Історія держави і права України - В.М. Іванов (2013)
.pdfНайвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним прокурором Української РСР, який призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний.
IV. Громадянство Української РСР
Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР.
Підстави набуття і втрати громадянства Української РСР визначаються Законом Української РСР про громадянство.
Всім громадянам Української РСР гарантуються права і свободи, які передбачені Конституцією Української РСР і нормами міжнародного права,
визнаними Українською РСР.
Українська РСР забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки незалежно від походження, соціального і майнового стану,
расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Українська РСР регулює імміграційні процеси.
Українська РСР виявляє турботу і вживає заходів щодо охорони і захисту інтересів громадян Української РСР, які перебувають за межами Республіки.
V. Територіальне верховенство
Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території. Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Українська РСР самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій Республіки та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.
VI. Економічна самостійність
Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах.
791
Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.
Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, і весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.
Українська РСР має право на свою частку в загальносоюзному багатстві,
зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, які створені завдяки зусиллям народу Республіки.
Вирішення питань загальносоюзної власності (спільної власності всіх республік) здійснюється на договірній основі між республіками — суб‘єктами цієї власності.
Підприємства, установи, організації та об‘єкти інших держав і їхніх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на території Української РСР та використовувати природні ресурси України згідно з законами Української РСР.
Українська РСР самостійно створює банкову (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи,
формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує свою грошову одиницю.
Вищою кредитною установою Української РСР є Національний банк України, підзвітний Верховній Раді Української РСР.
Підприємства установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, а
також сплачують податки до місцевих бюджетів. Українська РСР забезпечує захист всіх форм власності.
VII. Екологічна безпека
792
Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів.
Українська РСР має свою національну комісію радіаційного захисту населення.
Українська РСР має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об‘єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.
Українська РСР дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління.
Українська РСР має право на відшкодування збитків, заподіяних екології України діями союзних органів.
VIII. Культурний розвиток
Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти,
культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.
Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українською народу, його історичної свідомості і традицій, національно-
етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя.
Українська РСР виявляє піклування про задоволення національно-
культурних, духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами Республіки.
IX. Зовнішня і внутрішня безпека
Національні, культурні та історичні цінності на території Української РСР є виключно власністю народу Республіки.
Українська РСР має право на повернення у власність народу України національних, культурних та історичних цінностей, що знаходяться за межами Української РСР.
793
Українська РСР має право на власні Збройні Сили. Українська РСР має власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді Української РСР.
Українська РСР визначає порядок проходження військової служби громадянами Республіки.
Громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу, як правило, на території Республіки і не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради Української РСР.
Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати,
не виробляти і не набувати ядерної зброї.
X. Міжнародні відносини
Українська РСР як суб‘єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній,
економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.
Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.
Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.
* * *
794
Відносини Української РСР з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності,
взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.
Ця Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод. Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору.
795
Тема 20. Держава і право сучасної України
Розбудова незалежної Української держави
Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України і Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р.
ознаменували початок нового періоду нашої історії.
10 грудня 1991 р. Верховною Радою України була ратифікована Угода про створення Співдружності Незалежних Держав, підписана у Біловезькій Пущі керівниками Білорусі, Росії й України. Після того як до неї приєдналися й інші республіки і 21 грудня 1991 р. в Алма-Аті керівники Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії,
Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану, України підписали Декларацію про Співдружність Незалежних Держав, закінчив існування Союз РСР.
Перехід від статусу союзної республіки з обмеженим суверенітетом і вихід України на історичну авансцену як незалежної самостійної держави відбувався мирним еволюційним шляхом. Він передбачав реформування існуючих органів влади та створення нових, які мали відповідати принципам незалежної держави. 12 вересня 1991 р. Верховною Радою було прийнято Закон «Про правонаступництво України». Цей Закон розв‘язав питання щодо території, населення, правової й державотворчої спадщини нової Української держави та перехід до неї прав і обов‘язків від Радянської України. Законом підтверджувалася чинність на території республіки Конституції, законів та інших нормативних актів УРСР, якщо вони не суперечать законам України, ухваленим після 24 серпня 1991 р. Найвищим органом влади проголошувалася Верховна Рада, яка мала діяти в існуючому депутатському складі до нових виборів у парламент. Органи влади,
управління, судів, прокуратури мали діяти до створення нових.
Проголошення Української держави зумовило необхідність визначити правовий статус її населення. Верховна Рада України 8 жовтня 1991 р.
ухвалила Закон «Про громадянство України». Громадянами України
796
проголошувались «особи, які на момент набрання чинності цим Законом проживали в Україні, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів,
релігійних переконань, роду й характеру занять, які не є громадянами інших держав і які не заперечують проти набуття громадянства України».
Громадянство України набували й особи, які перебували за межами України, за державним направленням, на військовій службі чи на навчанні,
якщо вони народилися чи довели, що постійно проживали на території України. Ці особи не повинні були мати громадянство інших держав і не пізніш ніж через рік після набрання чинності цим Законом виявити бажання стати громадянами України.
На державу покладався обов‘язок захисту громадян за кордоном,
зазначалася неприпустимість видачі громадянина України іноземній державі, за винятком випадків, передбачених міжнародними угодами.
Беручи до уваги, що на території України проживали громадяни понад
100 національностей, які разом з українцями становили 52-мільйонний народ України, Верховна Рада прийняла 1 листопада 1991 р. «Декларацію прав національностей України». Наголошувалося, що Українська держава гарантує всім народам, національним групам, народам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права.
Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається законом. Українська держава гарантує всім національностям право на збереження їхнього традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць. Вона бере на себе обов‘язок створювати належні умови для розвитку всіх національних мов і культур,
гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, включаючи освіту,
виробництво, одержання й поширення інформації. Держава забезпечує право своїм громадянам вільного користування російською мовою.
Забезпеченню міжнаціональної злагоди сприяло прийняття 25 червня
1992 р. Верховною Радою Закону «Про національні меншини в Україні».
797
Проголошувалося, що держава гарантує всім громадянам, незалежно від національного походження, рівні права і свободи, підтримує розвиток національної самосвідомості й самовиявлення. Передбачалося вирішення комплексу заходів щодо вільного національно-культурного розвитку національних меншин.
Важливе значення для становлення суверенної Української держави стало законодавче визначення головних державних символів. 15 січня 1992 р.
Президія Верховної Ради видала Указ «Про Державний гімн України», яким було затверджено музичну редакцію Державного гімну (автор музики М.
Вербицький). Постановами Верховної Ради від 28 січня 1992 р. затверджено Державний прапор України – національний синьо-жовтий прапор, від 19
лютого 1992 р.– тризуб як малий герб України, що вважається головним елементом великого герба України.
Досить інтенсивним був процес входження нової Української держави до світового співтовариства. Уже 2 грудня 1991 р., на другий день після референдуму, суверенну Україну визнала Польща, а протягом грудня – ще
68 держав світу, у тому числі усі найбільш розвинені і впливові (5 грудня – Росія, 25 грудня – США). В короткий термін створювалися дипломатичні та консульські представництва України за кордоном.
Після розпаду Радянського Союзу Україні дістався третій за розмірами
(після США і Росії) ядерний потенціал. Здійснюючи проголошений у Декларації про державний суверенітет намір стати постійно нейтральною державою з неядерним статусом, Україна відмовилась від ядерної зброї.
Незважаючи на протести радикально налаштованих депутатів, Верховна Рада 16 липня 1994 р. ухвалила рішення про приєднання України до Договору щодо нерозповсюдження ядерної зброї за умови надання гарантій безпеки з боку ядерних держав. Такі гарантії були надані главами Росії,
США, Великобританії, Франції та Китаю.
Особливе місце у розбудові незалежної держави відводилося створенню власних Збройних Сил. Першим кроком до цього стала постанова Верховної Ради від 24 серпня 1991 р. «Про військові формування на території
798
України», згідно з якою парламенту підпорядковувались усі війська,
дислоковані на території республіки. Проте наявність на території України надто великого військового угруповання (понад 700 тис.
військовослужбовців) та ядерної зброї не відповідала проголошеному курсові на нейтралітет та позаблоковий статус. До того ж на молоду державу ліг непомірний тягар утримання і матеріально-технічного забезпечення такої військової сили.
Концептуальні та юридичні засади створення Збройних Сил України та оборони країни було визначено у прийнятих Верховною Радою 11
листопада 1991 р. постанові «Про концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України», а також законах від 6 грудня 1991 р. «Про оборону України», «Про Збройні Сили України». Проголошувалось створення Збройних Сил України, які складалися з сухопутних військ (війська наземної оборони), військово-повітряних сил (війська оборони повітряного простору) та військово-морських сил. Оборона країни проголошувалась справою всього народу України. При цьому зазначалося, що Україна прагне до мирного співіснування з усіма державами і підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії.
Принципово важливим є визначення у Законі «Про Збройні Сили» таких засад воєнного будівництва, як: верховенство закону; підзвітність конституційним органам законодавчої й виконавчої влади;
єдиноначальність і колегіальне вироблення рішень; позапартійність;
гарантований соціально-правовий захист військовослужбовців та ін.
Організаційно-правові основи та порядок проходження військової служби визначався Законом України «Про загальний військовий обов‘язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. Виходячи з права людини й громадянина на свободу совісті, Закон України «Про альтернативну
(невійськову) службу» від 12 грудня 1991 р. надав право на альтернативну
(невійськову) службу громадянам України, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби у Збройних Силах.
4 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про державний
799
кордон України», яким установлювалися державний кордон, його режим і забезпечення охорони. Також 4 листопада 1991 р. було прийнято Закон
«Про прикордонні війська України», в якому визначалися завдання,
структура, права прикордонних військ, соціальний захист і відповідальність військовослужбовців-прикордонників.
У пострадянський період державний лад України мав ще перехідний характер. По суті це був конгломерат залишків радянської влади,
новонароджених елементів парламентаризму та президентського правління.
На перших порах Верховна Рада України продовжувала діяти як вищий владний орган держави. Вона призначала вибори народних депутатів і затверджувала склад Центральної виборчої комісії, призначала Прем‘єр-
міністра і Уряд. Окрім того, вищий законодавчий орган обирав суддів Верховного Суду, обласних і Київського міського судів, призначав арбітрів Вищого арбітражного суду, Генерального прокурора, Голову правління Національного банку України. Щоправда, протягом 1991–1993 рр. її функції були дещо змінені. Так, вона затверджувала не весь склад уряду, а лише міністрів закордонних справ, оборони, внутрішніх справ, фінансів, юстиції,
голову СБУ, голову Держкомітету у справах охорони державного кордону та голову Державного митного комітету.
Становленню українського парламентаризму сприяло прийняття 17
листопада 1992 р. Закону «Про статус народного депутата України». Закон установлював права народних депутатів: обирати та бути обраним у органи Верховної Ради України; пропонувати питання для розгляду Верховною Радою або її органами; ставити питання про визнання законопроекту терміновим та про винесення його на загальнонародне обговорення або референдум; вносити проекти постанов, інших актів, поправки до них та ін.
Визначались також обов‘язки народних депутатів: бути присутнім та брати участь у засіданнях Верховної Ради та її органів; додержуватися регламенту Верховної Ради; підтримувати тісні зв‘язки з виборцями, регулярно інформувати їх про свою роботу у Верховній Раді та її органах, про реалізацію своєї передвиборної програми та ін.
800