32А. Різні теоретичні погляди на цю проблему

Засновником системного підходу в політичній науці прийнято вважати американського політолога Д. Істона, що визначав політику як "вольовий розподіл цінностей". У цьому контексті політична система являє собою механізм формування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілу ресурсів і цінностей.

Системний підхід дозволив більш чітко визначити місце політики в житті суспільства і виявити механізм соціальних змін у ньому. З одного боку, політика з'являється як відносно самостійна сфера, основне призначення якої –розподіл ресурсів і спонукання до сприйняття цього розподілу, в якості обов'язкового для більшості суспільств.

З іншого боку, політика є частиною найбільш широкої цілісності –суспільства. Вона повинна реагувати на імпульси, що надходять у систему, запобігати конфліктам, що виникають з приводу розподілу цінностей між індивідами, групами.

Отже, вважав Д Істон, системний аналіз політичного життя базується на понятті системи, що занурена в середовище і підлягає впливу з його боку...Такий аналіз припускає, що система, щоб вижити, повинна мати здатність реагувати. Постійно підтримуючи зв'язок із зовнішнім середовищем, політична система за допомогою регулюючих механізмів виробляє відповідні реакції на імпульси, що надходять, пристосовуючись до зовнішніх умов функціонування.

Г. Алмонд вважав, що здатність політичної системи здійснювати перетворення в суспільстві й одночасно підтримувати стабільність, залежить від спеціалізації ролей і функцій політичних інститутів, що виступають як сукупність взаємозалежних елементів. Кожен елемент цілісності (держава, партії, еліти, право) виконує життєво важливу для всієї системи функцію. Отже, система може розглядатися не тільки в термінах «збереження», «зміни» і «адаптація», але і як "взаємодія" структур, здійснюючих певні функції. Усі разом вони забезпечують задоволення основних потреб системи.

Виходячи з цього, він визначив політичну систему як сукупність ролей і їхню взаємодію між собою, здійснюваних не тільки урядовими інститутами, але і всіма структурами суспільства з політичних питаннь.

 Г. Алмонд і Д. Пауелл встановили, що політична система повинна ефективно здійснювати три групи функцій:

а) функції взаємодії із зовнішнім середовищем,

б) функції взаємозв'язку всередині політичної сфери,

в) функції, що забезпечують збереження й адаптацію системи.

К. Дойч розглядав політичну систему в контексті «комунікаційного підходу», за яким політика розумілася як процес керування і координації зусиль людей по досягненню поставлених цілей. Формулювання цілей і їхня корекція здійснюються політичною системою на основі інформації про стан суспільства і його ставлення до даних цілей, про відстань, що залишилася до мети; про результати попередніх дій.

Отже, функціонування політичної системи залежить від якості постійного потоку інформації, що надходить із зовнішнього середовища, і інформації про її власний рух. На основі двох потоків інформації приймаються політичні рішення, що мають на увазі подальші дії на шляху до відшукуваної мети.