Історія держави і права України - В.М. Іванов (2013)

попередження насилля у сім‘ї. Організаційно-правові основи діяльності у цьому напрямі визначає прийнятий 15 листопада 2001 р. Закон «Про попередження насилля у сім‘ї». До основних заходів спеціального попередження насилля у сім‘ї закон відносить: організацію системи реагування на інформацію про вчинене чи заздалегідь підготовлене насилля,

зниження віктимності сім‘ї, адміністративну та кримінальну відповідальність за вчинене насилля в сім‘ї, позбавлення батьківських прав тощо.

Інтенсивні зміни відбуваються в житловому праві. Основоположними для розвитку житлового законодавства є вимоги Конституції України, згідно з якими «держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду» (ст. 47).

Водночас на державу та органи місцевого самоврядування покладається обов‘язок надавати безоплатне житло (або за доступну плату) громадянам,

які потребують соціального захисту. Разом з тим, недосконалість фінансово-

кредитної системи, централізація будівництва, реконструкції та утримання житлового фонду, обмеження у виділенні земельних ділянок і спорудженні індивідуального житла значно загострили житлову проблему.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19

червня 1992 р. створив юридичні умови для реалізації права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення їх до участі в утриманні і збереженні існуючого житла. Власники приватизованого житла отримали право продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду,

обмінювати, закладати житло, тобто розпоряджатися ним на власний розсуд і у спосіб, не заборонений законом. Нові організаційно-правові засади утримання житлового фонду визначив Закон України «Про об‘єднання співвласників багатоквартирного будинку» від 29 листопада 2001 р.

Проте, продовжують діяти й деякі застарілі норми Житлового кодексу,

введеного в дію з 1 січня 1984 р.

Реформування кримінального законодавства відбувалося шляхом внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу 1960 р. Так, у березні

831

1992 р. були скасовані такі міри покарання, як заслання і вислання. Законом від 24 грудня 1994 р. були внесені зміни у складі державних злочинів. Установлювалася кримінальна відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, за посягання на територіальну цілісність України, за масові заворушення. Цим же законом значно зменшена була кількість санкцій, які передбачали застосування виключної міри покарання – смертної кари.

У березні 1997 р. було введено мораторій на виконання смертної кари. Рішенням Конституційного суду України від 29 грудня 1999 р. положення Кримінального кодексу 1960 р., які передбачали смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України. 22 лютого 2000 р. Верховна Рада ратифікувала протокол № 6 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини, який стосується скасування смертної кари (1983 р.), підписаний від імені України 5 травня 1997 р.

5 квітня 2001 р. було прийнято Кримінальний кодекс України (КК України), який набув чинності з 1 вересня 2001 р. Кодекс поділяється на Загальну та Особливу частини і містить 447 статей.

Подальша деталізація положень Загальної частини спричинена появою нових інститутів кримінального права, які потребують спеціального регулювання (наприклад, множинність злочинів), нових норм (наприклад, про врахування вироку суду іноземної держави, виправданий ризик та ін.). З‘явились самостійні розділи, присвячені повторності, сукупності і рецидиву, звільненню від кримінальної відповідальності тощо.

Визначається завдання Кримінального кодексу України – правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ст. 1). Установлюються основоположні принципи цивілізованого кримінального права: 1) підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного

832

діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом; 2) особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком відповідно до закону; 3) ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

Залежно від ступеня тяжкості злочини розподіляються на чотири групи:

злочини невеликої тяжкості, злочини середньої тяжкості, тяжкі і особливо тяжкі злочини. Передбачається відповідальність за незакінчений злочин, а

також умови звільнення від кримінальної відповідальності за наявності добровільної відмови від учинення злочину.

Значно розширено перелік обставин, що виключають злочинність діяння,

порівняно з КК 1960 р., де такими вважалися необхідна оборона, крайня необхідність та затримання злочинця. КК 2001 р., окрім названих, передбачає фізичний та психічний примус, виконання наказу чи розпорядження, діяння,

пов‘язане з ризиком, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Визначено правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності:

дійове каяття, примирення з потерпілим, передача винуватого на поруки,

зміна обстановки та закінчення строків давності.

З урахуванням особливостей соціальних, політичних, економічних та культурних правовідносин, що склалися в суспільстві, введено нові види покарань: громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців,

арешт, обмеження волі. Окрім зазначених, кодекс містить і вже відомі види покарань: штраф, позбавлення військового чи спеціального звання, рангу,

чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, виправні роботи, конфіскація майна,

тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. Усього передбачено 12 видів кримінальних покарань На відміну від КК 1960 р., види покарання

833

розташовані від менш суворого до більш суворого.

Особлива частина КК розпочинається з розділу «Злочини проти основ національної безпеки України». Це обумовлено тим, що захист прав і свобод людини і громадянина в державі перебуває в безпосередній залежності від стану її національної безпеки.

Норми щодо відповідальності за злочини проти особи, на відміну від попереднього КК 1960 р., поділено на три самостійних розділи: «Злочини проти життя та здоров‘я особи», «Злочини проти волі, честі і гідності особи», «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи».

На відміну від попереднього Кодексу, який розрізняв відповідальність за злочини проти державної і колективної власності та проти індивідуальної власності, в КК 2001 р. міститься один розділ – злочини проти власності.

Кодекс містить нові види економічних злочинів: порушення порядку займання господарською та банківською діяльністю, незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів, фіктивне підприємництво, ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, злочини, пов‘язані з банкрутством, порушення антимонопольного законодавства, незаконна приватизація державного, комунального майна, незаконні дії щодо приватизаційних паперів тощо.

Кримінальний кодекс приведено у відповідність до загальноприйнятих норм міжнародного права. Передбачається відповідальність за такі дії, як пропаганда війни; планування підготовки, розв‘язання та ведення агресивної війни; застосування зброї масового знищення; розроблення, виробництво,

придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення;

екоцид; геноцид тощо.

Характерною рисою нового Кримінального кодексу є гуманізація системи покарань. Санкції Особливої частини передбачають в альтернативі три, а то й більше видів покарань і побудовані за схемою – від менш суворих покарань до більш суворих.

834

Значні зміни відбулись у цивільному процесуальному праві. Конституцією України скасовано прокурорський нагляд у цивільному судочинстві.

Законом України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» від 21 червня 2001 р. визначено процедуру перегляду судових рішень, апеляційного і касаційного провадження, перегляду рішень,

ухвал, що набрали законної сили у зв‘язку з нововиявленими та винятковими обставинами.

18 березня 2004 р. був прийнятий новий Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК України). Кодекс регулює судочинство з розгляду справ про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, сімейних, трудових, земельних,

житлових відносин, а також з інших правовідносин у порядку позовного,

наказного та окремого провадження. ЦПК побудовано на демократичних принципах цивільного процесуального права: здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом; гласності та відкритості судового розгляду; змагальності сторін; диспозитивності цивільного судочинства, права на правову допомогу тощо. Кодекс складається з 415 статей та прикінцевих і перехідних положень, які систематизовані в 11 розділів.

Розділ 1 „Загальні положення‖ розкриває основні засади цивільного судочинства, містить норми, що стосуються цивільної юрисдикції, складу суду, учасників процесу, доказів, процесуальних строків, судових викликів і повідомлень, судових витрат, заходів процесуального примусу.

Розділ 2 „Наказне провадження‖ регулює безспірний порядок стягнення на підставі судового наказу з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, які належить право такої вимоги.

Розділ 3 „Позовне провадження‖ визначає питання підсудності,

пред‘явлення позову, відкриття провадження у справі, досудового провадження, судового розгляду, фіксування цивільного процесу, зупинення і закриття провадження, залишення заяви без розгляду, судових рішень та заочного розгляду справи.

835

Розділ 4 „Окреме провадження‖ врегульовує порядок цивільного судочинства в окремих випадках (обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною чи поновлення її дієздатності;

надання неповнолітній особі повної дієздатності; визнання фізичної особи безвісно відсутньою або проголошення її померлою; встановлення фактів, що мають юридичне значення тощо).

Розділ 5 „Перегляд судових рішень‖ стосується питань апеляційного провадження, касаційного провадження та провадження у зв‘язку з винятковими або нововиявленими обставинами.

Розділ 6 «Процесуальні питання, пов‘язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» регулює порядок виконання судових рішень та рішень інших органів із цивільних справ.

Розділ 7 «Судовий контроль за виконанням судових рішень» визначає право учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до виконавчих дій, звернення досуду із скаргою до суду з приводу виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу. Врегульовує питання, пов‘язані з розглядом скарг та виконанням ухвали суду.

Розділ 8 «Про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні» містить норми, якими регулюються визнання та звернення до виконання рішень іноземних судів, що підлягають (не підлягають) примусовому виконанню.

Розділ 9 «Відновлення втраченого судового провадження» надає право особам, які брали участь у справі, або суду відновити втрачене повністю або частково провадження у цивільній справі, яка закінчена ухваленням рішення або в якій провадження закрито. Містить норми, які врегульовують порядок відновлення втраченого провадження.

Розділ 10 «Провадження у справах за участю іноземних осіб» визначає процесуальні права та обов‘язки іноземних осіб, особливості розгляду справ за їхньої участі, процедуру виконання судових доручень іноземних судів та право звернення судів україни з дорученнями до іноземних судів.

836

Розділ 11 «Перехідні та прикінцеві положення» врегулювує питання зміни законодавства, пов‘язані із запровадженням нового ЦПК України.

Порядок вирішення господарських та інших спорів, що виникають між підприємствами, установами, організаціями, громадянами-підприємцями,

державними та іншими органами регулює Господарський процесуальний кодекс України. Прийнятий 6 листопада 1991 р. набув чинності з 1 березня

1992 р., до 21 червня 2001 р. діяв як Арбітражний процесуальний кодекс України. ГПК України містить 125 статей, об‘єднаних у 15 розділів. Кодекс розкриває загальні положення та урегульовує процедурні питання судочинства у господарських справах, що стосуються досудового врегулювання господарських спорів, підвідомчості та підсудності справ,

доказів, судових витрат, строків, подання позову, порушення провадження,

забезпечення позову, вирішення справ у першій інстанції, перегляду судових рішень в апеляційному й касаційному порядку та за нововиявленими обставинами, виконання рішення, ухвали тощо.

Важливим кроком на шляху реформування судового права стало прийняття 6 липня 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України, який набув чинності з 1 вересня 2005 р. Він визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції,

порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства. Кодекс містить 272 статті, об‘єднані в 6

розділів та сьомий розділ – прикінцеві та перехідні положення. Перший розділ визначає загальні положення: призначення кодексу, завдання та принципи адміністративного судочинства, організація правової допомоги при вирішенні справ в адміністративному суді тощо. Другий розділ розкриває організацію адміністративного судочинства і містить норми, що стосуються адміністративної юрисдикції і підсудності адміністративних справ, складу суду, судових викликів, фінансування адміністративного процесу, учасників адміністративного процесу, доказів, судових витрат, строків. Розділ третій визначає порядок провадження в суді першої інстанції, зокрема, процедури звернення до адміністративного суду та відкриття провадження в

837

адміністративній справі, підготовчого засідання, судового розгляду справи,

порядок ухвалення судового рішення тощо. Четвертий розділ стосується перегляду судових рішень в апеляційному й касаційному провадженнях та у провадженнях за винятковими й нововиявленими обставинами. П‘ятий розділ розкриває питання, пов‘язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах. Шостий – визначає заходи процесуального примусу. Сьомий розділ (прикінцеві та перехідні положення) врегульовує питання, пов‘язані із змінами вітчизняного законодавства з метою реалізації КАС України.

Удосконалення кримінально-процесуального права в перші роки незалежності здійснювалося шляхом внесення змін до кримінально-

процесуального законодавства. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р., легітимізувавши оперативно-розшукову діяльність, визначив межі законності її здійснення. Організаційно-правові засади забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства визначені у Законі України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 4 лютого 1994 р.

Було посилено процесуальні гарантії громадянам при зверненні їх до суду

(закон від 15 грудня 1992 р.), розширено права підозрюваних,

обвинувачених та підсудних осіб на захист, (закон від 23 грудня 1993 р.),

встановлено порядок апеляційного та касаційного провадження, перегляду судових рішень у порядку виключного провадження (закон від 21 червня 2001

р.).

13 квітня 2012 року Верховною Радою України ухвалений Кримінальний процесуальний кодекс України — кодифікований закон, що визначає порядок кримінального провадження на території України, набрав чинності 20

листопада 2012 року. Кодекс складається з 614 статей, двох прикінцевих і 26

перехідних положень, об'єднаних у 46 глав і 11 розділів.

З ухваленням документу виконано більшість вимог Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка закликала Україну якнайшвидше змінити старий Кримінально-процесуальний кодекс, що діяв в Україні з радянських часів.

838

КПК запроваджує змагальну модель кримінального провадження європейського типу. Докорінно змінюється система, в якій домінувало обвинувачення. Вперше законодавець закріпив 22 загальні засади, у

відповідності до яких має здійснюватися кримінальне судочинство.

Суд за новим КПК - остаточний арбітр у питаннях, що розглядаються. Суд і тільки суд відповідає за захист прав обвинувачених і потерпілих. У судах запроваджена посада слідчого судді. У КПК надано визначення терміна

«слідчий суддя». Це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. У

судах першої інстанції слідчий суддя обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду на строк до трьох років. Слідчим суддею за посадою є голова Апеляційного суду. Розпорядженням голови Апеляційного суду слідчим суддею може бути призначений суддя Апеляційного суду. Слідчий суддя здійснює судовий контроль за дотриманням прав і свобод осіб на стадії розслідування. Обсяг такого судового контролю значно розширений - лише з дозволу слідчого судді можуть проводитися процесуальні дії, які обмежують конституційні права особи. Йдеться про накладення арешту на майно,

примусовий привод особи, обрання запобіжного заходу, відсторонення від посади, проведення обшуку тощо. Водночас прокурор та слідчий позбавляються відповідних повноважень.

Новий Кодекс суттєво удосконалює систему запобіжних заходів, при цьому можливість тримання людини під вартою максимально звужується. Згідно з новим кодексом, запобіжними заходами визначені: особисте зобов‘язання,

особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою. До підозрюваного, обвинуваченого може бути застосований лише один із передбачених законом запобіжних заходів. Запобіжні заходи застосовуються слідчими суддями, судом.

Домашній арешт як запобіжний захід — новела у кримінальному процесі України. Полягає він в обмеженні свободи пересування підозрюваного,

обвинуваченого. Це робиться шляхом ізоляції його в житлі. Особі

839

забороняється залишати житло цілодобово або у певний період доби. Цей вид запобіжного заходу може бути застосований лише до особи, яка підозрюється або обвинувачується у скоєнні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. Контроль за дотриманням умов домашнього арешту покладається на органи внутрішніх справ. Домашній арешт встановлюється на строк не більше двох місяців, але може бути продовжений ще до шести місяців.

Новим у кримінальному процесі є застосування електронних засобів контролю, який полягає у закріпленні на тілі підозрюваного, обвинуваченого пристрою, який дає змогу відстежувати та фіксувати його місцезнаходження.

Застосовуються ці засоби за ухвалою слідчого судді, суду.

Серед основних новацій КПК застосування суду присяжних, який передбачено в разі розгляду справ, пов'язаних з вчиненням злочинів,

покаранням за скоєння яких є довічне ув'язнення.

Роль адвокатів посилюється. Новий Кодекс суттєво спрощує процедуру вступу у провадження захисника: відтепер для цього не потрібно окреме рішення про його допуск до захисту людини. Запроваджена також повна заборона доступу до матеріалів, що містять адвокатську таємницю.

Одним із важливих нововведень Кодексу є зміна порядку використання показань у кримінальному провадженні. Згідно з новим КПК, доказами можуть бути виключно показання, надані суду, а це унеможливлює примушення правоохоронцями осіб до давання показань.

Слідчі дії і допити, згідно з новим КПК, можуть проводитися із застосуванням фото- і відеозйомки. Нормами КПК стверджується, що слідчі дії не можуть провадитися, окрім виняткових випадків, у нічний час (з 22.00 до

06.00).

Новою є норма КПК про інститут угод, які можуть укладатися не лише між потерпілим і підозрюваним у скоєнні злочину, але й між прокурором і підозрюваним. Така угода даватиме право у випадку скоєння певних видів злочинів сплатити грошову компенсацію замість відбування покарання за ґратами. Подібна норма є в США, коли адвокат і прокурор можуть дійти

840