Німецька геоморфологічна школа

Вагомий внесок у розвиток геоморфології зробив німецький геоморфолог Вальтер Пенк(1888–1923), який поглибив учення В. Дейвіса, намагаючись використати вивчення рельєфу і корелятних відкладів як засіб пізнання тектонічних рухів і деформації земної кори. На його думку, у процесах формування схилів і графічних схемах їх розвитку для різних варіантів динаміки тектонічних рухів містяться елементи теоретичних моделей, що стимулювали розвиток усіх геоморфологічних парадигм, насамперед морфодинамічної. Виходячи з того, що всю різноманітність форм земної поверхні становлять схили різних довжин, ухилів та форми, вчений вбачав головне завдання геоморфології у дослідженні схилів, з'ясуванні ролі внутрішньоземних і зовнішніх процесів у їх формуванні. Пенка насамперед цікавили внутрішньоземні, тектонічні процеси. На його думку, саме для з'ясування їх характеру потрібно вивчати рельєф. Таким чином, у розумінні Пенка геоморфологічний аналіз вивчення рельєфу відіграє роль одного з допоміжних геологічних методів тоді, коли потрібно з'ясувати особливості тектонічних рухів. Незважаючи на таке спрощене розуміння суті геоморфології, праця Пенка «Морфологічний аналіз» (1924) становить значний інтерес завдяки всебічному і докладному опису процесів формування схилів. Вальтер Пенк, зважаючи на деякі помилки свого попередника, висловив зріліші наукові ідеї, що сприяло подальшому розвитку геоморфології.

Головну увагу Пенк приділяв зв'язкам денудаційних процесів з вертикальними рухами земної кори. Для вивчення тектонічних рухів він застосував аналіз форми схилових поверхонь. За В. Пенком, у разі швидкого та значного підняття, що супроводжується енергійним ерозійним поглибленням долин, схили мають набувати опуклого профілю. За повільнішого підняття і певної відповідності глибинної ерозії до інтенсивності денудації профіль схилів набуває майже прямого вигляду. У разі тривалого стаціонарного стану земної кори, коли ерозійне врізання досягло певної межі, а денудація схилів долин та відступ їхній спрямовані у бік вододілів, схили набувають увігнутого профілю. Якщо після такого формування схилів знову почнеться швидке підняття, то вони набудуть ступінчастого або опукло-ввігнутого профілю.

Уявлення Пенка щодо процесу пенепленізації (руйнування гірських країн та утворення на їх місці майже рівнини — пенеплену) відрізнялися від поглядів В. Дейвіса. На думку вченого, процес знищення межирічних висот розвивається у горизонтальному напрямі внаслідок розростання долин у ширину і руйнування межирічних плато з боків за порівняно малого зменшення їх висоти. Межиріччя починають швидко знижуватися лише після того, як схили сусідніх долин, рухаючись назустріч один одному, зіткнуться між собою. В. Пенк розглядав розвиток рельєфу в умовах одночасного впливу на земну поверхню ендо- та екзогенних чинників. Він запропонував поняття «висхідний» і «низхідний» розвиток рельєфу як наслідки превалюючого впливу ендо- або екзогенних процесів.

У Європі дослідженнями рельєфу і загальними теоретичними питаннями його розвитку також займалися Альбрехт Пенк, Едуард Брікнер (Брюкнер), Альфред Вегенер, Едуард Зюсс,Емманюель де Мартонн, Гюстав Еміль Ог, Ф. Ріхтгофен, Ганс Штілле.