Міністерство освіти і науки

Про взаємозв'язок географії й історії найкраще, на думку О. Шаблія, сказав відомий французький географ Е. Реклю: "Географія у відношенні до людини — це, як Історія в просторі, так само, як Історія є Географією в часі". Оскільки соціальна географія — наука географічна, то ця крилата фраза стосується і її.

Надзвичайно тісно соціальна географія зв'язана зі соціальною психологією — галуззю психології, що вивчає закономірності поведінки і діяльності людей, зумовлених фактом їх приналежності до соціальних груп, а також психологічними характеристиками цих груп. Як самостійна дисципліна виникла на початку XX ст. (праці англійця У. Мак-Дугласа й американця Е. Росса, які були видані одночасно у 1908). Для американської соціальної психології XX ст. характерна абсолютизація лабораторного експерименту та надмірний акцент на дослідженні малих груп. У постсоціалістичних країнах у період панування командно-адміністративної системи основною ціллю соціальної психології були розробки засобів маніпуляції і особою, і великими групами людей.

Не менш важливі взаємозв'язки соціальної географії зі соціометрією, мікросоціологією, соціолінгвістикою тощо.

Соціометрія (лат. societas — спільність, суспільство і... метрія) — галузь соціальної психології, яка вивчає міжособистісні відносини за допомогою кількісних вимірювань. Термін виник XIX ст. у зв'язку зі спробами застосувати математичні методи до вивчення соціальних явищ.

У XX ст. з'явилася мікросоціологія (наприклад, І. Гурвіч у Франції та ін.). Я. Морено (США) розробив експериментальні методи аналізу міжособистісних відносин, увівши в соціометрію уявлення про можливість "лікування" капіталізму за допомогою "соціометричної революції". В сучасній соціальній психології під соціометричною революцією розуміють певний набір методів дослідження міжособистісних відносин, який використовується при вивченні малих груп з метою поліпшення керівництва, а також у лікувальних цілях.

Соціолінгвістика — наука, що досліджує проблеми, пов'язані з соціальною природою мови, його суспільними функціями, впливом соціальних факторів на мову. Взаємозв'язки з цією наукою дають змогу соціальній географії дослідити витоки та глибину соціальних процесів і явищ у конкретних соціогеографічних системах.

Величезний прагматичний інтерес викликають взаємозв'язки соціальної географії з науками ужиткового характеру: регіональною економікою і районним плануванням.

Регіональна економіка — це географічний (регіональний) напрям в економіці, наукова дисципліна, яка вивчає (в інтересах розвитку господарства і його планування) особливості та закономірності розміщення продуктивних сил у розрізі регіонів — відносно самостійних територіальних суспільних систем. На думку Е. Алаєва, найпрактичніше вважати регіональну економіку частиною соціально-економічної географії, орієнтованої на рішення ужиткових, практичних проблем народногосподарського планування. О. Шаблій таке трактування вважає хибним. Він аргументує це так: регіональна економіка використовує теоретичний апарат суспільної географії, зокрема вчення про економічне районування і територіальне комплексування, але предметом її дослідження є процеси відтворення продукту праці на регіональному (а не галузевому) рівні. О. Шаблій наголошує: регіональна економіка вивчає проблеми ефективності використання праці, продуктивності праці, а також інвестицій (капіталовкладень), природноресурсного потенціалу, створеної технічної бази у регіонах (найчастіше в економічних районах) і територіальних комплексах і має фундаментальну та конструктивну (прикладну) частини. Однак уже те, що регіональна економіка частково використовує понятійно-термінологічний апарат суспільної географії, засвідчує тісні зв'язки з нею, зокрема зі соціальною географією.

Е. Алаєв, окрім уже зазначеного, констатує: якщо проглянути всі дослідження з регіональної економіки, то правильнішим було би її назвати "регіональною економікою і соціологією". Це, ймовірно, ще одне додаткове свідчення взаємозв'язків соціальної географії з регіональною економікою.

Аналогічне можна сказати і про соціальну географію та районне планування. Адже до найважливіших завдань районного планування належить раціональна організація території, яка, безперечно, не може бути ефективно розв'язана без соціальної географії.

Взаємозв'язки соціальної географії з іншими науками засвідчують, що соціальна географія — самостійна наука і займає властиве їй місце у системі наук.

У низці наукових публікацій вітчизняних і зарубіжних вчених зазначається: соціальна географія — типово міждисциплінарне явище, але це не заперечує відведення їй самостійної ролі. В числі "суміжних" дисциплін соціальної географії часто називаються політична економія, соціальна психологія, територіальне планування, політологія та ін. Саме у такий спосіб визначається її особливий внесок у теорію, суть якого полягає в розробленні "власної" проблеми — простір, час і суспільство.

Отже, подальший розвиток соціальної географії, її внесок у потреби практики залежить певною мірою від успіхів і досягнень в інших галузях знань. У свою чергу соціальній географії належить роль стимулятора чи одного з найважливіших факторів у розвитку інших наук.

Проаналізувавши низку класифікацій суспільно-географічної науки як системи, ми пропонуємо власну класифікацію географічної науки, обґрунтування місця і структури соціальної географії в системі суспільної географії. Здійснена класифікація доповнена аналізом взаємозв'язків соціальної географії з іншими науками, що дає змогу всебічно оцінити роль у теорії та практиці досліджень сучасної соціальної реальності.

Літератураa

1. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. — М.: Мысль, 1983.

2. Иваничка К. Социально-экономическая география. — М.: Прогресс, 1987.

3. Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до соціальної географії: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", KOO, 2000.

4. Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії. — К.: Вища шк., 1994.

5. Софронова В. М. Прогнозирование и моделирование в социальной работе. — М.: Издат. центр "Академия", 2002.

6. Соціально-економічна географія / За ред. О. Шаблія. — Львів: Світ, 1994.

7. Социологический энциклопедический словарь / Ред.-коорд. акад. РАН Г. В. Осипов. — М.: Издат. группа ИНФРА-М — НОРМА, 1998.

8. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Уклад. В. I. Волович, В. I. Тарасенко, М. В. Захарченко та ін. За заг. ред. В. I. Воловича. — К.: Укр. Центр духовної культури, 1998.

9. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії. — Одеса: Астро-принт, 2001.

10. Філософський словник / За ред. В. J. Шинкарука. — К.: Головна редакція УРЕ, 1986.

11. Шаблій О. І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. — Львів: Львів, нац. ун-т ім. І. Франка, 2001.