Латинська мова (тексти і завдання)

Часи системи перфекта у пасивному стані

Форми пасивного стану часів системи перфекта утворюються аналітичним шляхом. Вони складаються з дієприкметника минулого часу пасивного стану (participium perfecti passīvi) відмінюваного дієслова і допоміжного дієслова esse у відповідному часі: для

perfectum – praesens, для plusquamperfectum – imperfectum, для

futurum secundum – futurum primum.

Необхідно пам’ ятати, що participium perfecti passīvi утворюється від основи супінa додаванням відповідних родових закінчень:

doct-um → doct-us (m), doct-a (f), doct-um (n) – Sing. doct-i (m), doct-ae (f), doct-a (n) – Pluralis.

141

Існує певна складність при вивченні відкладних і напіввідкладних дієслів (verba deponentia et verba semideponentia).

На відміну від звичайних дієслів, відкладні дієслова мають форми тільки пасивного стану, а значення – активне: arbĭtror – я думаю, arbitrātus sum – я подумав, arbitrāri – думати. Такі дієслова можуть відмінюватися в усіх часах системи інфекта і перфекта, але тільки у пасивному стані, маючи при цьому активне значення.

Напіввідкладні дієслова мають активні і пасивні форми, але значення, як і відкладні дієслова, тільки активне: gaudeo, gavisus sum, gaudere – радіти. При відмінюванні напіввідкладних дієслів треба виходити з конкретного прикладу: якщо інфінітив активний, тоді всі часи системи інфекта повинні мати тільки активний стан, якщо пасивний – то і відмінювання дієслова буде відбуватися у пасивному стані. Але значення в обох випадках буде тільки активним. Те ж саме слід пам’ ятати і при відмінюванні в системі часів перфекта.

Modus coniunctīvus (Умовний спосіб)

Кон’юнктив виражає можливість, сумнів, побажання, спонукання, намір, а також служить для передачі непрямої мови. У класичній латині умовний спосіб широко використовувався в незалежних реченнях та в різних типах підрядних речень.

На відміну від дійсного способу, кон’юнктив має чотири часи: praesens, imperfectum, perfectum, plusquamperfectum. Українською мовою кон’юнктив перекладається умовним, наказовим способом, а частково – описовими формами.

Praesens coniunctīvi actīvi et passīvi утворюють додаванням до основи інфекта суфікса -е- для дієслів першої дієвідміни, суфікса -а- для дієслів другої, третьої і четвертої дієвідмін та особових закінчень активного або пасивного стану.

142

Imperfectum coniunctīvi actīvi et passīvi утворюється додаванням до інфінітива теперішнього часу активного стану особових закінчень:

Perfectum coniunctīvi actīvi утворюють додаванням до основи перфекта суфікса -eri- та особових закічень активного стану:

Perfectum coniunctīvi passivi утворюється за допомогою participium perfecti passivi та дієслова esse в praesens coniunctīvi:

Plusquamperfectum coniunctīvi activi утворюється додаванням до основи перфекта суфікса – isse- та особових закінчень активного стану:

Plusquamperfectum coniunctīvi passivi утворюється за допомогою participium perfecti passivi та дієслова esse в praesens

coniunctīvi:

143

Таблиця відмінювання допоміжного дієслова sum, fui, –, esse

Praesens indicatīvi дієслова sum, fui, –, esse:

Futurum primum indicatīvi дієслова sum, fui, –, esse:

Perfectum indicatīvi дієслова sum, fui, –, esse:

Plusquamperfectum indicatīvi дієслова sum, fui, –, esse:

Futurum secundum indicatīvi дієслова sum, fui, –, esse: Singulāris Plurālis

1.fuero 1.fuerimus

2.fueris 2.fueritis

3.fuerit 3.fuerint

144

Praesens coniunctīvi дієслова sum, fui, –, esse:

Imperfectum coniunctīvi дієслова sum, fui, –, esse:

Perfectum coniunctīvi дієслова sum, fui, –, esse:

Plusquamperfectum coniunctīvi дієслова sum, fui, –, esse:

Gerundium et gerundīvum (Віддієслівні іменні форми)

Герундій (gerundium) – це віддієслівний іменник, який замінює непрямі відмінки інфінітива, і використовується в значенні іменника.

Герундій утворюється додаванням до основи інфекта суфікса -nd- для дієслів першої і другої дієвідмін і суфікса -end- для дієслів третьої і четвертої дієвідмін та закінчення -i (в Genetīvus). Наприклад:

condemnandi, docendi, absolvendi, audiendi.

145

Герундив (gerundīvum) – віддієслівний прикметник, що утворюється шляхом додавання до основи інфекта суфікса -nd- для дієслів першої і другої дієвідмін і суфікса -end- для дієслів третьої і четвертої дієвідмін та родових закінчень -us, -a, -um. Наприклад:

condemnandus, a, um – той, та, те якого (-у) слід засудити, docendus, a, um – той, та,те якого ( -у) слід навчати, absolvendus, a, um – той, та, те якого ( -у) слід виправдати, audiendus, a, um – той, та, те якого ( -у)слід слухати.

Герундив перекладається на українську мову віддієслівним прикметником у пасивній формі із значенням необхідності.

Герундив відмінюється за першою та другою відмінами в однині та множині. Може вживатися як означення і як іменна частина складеного присудка.

Іменник (Substantīvum)

Іменник має граматичні категорії роду (genus), числа (numĕrus) та відмінка (casus).

У латинській мові є три роди: masculīnum (m) – чоловічий, feminīnum (f) – жіночий, neutrum (n) – середній.

Змінюватися за числами властиво майже усім іменникам латинської мови. Навіть іменники на позначення абстрактних чи одиничних понять і речовин часто мають форми однини і множини. Існують також іменники, які вживаються лише у формах однини або множини (singularia та pluralia tantum).

Систему латинського відмінювання утворюють шість відмінків: Nominatīvus (Nom.) – називний відмінок,

Genetīvus (Gen.) – родовий відмінок, Datīvus (Dat.) – давальний відмінок, Accusatīvus (Acc.) – знахідний відмінок,

Ablatīvus (Abl.) – аблятив,

Vocatīvus (Voc.) – клична форма.

Ablatīvus – відкладний відмінок, в якому злилися функції трьох відмінків, які колись існували самостійно: відкладного, місцевого та орудного.

Латинський іменник має п’ ять відмін. Належність іменника до відміни визначається за кінцевим звуком його основи. Оскільки кінцевий звук основи зберігся не в усіх відмінках, то належність іменника до відміни практично визначається за закінченням Genetīvus Singulāris, що подається у словнику для кожного іменника:

146

відмінків однини. Наприклад: patria, ae, f – батьківщина.

Якщо від форми Gen. Sing. відкинути закінчення, то ми отримаємо практичну основу, до якої при відмінюванні додаються відмінкові. Так, в іменника першої відміни terra (Gen. Sing. – terrae) практична основа terr-, а в іменника третьої відміни tempus (Gen. Sing. – tempŏris) практична основа tempor-. Сутність системи латинського відмінювання полягає у приєднанні порівняно невеликої кількості відмінкових закінчень до різних основ.

Перша відміна іменників (Declinatio prima)

До першої відміни належать іменники жіночого роду, що закінчуються у Nominatīvus Singulāris на -a, а в Genetīvus Singulāris

До першої відміни належать також іменники чоловічого роду, які вказують на рід занять або належать до певної народності.

Наприклад: agricŏla, ae, m – землероб, nauta, ae, m – моряк, pirāta, ae, m – розбійник, scriba, ae, m – писар, Scytha, ae, m – скиф.

За зразком відмінювання іменників першої відміни відмінюються також прикметники жіночого роду на -a (magna – велика, bona –

147

добра, longa – довга), а також присвійні займенники (mea – моя, tua –

твоя, sua– своя, vestra – ваша).

Друга відміна іменників (Declinatio secunda)

До другої відміни належать іменники чоловічого та середнього родів, які в Genetīvus Singulāris закінчуються на -i. Іменники чоловічого роду у Nominatīvus Singulāris мають закінчення -us, -er, - ir, а середнього роду – закінчення -um. Наприклад: popŭlus, i, m –

народ, puer, pueri, m – хлопчик, liber, bri, m – книга, vir, viri, m – муж,

лицар, verbum, i, n – слово. У словах чоловічого роду на -us Vocatīvus Singulāris закінчується на -e.

Усі іменники середнього роду мають однакову форму в Nom., Acc. і Voc. Singulāris. У множині ці відмінкові форми закінчуються на -a.

148

До другої відміни належать іменники жіночого роду, які в Nominatīvus Singulāris мають закінчення -us і означають назви дерев, кущів, країн, островів. Наприклад: malus, i, f – яблуня, Aegyptus, i, f – Єгипет.

Третя відміна іменників (Declinatio tertia)

До третьої відміни належать іменники усіх трьох родів, які мають у Nominatīvus Singulāris різні закінчення, а в Genetīvus Singulāris –

закінчення -is. Різноманітність закінчень в Nominatīvus Singulāris пояснюється двома способами творення цієї відмінкової форми – сигматичним або асигматичним (за допомогою s або без s).

Основи, що закінчуються на -l, -r, -n, -s, утворюють асигматичний номінатив.

У словнику іменники третьої відміни записуються в Nominatīvus Singulāris, а в Genetīvus Singulāris фіксується не лише відмінкове закінчення -is, а й кінець практичної основи. Наприклад: miles, ĭtis, m

– milĭt-is, ratio, ōnis, f – ratiōni-s.

Історична основа іменників третьої відміни закінчується на приголосний або голосний -i. За характером історичної основи в третій відміні виділяють три типи відмінювання: приголосний, голосний і мішаний.

Приголосний тип (Classis consŏnans)

До цього типу належать нерівносладові іменники (з неоднаковою кількістю складів у Nom. Sing. і Gen. Sing.) всіх трьох родів з основою на один приголосний. Наприклад: lex, legis, f – закон, homo,

ĭnis, m – людина, tempus, ŏris, n – час.

149

Голосний тип (Classis vocālis)

До голосного типу належать іменники середнього роду, які в

Nominatīvus Singulāris мають закінчення -e, -al, -ar. Наприклад: mare, maris, n – море, tribŭnal, ālis, n – суд, exemplar, āris, n – зразок,

приклад.

Мішаний тип (Classis mixta)

До мішаного типу належать рівноскладові іменники чоловічого і жіночого роду із закінченням -es, -is у Nom. Sing., а також нерівноскладові іменники, основа яких закінчується на два приголосних. Наприклад: testis, is, m – свідок, ars, artis, f – мистецтво, ремесло, os, ossis, n – кістка.

Особливості відмінювання іменників третьої відміни

Деякі рівноскладові іменники жіночого роду змінюються за голосним типом. В Acc. Sing. вони закінчуються на -im. Наприклад: turris, is, f – вежа, puppis, is, f – корма, febris, is, f – лихоманка, securis, is, f – сокира, sitis, is, f – спрага, tussis, is, f – кашель, Neapŏlis, is, f – Неаполь,Тamesis, is, m – Темза, Tibĕris, is, m– Тибр.

150