якості тварин, сперми, ембріонів, яйцеклітин, складений на основі даних офіційного обліку продуктивності, імуногенетичного контролю та офіційної класифікації (оцінки) за типом;
племінна (генетична) цінність – цінність племінних тварин згідно з даними їх фактично визначеного або передбаченого впливу на якість потомків;
селекційне досягнення – створена в результаті цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, родина тощо), яка має нові високі генетичні ознаки та стійко передає їх потомкам;
племінний облік – визначення та внесення до документів з племінної справи (племінної документації) суб’єктами племінного тваринництва даних про походження, продуктивність, тип та інші якості тварин з метою одержання систематизованих відомостей, необхідних для ведення племінної справи;
офіційний облік продуктивності – облік продуктивності тварин, що ведеться державними контролерами-асистентами та підтверджується відповідними організаціями, які здійснюють дослідження якісних показників одержаної продукції;
офіційна класифікація (оцінювання) за типом – оцінювання у балах типу тварин, проведена експертами-бонітерами;
статус – певний стан (рівень) ведення селекційно-племінної роботи суб’єктами племінної справи у тваринництві;
Згідно із законом об’єктами племінної справи у тваринництві є:
велика рогата худоба, свині, коні, вівці, кози, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять з метою одержання від них певної продукції.
До суб’єктів племінної справи відносять:
- власники племінних (генетичних) ресурсів;
489
-підприємства (об’єднання) з племінної справи, селекційні, селекційнотехнологічні та селекційно-гібридні центри, іподроми, станції оцінювання племінних тварин;
-підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів;
-власники неплемінних тварин – споживачі племінних (генетичних) ресурсів та замовники послуг з племінної справи у тваринництві.
Закон України “Про племінну справу у тваринництві” регулює відносини в галузі племінної справи у тваринництві, визначає права та обов’язки власників і споживачів племінних (генетичних) ресурсів, встановлює вимоги до якості та порядку використання цих ресурсів, визначає систему селекції та основи державного контролю за дотриманням законодавства про племінну справу у тваринництві, порядок фінансування і здійснення наукового забезпечення племінної справи у тваринництві та міжнародного співробітництва.
Для забезпечення функціонування Закону України „Про племінну справу у тваринництві” розробляються додатково нормативно-правові акти (закони, положення, інструкції), які деталізують основні аспекти Закону і висвітлені у наступних розділах.
9.1.2. Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”
Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль, а також відповідальність суб’єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.
У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
490
ліцензіат – суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню;
ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов;
ліцензійні умови – установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов’язкових для виконання під час провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;
ліцензування – видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також законодавства у сфері ліцензування.
Відповідно до статті 8 Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, статей 7 та 9 Закону України „Про племінну справу у тваринництві”, Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва і Міністерством аграрної політики України затверджені Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва, зберігання і реалізації племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин.
Визначені в цих Ліцензійних умовах терміни вживаються в такому значенні:
виробництво племінних (генетичних) ресурсів – діяльність пов’язана з їх одержанням, яка включає всі стадії технологічного процесу, а також реалізацією продукції власного виробництва;
зберігання племінних (генетичних) ресурсів – діяльність, яка спрямована на забезпечення довгострокового (понад три місяці) зберігання за низьких температур племінних (генетичних) ресурсів невласного