SELECTION_last_file

411

Створення ліній і їх кросів в птахівництві здійснюється за селекційними програмами, які розробляють провідні генетики та селекціонери за допомогою вчених, а реалізують фахівці племінних господарств.

Селекційна програма – це всебічно обґрунтована програма робіт з виведення й вдосконалення ліній, кросів, порід. Вона включає такі складові:

1)визначення мети селекції;

2)вибір вихідного матеріалу і методу розведення;

3)проведення генетичного аналізу селекційних ознак, за якими планується проводити селекцію;

4)визначення спеціалізації ліній у кросі;

5)закладення селекційних груп для виведення нових ліній кросу;

6)створення нормативних умов середовища для птиці і матеріальної бази селекції;

7)підготовка кадрів, необхідних для створення, розповсюдження та

використання кросу.

Мета селекції залежить від виду птиці, традицій щодо її використання та технології виробництва продукції птахівництва. Наприклад, мета селекції під час створення нових кросів яєчних курей полягає в підвищенні яєчної продуктивності несучок до біологічної межі – одне яйце в день. Дуже важливо, щоб ці несучки мали високу життєздатність та тривалий строк використання в умовах промислового виробництва, а саме до досягнення ними не менше ніж 72...80-тижневого віку. Для підвищення ефективності виробництва харчових яєць, необхідно проводити селекцію на підвищення виходу яєчної маси (більше 20 кг на несучку). Для цього необхідно збільшувати несучість та масу яєць. Необхідна подальша селекція на підвищення конверсії корму та якості яєць (форма, зовнішній вигляд, міцність шкаралупи, смак, забарвлення жовтка).

У м'ясному птахівництві метою селекції є підвищення швидкості росту молодняку в ранньому віці. У зв’язку з цим, поставлені наступні завдання – отримати бройлерів, які за 5 тижнів вирощування досягатимуть живої маси

412

не менше ніж 2,5 кг, за витрат кормів 1,5...1,7 кг на 1 кг приросту. Збереженість бройлерів має бути 98,0...98,5%; вихід грудних м'язів – у межах 19... 21%, вихід патраної тушки – 70...72%; вихід бройлерів у розрахунку на несучку родинного стада – не менше ніж 152 голови.

Проводиться селекція на зниження вмісту жиру в тушці бройлерів, індиків та качок. Такий добір веде до підвищення конверсії корму та забійного виходу.

Окремим завданням селекції яєчних і м'ясних курей є створення аутосексних (мічених за статтю під час виводу) курчат. Для цього використовують дві генетичні системи, а саме колорсексну (забарвлення пуху курчат S-s – сріблястість-золотистість) і федерсексну (швидкість оперення К-к – повільний-швидкий ріст оперення).

Створення аутосексних кросів має важливе значення, оскільки прискорює процес сортування курчат за статтю (з точністю 98…99%).

Свої видові особливості має селекція індиків, качок, гусей, цесарок, яєчних та м'ясних перепелів, м'ясних голубів, страусів та ему. Ці особливості впливають на складові селекційних програм.

7.3. Селекційні ознаки сільськогосподарської птиці

Ефективність селекції в птахівництві значною мірою обумовлена точністю оцінювання походження і продуктивності кожної особини, груп потомків, отриманих від плідників і самок (сімейство, сім’я). На сучасному етапі, під час роботи із спеціалізованими лініями птиці враховується значна кількість ознак, за якими ведеться оцінювання і добір. Так, у разі автоматизованої обробки даних племінного обліку в яєчному птахівництві враховують до 50 показників. Оцінювання птиці за основними ознаками, що селекціонуються, є першим етапом селекційної роботи. У яєчних курей провідні ознаки – це несучість та її компоненти (вік досягнення статевої зрілості та піку несучості, інтенсивність несучості на її піку, темп зниження та вирівняності кривої несучості).

413

У практичній селекції ознаки добору розподіляють на основні та додаткові. До основних відносять ознаки, що характеризують спеціалізацію ліній. Залежно від форми селекції (переважна або за комплексом ознак) їх кількість коливається відповідно від 2...3 до 4...6. У разі застосування переважної селекції ведуть спеціалізацію ліній на батьківські і материнські за обмеженою кількістю ознак. Виходячи з теоретичних передумов, збільшення кількості ознак призводить до зменшення темпів поліпшення кожної з них. Водночас, комплексна селекція за більшою кількістю ознак сприяє консолідації ліній. У таблиці 7.1 наводяться основні селекційні ознаки птиці.

До додаткових ознак за селекції яєчних курей можуть бути залучені компоненти несучості, екстер’єр, індекс форми яєць, міцність, колір і мармуровість шкаралупи та багато інших.

415

У племінних господарствах для оцінювання несучості використовують дані індивідуального обліку у разі утримання птиці в селекційних гніздах або в індивідуальних клітках. Останнім часом розроблені пристрої для автоматичного обліку знесених яєць і занесення даних до комп’ютерів. Облік несучості яєчних курей проводять в єдині строки, за початковий (240...270 діб) і повний (476...504 доби) періоди. В окремих випадках, у разі селекції на більш тривалий період використання птиці, облік ведуть за двома або трьома циклами несучості.

Вирівняність несучості визначають коефіцієнтом, який враховує здатність протистояти дії шкідливого стрес-фактора без зниження несучості і здатності стабілізувати її після спаду. Він визначається за формулою (7.6):

В = 100 – (І1 – І2) + (І1 – І3), (7.6)

де В – коефіцієнт вирівняності; І1 – інтенсивність несучості за період, попередній до спаду;

І2 – інтенсивність несучості в період її максимального спаду; І3 – інтенсивність несучості в період після спаду.

Кращі кроси яєчних курей забезпечують такі параметри несучості:

−вік переведення в доросле стадо – 120 діб (17 тижнів);

−вік досягнення 50% інтенсивності несучості – 130...140 діб;

−пік несучості 95...97% - 30 тижнів;

−яєць на початкову несучку за 72 тижні життя – 320…340 штук; за 80 тижнів життя – 352…360 штук;

−середня маса яєць у 52-тижневому віці – 62...64 г; в 72-тижневому–

65...66 г; в 80-тижневому – 66...68 г.

Для більш точного моделювання кривої несучості використовують функцію Мак-Міллана. Оскільки фактичні дані за кожною особиною або групою залежать від багатьох неконтрольованих факторів середовища, то їх вирівнювання за допомогою теоретичної кривої дає змогу більш точно оцінити генотип.

Модель має вигляд формули 7.7:

416

де N(t) – кількість яєць, знесених за обліковий період;

M – асимптота (максимально можлива несучість за період використання);

t0 – час початку несучості (настання статевої стиглості); t – тривалість періоду несучості (тиждень, місяць);

е – основа натуральних логарифмів;

α – норма нарощування несучості до піку; μ – норма зменшення несучості після піку.

Добір на підставі компонентів несучості є більш ефективним ніж за сумарною кількістю яєць. Це обумовлено тим, що величина норм зростання і спаду несучості мають коефіцієнт успадковуваності на рівні 0,6, тоді як для річної несучості він становить від 0,10 до 0,30.

Масу яєць визначають шляхом їх зважування. При цьому в селекційному стаді зважують не менше 5 послідовно знесених кожною несучкою яєць. У м'ясних видів птиці (індики, качки, гуси), за умов невеликої кількості несучок зважують всі яйця.

Живу масу визначають, як правило, за тижнями росту шляхом зважування всього молодняку, а в разі бонітування не менше ніж 1% оцінюваного поголів’я.

За поглибленої селекційної роботи визначають компоненти ознаки "жива маса", які характеризують енергію росту як окремих особин, так і їх груп (сім’я, сімейство, лінія, родинна форма, гібриди). Для цього використовують математичну модель Т. Бріджеса формули 7.8:

де N(t) – маса у момент часу t, кг (тиждень, місяць); А – маса у зрілому віці (12 місяців), кг; α – кінетична швидкість росту; μ – експоненційна швидкість росту;

417

t – вікові періоди (тижнів, місяців); Т0 – період ембріонального розвитку.

Останнім часом, з метою оцінювання закономірностей росту птиці в різні вікові періоди онтогенезу, розраховують показники інтенсивності формування (∆t) напруги (Ін) та рівномірності (Ір) росту за наступними формулами 7.9, 7.10, 7.11:

де ВП – відносний приріст за період 0...2 місяці; СП – середньодобовий приріст за період 0...2 місяці в абсолютних

величинах.

дорослої птиці за період використання.

Заплідненість яєць (%) визначають шляхом підрахунку кількості запліднених яєць до закладених на інкубацію.

Виводимість яєць (%) – встановлюють за відношенням кількості одержаного молодняку до кількості запліднених яєць, що були закладені на інкубацію.

Вивід молодняку (%) – визначають за відношенням кількості одержаного молодняку до загальної кількості закладених на інкубацію яєць.

Під час оцінювання оптимальності умов утримання, відповідності технологічним факторам для реалізації генетичного потенціалу за основними

418

господарсько корисними ознаками проводять розрахунок показника вирівняності стада. Під ним розуміють відношення (%) поголів'я птиці за ознакою, що вивчають, яка вміщується у відхилення не більше 10...15% від середнього по стаду до загальної кількості оціненої птиці. Так, якщо за живою масою із 200 голів бройлерів 180 мають відхилення від середнього значення не більше 15%, то таке стадо має однорідність 90 відсотків.

7.4.Генотипні та фенотипні параметри популяцій птиці

Уптахівництві широко застосовують методи спеціальної та популяційної генетики для виведення й удосконалення існуючих ліній, порід

ікросів, а перш за все для планування селекційних програм, визначення оптимальних періодів оцінювання і добору птиці, необхідного з метою досягнення максимального генетичного прогресу за генерацію. Основні фенотипні і генотипні параметри популяцій птиці – це успадковуваність ознак, їх мінливість, повторюваність, кореляція та регресія з іншими показниками.

Як відомо, більшість господарсько корисних ознак зумовлена великою кількістю генів, які дають складне розщеплення у потомства. Тому, необхідно використовувати статистичні методи визначення селекційногенетичних параметрів відносно конкретної групи, ліній чи стада птиці. Щоб отримати уявлення про певну групу птиці загалом і про характер її мінливості, використовують спеціальні статистичні величини: середня

арифметична ( Х), середнє квадратичне відхилення (σ), похибка середньої арифметичної (SX ).

Коефіцієнт успадковуваності (h2) є основним генетичним параметром, який чисельно показує частку спадкової мінливості ознаки.

Високі значення коефіцієнта успадковування свідчать про велику спадкову різноманітність ознаки в популяції і про те, що добір заснований на безпосередній оцінці самої ознаки, тобто фенотипу, буде ефективним. Навпаки, у разі низької успадковуваності ознаки її фенотиповий прояв буде

419

обумовлений, переважно, чинниками зовнішнього середовища, а тому застосування масового добору в стаді буде малоефективним.

У таблиці 7.2 наведено коефіцієнти успадковуваності основних господарсько корисних ознак птиці. Всього їх вивчено понад 40.

Залежно від тривалості селекції, коефіцієнт успадковуваності може бути різним. За збільшення тривалості селекції (в часі) та інтенсивного добору, він знижується. Відповідно змінюються методи добору. При h2≥0,6 є можливість селекції безпосередньо за величиною ознаки (фенотипом), за індивідуальними показниками. За низьких значень коефіцієнта (h2≤0,3) особин оцінюють і добирають за показниками родин. За середніх значеннь h2=0,31...0,59 ефективна комбінована селекція, тобто ведеться індивідуальний добір найбільш високопродуктивних особин із кращих родин.

Таблиця 7.2

Коефіцієнти успадковуваності (h2) селекційних ознак птиці,%

420

селекційної роботи – встановлення селекційних диференціалів, нижньої межі продуктивності, відповідно до яких можна добирати особин прогнозованого ефекту селекції.

Показники мінливості ознак (Cv) різні і розподіляються на високі (21...35% – несучість, збереженість птиці), середні (11...20% – маса яєць, жива маса) і низькі (5...10% – маса яєць, індекс форми яєць, товщина шкаралупи, висота білка яєць).

Фенотипна мінливість тих чи інших ознак популяції складається із спадкових і не спадкових компонентів. Спадкова або генетична мінливість поділяється на комбінаційну і мутаційну. Комбінаційна мінливість є результатом рекомбінації між гомологічними хромосомами у період дозрівання статевих клітин.

Структурні зміни генів хромосом, які призводять до появи нових спадкових ознак, називаються мутаціями.

У селекційній роботі більше значення має комбінаційна мінливість, яка за рахунок комбінацій під час статевого розмноження створює безперервний потік нових генотипів.