3.2 Переваги та недоліки американської моделі

Насамперед слід розглянути основні передумови створення американського менеджменту у вигляді, коли він існує зараз:

1. Наявність розвинених ринкових відносин.

2. Переважно індустріальний спосіб організації виробництва.

3. Розвиток ідеї корпорації як основний форми підприємництва.

Таке виділення полягає в теорії американського економіста Роберт Хейлбронер, який виділяє три історично сформованих підходи до розподілу ресурсів суспільства: традиції, накази і ринок. Відповідно до традиційному підходу розподіл економічних ресурсів здійснюється з допомогою традицій, від однієї покоління до іншого. Командний підхід орієнтується щодо розподілу ресурсів через накази.

Ринковий підхід - розподіл ресурсів з допомогою ринковими важелями, до втручання державних суспільства, чи держави.

Історія розвитку людства показала, що остання підхід є найефективнішим.

Однак у цей час спостерігається розробка нових підходів стосовно питання про добору керівних працівників, що з колишньої орієнтацією під час виборів співробітника на хороші організаторські здібності, а чи не на знання фахівця.

Якщо казати про кінці ХХ століття і на початку ХХІ сторіччя, то тут можна назвати три цікаві тенденції.

Перша пов'язані з поверненням поваги минулому, а до усвідомлення значення матеріальної, технологічної бази сучасного виробництва та надання послуг. Передусім зумовлено широким застосуванням під управлінням комп'ютерна техніка, і навіть загальним посиленням впливу технічного прогресу для досягнення цілей організації. Технічний прогрес також б'є по підвищенні продуктивності та якість, тобто складових, необхідних умовах конкуренції.

Другий напрямок – посилення уваги до розвитку різної форми демократизації управління, наприклад, участь рядових працівників у розподілі прибутку, у виконанні управлінських функцій.

Дане напрям реалізовується США недостатньо, що зумовлює відмінність американського менеджменту від європейської спільноти і японського стилю управління. Дане напрям широко застосовується у практиці Європи, Японії США.

І третій особливість – з 90 років ХХ століття і по нашого часу посилюється міжнародного характеру управління. Саме тоді спостерігається перехід до відкритої економіки та підвищення міжнародної конкуренції, але у водночас є і кооперації виробництва, розвиткомтраснациональних корпорацій тощо. Усе це ставить нові запитання перед теорією та практикою від менеджменту.

До важливим їх ставляться:

· виявлення спільних цінностей і особливих рис у управлінні,

· виділення закономірностей,

· пошук універсальних форм і методів управління,

· створення управління в зовнішньоекономічної діяльності,

· виявлення особливостей національного стилю під управлінням.

У міжнародний проект "Корпоративне управління Європі" беруть участь експерти Німеччини, Великобританії, Франції, Італії, Бельгії, скандинавських країн, навіть інших держав. У межах проекту досліджується зв'язок між управлінням фірмою, рентабельністю і інвестиціями.

Робоча група з корпоративного управління робить спробу розкрити можливі причини зниження конкурентоспроможності управлінських структур європейських промислових підприємств. У цьому необхідно проаналізувати вплив різних контрольних структур на обсяги інвестицій й надходження від нього. Загальноєвропейська значимість цієї проблеми очевидна. Особливо важливим є, що її рішенні беруть участь представники різних країн.

Особливу увагу набуває політичне значення результатів досліджень. Питання, як у Європі можуть змінитися сформовані структури ринку капіталу, аби домогтися ефективнішого розподілу цього чинника виробництва та підвищити прибутковість підприємств і тим самим конкурентоспроможність європейської економіки. Хоча країнні відмінності контрольних структур підприємств добре відомі, ці знання доки використовують у повною мірою. Тим більше що переважна більшість наукових досліджень про досі була сконцентрована на навіть інших англосаксонських країнах, отже, і функціональні особливості та ефективності ринкових механізмів контролю. Звідси великахозяйственно-политическое значення цього проекту.

Постановка проблеми

Із завершенням протистояння Схід-Захід з'явилися нові країни і вільні ринки. Міжнародні торгові потоки вимагали від багатьох країн адаптувати свої господарські структури. Ряд провідних промислових країн Європи відчули уповільнення темпи зростання проти США, Японією та інші країнами Південно-Східної Азії вже, включаючи Китай, і були перебудуватися всього ринку на деяких традиційних господарських областях. Останнім часом побоювання щодо перспектив конкурентоспроможності Європи висловлюють як політики багатьох країн регіону, а й керівники підприємств, інвестори та вчені. У цілому нині у тому числі домінує відома незадоволеність конкурентоспроможністю промисловості, у глобальному контексті конкурентної боротьби, що разом з іншими чинниками якістю управлінські рішення загалом і особливо у області капіталовкладень, наукових і придбання підприємств.

У результаті необхідної у разі реструктуризації завжди проводиться системне зіставлення різних структур корпоративного контролю з погляду їхньої ефективності. У цьому розрізняють системи з ринковою орієнтацією, як це заведено до й Великобританії, і системи з мережевий орієнтацією чи орієнтації на відносини між партнерами, використовувані у країнах континентальної Європи і сподівалися Японії.

Через війну тривалої повоєнної розвитку Німеччини та Японії,висунутого в число провідних економічних держав за США, сформувалася переконаність, що системи корпоративного контролю цих двох десятків країн мають очевидними перевагами протианглосаксонскими. Однак у останнім часом посилюються сумніви, чи є системи орієнтації на відносини у періоди структурних перетворень так само ефективними, як і системи з ринковою орієнтацією. Тоді як навіть Великобританія успішно перебудовують себе, у Німеччині й Японії необхідні реформи не реалізуються з належної швидкістю. Серед країн континентальної Європи найбільший прогрес в господарської перебудові поки що демонструють Данія та Нідерланди. Причина недостатньою адаптаційної здібності вбачається в панівних структурах корпоративного контролю.

>Концептуализация структур корпоративного контролю вимагає розрізнення між внутрішніми зовнішніми (з позиції підприємства) механізмами контролю. До найважливішим внутрішнім відносять функцію контролю спостережної ради, конкурентні відносини між окремими керівними органами підприємства міста іконтрольно-управленческую функцію найзначніших за часткою участі й тому активнішого власників. Під зовнішніми контрольними механізмами розуміють "ринок фірм", вплив великих кредиторів (наприклад, банків) чи конкуренцію на ринках готової продукції. У цьому треба враховувати, що внутрішні і його зовнішні контрольних механізмів Андрійовича не виключають одне одного. Навпаки, одне із неефективно працюючих механізмів замінюється чи доповнюється іншим. Наприклад, зовнішній механізм "ринок фірм" в англосаксонських країнах дисциплінує менеджерів, тоді як у багатьох країнах континентальної Європи це завдання беруть він власник чи спостережну раду. Однак і серед цих країн можна назвати певні відмінності: це у Німеччини одні підприємства часто є власниками інших підприємств тієї ж галузі, тоді як і Бельгії непропорційно помітно впливають холдингові структури, Італії – великі банки.

У в континентальній Європі акціонери часто розглядаються як груп інтересів поруч із співробітниками, постачальниками і клієнтами. У країнах регіону примусові купівлі фірм рідкісні з різних у разі причин. Широко що практикують Німеччини перехресне володіння акціями в певної міри захистом від зовнішнього контролю. У Нідерландах правове регулювання спрямоване на стримування примусових покупок підприємств. Як наслідок, від країни до країни змінюється від і ефективність різних дисциплінуючих механізмів. Якщо у Великобританії широко практикується примусова продаж фірм, то континентальних країнах Європи відповідні контрольні функції зазвичай належать великих акціонерів і спостережній раді. Знаннястранових відмінностей такого роду дозволяє оцінювати впливом геть інвестиційну активність і вивести результати підприємств.

Поділ власності і місцевого контролю

Перевага акціонерних компаній у тому, що й статут допускає роздрібнення власності на багато дрібні одиниці. Це дає інвесторам на власний розсуд обмежувати ризик відповідальності. Одночасно акціонерна компанія отримує також можливістю залучати ризиковий капітал такою мірою, який що немає ніякі інші правові форми підприємств.

Делегування управління фірмою найманим менеджерам дозволяє брати участь у справах фірми акціонерам, які власними силами є підприємцями або мають необхідні цього специфічними здібностями. Функціонуючі ринки прав щодо участі в підприємстві надають акціонерам можливість у час і по-своєму бажанню ліквідувати свій внесок у його капітал. Заради такої переваги акціонери зрікаються прямого права розпоряджатися своєї власністю, своїми капіталовкладеннями. Цим зумовлене значні проблеми стимулювання інвестицій, оскільки вважається, що тільки власник з правом прямого розпорядження своєї власністю може служити її змогли ефективно використати.

Поділ власності і функцію контролю розглядається як першопричини неефективності застосування ресурсів на акціонерних підприємствах відкритого типу, керованих найманими менеджерами. Останні визначають і контролюють більшу частину діяльності підприємства. Менеджери, яка є власниками вкладених капіталів, розпоряджаються наданими засобами більш марнотратно і необачно, ніж власники. Контроль з боку власників виявляється неповним або зовсім, оскільки акціонери, зазвичай, щось розуміються на справах, а координація зусиль акціонерів за узгодженим контролю менеджерів через широкої розпорошеності пакети акцій дуже складною. Коли дієвий контроль із боку акціонерів було відсутнє, вони часто задовольняються дивідендами, котрі призначаються менеджерами, які можуть опинитися переслідувати у своїй свої цілі на шкоду власникам. У результаті відбувається розграбування підприємства: дефіцитні ресурси компанії наймані менеджери часто використав особистих цілях.

Проблема поділу власності і функцію контролю до 80-х дискутувалася майже у англосаксонських країнах, оскільки англо-американська система фінансування характеризується переважно ринковим механізмом контролю у формі ринку, щоб капітал працював найбільш продуктивно. Основна риса цією системою – наявність активних ринків акцій з високим рівнем капіталізації і акціонерних компаній із широкої розпорошеністю акціонерного капіталу. Загроза продажу підприємства міста і влучення ринку праці для менеджерів у разі невдачі (що пов'язане із втратою репутації і шансів на успішну кар'єру) повинна дисциплінувати їх і максимізувати суми надходжень від вкладеного акціонерами капіталу.

З посилюється інтернаціоналізацією конкуренції дискусії щодо контролю за підприємствами повною мірою розгорнулися й у в континентальній Європі. Тут за, що з німецької системи фінансування, що характеризується високої концентрацією акціонерного капіталу і низької біржовий капіталізацією, забезпечується сильніший контроль підприємств власниками та банками, ніж у умов функціонування системи з ринковою орієнтацією. Малі і середніх підприємств переважно сімейної чи груповий власністю. Багато великих компаній мають лише одну великого акціонера, який, зазвичай, тримає контрольний пакет акцій. Компанії з велику кількість дрібних акціонерів, які зазвичай для англосаксонської системи, виняток. Сама структура власників Німеччині з часом мало змінюється. Між промисловими підприємствами, банками і страхові компанії, поруч із перехресним володінням акціями і широкі повноваження спостережних рад, встановлюються тісні зв'язки. Німецької системи акціонерних компаній часто визначають як банківську чи мережну.

>Конвергенция систем контролю

Сучасні дискусії щодо адекватності механізмів контролю за підприємствами виявляють певну конвергенцію обох систем. Так було в ході дискусій у Німеччині та інших країнах висловлюється вимога активніше застосовувати ринковий підхід, щоб домогтися повнішого забезпечення ризиковим капіталом нових, малих та інноваційних підприємств, а інвесторам гарантувати вищі прибутку. Ця критика підкріплюється такими обставинами, як слабкий економічного зростання, високий безробіття, недолік підприємницької ініціативи й обсяг інвестицій у нові технологічні галузі.

Натомість ринкові системи також зазнають критики стосовно того, що ні забезпечують ефективний контроль над підприємствами, ігнорують інтереси акціонерів, орієнтують менеджерів у їхній роботі лише з стислі терміни (квартальні звіти) і зумовлюють лишемалорискованние інвестиційні проекти в розрахунку на швидке отримання готівки.

Супутні обставини, пов'язані з добровільної і примусової продажем підприємств над ринком США в 80-ті роки, підірвали довіру до "ринку фірм" та їїдисциплинирующему впливу на менеджерів підприємств, а проблема поділу власності і функцію контролю знову здобула актуальність. Тому ряд критиків американської системи вимагає її зближення Росії з мережевий. Зокрема, запропоновано дозволити банкам ширше що у власному капіталі промислових підприємств. Великі надії пов'язуються з підвищенням концентрації капіталу власників. Вільно чи мимохіть американська система (регулювання оборудок із цінними паперами, правила публікацій статистичних даних) підвищує ліквідність активів підприємств над ринком на шкоду якості управління. Правила ж, які захищають інвесторів, не підтримують ліквідність, при цьому вони вбивають клин між менеджерами і акціонерами. Замість залучати довгострокових вкладників, які концентрують свої гроші в капіталі небагатьох компаній, здійснюючи кваліфікований нагляд і беручи участь у їх керівних органах, правила системи стимулюють розпорошення акціонерного капіталу, звужуючи перспективу її використання.

У сучасному літератури з організації та фінансуванню компаній приділяють значну увагу питанням контролю за підприємствами. Зокрема, відзначається, що висока концентрація акціонерного капіталу обмежує сваволю у діях менеджерів, дає змогу провадити інвестиційну політику, орієнтовану як на максимізацію результатів компанії, у короткостроковій перспективі.

Основне різницю між великими японськими компаніями, з одного боку, і з американськими і англійськими, з іншого, полягає, зокрема, у цьому, перші приділяють вартості акцій менше уваги, ніж другі. У своїй роботіКубо досліджує різницю між великими корпораціями Японії Великобританії. Аналіз оплати праці менеджерів обидві країни показав, що з японських директорів на відміну англійських менеджерів немає великих стимулів для максимізації вартості акцій свого підприємства.