5. Моральне виховання

Велика роль у духовному розвитку особистості приділяється моральному

вихованню, заснованому на любові до рідної землі, рідного краю («За

рідний край - хоч помирай»), ствердженню правди («По правді роби -

доброго кінця сподівайся», «Хліб-сіль їж, а правду ріж»), миролюбства й

гостинності («Яку дружбу заведеш, таке й життя поведеш», «Друга шукай, а

найдеш - тримай», «Друзі пізнаються в біді», «Приятелева вода краща

ворожого меду», «Не той друг, що лащиться, а той, що печалиться», «З

добрим дружи, а лихих стережись».

Відповідно до козацької педагогіки вчинки людини визначають її сутність

(«Гідність людини визначають її вчинки»), тому велика увага приділяється

викриттю пороків. Поняття «гріх» як порушення релігійних моральних норм

дитина засвоює із самого раннього дитинства. Грішити - означає вести

порочний спосіб життя. «Лихий чоловік - як хвороба: все запакостить»,

чоловік - як хвороба: все запакостить»,

«Не копай другому яму, бо сам у неї впадеш». Одним з основних критеріїв

оцінки моральності особистості є здатність до праці («Будеш трудитися -

будеш кормитися», «Землю прикрашає сонце, а людину - праця»). Існує

безліч прислів'їв і приказок, у яких містяться коротко сформульовані

правила духовного формування особистості: «Нових друзів наживай, старих

не забувай», «Не пнись бути найвищим, а вчись бути корисним»,

«Зобов'язався слова - закріпи ділом».

Як релігійне, моральне, розумове, фізичне, так і естетичне виховання

козацтва було перейняте християнським духом. Цінувались насамперед

духовна краса у сполученні з тілесною, світлий погляд і чиста душа.

Запорожці, висловлюючи своє презирство до зовнішнього вигляду, одягалися

завжди просто й навіть як жебраки. Існувала приказка: «Козак - душа

правдива - сорочки не має». Узимку вдягали все, що під руку потрапить:

взуття без підошов, або яке було не до пари, ганчірку на голову,

який-небудь плащ. Часто бачили, як ходить козак у такому одіянні,

наспівуючи: «Одна нога в постолі, а друга - у сап'яні. Подивися, Ганно,

який постіл гарний» Опис літнього козачого одягу дає розкольник Й.

Лук'янов, який зустрів по дорозі в Єрусалим козаків полковника Палія:

«Голы, что бубны, без рубах, нагие, страшно зело... У нас в Москве и на

Петровском кружале не скоро сыщешь такова хочь одного». Далі він

продовжує, що бачив і таких козаків, які щось одягли, але цей одяг вони

носили «до сносу, никогда не переменяя - пока сами не спадут с плеч».

Лише у XVIII столітті козаки, збагатившись за рахунок походів на турок,

придбали собі парадний одяг, щоби покрасуватись у селах з метою

залучення молодих козаків. У побуті ж вони воліли вдягатися скромно.

Волелюбні, сильні духом козаки, готові віддати своє життя за

Батьківщину, були прикладом для наслідування й викликали замилування.

Збираючись на війну, вони не влаштовували театралізованих вистав, не

співали воєнних гімнів і не наймали сопілкарів, як в інших військах, а

довго молились Богу, в ім'я Якого і за славу Якого боролися, звертаючись

до Нього через свою старанну Заступницю Богородицю, під покровом якої

знаходиться Запорізька земля, розраховуючи на її участь та одержуючи від

неї допомогу. «І постановило козацтво: віру святу обороняти і визволяти

ближніх своїх з неволі. Тим-то гетьман Свирговський ходив обороняти

Волощину, і не взяли козаки миси з червонцями, яку ї давали за послуги,

не взяли тим, що кров проливали за віру та за ближніх і служили Богу, а

не ідолу золотому. А Сагайдачний ходив Кафу руйнувати і визволив

кільканадцять тисяч невільників з вічної підземної таємниці. І багато

лицарів таке робили, що не записано й у книгах світу сього, а записано

на небі, бо за їх молились перед Богом ті, кого визволили з неволі».

Ідея національного служіння Батьківщині - ідея самобутня, якої не було в

давніх імперіях, що не відрізнялись особливим національним покликанням

народу, і навіть у візантійській Церкві. Суть цієї ідеї про вивчення св.

отців полягає в тому, що небесна слава здобувається за допомогою

митців полягає в тому, що небесна слава здобувається за допомогою

жертвування своїм життям за християнський народ і за Батьківщину,

розглянуті в нерозривній єдності. Піднявши патріотизм, поставивши його

на рівень чесноти, що веде до святості через акт жертовної любові,

козаки, з'єднуючи військову доблесть із мучеництвом за віру, здійснювали

заповідь Христа про любов до ближнього.

ІІ. Типи козацьких шкіл