Історія держави і права України - В.М. Іванов (2013)

Україною. 14 грудня 1918 р. у Фастові делегація ЗУНР підписала з Директорією передвступний договір. Акт злуки (соборності) урочисто відбувся 22 січня 1919 р. на Софіївському майдані у Києві. Наступного дня він був одноголосно ратифікований Трудовим конгресом УНР. Планувалося скликання парламенту об‘єднаної України (Установчих зборів). До його скликання ЗУНР, що мала офіційно називатися Західною областю Української Народної Республіки, зберігала автономію, власні органи державної влади, Збройні Сили, законодавство тощо. Фактично ж вона продовжувала діяти як окреме державне утворення. Це з‘єднання, з огляду,

перш за все, на воєнно-політичні обставини, мало тільки політико-

ідеологічний, а не державно-правовий характер.

Невдовзі ЗУНР зазнала прямого нападу з боку Польщі, Румунії і Чехословаччини. Зі згоди і санкції Антанти Північну Буковину захопила Румунія, Закарпаття спочатку відійшло до Угорщини, а через декілька місяців – до Чехословаччини. Отже, територію ЗУНР фактично складала лише Східна Галичина з 4-мільйонним населенням.

У червні 1919 р. Рада послів Антанти, щоб «забезпечити мирне населення від небезпеки більшовицьких банд», уповноважила збройні сили Польської Республіки зайняти всю Галичину. Під тиском польської армії основна частина УГА, органи державної влади, тисячі біженців перейшли р. Збруч на територію, що контролювала Директорія УНР. Інша частина УГА перейшла на територію Чехословаччини, де була інтернована. Тривалий час УГА боролася за Українську державу разом з армією Директорії. Але у листопаді

1919 р. командування УГА оголосило про перехід до Денікіна, а через деякий час підрозділи УГА перейшли до Червоної Армії.

Є. Петрушевич з оточенням у листопаді 1919 р. змушений був покинути українські землі і виїхати до Відня. В еміграції, з огляду на тісні контакти керівництва УНР і Польщі та неспроможність УНР захистити західних українців від Польщі, він оголосив про припинення чинності закону щодо об‘єднання ЗУНР і УНР. 25 липня 1920 р. було утворено закордонний галицький уряд (уряд диктатора ЗУНР). Цей уряд і урядові установи, а також

491

дипломатичні представництва і місії ЗУНР проіснували до травня 1923 р. Вони були розпущені Є. Петрушевичем після того, як Антанта 14 березня 1923 р.

визнала Східну Галичину як таку, що належала без жодних застережень Польщі.

Вищим органом влади ЗУНР була УНРада. Відповідно до закону від

15 листопада 1918 р. її склад поповнився делегатами з усіх повітів та великих міст. Вибори цих делегатів пройшли з 22 по 26 листопада. 4 січня

1919 р. була створена Президія УНРади у складі Президента (голови ради) і

чотирьох його заступників. На цьому ж засіданні було створено ще один орган – Виділ УНРади у складі Президента та дев‘яти членів, на який покладалися функції колегіального глави держави.

У результаті різкої зміни воєнно-політичної ситуації Виділ УНРади та Державний Секретаріат ухвалили закон від 9 червня 1919 р. про передання всієї повноти військової і цивільної влади (без законодавчих і судових функцій) диктаторові Є. Петрушевичу. Під час перебування Диктатури на території УНР, на схід від Збруча, верховне керівництво Українською Галицькою армією здійснювалося через Військову канцелярію. Для виконання диктаторських функцій Є. Петрушевич утворив Колегію головноуповноважених, яка в практичній діяльності керувалася виключно його вказівками.

Уряд ЗУНР – Державний секретаріат було сформовано 9 листопада

1918 р. Його очолив К. Левицький. У складі уряду було 14 державних секретарств (міністерств). В наступному кількість державних секретарств та інших структур уряду неодноразово змінювалась. 10 листопада голова і члени уряду присягнули на вірність українському народові й державі. У

грудні подав у відставку уряд і було сформовано новий на чолі з С. Голубовичем. На засіданні УНРади 4 січня 1919 р. було обговорено програму уряду і здійснено спробу створити діючий урядовий апарат. З

метою залучити до процесу державотворення національні меншини у складі уряду було утворено ще три секретарства: польське, єврейське і німецьке.

Однак вони відхилили цю пропозицію. Незабаром внаслідок реорганізації

492

секретарств їх кількість скоротилася до десяти.

Місцевими органами влади і управління стали обрані населенням у листопаді 1918 р. громадські і міські комісари, містечкові, сільські та повітові

«прибічні» і національні ради. Органи самоврядування функціонували за старим австрійським зразком, хоча й були скасовані привілеї шляхти та всілякі цензи. Місцеву владу в повітах здійснювали повітові комісари, яких призначав державний секретар внутрішніх справ. 16 листопада 1918 р. було видано Закон «Про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки», у

якому регламентувався порядок утворення, структура та функції місцевих органів влади та управління. За цим законом повітовий комісар був вищим представником влади у повіті. Він призначав громадських і міських комісарів,

а там, де їх вже було обрано, затверджував обрані кандидатури; мав право розпускати місцеві громадські ради і призначати нові вибори до них;

затверджував розпорядження повітових властей; приймав присягу від службовців повіту тощо. Йому підлягали повітові військовий комендант та

комендант жандармерії. Відповідним чином було регламентовано й повноваження комісарів нижчих ланок. Передбачалося збереження старих кадрів службовців, особливо суспільно необхідних служб (комунальних,

зв‘язку, залізниць тощо). Як зазначалося в законі, всі службовці, які дадуть письмове зобов‘язання чесно служити Українській державі, залишаються на своїх місцях.

Згодом відповідно до виданого у березні 1919 р. розпорядження секретарства внутрішніх справ встановлювався перелік вимог до службовців державного апарату. Ними могли бути лише громадяни України бездоганної поведінки, які володіли українською мовою і мовою хоч би однієї з національних меншин, не старші від 40 років. Запроваджувалося річне стажування й іспит перед спеціальною комісією.

Правоохоронні органи ЗУНР почали створюватись вже на початку листопада 1918 р. Під час виборів місцевих органів влади і управління населення обирало так звану «народну міліцію», що діяла на громадських засадах. Поряд з цим, за рішенням УНРади, в листопаді розпочалося

493

створення корпусу української державної жандармерії. Його очолила Команда української жандармерії на чолі з Головним комендантом. На місцях створювалися окружні, повітові, міські й сільські команди жандармерії, які очолювали відповідні коменданти. Комплектувалась жандармерія добровольцями з числа військовозобов‘язаних, а також кадрами «старих» професійно підготовлених жандармів, які не мали за собою участі в антинародній діяльності.

Навесні 1919 р. в ЗУНР налічувалось близько 1 тис. жандармів, 4 тис.

стажистів, 3 тис. народних міліціонерів.

Судова система спочатку, відповідно до Закону від 21 листопада 1918 р. «Про тимчасову організацію судів і судової влади», залишалась без змін.

Судді й допоміжний персонал судових установ присягали на вірність українському народові, державі. Було звільнено лише тих, хто скомпрометував себе антинародною антиукраїнською діяльністю і переконаннями.

Незабаром розпочалося реформування судової системи. Територія держави була поділена на 12 судових округів і 130 судових повітів. З

урахуванням національного складу в них належало обрати суддів окружних і повітових судів (102 особи – українців, 25 осіб – поляків, 17 осіб – євреїв).

Оскільки кадрів суддів-українців бракувало, Законом «Про скорочення підготовки судової служби» було скорочено термін стажування суддів з трьох до двох років. В умовах воєнного часу відповідним законом було тимчасово припинено діяльність суду присяжних. Було прийнято закони про запровадження у судочинство демократичних принципів (гласності,

змагальності, права звинуваченого на захист тощо), про перехід судочинства на українську мову.

Продовженням судової реформи стала спеціалізація першої судової ланки та створення судових установ другої та третьої інстанцій. Окружні й повітові суди мали розглядати цивільні справи. А для розгляду кримінальних справ законом УНРади від 11 лютого 1919 р. в повітах утворювались трибунали, які мали діяти у складі одного або трьох призначуваних

494

Секретарством юстиції суддів. Згідно з законом від 15 лютого 1919 р.,

другою судовою інстанцією мав стати Вищий суд і третьою (останньою) –

Найвищий державний суд. До їх обрання зазначені функції покладалися на створені у березні 1919 р. при Станіславському окружному суді «Окремий судовий Сенат другої інстанції» і «Окремий судовий Сенат третьої інстанції».

Поновила свою діяльність адвокатура. Були створені «Державна прокураторія» на чолі з Генеральним прокурором, нотаріат, військова юстиція.

Серед надбань ЗУНР, безперечно, й створенення власних Збройних Сил –

Української галицької армії. Спочатку при її комплектуванні застосовувався принцип добровільності, але з середини листопада 1918 р. було оголошено мобілізацію. На початок 1919 р. була утворена дисциплінована й патріотична армія, що складалася з трьох корпусів (понад 100 тис. чоловік). У

її структурі були піхотні й кавалерійські частини, артилерія, підрозділи зв‘язку, технічні, допоміжні і, навіть, авіаційний підрозділ. Очолював армію Начальний вождь (Командувач) з Генеральним штабом. Незважаючи на нестачу озброєння, боєприпасів, медикаментів, підтримана народом армія чинила відчайдушний опір ворогам. У її складі воювали не лише українці, а й австрійці, угорці, євреї, представники інших національностей.

Таким чином, у короткий термін були створені дійові органи центральної влади і місцевого управління, судові й правоохоронні органи, власні збройні сили, що в надзвичайно складних умовах зовнішньої агресії забезпечило стабільність і порядок на своїй території, можливість певний час протистояти набагато переважаючим силам ворога.

Досить активною була зовнішьополітична діяльність. Представники ЗУНР були у США, Англії, Канаді, Франції, Німеччині, Аргентині, Бразилії,

домагаючись офіційного визнання й допомоги своїй країні. ЗУНР фактично мала контакти з Австрією, Чехословаччиною та іншими країнами. Делегація ЗУНР брала участь у Паризький мирній конференції, намагаючись відстояти власні інтереси. Але офіційного визнання ЗУНР не домоглася, що, власне, й

495

вплинуло на її поразку у боротьбі із зовнішнім ворогом.

Законодавство ЗУНР

Законодавча діяльність УНРади і уряду ЗУНР відігравала важливу роль в організації державно-політичного життя країни. В законі про адміністрацію ЗУНР від 16 листопада 1918 р. було визначено шляхи законотворчої діяльності. Оскільки видати нові закони у короткому часі було неможливо,

згідно з цим законом залишалося чинним попереднє австрійське законодавство, якщо воно не суперечило інтересам і цілям Української держави. Разом з тим, активно напрацьовувалась власна законодавча база.

Конституційні засади держави були визначені у «Тимчасовому Основному законі про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії» від 13 листопада 1918 р. У ньому містяться важливі положення про назву держави, її територію та державний суверенітет. Зокрема зазначалося, що „Держава, проголошена на підставі права самовизначення народів Українською Народною Радою у Львові 19

жовтня 1918 року‖, обіймає „весь простір бувшої австро-угорської монархії,

заселений переважно Українцями‖. Встановлювалась, „як вона визначена на етнографічній карті австрійської монархії‖ лінія кордонів. Проголошувалося верховенство влади народу, яка мала здійснюватися через обрані „на основі загального, рівного, безпосереднього тайного і пропорційного права голосування без ріжниці пола‖ Установчі збори.

До часу зібрання Установчих зборів здійснення владних повноважень покладалося на Українську Національну Раду і Державний Секретаріат.

Зазначалося, що гербом ЗУНР є золотий лев на синім полі, обернутий в свою праву сторону, а державна печать має довкола герба напис: „Західно-

Українська Народня Республіка‖.

Тимчасовий основний закон в своїх п‘яти артикулах визначив лише основні контури будівництва нової демократичної української держави.

Тому його було доповнено іншими законодавчими актами.

Дбаючи про створення повноцінного парламенту, УНРада, яка вважала себе тимчасовим органом, 31 березня 1919 р. ухвалила закон про скликання

496

Сейму ЗУНР, а 14 квітня – виборчий закон. Послів (депутатів) належало обрати за національно-пропорціональною системою на основі загального,

рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Активне виборче право надавалось усім громадянам, встановлювався лише віковий ценз: для активного виборчого права – 20 років, для пасивного – 28 років. З

226 послів Сейму українцям належало обрати 160, полякам – 33, євреям – 27,

австрійцям – 6. Вибори були призначені на червень, але не відбулися з огляду на воєнно-політичні обставини.

Закон «Про державну мову» від 15 лютого 1919 р. проголосив державною мовою українську. «Законно признаним національним меншостям» залишалося право «уживання як усно, так і в письмах їх матірної мови в урядових зносинах з державними властями і урядами, публічними інституціями і державними підприємствами».

За Законом «Про право громадянства Західної області УНР і правовий статус чужоземців» від 8 квітня 1919 р. громадянами УНР (ЗУНР розглядалася як частина УНР) вважалися всі, хто на день проголошення закону мав право належності до будь-якої міської або селянської общини.

Серед соціально-економічних проблем, що потребували нагального вирішення, найболючішою була земельна. Тривалі зволікання з її вирішенням пояснюються насамперед намаганнями УНРади уникнути звинувачень з Заходу у більшовизмі. Після тривалих і завзятих дебатів

14 квітня 1919 р. УНРада ухвалила закон про земельну реформу. Він передбачав конфіскацію поміщицьких, монастирських і церковних земель та земель інших великих землевласників понад встановлений максимум. Ці землі переходили у так званий «земельний фонд» держави, з якого після війни мали наділятися малоземельні та безземельні селяни,

військовослужбовці-інваліди тощо. Ліси були одержавлені, пасовища віддані громадянам. Оскільки встановлення земельного максимуму,

процедура конфіскації та наділення землею відкладалась до скликання сейму, сільська біднота розпочала самочинно захоплювати поміщицьку землю. У відповідь власті змушені були вдаватися до репресій і

497

застосування військ.

Передбачалося проведення реформ і в інших сферах економічного життя.

Вводились в обіг грошові одиниці УНР – гривні та карбованці, хоча через відсутність достатньої кількості українських грошових одиниць тимчасово продовжувала використовуватися й австрійська крона.

Розорений війною в економічному відношенні край стояв перед загрозою голоду. Влада ЗУНР створила так званий харчовий виділ, взяла на облік всі запаси продовольства і товарів першої необхідності, організувала їх розподілення серед населення. Було заборонено вивіз продовольства за межі держави, введено два дієтичних (безм‘ясні) дні на тиждень, відкриті дешеві і безкоштовні їдальні для бідноти, дітей і людей похилого віку. В цей час значна продовольча допомога західним українцям була надана УНР.

Багато було зроблено у сфері охорони здоров‘я, освіти. Відкривалися лікарні, поліклініки, школи. У школах вводились як обов‘язкові предмети українська мова, географія та історія України. Передбачалося також право національних меншин на навчання рідною мовою. Закон «Про основи шкільництва» від 13 лютого 1919 р. надав школам державний статус,

водночас дозволяючи заснування й приватних шкіл. Планувалося відкрити український університет.

Угалузях цивільного, кримінального й процесуального права в ЗУНР використовувалось австрійське законодавство. Для розробки власного не було ані професійних юридичних кадрів, ані часу.

** *

У1917–1920 рр. відбувалась боротьба за українську національну державність. Директорія, яка прийшла до влади шляхом народного повстання, в умовах конфронтації політичних сил прагнула розробити компромісну програму дій. Тривалі коливання лідерів Директорії між соціалістичними і загальнодемократичними гаслами завершились перевагою «антирадянської» орієнтації. Характерним в цей період було тяжіння Української держави до президентської республіки.

498

Помітний слід у процесі розвитку української державності залишила Західноукраїнська Народна Республіка. Видатною подією стало урочисте проголошення 22 січня 1919 р. Акту злуки УНР і ЗУНР. До незаперечних здобутків ЗУНР слід віднести створення дійової системи органів влади й управління, боєздатної армії.

В умовах громадянської війни та іноземної інтервенції право майже усіх режимів, що існували на той час, характеризувалося суперечливим поєднанням демократичних цінностей з потягом до авторитаризму гуманістичних ідеалів з узаконенням репресій проти політичних супротивників.

Завдання для індивідуальної роботи

1.З'ясуйте, коли і за яких обставин була заснована Українська Національна Рада. Спираючись на знання, отримані з курсу історії України, охарактеризуйте процес утворення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) та її історичну долю. Поясніть, які спроби робилися ЗУНР для возз‘єднання з УНР, розкрийте зміст та значення Акту злуки (соборності) від 22

січня 1919 р.

2.Складіть схему центральних органів влади й управління ЗУНР.

3.Охарактеризуйте склад, повноваження та порядок діяльності уряду ЗУНР – Державного секретаріату. Які організаційні структури створювалися в уряді з метою залучити до процесу державотворення національні меншини?

4.Проаналізуйте текст Закону ―Про виділ Української Ради ‖ від 4

січня 1919 р. (додається) та розкрийте склад, призначення та компетенцію Виділу УНРади. Розкрийте також склад та повноваження Президії УНРади.

5.З‘ясуйте, яка підготовча робота проводилась УНРадою для скликання Установчих зборів (Сейму) та поясніть сутність

499

встановленої Законом від 14 квітня 1919 р. національно-

пропорційної системи виборів послів (делегатів) до Сейму.

6.Складіть схему місцевих органів влади й управління.

Охарактеризуйте порядок утворення, структуру цих органів та їхні повноваження відповідно до Закону від 16 листопада 1918 р. ―Про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки‖.

Яким вимогам мали відповідати службовці державного апарату?

7.Розкрийте способи формування та комплектування правоохоронних органів ЗУНР. Розкрийте функції ―народної міліції‖ та корпусу української державної жандармерії. Розкрийте функції адвокатури, прокуратури й нотаріату.

8.Поясніть, на яких засадах діяли судові установи відповідно до Закону від 21 листопада 1918 р. ―Про тимчасову організацію судів і судової влади‖. Розкрийте причини та основний зміст реформування судової системи. Які створювалися судові установи першої, другої та третьої інстанцій та в чому полягала спеціалізація судів? Поясніть, як вплинуло на судову систему ускладнення воєнно-політичної ситуації та охарактеризуйте призначення та особливості діяльності військової юстиції.

9.Поясніть, до яких змін у вищих органах влади й управління призвело погіршення воєнно-політичної ситуації на початку літа

1919 року. Розкрийте зміст надзвичайних повноважень диктатора

Є Петрушевича та характер діяльності новостворених органів управління - Колегії головноуповноважених й Військової канцелярії.

10.Проаналізуйте ―Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії‖ від 13 листопада 1918 р. (додається) та розкрийте конституційні засади держави щодо території ЗУНР,

верховенства влади народу, тимчасових (до часу зібрання

500