1.3. Ціннісна свідомість читаючих та нечитаючих

Аналіз літератури показав, що вивчення читаючих та нечитаючих проводиться в основному у соціологічних досліджень. Ціннісна свідомість читаючих та нечитаючих як предмет психологічного дослідження виступає вперше саме в нашій роботі.

До прикладу в 2006-2007 роках Російська державна дитяча бібліотека провела комплексне дослідження «Читаючі та нечитаючі. Фактори, що впливають на читання молодших підлітків». Метою дослідження було виявлення факторів, що пливають на читання сучасних шестикласників (роль в цьому таких соціальних інститутів як бібліотека, сім’я, школа); проведення порівняльного аналізу особистісних та читацьких особливостей активно читаючих та мало читаючих підлітків. Дослідження проводилося в шести регіонах РФ (не рахуючи Москви), а також в Республіці Казахстан. У кожному регіоні, що брав участь в експерименті, експертами попередньо відбиралися дві школи: сильна, де діти активно читають, і звичайна, де, за відгуками вчителів, більшість дітей не читала.

В період з 27 лютого до 11 березня 2013 року компанією Research & Branding Group [1] було проведено дослідження громадської думки жителів України щодо їх читацьких уподобань. Збір інформації проводився методом особистого інтерв'ю в 24-х областях України, АР Крим, містах Київ і Севастополь. Респонденти відбиралися за квотною вибіркою, що репрезентує доросле населення країни за місцем проживання (область), статтю і віком. Обсяг вибіркової сукупності склав 2178 чоловік. Результати показали, що на сьогоднішній день читає книги трохи менше половини жителів країни (49%), тоді як не читають книг трохи більше половини українців (51%). Найбільш читаючої віковою групою є молодь до 30 років (58%) і люди у віці 50-54 роки (54%).

Підсумок

Як показав аналіз літератури, дослідження ціннісної свідомості читачих та нечитаючих представлений у ряді соціологічних досліджень. В основному вони представлені досліджуванням факторів, що впливають на читання та виявлення вікових та гендерних груп, для яких читання є цінністю. В той ж час психологічних досліджень особливостей ціннісної свідомості читаючих та нечитаючих виявлено не було.

Таким чином, ціннісна свідомість читаючих та не читаючих як предмет психологічного дослідження виступає вперше у нашій роботі.

Розділ іі. Методи та методика дослідження

1. Характеристика методів та методик дослідження ціннісної свідомості.

Доробки дослідників усього світу дають багато можливостей та альтернатив у плані вибору методів та методик дослідження певного явища. Л.Ф. Бурлачук та С.М. Морозов в своєму довідникові представили широкий спектр, зокрема діагностичних методик, розроблених вітчизняними та зарубіжними дослідниками [10]. Кожен дослідник залежно від суб’єктивного бачення, завдань та предмету дослідження обирає методи дослідження. Є багато підручників та посібників з психодіагностики, в яких представлено не лише методики, а й рекомендації по їх використанню та інтерпретації [6, 9, 10, 22]. Це дає змогу обирати максимально валідні методи, а значить провести дослідження, результати якого, будуть відображати реальні взаємозв’язки між явищами.

Вчені поділяють дослідницькі методи на експериментальні та неекспериментальні, а Л.Ф. Бурлачук окремо виділяє ще й психодіагностичний метод [10]. В основу свого бачення він покладає думку про те, що психодіагностичний метод має вимірювальну, оціночну спрямованість, дозволяє вивчати специфічні мотиви, стратегії поведінки, особливості ситуації і саме це надає йому статус «особливого», такого, що цілком адекватно виділяти в окрему групу. Таким чином, Л.Ф. Бурлачук розкриває особливість даного методу, який дозволяє вивчати певні явища, характеристики, має високу валідність та може бути складовою частиною експериментального методу дослідження, що дає вагомі підстави виділяти психодіагностичний метод, як окрему групу методів.

В цілому, психодіагностичний метод конкретизується в трьох діагностичних підходах: «об’єктивний», «суб’єктивний» та «проективний». Об’єктивний підхід здійснюється через оцінку успішності чи способу чи особливостей виконання певної діяльності. Даний підхід утворює об'єднання двох типів методик: методики для діагностики особистісних особливостей та тести інтелекту

Суб’єктивний підхід дозволяє здійснювати діагностику на основі відомостей, що повідомляє про себе досліджуваний, самооцінки особливостей особистості, поведінки в різних ситуаціях. Даний підхід представлений чисельними опитувальниками, які поділяються на особистісні, опитувальники стану і настрою, опитувальники-анкети.

Проективний підхід реалізується на основі аналізу особливостей взаємодії з безособистісним, зовнішньо нейтральним матеріалом. В даному випадку досліджуваний повідомляє які відчуття, почуття, бажання викликали у нього запропоновані завдання.

Отже, вчені запропонували даний поділ на три підходи, проте їх не можна цілком розмежовувати, оскільки в рамках різних підходів є дуже схожі методики, а значить і межі між підходами є проникними – одне й те ж саме явище можна вивчати з допомогою різних методик.

Звертаючись до виділених Олпортом [21] підходів до вивчення особистості на номотетичний та ідеографічний, ми керуємося в нашому дослідженні останнім, в основі якого – унікальність кожної людини. В ідеографічному підході має місце спроба надати кожному досліджуваному можливість говорити на його власній мові, зберегти смисли, які підтримують життя конкретних людей в цьому світі. До ідеографічних методів відносять вивчення продуктів творчості окремої особи, біографічне інтерв'ю, деякі проективні техніки. Такі методи мають мінімум обмежень, привнесених дослідником і будуються на основі особливостей особистості, що вивчається.

Передісторія емпіричного вивчення цінностей починається з польових робіт представників культурної антропології. Вони розглядали індивіда як носія певної культури і, відповідно, як інформанта, що розповідає начебто тільки про свої цінності, але тим самим як і того, який повно інформує й про групові чи надіндивідуальні цінності.

Надалі для збору емпіричних даних про ціннісні системи соціальних спільнот і ціннісні орієнтації індивідів в соціально-психологічних роботах використовувалися такі методи виміру:

1. Опитувальники з готовим списком цінностей;

2. Опитувальники, що припускають повноту представлення всіх аспектів якої-небудь групи або блоку цінностей;

3. Опитувальники для докладного аналізу однієї базової цінності;

4. Психометричні методи, проективні техніки, а також опитувальники, націлені на виявлення логічного зв'язку цінностей та інших конструктів досліджуваних (опитувальники такого класу вироблялися в рамках когнітивного напрямку психології)

Перший інструмент вивчення особистісних цінностей,отримав досить широке поширення, був розроблений в рамках психометричної парадигми в 1931 р. і перероблений в 1951 р. Дж.Олпортом. У першій частині методики Олпорта досліджуваному потрібно було вибрати з двох запропонованих альтернативних тверджень те, яке особисто йому видається більш прийнятним. Допускалося два варіанти відповіді: варіанти явної і не дуже явної переваги. Всього пропонувалося 30 альтернатив. Друга частина методики містила 15 питань, на кожне було розроблено по чотири готових варіанти відповіді. Досліджуваному пропонувалося проранжувати їх за ступенем переваги.

Твердження опитувальника Олпорта були складені в відповідності з відомими поглядами Е. Шпрангер про шість «ідеальних» типах особистості (економічному, естетичному, теоретичному, соціальному, релігійному та політичному). Для кожного типу особистості була виділена одна провідна цінність: корисність - для економічного типу; форма або гармонія - для естетичного; відкриття істини - для теоретичного типу; любов людей – для соціального; містичне єднання з тотальністю світу - для релігійного; влада - для політичного типу. Перевагою методики Олпорта є те, що вона дозволяє отримати профіль конкретного людини по шести обраним цінностям. При цьому досліджуваних не запитують про ці цінності безпосередньо, що підвищує достовірність результатів. Тест має високу надійність і конструктивну валідність.

Разом з тим, тест Олпорта має певну специфіку, яка помітно обмежує область його застосування. До основних недоліків методики Дж.Олпорта можуть бути віднесені наступні фактори:

1) більшість питань і тверджень, використаних в тесті Олпорта, чітко орієнтоване на західну культуру;

2) як відзначають самі автори тесту, методика передбачає досить високий рівень освіти досліджуваних (навіть у західних країнах тест найкраще проходив серед випробуваних з вищою освітою і серед студентів);

3) головним недоліком, що не дозволяє широко використовувати тест для дослідження систем цінностей, є той факт, що тест заснований на жорстко заданій типології особистості.

Специфіка тесту Олпорта полягає в тому, що про ціннісних орієнтаціях індивіда можна судити тільки по відхиленню його показників від групових норм.

Крім тесту Оллпорта, досить широко відомі два психометричних інструмента, які використовувалися для дослідження цінностей індивідів. Першим з них є тест вивчення особистісних переваг А.Л.Едвардса, який був розроблений для вимірювання п'ятнадцяти базових мотивів чи потреб (needs), обраних зі списку, запропонованого в роботах Г.А.Мюррея. Друга методика (методика Л.В.Гордона) основана на вивченні шести шляхів (спрямованостей) взаємодії індивіда з середовищем (Gordon Survey of Personal Values). Зусилля цих та інших дослідників показувала, що спроби соціологів і психологів вивчити базові для людини мотиви часто призводять до необхідності аналізу цінностей особистості, принаймні, як норми допустимого в даному суспільстві вираження базових потреб або потреб людини.

Крім перерахованих методик, досить широко застосовувалися методики дослідження ціннісних орієнтацій, розроблені М.Рокичем, Ш.Шварцем, Г.Тріандісом, Х.Кантрілом та іншими дослідниками.

Широку популярність і більшу популярність серед дослідників цінностей придбав опитувальник, розроблений М.Рокичем і зазвичай згадується як RVS (Rokeach Value Survay). В основі методики М.Рокича лежить розуміння цінностей як стандартів, критеріїв бажаного, регулюючих дії, судження, вибір, оцінювання, аргументи, раціоналізацію, каузальную атрибуцію (раціональне пояснення причин вчинків) Опитувальник М.Рокича, насамперед, націлений на виявлення ієрархії індивідуально поділюваних цінностей. У своїй методиці М.Рокич чітко розрізняє цінності та соціальні норми. Норми для М.Рокича представляються договірним явищем, розуміється як зовнішні для людини вимоги належного специфічної поведінки у специфічній ситуації, тоді як цінності мають глибоко особистісну природу і не закріплені за специфічною ситуацією.

При розробці своєї методики, М.Рокич підтримав поділ цінностей на інструментальні (у його визначенні - концепції бажаного модусу поведінки) і термінальні (кінцеве, очікуваний стан існування). Методика М.Рокича заснована на припущенні, що система ціннісних орієнтацій індивіда визначаються культурою, суспільством, його інститутами і складається в ході індивідуального досвіду переживань.

Сильною стороною методики Рокича є поділ цінностей на термінальні та інструментальні. Слабкою стороною є неможливість дослідження індивідуальних цінностей, оскільки респонденти змушені рангувати цінності, які позначені словами, що навіть не входять до їх лексикону. Не у всіх випадках респонденти знають, що означають ті цінності, які вони ранжують, але навіть тоді, коли знають, це ще не означає, що йдеться про цінності. Знати – не означає цінувати. Крім того, методика М. Рокича, як і більшість інших методик дослідження ціннісної сфери особистості, має ще один недолік, пов’язаний з валідністю. Дані, що отримуються, є артефактами, досить віддаленими від психологічної реальності. Це або соціально бажані клішовані вислови, які навіяні ЗМІ, або ж вислови, які задаються дослідником. І в першому, і в другому випадку – це зовнішні по відношенню до людини конструкти. Отже, досліджується не власне ціннісна сфера людини, а її здатність орієнтуватися у готових ціннісних моделях, які пропонуються дослідником.

О.Л. Музика, аналізуючи типові проблеми з історії дослідження ціннісної сфери зазначає таку як фактичну відсутність наукових шкіл у радянській психології. Як тільки вчені відкривали нове явище, йому відразу ж намагалися знайти місце у старій системі на змістовому рівні і термінологічно. І дуже часто стара система ставала прокрустовим ложем для нових підходів. Замість того, щоб формувати нову психологічну школу, яка б під своїм кутом зору досліджувала свій пласт психічної реальності з допомогою власного категоріально-термінологічного апарату, як це зазвичай робиться за рубежем, в рамках радянської психології дослідники були змушені вибудовувати „єдино правильну” науку з єдиним категоріально-термінологічним апаратом [18]. Тому можна говорити про неузгодженість термінів, яка стоїть на заваді конструюванню ефективних методик і науковому аналізу взагалі, оскільки коли значення термінів і навіть категорій не мають чітко окреслених меж, коли вони взаємопроникають, коли змінюють своє змістове наповнення в залежності від синонімічних рядів, в які вони включені, провести якісний науковий аналіз вкрай складно. Таким чином, брак термінологічної визначеності та й нестача самих термінів для аналізу є однією із ключових проблем дослідження ціннісної сфери особистості.

Отже, О.Л. Музика [18] підкреслює, що для аналізу ціннісної сфери особистості необхідне нове поняття, яке б враховувало унікальність окремої людини та унікальність мотивів її поведінки. Для цього він пропонує поняття «суб’єктивні цінності» та описує принципи суб’єктно-ціннісного аналізу, які покладені в основу методики вивчення ціннісної свідомості особистості (ММЦС).

Підсумок

Різноманіття методик, що використовуються для вивчення процесів та явищ, дозволяє сучасному досліднику обирати таку, що максимально відповідає завданням, які перед ним стоять.

Коли перед дослідником постає питання вибору методики, він повинен враховувати вимоги до побудови дослідження, вимоги, які висуваються завданнями дослідження, а також вимоги до валідності самого інструментарію. Саме від цих та ряду інших характеристик залежить достовірність, отриманих в результаті дослідження, даних, а отже і сам сенс проведення дослідження.

Емпіричне вивчення цінностей починається з польових робіт представників культурної антропології. Вони розглядали індивіда як носія певної культури і, відповідно, як інформанта, що розповідає начебто тільки про свої цінності, але тим самим як і того, який повно інформує й про групові чи надіндивідуальні цінності.

Попри те, що зараз усіляко декларується цілісний та системний підходи до дослідження психічних явищ, залишилася стара звичка зводити ці явища до окремих їх частин (елементів), які й вивчаються і через які пояснюються дії та вчинки цілісної особистості існує неузгодженість термінів, яка стоїть на заваді конструюванню ефективних методик і науковому аналізу взагалі, оскільки коли значення термінів і навіть категорій не мають чітко окреслених меж, коли вони взаємопроникають, коли змінюють своє змістове наповнення в залежності від синонімічних рядів, в які вони включені, провести якісний науковий аналіз вкрай складно. Таким чином, брак термінологічної визначеності та й нестача самих термінів для аналізу є однією із ключових проблем дослідження ціннісної сфери особистості.