МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Василя Стефаника
Методика викладання творчості О.Кобилянської (на матеріалі творів"Людина" і "Царівна")
Курсова робота
Студентки V курсу
Групи У (з) – 51
Матішак Надії Василівни
Науковий керівник:
Шевчук Лариса Тарасівна
Івано-Франківськ
2013
Зміст
1.Вступ……………………………………………………………………………..3
2. Розділ I.Використання на уроках міжпредметних зв’язків 5
3. Розділ II. О.Кобилянська – новатор у просторі жіночої прози……………...14
4. Розділ III. Жіночий ідеал у прозі Ольги Кобилянської (на матеріалі повістей «Людина», «Царівна»)…………………………………………………………….18
III.1. Новий тип героїні в українській жіночій прозі XX ст……………...18
III.2. Образ сильної жінки ………………………….....................................21
Висновки…………………………………………………………………………....23
Список використаної літератури………………………………………………….26
Додатки……………………………………………………………………………...27
Вступ
На уроках української літератури вчителю неодноразово доведеться звертатися до творчості видатної української письменниці кінця XIX – початку XX ст., яка оновила українську художню прозу, сприяла, разом з іншими майстрами художнього слова, виходу нашої літератури на світову арену, поєднала у своїй творчості національні інтернаціональні, загальнолюдські мотиви.
Програма 10 класу передбачає детальне вивчення творчості письменниці, щоб в учнів склалося повне враження про багатогранність творчого таланту письменниці, а основну увагу приділити творам, які безпосередньо входять в програму десятикласників. Це, зокрема, „Людина”.
Крім того, на позакласне читання вчитель пропонує перечитати такі твори письменника, як „Царівна”, „В неділю рано зілля копала”, „Земля” „Природа” та інші на вибір учня.
Варто звернути увагу на складність сприйняття повістей „Людина” „Царівна”, адже далеко не кожен учень готовий до розуміння мови феміністичної проблематики у творах.
Окрім складнощів, варто пам’ятати про використання наочності: фотографій, ілюстрацій до творів тощо.
На одне з домашніх завдань вчитель дає уривок з твору „Людина” для вивчення напам’ять, починаючи зі слів: „Відповідно до моїх сил...” і завершуючи: „Власне до того що я людина” [.23 – С. 34 – 35].
Варто проводити різні типи уроків, зокрема:
урок-лекцію (комбіновано з попереджуючими завданнями), коли учні заздалегідь готують відповіді на запитання і допомагають вчителю в проведенні лекції;
проблемний урок з елементами уроку-диспуту, на матеріалі повісті „ Царівна ”, для детальнішого розгляду проблематики твору;
нестандартний урок, з елементами інсценізації, тощо;
інтегрований урок – разом з вчителем світової літератури, для проведення паралелей між творчістю О. Кобилянської і Ж. Санд.
Доцільність проведення таких типів уроків залежить від рівня підготовленості класу до певної імпровізації.
Звісно, при завершенні вивчення творчості О. Кобилянської доцільно дати завдання – письмовий твір за прочитаними творами.
Всі ці, та багато інших методичних порад ми виклали в курсовій роботі.
Об’єктом дослідження курсової роботи є творчий шлях О.Кобилянської, її твори, які вивчаються в школі.
Предметом дослідження – методика викладання О.Кобилянської в школі.
Гадаю, що вивчення творчості О.Кобилянської та її найкращих творів буде актуальним і на майбутнє.
У зв’язку з темою перед нами постають завдання:
1. Допомогти учням усвідомити багатогранність творчої особистості О. Кобилянської, використовуючи міжпредметні зв’язки: такі як психологія, логіка, історія світової літератури та культури.
2. Показати еволюцію творчого мислення О. Кобилянської.
3. Довести учням, що О.Кобилянська – новатор у просторі жіночої прози.
4.Розкрити жіночий ідеал у прозі О.Кобилянської (на матеріалі повістей «Людина», «Царівна»).
Використання на уроках міжпредметних зв’язків
Розпочинаючи вивчення творчості Ольги Кобилянської в школі, вчителю слід наголосити на тому, що постать цієї письменниці дуже складна. Тому для всебічного розкриття її творчості, необхідно звернути особливу увагу на міжпредметні зв’язки, такі як психологія, логіка, історія світової літератури та культури.
На першому уроці слід розповісти учням про явище неоромантизму, символізму, експресіоналізму , а також таку течію в літературі як фемінізм.
Феміні́зм являє собою набір рухів та ідеологій, спрямованих на визначення, створення і захист рівних політичних, економічних і соціальних прав жінок. Це включає в себе прагнення до встановлення рівних можливостей для жінок у сфері освіти та зайнятості. Феміністка або фемініст це людина, яка є адвокатом або прихильником прав рівності жінок. Є декілька визначень поняття «фемінізм»:
Соціально-політична теорія, в якій аналізують гноблення жінок та перевагу чоловіків у історичному минулому і сьогоденні, а також осмислюють шляхи подолання чоловічої переваги над жінками.
Широкий соціальний рух за рівність прав і можливостей для жінок, що протистоїть соціальній системі, в якій положення людей різних статей нерівноправне.
Ідеологія, що протистоїть усім теоріям і діям жінконенависництва.
Філософська концепція соціокультурного розвитку, альтернативна до існуючої європейської традиції, яка виявляє зверхність до жіночого соціального досвіду в уявленнях про світ і суспільство.
Слово фемінізм сконструював французький соціаліст-утопіст Шарль Фур'є у кінці XVIII ст..Він іменував феміністами прихильників жіночого рівноправ'я.
Неороманти́зм — умовна назва естетичних тенденцій, що виникли в літературі на межі 19 — 20 століть. Течія раннього модернізму. Виникла у європейському й американському письменстві, генетично пов'язана з класичним романтизмом, досвідом Вальтера Скотта, Джорджа Гордона Байрона, Фенімора Купера, Едгара Алана По, Миколи Гоголя та інших, живлена ідеями «філософії життя», заперечувала нормативну естетику реалізму та натуралізму, позитивістські традиції картезіанства у мистецтві. Вперше поняття з'явилося у художніх колах наприкінці 80-х XIX ст.; французькі критики вживали його, вказуючи на потребу подолання провінційності побутопису, надання пріоритету чуттєвій сфері людини та вишуканому естетизму, неповторній індивідуальності митця й «аристократизму духу».
Ця течія виникла в українській літературі на початку XX ст., і була названа Лесею Українкою «новоромантизмом». Її започаткувала О. Кобилянська новелами та повістями «Людина», «Царівна». Неоромантики, відкинувши раціоцентризм, на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання.
Неоромантики заперечували прозу «міщанського» життя. Вони оспівували мужність, подвиг, романтику пригод, часто обираючи тлом для своїх сюжетів екзотичні країни. Характерний неоромантичний герой — непересічна сильна особистість, нерідко наділена рисами «надлюдини», вигнанець, що протистоїть суспільній більшості, шукач романтики та пригод.
Сюжетові неоромантичного твору притаманні напруженість, елементи небезпеки, боротьби, таємничі або надприродні події.
У літературному творі неоромантики:
- змальовують яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, — часом попри безнадійну ситуацію, — зі злом, зашкарублістю;
- відображають героїв, які переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;
- головну увагу зосереджують на дослідженні внутрішнього світу людини, через який вони намагаються зазирнути у світ духовний;
- зовнішні події у творах відсувають на задній план;
- часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;
- відмовляються від типізації, натомість застосувують символізм.
О. Кобилянська є однією з представниць неоромантичної течії. В центрі її творчості стояла проблема емансипації жінки, витворення характеру жінки, яка вільна у своїх поглядах, діях, жінки, яка бореться за своє щастя. Це і стало основною ідеєю її творчості.
Тенденції сучасної школи часто спонукають учителя до пошуків компаративістських методів і шляхів подання матеріалу при викладанні творчості класиків української літератури. Вивчення літературної спадщини О. Кобилянської особливо яскраво демонструє можливість наведення паралелей з художнім доробком французької письменниці Ж. Санд, позаяк ці твори мають подібність не лише поглядами на проблему емансипації , а й на сюжетно- композиційному рівні.
У центр творчої спадщини цих письменниць учені часто ставлять відповідно повість „ Царівна ” і романи Ж. Санд „ Лелія ”та „ Валентина ”.
Подібність виявляється вже у творчому задумі письменниць: бажання Ж. Санд написати роман “ без подій ”[5 ; 25 ], основу якого мали складати “пригоди душі ”[5 ; 25 ], еволюція жінки; Ольга Кобилянська мала намір назвати свою „ Царівну ” “ Без подій ”.
З появою „ Лелії ” у французькій літературі і „ Царівни ” в українській утверджується образ сильної духом жінки, шо долає життєві негаразди, знаходить вихід у корисній діяльності. Героїні творів засуджують аскетизм жінок, підступність жінок.
Ставлячи відкрито питання про становище жінки у суспільстві, письменниці пов’язують особисту свободу жінки із загальною проблемою їх соціального звільнення.
Переконливіше ця проблема постає у „ Валентині ” Ж. Санд.
У центрі обох творів - особисті долі Валентини і Наталки, які всією своєю суттю спрямовані на боротьбу за збереження своєї індивідуальності, проти нівелюючого середовища. Шлях виходу з рабського становища жінки у Ж. Санд і О. Кобилянської один – освіта.
Наталя Веркович записувала: ”…одні книжки оживляють ще мене, інакше в тім заколоті я погибла б…”[ 5 ;25].
Серед цих книжок – Ніцше, особливо його „ Заратруста ” в період „ Царівни ”, дійсно справляв на Кобилянську сильне враження, змушуючи її „ задумуватись мимоволі ”[ 5 ;25] над його словами та збуджуючи вольові імпульси.
Валентина, головна героїня однойменного роману Ж. Санд, говорить своєму коханому Бенедикту: ” Ми отримуємо найжалюгіднішу освіту, нас вчать початкам усього і не дозволяють поглиблювати свої знання ”[ 5 ;25].
Та все ж погляди Валентини і Наталки на щастя істотно різняться. Для героїні Ж. Санд воно приземлене, матеріально детерміноване. Головна героїня роману часто думає, що народжена бути гарним фермером, як тіточка Лері, всю роботу виконувала б сама, мала б найкращу в окрузі живність. А для героїні Кобилянської воно сягає поза межі буденності: ” Боротися за щось найвище, сягаючи далеко поза буденне щастя…Такий мій ідеал ”.[ 5 ; 26 ]
Обох героїні єднає дух внутрішньої непокори, незламної впевненості у своїй людській гідності. Вони не перебувають у полоні ” внутрішньої влади ”.[ 5 ; 26 ], що за силою свого впливу на людину є потужнішою, ніж влада зовнішня. Мотив внутрішньої свободи стає визначальним у названих творах, більше того, він стає своєрідним лейтмотивом у творчості Ж. Санд і О. Кобилянської. Ідеалом обох письменниць стає образ чистої, прекрасної людини зі свідомістю й душею, не забрудненою продажністю оточуючого світу.
У романі „ Лелія ” головна героїня Аглая-Феліцитас – також є романтичною особистістю, що прагне сильних почуттів, нових вражень. Героїня обдарована неабияким талантом актриси й музикантки, її основні світоглядні цінності – самостійність, незалежність, самоутвердження у творчості. Для неї ( як і для Наталі ) є принизливим залежне становище жінки у сім’ї. Вона здійснює свою мрію – стає відомою піаністкою, але передчасно помирає.
У численних діалогах, дискусіях персонажів розглядається широке коло питань культури: народне життя й цивілізація, українська й світова література, національна культура, історична пам’ять.
Повість відзначається різноманітністю засобів психологічної характеристики персонажа – роздуми, душевний стан відтворюються у внутрішніх монологах персонажів і авторській розповіді. Важливу емоційно-виражальну роль відіграє музика, що характерно для всієї творчості Кобилянської. Повість гостросюжетна, в ній використано елементи пригодницького жанру – загадка та її раптове з’ясування, спіритичні сеанси, спроба вбивства за образу гідності.
Через показ сімейного життя авторки протестують проти суспільства, яке організувало відношення статей як купівлю-продаж. Шлюб, таким чином, виступив одним із проявів тієї несправедливості, проти якої були спрямовані в своєму ідейно-змістовому дискурсі твори української і французької письменниць.
Із досліджень бачимо, що між цими літературними шедеврами існує зв’язок, який чітко простежується на сюжетному, контекстному та стильовому рівнях.
Усе вищесказане свідчить про об’єктивну необхідність компаративного шкільного вивчення творчості О. Кобилянської і Ж. Санд і, зокрема, їхніх творів „ Царівна” і . „ Лелія ” та „ Валентина ”.
Для цих творів характерно:
для обох творів характерна домінантна установка на психологізм у розкритті внутрішнього світу героїнь;
романтично-драматичний пафос обумовив вибір матеріалу і адекватні засоби його втілення: прагнення героїнь до реалізації себе у житті, тяжіння до власного вдосконалення, протиставлення себе оточенню;
світоглядні оціночні позиції героїнь діаметрально протилежні: якщо в Ж. Санд вони, як правило, песимістичні (розчарування в житті, коханні, сумніви стосовно людського буття ), то в Кобилянської – Наталя оптимістично сприймає світ, що допомагає їй вистояти і не втратити себе у недосконалому суспільстві.
Чинні програми з української та зарубіжної літератури передбачають вивчення творчості цих класиків відповідно у своїх розділах „Літературний процес кінця XIX – початку XX ст.” і „Розвиток європейської прози на межі XIX-XX ст.”.
До проведення заняття можна дати учням завдання:
повторити, перечитати повість „ Царівна ” і роман „ Лелія ”, визначити сюжетні лінії творів;
за словниками визначити поняття: неоромантизм, фемінізм, емансипація; повторити – символізм, реалізм.
Варто також підготувати запитання, за допомогою яких вчитель проведе опитування матеріалу:
Який рух, напрям сформувався на межі XIX-XX ст. в українській літературі? Які передумови його виникнення?
Назвіть і охарактеризуйте специфічні риси фемінізму, які поняття виникають внаслідок зародження феміністичного руху?
Хто з українських письменників виступив найяскравішим представником цього напряму в тому часі?
Чи була поява феміністичних тенденцій характерна лише для української літератури? Імена яких майстрів слова – феміністів з інших національних літератур ви знаєте?
Чи існують, на ваш погляд, підстави для зіставлення творчості саме О. Кобилянської і Ж. Санд ?
Вважають, що манери письма обох письменниць дуже близькі одна до одної. Чи згодні ви з цим?
Що спільного й відмінного ви помітили в літературних історіях творів? Який характер мали історії, що лягли в основу повісті та роману?
Які завдання, художні настанови прагнули реалізувати письменниці, пишучи ці твори?
Який світ вони зображували? Визначте відмінності в характері людських середовищ, описаних О. Кобилянської та Ж. Санд ?
Яким потужним джерелом активно послуговувались обидві авторки при написанні своїх творів? Проілюструйте відповідь прикладами.
Образи яких героїв є центральними в „Царівні” і „Лелія ”?
Вчитель має розповісти учням, що проблемність теми емансипації жінки визволення її із рабського становища є очевидна завжди й особливо в наш час меркантильності і сліпого раціоналізму, час загрози бездуховності. Саме завдяки неоромантизму, а саме, концепції волюнтаризму Шопенгауера-Ніцше, ідеї «надлюдини» О.Кобилянська чітко окреслила сутність неоромантичного ідеалу в повісті «Царівна», наголосивши, що найвищий ідеал краси можна знайти лише в людині.
Таким чином новаторство прози Ольги Кобилянської передовсім у новизні їх проблематики, актуальності, в глибокому психологізмі, нових ідеях, оригінальних способах зображення, в гостроті контрастності поглядів героїнь, у внутрішній структурі образів, архітектоніці творів.
О. Кобилянська і Ж. Санд, визначні представниці, стверджували своєю творчістю, що жінка має право на вибір професії та самостійне існування в суспільстві. І тому це дасть жінці осягнути повноту її існування, подарує їй щастя.
Проблема емансипації жінки є провідним мотивом повісті О. Кобилянської „Царівна” та роману Ж. Санд „Лелія ” – двох чи не найкращих творів цих письменниць.
Для підкреслення духовно-моральної вищості, Аглаї-Феліцитас та Наталі над їх оточенням слід звернути увагу учнів на наявні у творах своєрідні опозиції до поетичних світів головних героїв, уособлювані окремими другорядними персонажами із „зниженими” морально-етичними й духовними орієнтирами.
Учитель може запропонувати підліткам для зіставляння відшукати в повісті й романі такі опозиції й назвати цих персонажів. У такий спосіб (та за допомогою вчителя) діти „вийдуть” на те, що значною мірою картина світу тітки Павлинки (яка говорить Наталі що, «вона сирота, одна з тих істот, над котрими добрі люди мусять і без любові мати милосердя » [15 ;128], тітка відстоює погляди, що « мужчина – то « все», а жінка – то « нічо». Жінка повинна виходити заміж без любові. [ 15 ; 134]), а також картина світу .Наталі («передусім бути собі ціллю, для власного духу працювати як бджола, збагачувати його, довести до того, щоб став сяючим, прегарним… Бути передусім собі ціллю, а опісля стати або для одного чимось величним, на всі часи, або віддатись праці для всіх… Такий мій ідеал. Свобідний чоловік із розумом – се мій ідеал»[ 22 ; 56] » є різними, різко протиставними.. Проте, на відміну від тонких високопоетичних душевних рухів Наталі й Аглаї-Феліцитас, існування Павлинки характеризується певною приземленістю, примітивністю, зниженістю переконань. Так, Павлинка, думає тільки як скоріше позбутися Наталі, притому хоче її так видати заміж, щоб всім було вигідно.
Отже, розгляд на уроці складного внутрішнього світу головних героїв українського та французького творів дає змогу учням глибоко проникнутися художньою філософією О. Кобилянської і Ж. Санд, осмислити питання про місце жінки у суспільстві, про важливу роль у людському житті кохання.
На уроці обов’язково має прозвучати думка про співвідносність світів „Царівни” і „Лелії ”, яка виявляється також у можливості встановлення аналогій між жінкою із французького роману і жінкою з української повісті.
Учні роблять висновок про співвідносність сюжетно-композиційних, стильових та ідейно-філософських особливостей творів, про їх жанрову специфіку та символіку назв, про свої враження, роздуми про повість і роман, тощо. Тут підкреслюється, що у повісті О. Кобилянської „ Царівни ” і у романі Ж. Санд „ Лелія ” письменниці постають у всій величі свого таланту, що вони спромоглися надати своїм творам поряд із глибоко національним загальнолюдського, філософського звучання, зазирнути в людину через призму сприйняття жіночої душі, створили шедеври, дивовижно близькі за своєю суттю і задумом .
Розв’язання проблеми мистецької освіти в школі залежить від траснформації всієї системи гуманітарної освіти, навчання та виховання. У реалізації цього складного процесу українська література може виконувати інтегруючу роль, формування в учнів системи художнього мислення.
Комплексне використання сумісних мистецтв у процесі вивчення літератури поки що досліджене недостатньо, методичних матеріалів зіставлення художнього тексту й екранного еквівалента майже немає.
Осягнення специфіки українського поетичного кіно як особливого виду духовно-практичної діяльності дає школярам не тільки бачення поезії буковинського краю, а й можливість увійти в емоційно-ціннісні, діалогічні стосунки з творцями фільму, мистецтвознавцями, критиками і самим собою.
Метою проведення уроку порівняння повісті О. Кобилянської і фільму С. Туряниця є розкриття особливостей українського поетичного кіно, доступність виражальних засобів повісті О. Кобилянської для екранізації, концентуальне осмислення знімальною групою фільму класики української літератури – „ Царівни ” як твору модерного мистецтва і прагнення засобами іншого виду мистецтва відтворити стан жінки в умовах тогочасного суспільства; розглянути багатошаровість екранного еквівалента як геніального мистецького явища, звернути увагу на зорову пластику та музичну і звуко-шумову партитуру кінострічки; розвивати вміння висловлювати й аргументувати свої погляди, толерантно ставитися до іншої точки зору; виховувати сильну, духовно вільну жінку.
В якості обладнання вчитель використовує кадри фільму „ Царівни ”, музику , світлини С. Туряниці та інших членів творчого колективу.
Вчитель готує запитання для учнів, які допоможуть учням сформулювати думки щодо порівняння фільму і повісті:
Як ви розумієте оптимальний варіант перекладу твору літератури на мову кіно?
Доведіть, що драматургія фільму „” поєднує в собі логіку подій з логікою поезії і є взірцем кінодраматургії нового типу.
Якби ви були режисером, то чи вибрали б для кіноверсій твори О. Кобилянської? Якщо так, то вмотивуйте свій вибір „кіноматографічністю” твору та його художніми особливостями.
Яку роль вам хотілося б зіграти у фільмі „Царівна”?
Доцільним для вчителя також є подання учням матеріалу про риси поетичного кіно. Зокрема, це:
Розкриття духовної суті людини. Як і в ліричній поезії, тут об’єктом дослідження є почуття й душевні стани.
Схильність до філософського осмислення буття особистості (поєднання актуального з вічним, умовного (образне начало, метафорична мова) з безумовним (фотографічне фіксування зображуваного), узагальненого (притчеве начало) з конкретним (історична і національна своєрідність).
Утвердження високих моральних цінностей жінок. Прагнення героїнь до реалізації себе в житті, тяжіння до власного вдосконалення, протиставлення себе оточенню, внутрішній опір реальній дійсності, почуття гідності за свою особистість, пошук належного застосування своїм силам і здібностям.
Стилістична вишуканість зображення (надавалося великого значення засобам відображення – звуковим, зображальним).
Фільм „ Царівна”” наповнений глибокою символікою. Метафори у фільмі відіграють композиційну, психологічну, асоціативну, естетичну роль. Вони сприяють тому, що стрічка є однією із вражаючих не тільки в Україні.
Отож, можемо робити висновок, що найрезультативнішими є заняття, на яких поєднуються різні методи і методичні прийоми. Чималу роль в поданні нового матеріалу і всебічному розкритті творчої особистості того чи іншого письменника відіграють міжпредметні зв’язки.
II. О.Кобилянська – новатор у просторі жіночої прози.
«У її творчості… одкривається нам нова, ідеальна сфера, вигляд на нову країну, де дух людський очищується із пороху землі та знаходить собі захист перед бурхливими хвилями життя. Тут… будиться у нас одна пристрасть: підноситися на вищий щабель досконалості, різьбити свою душу, щоб засяяла красою та запалала гарячою любов’ю.» (Микола Євшан)[ 13 ; 2].
Творчість О.Кобилянської, як і В.Стефаника, М.Коцюбинського за способом трактування життєвих явищ і зображальною манерою була настільки неповторною, оригінальною, що спричинила своєрідний вибух у художній свідомості кінця XIX - початку XX ст.
Якщо попередня художня проза, представлена Г.Квіткою-Основ’яненком, Марком Вовчком, П.Кулішем, І.Нечуєм-Левицьким, Панасом Мирним, зображуючи побутові чи соціально-економічні обставини, типізувала дійсність, тобто наголошувала на типовому, традиційному, передусім зовнішніх чинниках поведінки героя, то для нового покоління прозаїків „головна річ – людська душа, її стан, її рухи в таких чи інших обставинах”. Зрозуміло, що „людська душа” цікавила і попередню генерацію письменників, проте у прозі О.Кобилянської, В.Стефаника та інших письменників психологічний елемент, психологічний аналіз інакший. Авторка ніби зливається із своєю героїнею і тим самим без видимих зусиль, у ненав’язливий спосіб навертає читача у свою віру, у світ своїх переконань та ідеалів.
Серед свого літературного оточення в Україні Ольга Кобилянська чи не завжди здавалась «екзотичною», адже, на відміну від інших вітчизняних письменників, оминаючи традиційний побутовізм, йшла до українства «європейським» шляхом. Основним рушієм творчості О.Кобилянської є ідея добра, свободи і краси, що породжує в його уяві високий і світлий, хоч і значною мірою романтизований, етичний ідеал особистості,який втілюється в образах центральних героїв «Людини», «Царівни», «Ніоби» та інших творів белетристики з життя освіченої верстви. За влучним висловом О. Луцького, «зміст і дух слова Кобилянської стали великою революцією на українському Парнасі»[;15]. Коли в українській літературі було прийнято малювати передусім село, освічуючи його проблеми під кутом соціального і національного визволення, Кобилянська почала відкривати вади духовного життя інтелігенції, закликала її насамперед різьбити себе саму, свою індивідуальність, щоб виховати в собі суверенну, творчу, культурну особистість. До усвідомлення ідеї національного визволення письменниця йшла через прийняття ідеї індивідуального визволення людини, яке розуміла як свідоме подолання кожною людиною, а насамперед інтелігентом, у собі «раба», рабської психології; як визволення людської особистості від пут і суєти буденщини задля її високодуховного життя й жертовного служіння народові[ 19 ; 15].
Створені Кобилянською образи жінок, які відображають світогляд авторки, - Наталка Веркович («Царівна»), Зоня Хнович («Ніоби»), Маня Обринська («Через кладку»), Аглая-Феліцітас («За ситуаціями»), Софія Дорошенко («Valse melancolique») та інші – до певної міри подібні між собою. Усі її героїні, абстрагувавшись на скільки можливо, від зовнішнього дріб’язково-міщанського світу, від буденної філістерської дійсності, живуть своїм власним психологічним життям у світі артистичної краси й етичної досконалості. Аристократки духу, вони творять і моделюють свої характери, постійно вдосконалюються, прагнучи досягти вершини самосвідомості. Їх ріднять не лише життєві принципи – ідеалізм, фемінізм та індивідуалізм, а й небуденність вдачі, артистизм, незвичайна сила духу, поєднана з ніжністю і душевною делікатністю.
Як бачимо, ідеальні жіночі образи Кобилянської представляють по суті один і той же духовний культурний тип – тип сильної і не пересічної особистості з «ідеальними вимогами до життя»[ 19 ; 17], з прагненням до вищої духовності та індивідуальної свободи, з палким бажанням прислужитися рідному народові. Однак, розкриваючись у творчості письменниці у різних аспектах та освітленні, кожен з цих образів видається нам новим, відмінних від інших новими потужностями духовної краси і благородства, розкритими в них авторкою. Зважаючи на це ми можемо говорити про певну еволюцію позитивного образу, а отже, і етичного ідеалу письменниці від абстрактно-гуманістичного до громадського звучання[ 19 ; 17 ].
Ольга Кобилянська прагнула заглибитися в сутність людини взагалі, зрозуміти, сильна вона чи безсила, прекрасна чи потворна, вільна чи залежна.
Хто така, власне, людина, якою мірою обставини можуть змінити почуття, думки, життя людей?
Таким чином новаторство прози Ольги Кобилянської передовсім у новизні їх проблематики, актуальності, в глибокому психологізмі, нових ідеях, оригінальних способах зображення, в гостроті контрастності поглядів героїнь, у внутрішній структурі образів, архітектоніці творів.
Для творів домінантна установка на психологізм у розкритті внутрішнього світу героїнь. Саме психологізм обумовлює формове втілення задуму і суб’єктивність оповідної структури, максимально підпорядкованої психологічному аналізові. Романтично-драматичний пафос обумовив вибір матеріалу і адекватні засоби його втілення: прагнення героїнь до реалізації себе в житті, тяжіння до власного вдосконалення, протиставлення себе оточенню, внутрішній опір реальній дійсності, почуття гідності за свою особистість, пошук належного застосування своїм силам і здібностям. Героїні Кобилянської сприймають світ оптимістично, що допомагає вистояти їм і не втратити себе у недосконалому суспільстві.
Сама О.Кобилянська, українка за походженням, європейка за світоглядом, з власного досвіду знала, що жіноцтво перебуває у полоні застарілих звичаїв та забобонів. Тим часом українське суспільство, яке стояло на порозі національного. Для того, щоб жінка стала «царівною» [ 2 ; 36 ] власної долі, їй потрібна відповідна література. Потрібні твори, які доносили б найпередовіші ідеї, допомогли б у створенні нових ідеалів та ціннісних орієнтирів. Європейська література вже мала такі твори, але вони були зорієнтовані на західне суспільство, історичний шлях якого значною мірою відрізнявся від українського. Таким чином, величезна заслуга Ольги Кобилянської в тому, що вона створила новітній образ в українській літературі – образ незалежної духом жінки, інтелектуально розвиненої та сповненої власної гідності – вона-бо «людина» і «царівна»[ 2 ; 36 ].