6. Дидактичні принципи і правила соціально-педагогічної діяльності.

Дидактичні принципи

Принцип спрямованості навчання на реалізацію мети освіти. Цей принцип витікає з того, що навчання обумовлене потребами суспільства у всебічному і гармонійному розвитку особистості. 

В основі принципу науковості лежить ряд важливих положень: світ можна пізнавати; людські знання, перевірені практикою, дають об'єктивну картину розвитку світу; наука в житті людини відіграє важливу роль, що зумовлює спрямованість шкільної освіти на засвоєння наукових знань; науковість навчання; науковість навчання,.

Принцип зв'язку теорії з практикою, з життям вимагає розуміння учнями значення теорії в житті, умілого застосування теоретичних знань для виконання практичних завдань, участі у вирішенні актуальних проблем сучасності.

Принцип зв'язку навчання з життям передбачає постійне звернення педагога і учнів до новітніх досягнень науки, техніки, культури, мистецтва, проблем суспільного життя нашої країни і всього світу.

Принцип свідомості й активності. В основі даного принципу лежить цільова установка школи — необхідність підготовки свідомих і активних громадян держави; установлені наукою закономірні положення: справжню суть людської освіти складають глибоко і самостійно осмислені знання, набуті шляхом інтенсивного напруження власної розумової діяльності; свідоме засвоєння знань учнями залежить від ряду умов і факторів: мотивів навчання, рівня і характеру пізнавальної активності учнів, організації навчально-пізнавального процесу і управління пізнавальною діяльністю учнів, застосованих учителем методів і засобів навчання тощо.

Принцип доступності передбачає відповідність змісту, характеру і обсягу матеріалу, який вивчається, віковим особливостям і рівню підготовки учнів. Доступність навчання не означає його легкості. 

Принцип наочності навчання вимагає залучення до сприймання всіх органів чуття учня. Принцип використовується з стародавніх часів. У сучасній дидактиці наочність розуміють ширше, ніж безпосередні зорові сприймання. 

Принцип систематичності і послідовності. Принцип вимагає, щоб знання, уміння і навички формувались системно, в певному порядку, щоб кожний елемент навчального матеріалу логічно пов'язувався з іншим, а нові знання спиралися на засвоєні раніше і створювали фундамент для засвоєння наступних знань.

Принцип міцності. Даний принцип вимагає, щоб знання, уміння, навички, світоглядні та інші ідеї були осмислені, добре засвоєні й тривалий час трималися в пам'яті. Принцип рішуче відкидає схоластичне зазубрювання і механічне заучування матеріалу.

7. Специфіка соціально-педагогічних понять: соціально-освітній простір, соціальний розвиток і соціальне формування особистості.

Ураховуючи, що певною мірою освітній простір позначає сферу впорядкованого й навіть гармонізованого середовища, завданням якого є розвиток, соціалізація й виховання особистості, освітній простір можна вважати організованою формою буття особистості, яка соціалізується.

Освітній простір складається із різних компонентів, серед яких:

матеріально-речове середовище (території й природні об’єкти, приміщення для різноманітної діяльності, оснащення й устаткування, у тому числі книги, технічні засоби тощо);

освітні установи на рівні мікросоціуму (дошкільні освітні установи, школи, дитячі і юнацькі установи культури, громадські організації, спортивні установи);

джерела масової комунікації (теле- і радіопрограми, дитячі й молодіжні видання, періодичні журнали та інше);

змістовна сторона освітнього простору (соціальний досвід, "закодований" у змісті навчання, в іграх, у художній діяльності, спорті, дитячій і молодіжній субкультурі);

організація освітнього простору (режим, організація часу й реґламентація життя учасників освітнього простору, форми самоврядування, норми, заповіді, система влади й керування, що склалися, міри дисципліни тощо).

Таким чином, під поняттям “освітній простір” ми розуміємо педагогічний феномен зустрічі та взаємодії людини з оточуючими її елементами-носіями культури (освітнім середовищем), у результаті чого відбувається їх осмислення та пізнання. У зміст цього педагогічного феномену ми вкладаємо смисл спеціально організованого педагогічного середовища як структурованої системи педагогічних факторів та умов їх освоєння особистістю у процесі її становлення. Таке розуміння освітнього простору зміщує акценти у визначенні цілей шкільного навчання та засобів вирішення проблем, які виникають у зв’язку зі змінами парадигми освіти.

Розвиток — це специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного.

Соціальний розвиток вирізняється процесом оволодіння людиною соціальним досвідом (мовою, моральними якостями тощо).

Формування особистості - становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Виявляється і формується людина в процесі свідомої діяльності й спілкування. Поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого та індивідуального, неповторного.

Відбувається цей процес завдяки засвоєнню гуманітарних дисциплін, виховному впливу сім’ї, школи, суспільства, взаємодії з мистецькими явищами, здатності людини пристосовуватися до зовнішнього оточення, участі у громадському житті, свідомій її підготовці до самостійного дорослого життя.

Цілеспрямоване формування особистості здійснюється в соціальній системі шляхом виховання.

Соціальний фактор формування особистості забезпечує, першою чергою, її соціалізацію. Природне буття людини «олюднюється» її соціальною сутністю, стає елементом ЇЇ соціального буття. Соціальне не ліквідує біологічного, а тільки ніби «знімає» біологічне в людині та вводить його в соціальне, підпорядковує певним соціальним ідеалам, цінностям, правилам, нормам і законам суспільного життя.

Тому тільки в суспільстві можливе формування особистості, за його межами – це неможливо. Народна педагогіка наголошує: «З ким поведешся, від того й наберешся»; «З розумним будеш розумним, з дурнем і сам будеш таким», «Як у сім'ї злагідне життя, то й виросте дитя до пуття».

Поняття "розвиток особистості" та "формування особистості" дуже близькі, їх нерідко вживають як синоніми. Виділяють три види розвитку і формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, саморозвиток і самоформування.