Латинська мова (тексти і завдання)

В описових формах інфінітива дієприкметники, що входять до їх складу, узгоджуються в роді, числі, відмінку з логічним підметом.

Слід звернути увагу на те, що часто у звороті accusatīvus cum infinitīvo при одному інфінітиві буває два знахідних відмінки: аccusatīvus логічного підмета і аccusatīvus прямого додатка. При перекладі українською мовою аccusativus логічного підмета слід перекладати називним відмінком, а аccusativus прямого додатка – знахідним. Наприклад:

Video puerum epistŭlam legere. – Я бачу, що хлопчик читає листа. (Video puerum – accusat īvus логічного підмета; epistŭlam legere – accusatīvus логічного додатка).

Основні типи підрядних речень. Синтаксис підрядних речень

Вживання часів кон’юнктива в підрядному реченні залежить від правила послідовності часів (consecutio tempŏrum), яке відображає залежність умовного способу, вжитого в підрядному реченні, від присудка головного речення.

Час кон’юнктива в підрядному реченні залежить від двох чинників:

1)у якій часовій формі вживається дієслово-присудок головного речення;

2)як співвідноситься в часі дія головного речення з дією підрядного.

Усі часи в латинській мові поділяються на головні та історичні.

До головних часів належать praesens, futūrum primum, futūrum

secundum, imperatīvus. До історичних – imperfectum, perfectum,

plusquamperfectum.

Правило вживання часів coniunctivus у пірядному реченні полягає в тому, що якщо в головному реченні присудок виражений одним з головних часів, то в підрядному:

∙для вираження одночасної дії необхідно вжити присудок у

praesens coniunctīvі;

∙для вираження попередньої дії – у perfectum coniunctīvі;

для вираження майбутньої дії – coniugatio periphrastica act īvi (participium futūri activi + форма дієслова esse в praesens coniunctīvі).

Якщо в головному реченні присудок стоїть в одному з історичних часів, то в підрядному реченні:

171

∙для вираження одночасної дії необхідно вжити присудок в

imperfectum coniunctīvі;

∙для вираження попередньої дії – в plusquamperfectum

coniunctīvі;

∙ для вираження майбутньої дії – форма на –urus, -a, -um esse. Participium futūri activi утворюється додаванням до основи

супіна суфікса -ur- та родових закінчень -us, -a, -um. Наприклад: laudaturus, a, um – той (та, те), що має намір хвалити.

Participium futūri activi відмінюється як прикметники першої та другої відміни. У реченні вживається як означення і як іменна частина складеного присудка, утворюючи разом з дієсловом esse

coniugatio periphrastiĭca actīvi.

Підрядні речення мети, додатка, наслідку

Підрядні речення мети приєднуються сполучниками ut (щоб), ne (щоб не). Ці сполучники називають ut (ne)finale. Присудок у підрядних реченнях мети ставиться в часах кон’юнктива: після головних часів – praesens coniunct īvі, після історичних – imperfectum

coniunctīvі.

Edĭmus, ut vivamus, non vivĭmus, ut edamus. – Ми їмо для того,

щоб жити, а не живемо для того, щоб їсти.

Підрядні речення додатка ставляться після дієслів зі значенням прагнення і бажання. Приєднуються сполучниками ut (що, щоб), ne (щоб не), які називають ut (ne)obiectīvum. Присудок у цих реченнях ставиться в часах кон’юнктива: після головних часів – praesens coniunctīvі, після історичних – imperfectum coniunct īvі.

Omnes cives optant, ut pax sit. – Усі громадяни бажають, щоб був

мир.

Підрядні речення наслідку приєднуються сполучниками ut (що, так що), ne (що не, так що не), які називають ut (ut non)consecutīvum. Присудок у цих реченнях ставиться в часах кон’юнктива: після головних часів – praesens coniunct īvі, після історичних – imperfectum coniunctīvі. У головному реченні вживаються вказівні займенники (is, tantus, talis) або вказівні прислівники (sic, ita, adeo).

Tanta est vis veritātis, ut se ipsam sua claritate defendat. – Сила істини така, що вона сама себе захищає своєю ясністю.

172

Підрядні речення часу, причини, допустові

Сполучник cum приєднує підрядні речення часу, причини та допустові. Cum historĭcum i cum temporāle приєднують підрядні речення часу (коли, в той час як, після того як), cum causāle – підрядні причини (тому що, оскільки), cum concessīvum – допустові речення (хоч, незважаючи на, нехай).

Cum historĭcum. Цей тип підрядних речень часу вживається в оповідях про минулі події. Дія підрядного речення є необхідною умовою, без якої не відбулася б дія головного речення.

Присудок у підрядному реченні вживається в imperfectum coniunctīvi при одночасності дії головного й підрядного речення та в plusquamperfectum coniunctīvi, коли дія підрядного речення передує дії головного речення.

Cum Priămus regnaret, Troia cecidit. – Коли царював Пріам, Троя загинула.

Cum temporāle. Цей тип підрядних речень вживається для вираження зіставлення дій у головному й підрядному реченнях. У підрядному реченні цього типу присудок виражається дієсловом у дійсному способі.

Cum Caesar in Galliam venit, ibi duae fractiōnes erant. – Коли Цезар прибув у Галлію, там існувало дві партії.

Cum causāle приєднує підрядне речення причини. У підрядному реченні причини присудок ставиться в часах кон’юнктива за правилом послідовності часів. Сполучник cum перекладається “ оскільки”, “ тому що”.

Cum ignoraret, rogāvit. – Оскільки він не знав, то запитав.

Cum concessīvum. У допустових підрядних реченнях присудок виражається дієсловом в умовному способі за правилом послідовності часів. Українською мовою сполучник cum перекладається “ як”, “ хоч”, “ навіть якби”, “ нехай”, “ незважаючи на”.

Socrătes, cum facĭle posset educi e custodia, noluit. – Хоч Сократа можна було легко вивести з в’ язниці, він не захотів цього.

Підрядні умовні речення

Розрізняють три типи умовних речень: casus reālis (реальний тип);

casus potentiālis (можливий тип); casus irreālis (нереальний тип).

173

Умовні підрядні речення приєднуються до головного сполучниками si – якщо, якби; nisi – якщо не.

Casus reālis – це тип умовних періодів, у яких умова та наслідок з неї наводяться як реальні факти теперішнього, минулого або майбутнього часу. І в головному, і в підрядному реченнях вживається дійсний спосіб.

Si id scripsisti, erravisti. – Якщо ти це написав, ти помилився.

Casus potentiālis – це тип умовних періодів, у яких умова та наслідок з неї наводяться як можливі або бажані. І в головному, і в підрядному реченнях вживаються або praesens coniunctīvi (для вираження недоконаного виду), або perfectum coniunctīvi (для вираження доконаного виду).

Si id scribas, erres. – Якби ти це писав, ти б помилявся.

Casus irreālis – це тип умовних періодів, у яких умова та наслідок з неї не можуть бути здійсненими. Якщо йдеться про теперішній час, то присудки головного й підрядного речень вживаються в imperfectum coniunctīvi, коли ж говориться про минуле,

обидва присудки вживаються в plusquamperfectum coniunctīvi.

174

Зразок граматичного аналізу

Discipuli in schola historiam Romae antiquae discunt. - Учні вивчають у школі історію Стародавнього Риму.

Discipuli – Substantivum ( іменник) discipulus, i, m (початкова форма) declinatio secunda (друга відміна) Nom. Pl. (Н. в. одн.)

in – Praepositio (Abl.) schola – Substantivum schola, ae, f

declinatio prima Abl. Sing.

historiam – Substantivum historia, ae, f declinatio prima Acc. Sing.

Romae – Substantivum Roma, ae, f declinatio prima Gen. Sing.

antiquae – Adiectivum antiquus, a, um gradus positivus femininum declinatio prima Gen. Sing.

discunt – Verbum

disco, didici, – , ere coniugatio tertia praesens indicativi activi persona tertia pluralis.

175

Література

1.Винничук Л. Латинский язык. – М., 1985. – 327 с.

2.Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь. – М., 1976. – 1096 с.

3.Звонська Л.Л., Шовковий В.М. Латинська мова: Підручник для студентів відділень класичної філології та інших філологічних спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Книга, 2003. – 528 с.

4.Кацман Н.Л., Ульянова И.Л. Латинский язык. Учебник для лицеев и гимназий. – М.: Владос, 1999. – 455 с.

5.Корж Н.Г., Луцька Ф.Й. Із скарбниці античної мудрості. – К., 1988. – 317 с.

6.Литвинов В.Д., Скорина Л.П. Латинська мова: Підручник. – К.:

Вища шк., 1990. – 247 с.

7.Оленич Р. Латинська мова. – Львів, 2001. – 349 с.

8.Покровская З.А., Кацман Н.Л. Латинский язык. Учебник для вузов. – М., 1987. – 368 с.

9.Скорина Л.П., Сенів М.Г., Постова Н.С. Porta antiqua. Підручник з латинської мови для ліцеїв, гімназій і коледжів. – К., 1994. – 272 с.

10.Учебник латинского языка. Lingua Latina / Сост. К.А. Тонатушко, Н.В. Адамчик. – Минск: Харвест, 2007. – 448 с.

11.Яковенко Н.М., Трипуз В.М. Латинська мова: Підручник для студентів-істориків. – К.: Вища школа, 1993. – 360 с.

12.Initiation aux lettres latines / Baudiffier, Gason, Thomas. – Paris, 1979.

– 256 p.

13.Kowalski J., Galias M. Iuvĕnis Romānus. – Lwow, 1934. – 165 s.

14.Kowalski J., Galias M. Puer Romānus. – Lwow, 1934. – 103 s.

15. Lewicki G.M. Wstępna nauka języka lacińskiego. – Lwow, 1931. – 160 s.

176

177

178