30. РОЗПАД РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ ТА ВІДРОДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Факти:

Початок «перебудови». Загострення соціально-економічної кризи. Фінансове становище та рівень життя населення. Чорнобильська катастрофа.

Зростання соціальної та національної активності українського суспільства наприкінці 1980-х рр. Загальноукраїнський страйк шахтарів. Політичні реформи. Формування багатопартійності, виникнення Народного руху України за перебудову, перші альтеративні вибори до Верховної Ради. Ухвалення Декларації про державний суверенітет. Акт проголошення незалежності України. Проведення референдуму та виборів Президента України.

Дати:

квітень 1985 р. – початок «перебудови»; 26 квітня 1986 р. – вибух на Чорнобильської АЕС;

вересень 1989 р. – виникнення Народного руху України за перебудову; березень 1990 р. – перші альтернативні вибори до Верховної Ради УРСР;

16 липня 1990 р. – ухвалення Верховною Радою Декларації про державний суверенітет України; 24 серпня 1991 р. – ухваленняВерховноюРадоюАктапроголошеннянезалежностіУкраїни;

1 грудня 1991 р. – всеукраїнський референдум і вибори Президента України. Персоналії: Л. Кравчук, І. Драч.

Поняття та терміни: «перебудова», «гласність», «плюралізм», «багатопартійність», «суверенітет», «інфляція», «ринкові відносини».

Ви повинні вміти:

#характеризува-

ти зміст та основні напрями політики «перебудови», розгортання соціального та національного рухів, падіння авторитету КПУ, формування багатопартійності, зміст Декларації про державний суверенітет України та Акта проголошення незалежності, особливості соціаль- но-економічної ситуації в УРСР;

#визначати при-

чини і наслідки поглибленняекономічної кризи, погіршення життєвого рівня населення, розпаду СРСР і його наслідки для державотворення в Україні.

НАСЛІДКИ ПРОЦЕСУ ПЕРЕБУДОВИ В ПОЛІТИЧ НОМУ ТА СОЦІАЛЬНО ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ

Утвердження «повновладдя рад», тобто ліквідація диктатури компартійних вождів над суспільством – основи основ радянської форми тоталітаризму.

Повернення історичної пам’яті народу внаслідок запровадження політики гласності та її переростання в свободу слова.

Утвердження пріоритету загальнолюдських цінностей над «класовими», що означало припинення війни держави з релігією і церквою, ліквідацію конфронтації наддержав на світовій арені, утвердження повномасштабних і всебічних зв’язків українського народу з його діаспорою в країнах Заходу, створення умов для безперешкодного економічного, культурного й гуманітарного спілкування громадян України з народами по той бік колишньої «залізної завіси».

Крах командно-адміністративних методів керівництва економічним життям, який розчистив шлях до утвердження ринкових методів господарювання.

Перетворення суто формальних конституційних засад радянської державності на цілком реальні, що послужило шляхом до суверенізації УРСР і поетапного перетворення її на політично незалежну державу.

ПЕРЕБУДОВА І ГЛАСНІСТЬ. Через кілька тижнів після призначення на пост генерального секретаря М. Горбачов скликав пленум ЦК КПРС. Термін «перебудова» генеральний секретар ЦК використав, говорячи про вдосконалення управління господарством. Контрольованою бюрократичною кампанією «перебудова» залишалася впродовж кількох років, а потім переросла у некерований згори революційний процес.

Починалася «перебудова» з інформації. Відродився дореволюційний термін «гласність», під яким розуміли інформацію, що допускалася цензурою. У радянському суспільстві цензурні перепони були абсолютними, і тому воно не знало поняття гласності. Поки «перебудова» була контрольованим процесом, гласність залишалася дозованою, не переростаючи у свободу слова.

М. Горбачов відновив розпочату М. Хрущовим десталінізацію. Московські журнали, на відміну

завданням легалізацію Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). У серпні 1989 р. священик і віруючі церкви святих Петра і Павла у Львові відмовилися підпорядковуватися РПЦ і стали першою автокефальною громадою в Україні.

Архієрейський собор РПЦ, який працював у Москві в січні 1990 р., виділив єпархії, громади й монастирі на території УРСР в окрему адміністративну одиницю – екзархат. Новий екзархат став іменуватися Українською православною церквою (УПЦ). Однак московський патріарх та синод залишили за собою право втручатися у розв’язання будь-яких питань внутрішнього життя УПЦ. У листопаді 1991 р. православні ієрархи України поставили питання про надання УПЦ автокефалії. Патріарх відмовився це зробити. Більшість ієрархів та віруючих східних і південних областей України залишилася в підпорядкуванні Московського патріархату.

ДІЯЛЬНІСТЬ НЕФОРМАЛЬНИХ ОБ’ЄДНАНЬ. У середині 80-х років в Україні налічувались десятки тисяч первинних осередків суспільно-політичного, фізкультурно-оздоровчого, природничо-пізнаваль- ного та інших напрямів, які охоплювали понад півтора мільйона осіб – від піонерів до пенсіонерів. Неформальними називали організації, які стали виникати без узгодження з владою.

Одним з перших у серпні 1987 р. в Києві виник

Український культурологічний клуб (УКК). Серед його членів було чимало колишніх політв’язнів. Учасники клубу обговорювали проблеми, які не виходили за межі історії та культури. Проте для дискусій вони обирали «білі плями» історії й тим неминуче ставали в опозицію радянській владі.

У жовтні 1987 р. у Львові було організовано Товариство Лева. Воно об’єднало творчу молодь, студентів, робітників, навіть деяких комсомольських лідерів. Навесні 1988 р. в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка з’явилася студентська організація «Громада».

Діяльність неформальних організацій перебувала під пильною увагою КДБ. Непідконтрольні державній партії осередки множилися в геометричній прогресії. У березні 1988 р. на базі Української Гельсінської групи сформувалася політична організація всеукраїнського масштабу – Українська Гельсінська спілка (УГС). Члени УГС обрали своїм лідером ще ув’язненого Л. Лук’яненка (звільнений у грудні того самого року). У 1987 р. відновив роботу журнал «Український вісник» – перше в республіці незалежне громадсько-політичне видання. Очолював редколегію, як і до 1972 р., В. Чорновіл. Після за-

снування УГС «Український вісник» став її офіційним органом.

Восени 1988 р. діяльність опозиційних об’єднань вперше виплеснулась на вулиці. У листопаді того року в Києві відбувся перший масовий мітинг, присвячений екологічним проблемам, головним чином Чорнобильській катастрофі.

РОБІТНИЧИЙ РУХ. Улітку 1989 р. в Радянському Союзі спалахнув масовий шахтарський страйк. Уперше за роки радянської влади роботу припинили одночасно багато підприємств.

Страйк розпочався в Кузбасі. На знак солідарності із кузбасівцями 15 липня припинили роботу працівники однієї з дільниць шахти «Ясинівська Глибока» у Макіївці. Страйк швидко поширювався, і 21 липня в Україні припинили працю майже півмільйона шахтарів у Донецькому і Львівсько-Волинсь- кому вугільних басейнах. Найбільше незадоволення робітників викликали навіть не умови праці (зокрема її небезпека внаслідок переважання застарілих засобів виробництва), а дефіцит продовольчих і промислових товарів, низька заробітна плата.

Шахтарі Донбасу не висували політичних вимог. Посланці УГС та інших «неформальних» організацій безуспішно намагалися підштовхнути їх до створення незалежних профспілок на зразок польської «Солідарності». Проте після відновлення роботи страйкові комітети не було розпущено.

УТВОРЕННЯ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ. Національний рух у роки «перебудови» був нерозривно пов’язаний з виникненням і розвитком масової організації, яка так і називалася: Народний рух України за перебудову. У листопаді 1988 р. компартійний комітет Спілки письменників України утворив ініціативну групу сприяння перебудові на чолі з І. Драчем. Група розгорнула роботу по створенню непартійної масової організації. В. Щербицький зробив усе, щоб перешкодити появі масової громадської органiзації, альтернативної державній партії. У пресі розгорнулася кампанія дискредитації членів ініціативної групи. Однак у вересні 1989 р. в Києві

відбувся установчий з’їзд Народного руху України.

21 січня 1990 р. Народний рух організував акцію, яка засвідчила єдність і масовість української націо- нально-визвольної боротьби. Сотні тисяч громадян вийшли на автомобільну трасу Львів–Київ і в точно визначений момент взялися за руки, щоб утворити

«живий ланцюг» на честь Акта злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р.

Перетворення вищих ланок компартійно-ра- дянської номенклатури республіканського рівня в суверен-комуністів.

Пробудження національного самоусвідомлення населення основної частини радянської України під впливом кількох років політики гласності, що викликало раптовий спалах національно-виз- вольної боротьби.

Наявність в українському суспільстві мільйонів людей, які пережили масові репресії сталінської доби.

Наявність в Україні структур національної державності, які в ситуації глибокої політичної кризи в імперському центрі могли скористатися конституційно утвердженими правами, у тому числі правом на вихід з Радянського Союзу.

Колапс радянської системи директивного господарювання, який зумовив глибоку політичну кризу в імперському центрі й спонукав радянських людей до радикальних дій з метою знайти вихід з безвихідної ситуації.

РЕФЕРЕНДУМ 1 ГРУДНЯ 1991 р. У жовтні Верховна Рада прийняла закон «Про громадянство України» і концепцію оборони та розбудови Збройних Сил. Ви-

ходячи з Декларації про державний суверенітет, концепція проголошувала прагнення нової держави стати нейтральною, без’ядерною і позаблоковою. У листопаді Верховна Рада ухвалила закон «Про державний кордон».

Поряд з референдумом проводилися вибори Президента України. Позитивну відповідь на запитання «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?» дали понад 90 % тих, хто брав участь у референдумі. За незалежність України висловлювалося населення всіх областей України незалежно від їх національного складу. Першим Президентом України став Л. Кравчук, який набрав у першому турі голосування 62 % голосів.

Через тиждень після Всеукраїнського референдуму Президент Російської Федерації Б. Єльцин, Президент України Л. Кравчук і голова Верховної Ради Білорусі С. Шушкевич зібралися під Мінськом і заявили, що СРСР як суб’єкт міжнародного права припиняє існування. 8 грудня 1991 р. вони підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня в Алма-Аті до СНД приєдналися ще вісім республік колишнього СРСР (за винятком прибалтійських).

Реакція світового співтовариства на результати референдуму була дружною: протягом грудня незалежну Україну визнали 68 держав.