2. Принципи побудови системи вищої освіти в Україні.

Система вищої освіти України відображає мету і зав­дання суспільства, зумовлена законами його розвитку і ви­ражає політику держави, потреби суспільного розвитку в галузі освіти і виховання спеціалістів вищої кваліфікації. У ній знаходять свій вияв державна політика, рівень еко­номіки і культури, національні особливості українського народу, його традиції тощо.

Система вищої освіти — сукупність вищих закладів освіти, які за­безпечують фундаментальну наукову, професійну і практичну під­готовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення кваліфікації.

       

       Національна доктрина розвитку освіти в Україні з ме­тою забезпечення рівного доступу до здобуття якісної ви­щої освіти передбачає:

- запровадження ефективної системи інформування громадськості про можливості здобуття вищої освіти;

- створення умов для здобуття безплатної вищої осві­ти на конкурсних засадах у державних і комерційних на­вчальних закладах;

- удосконалення правових засад здобуття освіти за рахунок бюджетів усіх рівнів та коштів юридичних і фі­зичних осіб;

- створення умов для здобуття вищої освіти дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклуван­ня та дітьми-інвалідами;

- розширення можливостей здобуття вищої освіти шляхом індивідуального кредитування;

- забезпечення високої якості вищої освіти та профе­сійної мобільності випускників вищих навчальних закла­дів на ринку праці шляхом інтеграції вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, наукових установ та підприємств, запровадження гнучких освітніх програм та інформаційних технологій навчання;

- дотримання засад демократичності, прозорості та гласності у формуванні контингенту студентів, у т. ч. шля­хом об'єктивного тестування, створення умов для забезпе­чення навчання відповідно до потреб особистості та ринку праці.

       

       Відповідно до Закону України «Про освіту» (ст. 6) систе­ма вищої освіти України ґрунтується на таких принципах:

       1. Доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою. Цей прин­цип передбачає вільний вибір громадянами будь-якого ти­пу вищого навчального закладу на рівних умовах та пра­вах на навчання чоловіків і жінок. Реалізується він через можливість безплатного навчання в усіх типах держав­них навчальних закладів, забезпечення студентів стипен­дією.

       2. Рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту,  всебічного розвитку.  Навчальні плани вищих закладів освіти охоплюють цикли предметів, які передбачають не лише належну професійну підготовку майбутніх фахівців певного профілю, а й їх всебічний роз­виток. З метою інтенсивного розвитку здібностей і талан­тів передбачено предмети, які студенти можуть обирати самостійно. На це спрямовані й різні форми позанавчаль-ної виховної роботи.

       3.Гуманізм, демократизм, пріоритетність загально­людських духовних цінностей.  Навчально-виховний процес має орієнтуватися на зміцнення єдності народу, людини і держави. Водночас процес навчання і вихован­ня повинен сприяти самопізнанню й самореалізації кожного індивіда вибору ним шляху до здійснення мети -  особистої і загальнонародної. Педагоги й студенти є пов­ноправними суб'єктами системи освіти. Кожен з них може орати участь у розв'язанні проблем навчально-виховного, процесу в межах своєї компетенції, має право вибору навчального закладу та індивідуальних форм до­сягнення мети.

       4.Органічний зв'язок освіти з національними істо­рією, культурою, традиціями. Цей принцип реалізується національну спрямованість виховання. Він передбачає необхідність оволодіння історією і культурою наро­ду, рідною мовою, а також прищеплення шанобливого ставлення до національно-етнічної обрядовості всіх наро­дів, що населяють Україну.

       5.Незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій. Реалізація цього принципу забезпечується конституційною вимогою про недопусти­мість втручання у навчально-виховний процес закладу освіти політичних, громадських і релігійних об'єднань.

       6.Науковий світський характер освіти. В україн­ському вищому навчальному закладі навчання має світ­ський характер, тобто у навчальних закладах не викла­дають релігійних предметів. На всіх етапах навчання і виховання студенти  здобувають наукові знання про природу, суспільство, науку, культуру, формуючи на їх основі науковий світогляд, моральні, правові, естетичні та інші цінності.

       7.  Інтеграція з наукою і виробництвом. Цей принцип  передбачає вивчення наукових здобутків, постійне вдоско­налення освіти на основі найновіших досягнень науки, техніки, культури, посилення світоглядних функцій на­вчання. Поєднання освіти з виробництвом має не лише виховний ефект, а й економічний, оскільки є засобом всебічного розвитку особистості молодої людини.

       8. Взаємозв’язок з наукою інших країн. Освіта в нашій державі будується на інтенсивному використанні досягнень світової науки щодо вдосконалення змісту і технології навчання, підготовки висококваліфікованих спеціалістів. Важливими її завданнями є організація спільних дослі­джень з іноземними науковцями, виведення української науки на міжнародний рівень.

       9. Гнучкість і прогностичність системи освіти. Цей принцип передбачає варіативність, саморегуляцію і безпе­рервне  оновлення національної освіти, її адаптацію до но­вих вимог розвитку нашого суспільства.

       10. Єдність і наступність системи освіти. Українська система вищої освіти побудована на принципі послідовнос­ті та наступності навчання в усіх ланках і має єдину мету — підготовку висококваліфікованого спеціаліста. Єдність ме­ти освіти забезпечує внутрішню єдність структури й органі­заційних основ системи освіти.

       11. Безперервність і різноманітність системи освіти. Безперервність освіти реалізується шляхом узгодження змісту й координації навчально-виховної діяльності на різ­них ступенях освіти, що функціонують як продовження попередніх та передбачають підготовку студентів до мож­ливого переходу на наступні ступені.

       12. Поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті. Цей принцип полягає у розподілі функцій в управлінні освітою між державними органами та органами самоврядування.

       Формування й реалізація принципів побудови освіти в Україні ґрунтується на загальнолюдських цінностях, ос­новоположних засадах організації освітньої діяльності за­галом, традиціях вітчизняної вищої школи, врахуванні головних завдань, які освіті необхідно розв'язувати на су­часному етапі.

       Перспективи входження системи вищої освіти України в Зону європейської вищої освіти передбачає її побудову з урахуванням принципів, які ґрунтуються на університет­ській хартії, прийнятій в Болоньї 1988 р. До основних принципів діяльності цієї системи належать:

       1. Принцип поєднання автономії з відповідальністю. Відповідно до цього принципу університети повинні мати право формувати свою стратегію, вибирати свої пріоритети в навчанні та проведенні наукових досліджень, витрачати свої ресурси, профілювати свої програми і встановлювати свої критерії для прийому професорів і студентів. Європей­ські вищі навчальні заклади потребують необхідної орга­нізаційної свободи, чітких та сприятливих умов регулю­вання і достатнього фінансування.

       2.  Принцип відповідальності освіти перед суспільс­твом. Зона європейської вищої освіти ґрунтується на євро­пейських традиціях відповідальності освіти перед су­спільством, на широкому і відкритому доступі як до доступеневого, так і післяступеневого навчання; на освіті для розвитку особистості й навчанні протягом всього життя; на громадянськості як короткочасної, так і довготривалої соціальної доцільності.

       3. Принцип вищої освіти, що ґрунтується на наукових дослідженнях. Він передбачає створення Зони європей­ських наукових досліджень.

       4. Принцип організації диверсифікації (лат. diversus - різний і facere - робити). Європейська вища освіта харак­теризується різноманітністю мов, національних систем, типів інститутів, орієнтацією профілів підготовки і на­вчальних планів. Водночас її ефективність залежить від здатності організувати це різноманіття так, щоб отримати позитивні результати. Вищі навчальні заклади прагнуть до конвергенції (зближення), тобто мати справу з різнома­ніттям як з активом, а не причиною для невизнання чи виключення.

       Організація національної системи вищої освіти в Ук­раїні відповідно до зазначених принципів у процесі розбу­дови незалежної держави робить систему вищої освіти якісно новою, наближає її до європейських стандартів.

2. Перспективи розвитку вищої освіти України в умовах Болонського процесу.

Болонський процес - процес зближення і гармонізації систем освіти країн Європи в рамках Болонської угоди, з метою створення єдиного європейського простору вищої освіти. Боло́нський проце́с — процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи.

Його метою є створення до 2012 року європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи. На сьогодні 46 європейських країн, включно з Україною, є його учасниками. У 2005 міністр освіти Станіслав Ніколаєнко в Бергені підписав Болонську декларацію від імені України.

Основні цілі Болонського процесу.

З самого початку Болонський процес був покликаний збільшити конкурентоспроможність і привабливість європейської вищої освіти, сприятиме мобільності студентів, полегшити працевлаштування за рахунок введення системи, що дозволяє легко визначити рівень підготовки та ступінь випускників. Ще однією важливою метою, яка була поставлена з самого початку, є забезпечення високої якості навчального процесу. У процесі множинних зустрічей міністрів освіти були розроблені основні положення єдиного освітнього процесу. Поділ учнів на студентів і аспірантів було запропоновано замінити кваліфікаційними ступенями з акцентом на результатах навчання. Концепція громадського контролю вищої освіти була введена і в даний час сприймається як основний політики в області європейської вищої освіти.

Для учасників які приєдналися до Болонського процесу раніше 2010 року були поставлені цілі, досягнення яких очікується до 2010 року:

1. побудова європейської зони вищої освіти, як ключового напрямку розвитку мобільності громадян з можливістю працевлаштування; 2. формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального і науково-технічного потенціалу Європи; підвищення престижності у світі європейської вищої школи; 3. забезпечення конкурентоспроможності європейських вузів з іншими системами освіти в боротьбі за студентів, гроші, вплив; досягнення більшої сумісності та порівнянності національних систем вищої освіти, підвищення якості освіти; 4. підвищення центральної ролі університетів у розвитку європейських культурних цінностей, в якій університети розглядаються як носії європейської свідомості. 5. Створення Європейського простору вищої освіти саме по собі не означає досягнення усіх цілей Болонського процесу. Таким чином, ми можемо тепер сказати, що Болонський процес і Європейський простір вищої освіти вступили в нову фазу, а саме консолідації та вдосконалення, особливо у світлі дуже різною реакції на реалізацію Болонського процесу.

Впровадження Болонського процесу в Україні

Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта. Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції. Тепер справа стоїть за національним та інституційним рівнем його впровадження.

На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:

1. Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

2. Недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.

3. Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає з часом.

4. Збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

5. Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

6. Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

Перспективи для України.

Передусім це нові можливості, пов'язані з перспективою входження до загальноєвропейського освітнього простору, а саме: · визнання українських дипломів на міжнародному рівні; · більша мобільність в європросторі для студентів та викладачів; · спільні освітні та пошукові проекти з європейськими університетами; · конкурентоспроможність на європейському і світовому ринку праці. Інтеграційні процеси необхідно пов'язати із важливими концептуальними змінами щодо змісту й форм навчання. У цій галузі перед українськими освітянами теж відкриваються нові та цікаві перспективи. Перш за все треба зауважити, що інтеграційні процеси, як це неодноразово підкреслюється в установчих документах Болонського процесу, поєднано із збереженням та розвитком неповторного національного досвіду, культурної спадщини кожної країни. Отже, "євростандарт" в освіті в жодному разі не означає уніформізації, нівелювання специфіки освітніх систем європейських країн, а спрямовано на їх взаємне узгодження та гармонізацію з потребами сучасного світу. Не випадково саме "гармонізація" виступає одним із ключових понять багатьох документів. Смислове навантаження цього поняття є надзвичайно містким, адже головною метою виховання та освіти є навчити молоду людину жити в гармонії з навколишнім світом і самою собою шляхом пізнання цього світу, визначення свого місця в ньому, освоєння певного роду діяльності. У сучасних умовах уміння адаптуватися до швидких змін у всіх сферах людської життєдіяльності, готовність відповідати на виклики сьогодення стає нагальною необхідністю. З метою пристосування освітньої діяльності до динаміки сучасного життя європейська реформа впроваджує гнучку систему навчальних кредитів, надає можливість зарахування та накопичення в загальному освітньому здобутку людини не лише її попередніх навчальних надбань, але й практичного досвіду в певній галузі, а система безперервної освіти доповнюється можливістю навчатися протягом усього життя, у власному темпі, відповідно до індивідуальних потреб і можливостей людини.