Історія держави і права України - В.М. Іванов (2013)

1931 г. предусматривалось обязательное участие в заседаниях ―троек‖ представителя прокуратуры.

Приказом председателя ОГПУ от 2 февраля 1930 г. ―тройки‖ при полномочных представительствах ОГПУ в краях и областях для внесудебного рассмотрения дел; приказом Народного комиссара внутренних дел СССР от 27 мая 1935 г. — при областных, краевых УНКВД.

После выхода в свет постановления ЦК ВКП(б) и СНК СССР от 17.Х1.35

г. ―Об арестах, прокурорском надзоре и ведении следствия‖ упоминаний о несудебных органах НКВД на местах не встречается.

4. Существовал порядок рассмотрения дел без вызова обвиняемого и свидетелей в суд так называемой высшей ―двойкой‖ в составе Председателя Верховного Суда СССР и Прокурора СССР. Постановления этого органа при наличии оснований могли отменяться и пересматриваться Пленумом Верховного Суда СССР.

В связи с проведением массовых операций в соответствии с приказами НКВД от 11 августа 1937 г. и от 20 сентября 1937 г. списки лиц,

подлежащих репрессиям, рассматривались также ―двойками‖ — наркомами внутренних дел республик — начальниками УНКВД совместно с соответствующим прокурором республики, края, области.

Кримінальний кодекс Української РСР

(1960р.)

(Витяг)

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ГЛАВА І

Загальні положення

Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу Кримінальний кодекс Української РСР має завданням охорону

радянського суспільного і державного ладу, соціалістичної власності, особи

Текст подано за: Хрестоматія з історії держави і права України: У 2 т.. / За ред. В. Д. Гончаренка.

- К., 1997. – С. 604-620.

711

та прав громадян і всього соціалістичного правопорядку від злочинних посягань.

Стаття 2. Кримінальний кодекс Української РСР і загальносоюзне законодавство

Кримінальний кодекс Української РСР приймається на підставі статті 19

Конституції Української РСР, відповідно до Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік.

Загальносоюзні закони про кримінальну відповідальність за державні і військові злочини, а також загальносоюзні закони, що визначають відповідальність за інші злочини, спрямовані проти інтересів Союзу РСР,

підлягають включенню до цього Кодексу. До включення загальносоюзних кримінальних законів у Кримінальний Кодекс Української РСР ці закони підлягають безпосередньому застосуванню.

Стаття 3. Підстави кримінальної відповідальності Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у

вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння.

Кримінальне покарання застосовується тільки за вироком суду.

ГЛАВА ІІ

Межі чинності Кримінального кодексу

Стаття 6. Чинність кримінального закону в часі Злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час

вчинення цього діяння.

Закон, що усуває караність діяння або пом‘якшує покарання, має зворотну силу, тобто поширюється також на діяння, вчинені до його видання.

Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили не має.

ГЛАВА ІV

712

Про покарання

Стаття 22. Мета покарання Покарання не тільки є карою за вчинений злочин, але й має на меті

виправлення і перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці,

точного виконання законів, поважання правил соціалістичного співжиття, а

також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність.

Стаття 23. Види покарань До осіб, які вчинили злочини, можуть застосовуватись такі основні

покарання:

1)позбавлення волі;

2)заслання;

3)вислання;

4)виправні роботи без позбавлення волі;

5)позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю;

6)штраф;

7)громадська догана.

До військовослужбовців строкової служби може також застосовуватися покарання у вигляді направлення в дисциплінарний батальйон.

Крім основних покарань, до засуджених можуть застосовуватися такі додаткові покарання:

1)конфіскація майна;

2)позбавлення військового або спеціального звання;

3)позбавлення батьківських прав.

Заслання, вислання, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф можуть застосовуватись не тільки як основні, але й як додаткові покарання.

713

Стаття 24. Виняткова міра покарання — смертна кара Як виняткова міра покарання, до її повного скасування, допускається

застосування смертної кари — розстрілу — за зраду батьківщини (стаття

56), шпигунство (стаття 57), терористичний акт (статті 58 і 59), диверсію

(стаття 60), бандитизм (стаття 69), умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, зазначених у статтях кримінальних законів Союзу РСР і статтях

93 та 234 пункт ―в‖ цього Кодексу, які встановлюють відповідальність за умисне вбивство, а у воєнний час або у бойовій обстановці — і за інші особливо тяжкі злочини, у випадках, спеціально передбачених законодавством Союзу РСР.

Не можуть бути засуджені до смертної кари особи, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, і жінки, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку.

Смертну кару не може бути застосовано до жінки, яка перебуває в стані вагітності на момент виконання вироку.

Стаття 25. Позбавлення волі Позбавлення волі встановлюється на строк від трьох місяців до десяти

років, а за особливо тяжкі злочини і для особливо небезпечних рецидивістів,

у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і цим Кодексом, — не більше п‗ятнадцяти років.

При призначенні покарання особі, яка не досягла до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, строк позбавлення волі не може перевищувати десяти років.

Засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправно-

трудовій колонії або в тюрмі, а неповнолітні — в трудовій колонії для неповнолітніх.

Позбавлення волі у вигляді ув‘язнення в тюрмі на весь строк покарання або частину його може бути призначене судом особам, які вчинили тяжкі злочини, а також особливо небезпечним рецидивістам. Особам, які відбули не менше половини строку тюремного ув‘язнення, при умові зразкової їх

714

поведінки, тюремне ув‘язнення може бути за призначенням суду замінено триманням в колонії.

Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік

(8 грудня 1961 р.)

(Витяг)

Советский Союз, достигнув полной и окончательной победы социализма,

вступил в период развернутого строительства коммунистического общества.

Задачами этого периода являются: создание материально-технической базы коммунизма, обеспечивающей изобилие материальных и культурных благ и все более полное удовлетворение потребностей общества и всех его граждан; воспитание граждан в духе высокой коммунистической идейности,

коммунистического отношения к труду и общественному хозяйству.

Экономика периода развернутого строительства коммунизма основана на социалистической собственности на средства производства в форме государственной (общенародной) и колхозно-кооперативной собственности.

Колхозно-кооперативная собственность будет постепенно сближаться по своему характеру с общенародной, вплоть до образования единой общенародной коммунистической собственности на средства производства.

Личная собственность является производной от социалистической собственности и служит одним из средств удовлетворения потребностей граждан. По мере продвижения к коммунизму личные потребности граждан будут во все большей степени удовлетворяться за счет общественных фондов.

В коммунистическом строительстве полностью используются товарно-

денежные отношения в соответствии с новым содержанием, которое они имеют в плановом социалистическом хозяйстве, и применяются такие важные инструменты развития экономики, как хозяйственный расчет,

деньги, цена, себестоимость, прибыль, торговля, кредит, финансы.

Текст подано за: Хрестоматія з історії держави і права України: У 2 т.. / За ред. В. Д. Гончаренка.

- К., 1997. – С. 621-623.

715

Строительство коммунизма опирается на принцип материальной заинтересованности граждан, предприятий, колхозов и других хозяйственных организаций.

Советское государство осуществляет плановое руководство развитием народного хозяйства СССР в соответствии с ленинским принципом демократического централизма. С этим связано дальнейшее укрепление и развитие оперативной и имущественной самостоятельности и инициативы предприятий и иных хозяйственных организаций, расширение их прав в рамках единого народнохозяйственного плана.

Советское гражданское законодательство регулирует имущественные отношения, обусловленные использованием товарно-денежной формы в коммунистическом строительстве, и связанные с ними личные неимущественные отношения.

Советское гражданское законодательство является важным средством дальнейшего укрепления законности в области имущественных отношений и охраны прав социалистических организации и граждан.

Советское гражданское законодательство призвано активно содействовать разрешению задач строительства коммунизма. Оно способствует укреплению социалистической системы хозяйства,

социалистической собственности и развитию ее форм в единую коммунистическую собственность, укреплению плановой и договорной дисциплины, хозяйственного расчета, своевременному и надлежащему выполнению поставок, неуклонному повышению качества продукции,

выполнению планов капитального строительства и повышению эффективности капиталовложений, осуществлению государственных закупок сельскохозяйственных продуктов, развитию советской торговли,

охране материальных и культурных интересов граждан и правильному сочетанию этих интересов с интересами всего общества, развитию творческой инициативы в области науки и техники, литературы и искусства.

РАЗДЕЛ І

716

Общие положения

Статья 1. Задачи советского гражданского законодательства Советское гражданское законодательство регулирует имущественные и

связанные с ним личные неимущественные отношения в целях создания материально-технической базы коммунизма и все более полного удовлетворения материальных и духовных потребностей граждан. В

случаях, предусмотренных законом, гражданское законодательство регулирует также и иные личные неимущественные отношения.

Основой имущественных отношений в советском обществе являются социалистическая система хозяйства и социалистическая собственность на орудия и средства производства. Хозяйственная жизнь СССР определяется и направляется государственным народнохозяйственным планом...

717

Тема 18. Держава і право України в період «застою» (середина 1960–

середина 1980 рр.)

Командно-адміністративна система державного управління

Після звільнення жовтневим Пленумом ЦК КПРС 1964 р. М. Хрущова з посад Голови Ради Міністрів СРСР та першого секретаря ЦК КПРС на зміну

процесу демократизації суспільства прийшов «брежнєвський консерватизм». Розпочата у 1965 р. головою Ради Міністрів СРСР

О. Косигіним нова економічна реформа, що мала на меті розширення господарської самостійності підприємств, у 1972 р. силами консерваторів була припинена. Курс на гіпертрофований розвиток важкої та оборонної промисловості важким тягарем ліг на економіку України. У травні 1972 р.

було усунуто з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста, який певною мірою намагався захистити економічні та національно-культурні інтереси республіки від союзного центру.

Нових обертів набув процес посилення партійного контролю над органами державної влади й життям суспільства, юридичним оформленням якого стало прийняття відповідних положень у Конституції СРСР 1977 р., Конституції УРСР 1978 р., а також конституціях інших союзних республік. Так, ст. 6 Конституції СРСР визначила статус КПРС як

«керівної і спрямовуючої сили радянського суспільства, ядра його політичної системи, державних і громадських організацій». Конституційно

за партією закріплювалися державницькі функції визначення «лінії внутрішньої і зовнішньої політики СРСР». Це положення один в один було продубльоване в ст. 6 Конституції УРСР. Рішення центральних партійних органів і місцевих партійних комітетів були обов‘язковими для відповідних державних органів та громадських організацій.

Система органів влади й управління, встановлена відповідно до Конституції УРСР 1937 р., зазнала незначних змін із прийняттям у 1978 р.

нової Конституції УРСР. Найвищим органом влади республіки вважалася

718

Верховна Рада УРСР. Конституція 1978 р. визначила кількісний склад Ради

– 650 депутатів (за попередньою Конституцією обирався один депутат від

100 000 населення). Депутати Верховної Ради УРСР обиралися по виборчих округах з рівною кількістю населення на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Вони обиралися громадянами не на чотири, як раніше, а на п‘ять років.

До повноважень Верховної Ради належало: прийняття Конституції УРСР,

внесення до неї змін; затвердження державних планів економічного і соціального розвитку УРСР, державного бюджету республіки і звітів про їх виконання; прийняття законів УРСР; призначення референдумів.

Конституція 1978 р. знизила віковий ценз депутата Верховної Ради до 18

років (раніше, 21 рік). Основними формами діяльності Верховної Ради були сесії, які скликалися двічі на рік. Позачергові сесії мали скликатися Президією Верховної Ради з її ініціативи, а також за пропозицією не менш як третини депутатів. Сесія Верховної Ради складалась із засідань Верховної Ради, а також засідань постійних і інших комісій. Верховна Рада обирала Голову Верховної Ради та чотирьох його заступників. Повноваження Голови Верховної Ради зводились до керівництва засіданнями Верховної Ради і відання внутрішнім розпорядком.

Верховна Рада також обирала підзвітний їй в усій своїй діяльності постійно діючий орган – Президію Верховної Ради УРСР. До її складу входили Голова Президії, три заступники Голови, Секретар та двадцять членів Президії. На відміну від попереднього Основного Закону, Конституція УРСР 1978 р. детально визначила повноваження Президії. Серед основних її повноважень були: призначення виборів та скликання сесій Верховної Ради УРСР; координація діяльності постійних комісій; здійснення контролю за додержанням Конституції УРСР; тлумачення законів УРСР; вирішення питань адміністративно-територіального устрою УРСР (до рівня районного поділу областей включно); керівництво діяльністю місцевих Рад;

скасування постанов та розпоряджень уряду республіки та рішень місцевих Рад у разі невідповідності їх законові; ратифікація і денонсація міжнародних

719

договорів Української РСР; призначення виборів до районних (міських)

судів; встановлення і присвоєння почесних звань, прийняття до громадянства Української РСР та ін. Президії Верховної Ради УРСР надавалося право з наступним затвердженням на сесії Верховної Ради вносити у разі необхідності зміни до чинних законодавчих актів республіки;

утворювати області; за пропозицією уряду утворювати і ліквідовувати міністерства і державні комітети УРСР; за поданням голови Ради міністрів УРСР звільняти з посад і призначати окремих осіб, які входять до складу уряду.

Укази Президії Верховної Ради УРСР широко застосовувались у нормативно-правовому регулюванні життя республіки.

Для попереднього розгляду і підготовки питань, а також для сприяння проведенню в життя законів та інших своїх рішень, контролю за діяльністю державних органів і організацій Верховна Рада обирала з числа депутатів постійні комісії. Завдання, права та обов‘язки постійних комісій, кількість яких мала тенденцію до зростання, врегульовувалась Положеннями про постійні комісії Верховної Ради УРСР 1966 та 1980 років. Крім того, у разі необхідності Верховна Рада мала право створювати слідчі, ревізійні та інші комісії у будь-якому питанні, віднесеному до відання Української РСР.

Верховна Рада також утворювала Комітет народного контролю Української РСР, який очолював систему органів народного контролю в республіці.

Рада Міністрів Української РСР – Уряд Української РСР, за

Конституцією 1978 р., вважався найвищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади республіки. Рада Міністрів Української РСР утворювалась Верховною Радою УРСР у складі: Голови Ради Міністрів,

перших заступників і заступників Голови, міністрів і голів державних комітетів Української РСР. Уряд України був відповідальним перед Верховною Радою УРСР і їй підзвітним, а в період між сесіями відповідно – перед Президією Верховної Ради УРСР. Рада Міністрів УРСР була

«правомочна вирішувати всі питання державного управління, віднесені до відання Української РСР, оскільки вони не входять, згідно з Конституцією,

720