1.Український лінгвоцид

Лінгвоци́д (також: мововбивство) — свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу — народності, нації. Лінгвоцид спрямовуться в першу чергу проти писемної форми мовлення. 

Лінгвоцит української мови розпочався, коли в 1720 році з'являється імператорський указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних, які «необхідно «для повного узгодження з великоросійським, з такими ж церковними книгами справляти…, щоби ніякої різниці і окремого наріччя в них не було».

1847 рік - судовий процес над Кирило - Мефодієвським братством, а офіційно: процес «украино - славянистов».

Засуджено й репресовано Тараса Шевченка, Панталеймона Куліша, Миколу Костомарова та багатьох інших. Цей процес піддавав колективному осуду, колективним репресіям українську мову як таку.

1876 рік - указ Олександра II (Емський указ) про заборону ввозу до імперії будь-яких книжок і брошур «малоросійським наріччям», заборону друкування оригінальних творів і перекладів, крім історичних документів та творів художньої літератури, в яких «не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису». Заборонялись також сценічні вистави й читання та друкування текстів до нот українською мовою.

1938 рік - Постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».

З початку 30-х років почався спланований наступ на українську мову, що полягав у втручанні в її внутрішній розвиток, спрямований на нищення самобутніх рис цієї мови і зближення її з російською мовою. Таким чином, засуджуючи на словах Валуєвський циркуляр, виданий колишнім царським урядом, більшовицьке керівництво у своїй мовно-культурній політиці здійснювало його практичну реалізацію.

У 1970-х - першій половині 1980-х рр. русифікація всіх сфер життя - освіти, науки, виробництва, засобів масової інформації, культури - відзначалась особливою інтенсивністю.

2.Значення Валуєвського циркуляру

Валуєвський циркуляр 30 липня (18 липня) 1863 року — таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних «малоросійською», тобто українською мовою. Згідно з указом заборонялась публікація релігійних, навчальних і освітніх книг, однак дозволялась публікація художньої літератури.

Після остаточного знищення царатом української державності Валуєвський циркуляр засвідчив колоніальне політітичне становище України, фактично поставивши українську літературу поза законом.

3.Значення Емського указу

Емський указ — розпорядження російського імператора Олександра II від 18(30) травня 1876, спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком^[1], призвів до тимчасової дезорганізації українського руху в Наддніпрянщині.

Указ забороняв: Ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги, написані українською мовою без спеціального дозволу; Видавати українською оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот; Друкувати будь-які книги українською мовою; Ставити українські театральні вистави (заборону знято у 1881р.); Влаштовувати концерти з українськими піснями; Викладати українською мовою в початкових школах.