Семінарське заняття № 3

Розвиток вітчизняної педагогічної думки

у контексті синергетичного дискурсу

План

1. Критеріальні ознаки щодо виявлення синергетичних ресурсів педагогічних систем та основні принципи їх синергізації

2. Особливості розвитку вітчизняної педагогічної думки у контексті синергетичного дискурсу

3. Аналіз вітчизняної педагогічної думки другої половини ХХ століття у концептуальному полі синергетичної парадигми

Творчі завдання і реферати:

1. Розтлумачте 10 ключових слів з теми "Застосування синергетичного підходу до аналізу педагогічних процесів"

2. Обґрунтуйте критеріальні ознаки щодо виявлення синергетичних ресурсів педагогічних систем та основні принципи їх синергізації.

3. Синергетичні закономірності трансформації та розвитку освітніх систем.

4. Головні тенденції розвитку вітчизняної освітньої галузі й педагогічної думки.

5. Парадигмальна криза освіти.

6. Педагогіка співробітництва.

Питання для роздумів і проблемні запитання.

1. Чим пояснюються закономірності еволюції освіти як суспільного інституту?

2. Яку роль у процесі кризи сучасної світової освіти відіграї синергетичний принцип хаотичності?

3. Обгорунтуйте роль хаосу о керуванні освітньої галузі.

4. Обґрунтуйте закономірність глобалізаційних процесів в освіті.

Рекомендована література:

Альтшуллер Г. С. Найти идею. Введение в теорию решения изобрета­тельских задач. – Новосибирск: Наука, 1986. – 345 с.

Амонашвили Ш. Личностно-гуманная основа педагогического процесса. – Минск: Университетское, 1990. – 560 с.

Белкин А. С. Ситуация успеха. Как ее создать: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 176 с.

Библер В. С. Школа диалога культур // Советская педагогика. – 1988. – № 4. – С. 11-19.

Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: Академвідав, 2004. – 352 с.

Дьяченко В.К. Сотрудничество в обучении. – М.: Просвещение, 1991. – 236 с.

Єфименко М. За принципом "Не зашкодь!" // Дошкільне виховання. – 1999. – № 7. – С. 24-30

Зайцев Н. А. Сенсация? Трудно поверить? // Педагогический вес­тник. – 1994. – № 1. – С. 34-45.

Занков Л.В. Дидактика и жизнь. – М.: Педагогика, 1968. – 298 с.

Рунин Б. М. О психологии импровизации. – Л.: Наука 1980. – 256 с.

Сбруєва А.А., Рисіна М.Ю. Історія педагогіки у схемах. Картах, діаграмах: Навчальний посібник. – Суми: СумДПУ, 2000. – 208 с.

Селевко. Г.К. Образовательные технологии: Учебное пособие. – М.: Народное образование, 1998. – 256 с.

Тарасов Л. В Новая модель школы. Экология и диалектика. – М., 1992. – 268 с.

Фарсов В.В. Дифференциация обучения на основе обязательных результатов обучения. – М., 1994. – 349 с.

Щетинин М. П. Объять необъятное. Записки педагога. – М.: Педагогика, 1986. – 176 с.

Эрдниев П.М. Укрупнение дидактических единиц как технология обучения. – М., 1992. – 240 с.

ВИСНОВКИ

Аналіз наукової і педагогічної літератури з предмету дослідження дозволив дійти висновку, що синергетика постає новим міждисциплінарним напрямом, своєрідною міждисциплінарною рефлексією, предметом якої є механізми самоорганізації у природних, соціальних, педагогічних системах, що постають відкритими сутностями. Вивчення наукових джерел дозволяє провести компаративний аналіз традиційної класичної та синергетичної парадигм освіти та дійти висновку, що у сфері педагогічної думки другої половини ХХ століття набуває розвитку педагогічна концепція синергізму, а методологія синергетики останніми роками починає активно впроваджуватися у сферу педагогіки, що позначилось на розробці синергетичного підходу до аналізу освітніх реалій та формуванні педагогічної синергетики.

Сутність синергетичного підходу полягає у виявленні і пізнанні загальних закономірностей, що керують процесами самоорганізації у різних системах природи, коли сам синергетичний підхід передбачає врахування природної самоорганізації суб'єкта або об'єкта. Синергетичний підхід у педагогіці, який можна назвати еволюційним природознавством у широкому змісті слова, полягає в аналізі педагогічних явищ з позиції синергетичної методології, що дозволяє розширити теоретичний та практичний обрій аналізу педагогічних систем. Синергетичний підхід у педагогіці передбачає аналіз педагогічних явищ з позиції вихідних положень, методології синергетики, а сам процес такого аналізу як засіб досягнення певної пізнавальної мети і можна назвати методом, який, таким чином, включає вихідні положення синергетики та відображає характер (можливість, доцільність, обмеженість, специфіку тощо) їх використання у педагогічній сфері.

Синергетичний підхід в освіті дозволяє диференціювати експліцитно, явним чином присутні синергетичні аспекти у вітчизняній педагогічній думці а його використання – забезпечити інноваційний підхід до навчання та виховання через реалізацію принципу міждисциплінарності. Використання синергетичного підходу у педагогічній теорії та практиці передбачає актуалізацію принципів активності, діалогічності, самостійності, ініціативи, творчості, коли учасники навчально-виховного процесу постають відкритими саморегулюючими, самодетермінованими системами, що прагнуть до розвитку суб’єктності і суб'єктивності, виявляють волю до вибору стратегії індивідуального життєвого шляху, освітніх програм, курсів, глибини їхнього змісту і самого педагога.

Експліцитно, явним чином присутні синергетичні аспекти у вітчизняній педагогічній думці виявляють, перш за все, не тільки синергетичний стиль мислення, але й рефлексію науковцями-синергетиками освітніх проблем з позиції синергетичного підходу, який передбачає оперування термінами, категоріями синергетики та педагогічної синергетики, що відображає інноваційну тенденцію розвитку сучасної освіти та педагогічної думки. Це позначається на становленні таких парадигмальних напрямів та концепцій педагогічної синергетики, як постмодерністська парадигма децентричного педагогічного процесу, ціннісно-синергетичний підхід, педагогіка креативності, системно-функціональний підхід, гештальтосвіта, синергетичний напрямок навчально-виховної діяльності, синергетична концепція актуалізації мотиваційних механізмів діяльності, технологія імовірнісної освіти, синергетична концепція естетичного виховання.

Аналіз експліцитно присутніх синергетичних аспектів у вітчизняній педагогічній думці та порівняння традиційно-класичної та синергетичної, особистісно-орієнтованої парадигм освіти дозволяють дійти висновків, що синергетичний підхід все більш утверджується у колах вітчизняних педагогів, отримуючи все більш глибоку та витончену рефлексію у корпусі педагогічних ідей, що надзвичайно актуальним є кардинальна трансформація освітньої галузі України, яка потребує врахування синергетичних принципів її самоорганізації як відкритої системи, а дослідження розвитку національних освітніх систем саме у контексті синергетичної парадигми дасть змогу трансформувати освіту країни адекватно до сучасних світових вимог і внутрішніх соціокультурних та економічних потреб.

Аналіз відповідних принципів синергетики, педагогічної синергетики та експліцитно, явним чином присутніх синергетичних рис у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХХ століття дозволяє обґрунтувати критеріальні ознаки щодо виявлення синергетичних ресурсів педагогічних систем, зміст яких одночасно розкриває принципи синергізації освітніх систем, що постають потужним теоретико-методологічним ресурсом їх оптимізації.

Критеріальні ознаки щодо виявлення синергетичних ресурсів педагогічних систем, що використовуються у дослідженні з метою аналізу педагогічних систем для знаходження там синергетичних рис, а також аналізу синергетичних закономірностей трансформації та розвитку освітньої сфери, вітчизняної освітньої галузі й педагогічної думки, дозволяє стверджувати, що синергетичний підхід імпліцитно, неявним чином притаманний будь-якій педагогічній теорії та практиці, яка спрямовується, перш за все, на концептуалізацію та розбудову певної педагогічної системи. Будь-яка педагогічна система, відповідно до системних принципів побудови, є цілісною відкритою системною сутністю, що вимагає від педагога, усвідомлює він це чи ні, будувати свій метод саме на засадах синергетики. Таким чином, будь-яка педагогічна система має виявляти тою або іншою мірою синергетичні риси та неявним імпліцитним чином використовувати методологію синергетики, її концептуальні ресурси.

Аналіз імпліцитно присутніх синергетичні риси у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХХ століття, а також вивчення динаміки її розвитку з позиції синергетичного підходу дозволив виокремити тенденції розвитку освіти, які пов’язані із входженням світового ладу в інформаційний стан, із глобалізаційними процесами сучасної освіти, з розширенням філософсько-рефлексивного аспекту педагогіки, поглибленням людиномірної, ціннісно-психологічної орієнтації педагогічної думки, що позначається на становленні таких освітніх парадигм, як критично-креативна (трансформаційна), постмодерністська, синергетична, безперервно-дистанційна, контекстна суб’єктно-діяльнісна, особистісно-орієнтована суб’єкт-суб’єкта, гуманістична, ноосферо-екологічна, проективно-естетична парадигми.

Аналіз тенденцій розвитку освіти з використанням синергетичного підходу дозволив обґрунтувати синергетичну схему актуалізації глобальних та локальних тенденцій розвитку освіти, яка базується на синергетичному розумінні чергування процесів ієрархізації та деієрархізації у розвитку соціальних систем та виявляє циклічний рух освіти як суспільного інституту, що реалізує чергування зазначений станів, що, у свою чергу, позначається на зміні освітніх парадигм.

Критеріальні ознаки щодо виявлення синергетичних ресурсів педагогічних та аналіз тенденцій розвитку вітчизняної педагогічної думки другої половини ХХ століття дозволили сформулювати основні принципи та зміст синергізації (оптимізації) освітніх систем, серед яких можна виділити такі специфічні елементи змісту синергізації, як суб’єкт-суб’єктний характер взаємин у навчально-виховному процесі; гуманізація; фасилітація; природовідповідність; утвердження учнівського та студентського самоврядування; взаємодія і взаємообмін інформацією і "енергією" з навколишнім середовищем; міжпредметність; відкритість педагогічної системи до педагогічних новацій, до інших предметних областей сучасної науки, до глобалізаційних процесів; відкритість до світу на особистісному рівні кожного учасника навчально-виховного процесу, його самоорганізація, саморозвиток, креативність і нелінійність мислення; активність, самодетермінованість педагогічної системи; єдність навчання та виховання; "відкритий", "дистанційний" тип освіти упродовж життя; формування в системі освіти активного, багатогранного навчально-педагогічного середовища; широта та різнобічність психолого-педагогічних впливів на вихованця, спрямованість виховних впливів на цілісну людину у всьому розмаїтті її соціально-психологічних, соматичних, духовних аспектів; кооперативні дії великого числа елементів та чинників навчально-виховного середовища; багатогранність розвитку людини; можливість педагогічної системи обирати шлях свого розвитку, що передбачає такі синергетичні особливості останнього, як резонанси, невизначеність, імовірність, випадковість, хаос.

На основі компаративного, порівняльно-оцінювального дослідження педагогічних реалій найбільш виразно виявляються риси педагогічної синергетики, яка має постати тим загальним теоретичним методом аналізу, завдяки чому можна провести цілісне концептуальне узагальнення у системі психолого-педагогічних наук, підвести під ними єдиний "теоретичний знаменник", зрозуміти логіку розвитку педагогічних систем та їх функціонування, що засвідчує про високий системно-організуючий, узагальнюючо-класифікаційний, інноваційний, еволюційний ресурс синергетичного підходу, який відкриває можливість обговорення та аналізу новітніх освітніх методів синергетичного спрямування, активізуючи інноваційні процеси в освіті.

134