SELECTION_last_file

451

спеціалізація зумовлена також структурою кросу. Найбільш поширені прості (дволінійні, двопородні) кроси, складні (три- і чотирикомпонентні). У три- і чотирипородних (лінійних, лінійно-породних) кросах використовують складні двопородні родинні форми (батьківські або материнські).

Призначення кожної лінії в дво-, три- і чотирилінійних кросах наведено в таблиці 7.8.

Таблиця 7.8

Призначення ліній у кросах

Наприклад, у чотирилінійному кросі лінія С є батьківською лінією материнської родинної форми, а лінія В у дволінійному кросі є одночасно і материнською лінією і материнською родинною формою.

Структуру кросів залежно від кількості ліній і родинних форм, що використовуються, наведено на рисунку 7.3.

Для прояву ефекту гетерозису під час отримання гібридів кроси формують таким чином, щоб різниця між батьківськими і материнськими формами була більшою ніж між лініями в кожній із них.

Залежно від структури кросу визначають і птахівничі господарства для отримання гібридної птиці. У чотирилінійному кросі – це селекційне (нуклеарне), прародинне, родинне і промислове стадо. В дволінійному кросі – селекційне, родинне і промислове стадо. Завдяки такій структурі досягається вертикальна репродукція генетичних ресурсів, що сформовані в результаті цілеспрямованої селекції лінійної птиці.

452

Селекційне стадо

Батьківське стадо

Промислове стадо (фінальний дволінійний гібрид)

Селекційне стадо

Прародинне стадо

Батьківське стадо

Промислове стадо (фінальний трилінійний гібрид)

Селекційне стадо

Прародинне стадо

Батьківське стадо

Промислове стадо (фінальний чотирилінійний гібрид)

Рис. 7.3. Схема відтворення дво-, три- і чотирилінійних гібридів

7.10. Особливості племінної роботи в окремих галузях птахівництва

Технологія селекційної роботи

Під технологією селекції розуміють комплекс засобів і способів, що дозволяють виконати процес виробництва, наприклад, підвищення племінних і продуктивних якостей птиці. Технологія селекції залежить від типу господарства. Основні її елементи включають формування селекційних гнізд для оцінки плідників за якістю потомства, а також за сибсами, інкубацією яєць, вирощування молодняку, оцінювання продуктивності (власного фенотипу) за повний і неповний періоди випробування.

453

До базових питань проведення селекційної роботи належить вибір оптимальної структури стада з урахуванням виду птиці та типу господарства.

Структура стада – це співвідношення чисельності різних груп птиці в тому чи іншому господарстві. Розрізняють структуру за роллю окремих груп птиці у селекційному процесі, за лінійною та породною належністю, за віком і статтю (табл. 7.9, 7.10, 7.11, 7.12).

Структура стада за участю в селекційному процесі. У племінних заводах все стадо ділять на дві великі групи: селекційну групу і множник.

Таблиця 7.10

Структура стада племзаводу м'ясних курей, який працює з чотирилінійним кросом

Селекційне стадо, в свою чергу, поділяють на 3 групи: селекційне ядро (нуклеус), групу оцінюваної за якістю потомства птиці і контрольно-

454

випробувальну групу. У деяких випадках перші дві групи об'єднують у групу гніздової селекції.

Таблиця 7.11

Показники, що визначають структуру селекційної групи племзаводу

сибсами, фенотипом і генотипом (якістю лінійного й гібридного потомства). Група перевірки за якістю потомства відбирається за рахунок потомків птиці селекційного стада (ядра), частково – з групи резерву родин і ліній та групи вільного парування. У період перевірки селекційне стадо розміщують

у селекційних пташниках або в індивідуальних чи групових клітках.

Контрольно-випробувальна група (випробувач) – поголів'я молодої птиці, що оцінюється за власною продуктивністю (фенотипом) й одержана

455

від птиці, перевірюваної за якістю потомства. Випробування продуктивності цієї групи проводиться в спеціальних пташниках, обладнаних контрольними гніздами в разі групового напольного або кліткового утримання.

Додатково до групи селекційного ядра долучають групу вільного парування (панміктична група) і група резерву. Групу вільного парування створюють з метою визначення ефективності використовуваних селекційних способів. Оскільки в цій групі не ведуть підбір й добір, вона є контролем для інших селекційних груп, тобто щодо неї оцінюють досягнутий генетичний прогрес у лініях та їхніх кросах. З цієї групи частину кращої птиці включають в селекційне ядро.

Група резерву комплектується особинами з цінними у племінному і продуктивному відношенні ознаками, але за окремими з них (наприклад, відтворними якостями) не відповідає вимогам стандарту лінії або кросу. Після відповідної селекційної роботи група резерву може бути використана для збагачення генофонду перспективних ліній, а також і для створення нових ліній.

Множник – це друга частина стада племзаводу. Його завдання – розмножувати лінійну птицю, перш за все – для комплектування родинного стада і репродуктора першого порядку. Множник комплектується за рахунок потомків птиці селекційної частини стада, яка не входить до селекційного ядра.

Прародинне стадо – це проміжна ланка між множником вихідних ліній і родинними формами. Воно створюється за рахунок стада множника й може використовуватися для перевірки ліній на поєднуваність, а також виконувати функції репродуктора першого порядку.

Для того, щоб забезпечити рівномірне цілорічне виробництво інкубаційних яєць й підтримувати оптимальну структуру, стадо курей комплектують двічі на рік, качок – 1...2 рази.

456

Лінійна і породна структура стада. В птахівництві структура стада залежить від кількості порід, ліній у кросі, їх спеціалізації та чисельності. У материнських лініях особин значно більше ніж у батьківських.

Вікова структура стада. Для яєчних кросів доцільно комплектувати селекційне стадо: 25% переярок і 75% молодої птиці. У гусівництві на племінних заводах структура стада для батьківських і материнських ліній важкого типу повинна бути такою: гусей першого року несучості – 45%, другого – 30, третього і четвертого (самки) – 25 відсотків. Під час роботи з лініями легкого типу (кубанські): першого року – 55%, переярих – 30, третього року і старші – 15 відсотків.

Ефект селекції залежить від інтенсивності добору. У птахівництві для відтворення стада (комплектування селекційних гнізд) рекомендують добирати 10….15% самок і 14% самців з-поміж поставленого на випробовування поголів'я.

Злочевська К.В. і Гальперн І.Л. (1969) з метою одержання життєздатної і високопродуктивної птиці рекомендують приймати на вирощування добовий молодняк, виходячи з таких нормативів (табл. 7.13).

Таблиця 7.13

Нормативи вирощування ділового молодняку у селекційних стадах для одержання однієї дорослої особини

У селекційних прародинних і родинних стадах співвідношення самців і самок повинно бути: яєчні кури – 1:12, м'ясні кури – 1:9, качки – 1:4...5,

індики – 1:10, гуси – 1:3.

457

Після добору птиці для комплектування селекційних гнізд розробляють план парування для оцінювання плідників за якістю потомства, а самок – за власною продуктивністю. За цим планом комплектують селекційні гнізда особинами, які мають батьків-поліпшувачів, а також походять із кращих за продуктивністю родин. Одне гніздо комплектують сестрами і напівсестрамидочками одного плідника. Добір ведуть однорідний або комплексний у разі створення нових ліній застосовують родинне парування у помірних ступенях.

Інбридинг також використовують у разі спеціалізації ліній для виявлення оптимальних поєднань з метою створення нового кросу і високим проявом гетерозису.

Однорідний добір, особливо під час розведення птиці, може призвести до вимушеного інбридингу. Щоб уникнути цього, рекомендують здійснювати циклічну селекцію. Для цього птицю кожної лінії розподіляють на 4...5 мікроліній (за походженням від цінних плідників), вирощують молодняк в окремих приміщеннях, а потім комплектують гнізда пропорційно кількості мікроліній. Такі гнізда постійно закріплюють за курками однієї і тієї ж мікролінії (за початковим номером мікролінії). В кожному циклі відтворення самці зміщуються на одну групу гнізд. Якщо півні 1...15 знаходились у гніздах 1 мікролінії, то в наступному сезоні вони або їх потомки будуть у гніздах 2 мікролінії і т. ін. За такого добору відбувається крос ліній, що дозволяє одержувати внутрішньопородний гетерозис.

Під час застосування ротаційної системи перевірки самців і самок, дібраних для оцінювання за потомством, рекомендують спочатку оцінювати їх у разі міжлінійного схрещування, а потім – внутрішньолінійного розведення:

Щоб одночасно оцінити птицю за гібридним і лінійним потомством, використовують методи складного гнізда. У цьому випадку формують селекційні гнізда ремонтними курочками двох ліній, які випробовуються на поєднуваність. А відтак одна половина самок буде паруватися із самцем "своєї" лінії, друга – із самцем іншої:

458

Цей метод дозволяє всебічно оцінити якості плідників як за лінійним, так і гібридним потомством. До недоліків можна віднести зменшення кількості матерів, від яких одержують потомство одного плідника. Але в разі застосування штучного осіменіння цього недоліку можна уникнути. Теоретичні дослідження також показують, що краще випробувати більше плідників на відносно меншому поголів'ї, ніж малу кількість на більшому.

В останні роки використовують засіб формування селекційних гнізд з різним співвідношенням самок у гнізді. Так, для кросу "Хайсекс" рекомендують таку схему комплектації гнізд:

плідник оцінюватиметься за 80 лінійними і 40 гібридними дочками. Качківництво. Використовуються лінії і популяції пекінської породи

качок. Статева зрілість качок наступає у 21...23-тижневому віці. Комплектування родинних стад для одержання інкубаційних яєць проводять не менше 2 разів на рік. Використовують також качок один або два цикли несучості.

У разі проведення селекційної роботи з лініями качок формують не менше ніж 60 гнізд індивідуального парування, до яких залучають 300 качок та 60 основних і резервних качурів. Для кожної лінії виділяють множник на 900...1000 голів, який комплектують потомством від селекційних гнізд.

Індивідуальний облік несучості проводять тільки в селекційних гніздах протягом всього продуктивного періоду.

Для оцінювання за якістю потомства від кожної качки беруть не менше 10 добових каченят, від кожного качура – не менше 50. У 7- тижневому віці каченят оцінюють за живою масою, м'ясними формами й відбирають для відтворення стада. Молодняк для відтворення беруть від

459

качок не молодше 35-тижневого віку з інтервалом між партіями 7...15 діб. Різниця у віці птиці під час комплектування селекційної групи не повинна перевищувати 30...54 діб.

Під час добору враховують ті ознаки, за якими спеціалізується лінія: батьківські – за інтенсивністю росту, м'ясними формами, збереженням молодняку, заплідненістю яєць; материнські – за несучістю, виводом каченят, швидкістю їх росту й збереженням.

Інтенсивність добору качок така: для селекційної групи ♂ - 4%, ♀ - 20%, для множника – відповідно 5 і 25%, для прародинних стад – 6 і 33 відсотків.

Гусівництво. Застосовується чистопородне розведення та міжпородна гібридизація. Селекцію ведуть на підвищення несучості, виводимості, збереження, інтенсивності росту, поліпшення м'ясних форм будови тіла.

Для удосконалення порід у племзаводі має бути не менше ніж 60 селекційних гнізд.

Для оцінювання батьків за якістю потомства в разі внутрішньопородного парування одержують не менше ніж 10, в разі міжпородного – не менше ніж 7 гусенят. У 8-тижневому віці молодняк оцінюють за живою масою і м'ясними формами, кращих добирають для наступної селекції.

У разі родинної селекції інтенсивність добору птиці за живою масою у 8-тижневому віці становить: для самців батьківських форм – 10%; материнських – 15, для самок – відповідно 25 і 50 відсотків.

Оцінювання порід на поєднуваність проводять у множнику в разі групового парування на поголів’ї 200...300 гусок. Мінімальне поголів'я гібридів повинно бути 500...1000 голів.

Індиківництво. Селекція індиків має свої особливості, зумовлені біологічними особливостями цього виду птиці. Швидкість росту індиченят вища ніж у курчат, але період вирощування відносно тривалості використання дорослих індиків значно подовжений, відповідно інтервал між генераціями збільшений. Тривалість інтенсивного росту молодняку легких,

460

середніх та важких кросів коливається в таких межах: індичок – до 10...16, індиків – до 13…22 тижнів.

Індики відрізняються циклічністю несучості і значно вираженим статевим диморфізмом. Жива маса дорослих індиків сягає 20…22 кг, а індичок – 6...11 кілограмів.

Основним напрямом роботи з кросами індиків є створення й схрещування вузькоспеціалізованих, контрастних за живою масою і плодючістю поєднуваних ліній. При цьому батьківські форми повинні мати високу інтенсивність приросту живої маси, хороші м'ясні якості, а у разі парування забезпечувати високу запліднюваність яєць. Материнські форми, переважно, селекціонують за несучістю, відтворними якостями (головним чином, за виводимістю яєць, життєздатністю й відсутністю інстинкту насиджування), враховують також швидкість росту й будову тіла.

У разі удосконалення ліній на кожну з них у племптахозаводах виділяють не менше 60 гнізд, на кожну резервну – 15...20. На племзаводах також комплектують групу множника ліній – по 1200...1900 голів. Співвідношення ліній у селекційному стаді і множнику наведено в таблиці

7.14.

Під час селекції індиків застосовують переважно родинну й індивідуальну селекцію з широким використанням індичок-рекордисток, схрещуючи їх з неспорідненими видатними самцями. Закладають лінії від цінних плідників, періодично здійснюють кросування мікроліній. Рекомендують використовувати помірний інбридинг для закріплення цінних якостей родоначальника не більше, як у 1…2 генераціях.