56.Зміст виховання студентської молоді (загальна характеристика).

Мета і зміст виховання зумовлені суспільно-економічними потребами. Займаючись такою складною сферою діяльності, як виховання, потрібно мати чітку програму.

Процес виховання має характер наступності й неперервності. Тому підростаючі покоління повинні використовувати духовні надбання попередніх поколінь, багатство загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей.

Визначаючи програму виховання, варто виділити її змістові компоненти:

• формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

• забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу;

• формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

• прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;

• виховання духовної культури особистості та створення умов для вільного вибору нею світоглядної позиції;

• утвердження принципів загальнолюдської моралі — правди, справедливості, патріотизму, доброти, працьовитості, інших доброчинностей;

• формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

• забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорона та зміцнення їх здоров'я;

• виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

• формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;

• забезпечення високої художньо-естетичної освіченості й вихованості особистості;

• формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;

• розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх реалізації;

• формування у дітей і молоді вміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин.

Для реалізації програми необхідно мати виховний ідеал, той духовний маяк, який освітлює шлях соціалізації кожної особистості впродовж життя.

57.Розумове (інтелектуальне) виховання студентів.

Розумове виховання — основа всебічного розвитку особистості, тому що без засвоєння відповідних ідей, знань, умінь і навичок неможливо реалізувати зміст морального, патріотичного, правового, естетичного та фізичного виховання. Воно є важливим засобом подолання відмінностей між розумовою і фізичною працею, оскільки сприяє підвищенню загальної освіченості й культурного рівня, наповнює його інтелектуальним сенсом.

Основним завданням, яке вирішується в процесі розумового вихован­ня, є розвиток мислення взагалі і різних його видів: діалектичного, логічного, абстрактного, узагальненого, категоріального, теоретичного, індуктивного, дедуктивного, алгори­тмічного, технічного, репродуктивного, творчого (продуктивне), системного.

У процесі розумового виховання необхідно оволодіти основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, систематизація).

Розумове виховання —діяльність вихователя, спрямована на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці.

Розумове виховання відбувається у процесі засвоєння знань і не зводиться до нагромадження певного їх обсягу. Процес здобуття знань і якісне їх поглиблення є чинником розумового виховання лише тоді, коли знання стають особистими переконаннями, духовним багатством людини.

У процесі навчання та виховання реалізується головна мета розумового формування особистості учня — розумовий розвиток.

Мета - забезпечення засвоєння учнями основ наук, розвитку їх пізнавальних здібностей, формуванні на цій основі наукового світогляду.

Розумовий розвиток — процес розвитку інтелектуальних сил, пізнавальних здібностей мислення учнів.

Під час розумового виховання відбувається накопичення певного фонду знань: термінології, символів, імен, назв, дат, понять, існуючих між ними зв'язків і залежностей, відображених у правилах, законах, закономірностях, формулах.

Основним завданням розумового виховання є розвиток мислення взагалі та різних його видів. Воно також передбачає оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, систематизацією). Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці, до якої належать навчальні вміння. Їх поділяють на загальні, які використовуються під час вивчення будь-яких навчальних предметів (вміння читати, слухати, усно висловлювати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати себе), і спеціальні — необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музичні твори, записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словниками, довідниками тощо).

Процес розумового виховання людини супроводжує її впродовж усього життя. Можна виділити певні напрямки розумового виховання:

1)  стихійне сприйняття явищ і процесів навколишної природної та соціальної дійсності людиною з раннього віку;

2)  навчання в загальноосвітніх навчально-виховних закладах, де відбувається оволодіння основами наук;

3)  навчання у професійних навчальних закладах;

4) користування засобами масової інформації (книгами, газетами, журналами, радіо, телебаченням);

5)  участь людини у продуктивній праці;

6)  залучення учнів до позакласної і позашкільної виховної роботи;

7)  організація досвіду поведінки особистості в соціальній діяльності;

8)  включення людини у систему самоосвіти.

Засобами розумового виховання є широкий спектр предметів, які використовуються у системі пізнавальної діяльності людини: книги, комп'ютерна техніка, лабораторне обладнання, письмове приладдя та ін.

«Розумове виховання - це цілеспрямована діяльність педагогів, батьків, громадськості, самого учня щодо розвитку розумових сил і мислення, прищеплення їм культури розумової праці.

Завдання розумового виховання:

1) озброєння учнів знаннями основ наук;

2) формування наукового світогляду та національної свідомості;

3) розвиток мислення взагалі і різних його видів (діалектичного, логічного, абстрактного, узагальненого, теоретичного, індуктивного, дедуктивного, алгоритмічного, технічного, репродуктивного, творчого, системного); оволодіння основними мислительними операціями (аналіз, синтез, порівняння, систематизація);

4) формування в учнів культури розумової праці (загальні та спеціальні навчальні вміння, вміння раціонально організовувати режим розумової роботи, здатність робити все точно й акуратно, тримати в порядку робоче місце, матеріали; уміння зосереджено й уважно працювати, долати труднощі, розвивати пам'ять, контролювати себе).

58. Моральне виховання студентів.

У процесі формування майбутніх спеціалістів чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання — виховна діяльність вищого навчально­го закладу спрямована на формування у студентів стійких мо­ральних якостей потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

       Регулювання поведінки здійснюється двома спосо­бами: зовнішнє регулювання, яке ґрунтується на мораль­них нормах відповідно до громадської думки, і внутрішнє регулювання, в основі якого:

 моральність, моральна свідомість ,  моральні почуття , моральні переконання.

Мораль – система неформалізованих ідей, принципів, уявлень, норм, оцінок, правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми. Спирається вона не на норми права, а на силу особистісного переконання, громадську думку, авторитет окремих осіб.

Моральність - воля до діяння і саме діяння відповідно до норм моралі.

Іншими словами, моральність є реалізацією особистістю своїх моральних установок, принципів, тобто моральною практикою.

Моральна свідомість - вираження ідеального належного, на яке орієнтується людина.

Вона може бути суспільною (моральні погляди та оцінки груп) й індивідуальною (моральні погляди та оцінки індивідів).

Моральні почуття - стійкі переживання у свідомості людини, які зумовлюють її вольові реакції, ставлення до себе, інших людей, явищ суспільного буття.

Разом з моральною свідомістю моральні почуття є основою моральних переконань особистості.

Моральні переконання - пережиті та узагальнені моральні принципи, норми.

На основі моральних переконань реалізується моральна спрямованість особистості.

 Систему моральних цінностей поділяють на абсолютно вічні, національні, громадянські, сімейні та цінності осо­бистого життя (О. Вишневський).

       1. Абсолютно вічні цінності. Це загальнолюдські цін­ності, які мають універсальне значення і необмежену сфе­ру застосування (добро, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість, справедливість).

       2. Національні цінності. Вони є значущими для одного народу, але не завжди їх поділяють інші народи. Наприк­лад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поне­воленим народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї незалежності. До таких цінностей належить патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо.

       3. Громадянські цінності.  Вони ґрунтуються на ви­знанні гідності людей і знаходять своє застосування в де­мократичних суспільствах. Це права і свободи людини, обов'язки перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії, повага до закону тощо.

       4. Сімейні цінності. Вони охоплюють моральні основи життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вір­ності, піклування про дітей, пам'ять про предків тощо.

       5. Цінності особистого життя. Мають значення насам­перед для самої людини, визначають риси її характеру, по­ведінку, її господарський успіх, стиль приватного життя тощо.

       Дослідники (Н. Єфременко, Л. Івано­ва, Н. Монахов) визначили п'ять основних груп моральних якостей :

       - світоглядна переконаність, цілеспрямованість, обов'язок, відповідальність, гуманізм, патріотизм, інтер­націоналізм, які в сукупності забезпечують громадянську спрямованість; саме ці якості забезпечують зміст соціаль­них цінностей;

       - моральні якості, спрямовані на досягнення постав­лених цілей: ініціативність, енергійність, наполегливість, самостійність, обов'язковість тощо; вони пов'язані з мо­ральною свідомістю, яка керує і коригує їх вияв;

       - витримка, стриманість, ввічливість, володіння со­бою; ці якості допомагають контролювати і гальмувати не­гативні прояви у поведінці;

       -  діловитість, уміння вибудовувати моральний досвід особистості; ці якості певною мірою допомагають швидше досягати мети і зосередити увагу переважно на змісті вчинків;

       - здатність до самооцінки, самокритичність, вимог­ливість до себе, справедливе ставлення до інших; усе це сприяє самовдосконаленню і створенню позитивної мо­ральної сфери подальшого розвитку особистості.

       Структура блоків моральних якостей відносно дина­мічна, оскільки безперервно змінюється особистістю, яка сама перебуває у постійній зміні.

       Серед моральних якостей, які мають особливе значен­ня для майбутньої професійної діяльності, виокремлюють (Н. Дяченко) професійний обов'язок, професійну честь, професійну гордість і професійну етику.

       Ефективність морального виховання студентів визначають такі чинники:

--створення у вищому навчально­му закладі психологічного клімату поваги до моральних норм, правил людського співжиття;

--відповідність змісту морального виховання його меті й рівню морального роз­витку студентів, особливостей їх майбутнього фаху;

--своє­часне вжиття виховних заходів, акцентування уваги на за­побіганні аморальним явищам у студентському середови­щі;

-- підтвердження декларованих педагогами моральних принципів їх моральною практикою, яка б відповідала найвищим критеріям моральності.