братські школи

Міністерство освіти і науки,молоді та спорту України

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Реферат

Історія заснування та розвитку братських шкіл в України (XVI- XVIIст)

Підготувала

студентка групи І-13:

Мелеш Василина

Викладач:

Новосад Марія Гнатівна

Івано-Франківськ 2015

Зміст

Вступ

1.Львівська братська школа

2.Київська братська школа

3.Луцька латино-слов'янська школа

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Становлення та розвиток національної системи освіти має вирішальне значення при творенні самосвідомості народу в процесах його самопізнання та утвердження, а передусім у розвитку власної культури, бо всі культурні навички ґрунтуються на освіті. Сучасна освіта ж, в свою чергу, базується на багатовіковій праці попередніх поколінь педагогів, іх новаторстві; прагненні досягнути найкращого результату, поширити науку та пізнання в народ, привити любов до здобуття знань.

Шкільний рух братств загальнонаціонального масштабу ґрунтувався на глибинно-духовній праці, відданості справі відродження -- і в цьому була його приваблююча сила для інших слов'ян, котрі потерпали від насилля. З братських шкіл вийшло чимало тих свідомих українських письменників, захисників православної віри й національної свободи, які вплинули на дух епохи й культури, продовжуючи славні традиції Київської Русі. Саме в період братського руху українська культура почала прогресивно відроджуватися і розвиватися.

На прикладі братських шкіл можна розглянути, як, в тогочасних умовах, здійснювався навчально-виховний процес, які цілі ставили перед собою викладачі і як іх досягали. Такий аналіз дозволить виявити позитивні та негативні риси тієї системи і які її аспекти можна запозичити для сучасної педагогіки. Зважаючи на те, що на базі методологічних розробок тогочасних освітян будувався подальший розвиток педагогічної науки України, досліджуючи роботу братських шкіл можна запозичити певні прийоми для використання у сучасній школі.

Об'єктом дослідження є поява та розвиток Братських шкіл на Україні в період XVI- XVII ст..

Предметом дослідження є навчально-виховний процес, ідеологічні засади та методологія роботи братських шкіл України на прикладі Львівської, Луцької та Київської шкіл.

Хронологічні рамки. Нижня межа дослідження визначається другою половиною XVI, коли в Україну прийшов католицизм зі своїми загарбницькими методами та насадженням в країні уніатства з одного боку, і повсемістним розгортанням національно визвольного руху на релігійних засадах - з іншого.

Верхня межа - перша половина XVII ст., пояснюється поступовим зниженням рівня освіти в братських школах через неорганізованість структури шкіл, постійні напади з боку католиків та єзуїтів та втрачену підтримку меценатів серед української знаті.

Мета дослідження - прослідкувати процес зародження, розвитку та поступового занепаду братських шкіл як історико-культурного, політичного та релігійного явища, з'ясувати рівень їх впливу на становлення загальнонаціональної освіченості. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- проаналізувати рівень наукової розробки теми і джерельної бази;

- довести, що братські школи на то час були найбільш високорозвиненими середніми навчальними закладами України;

- провести порівняльний аналіз діяльності Львівської, Києвської та Луцької братських шкіл;

- дослідити учнівський контингент, його кількісний та якісний склад;

- проаналізувати особливі риси навчально-виховного процесу, які методики застосовувалися;

- простежити появу вчителів - так званих дидаскалів - як принципово нової верстви суспільства, іх політико-культурні та релігійні погляди.

Наукова новизна даної роботи полягає у дослідженні становлення та розвитку братських шкіл України на основі новообробленного джерельного матеріалу, в хобі якого було встановлено, що школи при братствах у зазначений час була найбільш кваліфікованими закладами середньої освіти.

З нової точки зору був проведений аналіз трьох найвидатніших та найвагоміших і суспільному житті братських шкіл - Львівської, Київської та Луцької - , складена їх характеристика з боку побудови навчально-виховного процесу та вирішенні побутових питань.

Практичне значення одержаних результатів, полягає в тому , що матеріали та висновки даної курсової роботи можуть бути використані для подальшої розробки питання вагомого внеску братських шкіл в розвиток культури нації взагалі і її освіченості зокрема; написання наукових та навчальних робіт краєзнавчого, історичного, культурологічного та педагогічного характеру.

У другій половині XVI -- першій половині XVII ст., у зв'язку з наступом католицизму й насадженням в Україні уніатства, з одного боку, та розгортанням визвольного руху -- з другого, загострюється боротьба і в галузі шкільної освіти.

Основна маса українського народу, за винятком частини найбільших феодалів, що полонізувалася, залишилася вірною православ'ю і не посилала дітей навчатися ні до єзуїтських колегій, ні до уніатських шкіл. Найважливіше значення мали православні слов'яно-руські школи, що були дійовим знаряддям у боротьбі українського народу проти польсько-католицького наступу.

Перша згадка про братства в Україні сягає ще 15 століття . Тоді ремісники в містах створювали цехові товариства ( кравців, ткачів, ковалів тощо,) - фахові об'єднання, які відстоювали свої виробничі інтереси. З часом діяльність братств набула релігійно-благодійних ознак. Серед основних завдань братств було опікування братською церквою, а також забезпечення її матеріальних потреб, піклування про хворих ,надання допомоги вбогим.

В 1530-1540 рр. українське та білоруське міщанство, бажаючи мати легальну форму для своєї організації, скористалося старовиною братською організацією. За умов польського панування існувала потреба пристосувати братську організацію до нових умов міського життя й устрою. Ремісничо-цехова форма підходила для цього найкраще. Зміст цих братств лишався давній - релігійно - благодійницький. Однак релігійно - національна ситуація в Україні після Люблінської унії 1569 р. і Берестейської унії 1596 р. породила нову форму братської діяльності. Відтепер першочерговим завданням братств була охорона українського православ'я від латинізації і наступного ополячення українського народу. Братства, як всецерковний громадський голос, виступали перед судами і самим королем в обороні Православної церкви. Складали протести проти неправних дій уніатів та їх прихильників до судових актових книг, судилися за церковне майно, складали петиції до сеймів. Стаючи на захист Православної церкви, братства взаємодіяли між собою та поширювали зі своїх друкарень потрібну протиунійну літературу.

Поступово братська організація набуває всестанового характеру. Маючи в своєму складі родовитих і заможних людей, братства набирають політичної ваги.

Перше відоме нам православне братство було засноване 1453 р. у Львові при храмі Успіння Божої Матері. Тим часом посилились утиски та обмеження українського міщанства, яке протягом 16 ст. дуже збільшилося і зміцніло. Потреба у культурно - освітній праці для піднесення національного життя зумовила долучення найбільш активної частини братчиків до просвітництва, письменської роботи та оборони рідної школи. Вони доводили, що церква без освіти, а отже і без школи - безсила.

Наприкінці 1585 р. до Львова приїхав Антіохійський патріарх Йоаким, і братчики. звернулися до нього з проханням заохотити українську громадськість допомагати братству у створенні школи для навчання дітям всякого стану. Патріарх видав окружну грамоту і разом з владикою Гедеоном закликав усіх православних до цієї справи.

1.1 Львівська братська школа

Братчики вели боротьбу проти вищого католицького духівництва, організовували школи, будували госпіталі та православні церкви, відкривали друкарні, де видавалися українські книги і підручники, піклувалися життям братчиків тощо. В основу своєї діяльності вони поклали ідеологію просвітительства, а головним засобом своєї боротьби обрали школи. [8]

Історичні джерела про перші братські навчальні заклади обмежені. Спочатку це були невеликі школи з одним учителем, який одночасно виконував обов'язки дяка та писаря братства. Шкільна кімната знаходилася у братському будинку. У зміст навчання входило читання, письмо, рахунок і вивчення катехізису. З посиленням національного і соціального гніту у першій пол. XVII ст. більшість братських шкіл перетворилися у школи підвищеного типу. Братчики розуміли, що для успішного ведення боротьби проти агресивних нападів польсько-литовської шляхти, елементарна освіта була недостатньою.

Першою братською школою підвищеного типу в Україні стала школа львівського братства, відкрита 1586 року, яка за організацією навчання і розпорядком шкільного життя перевершила подібні західноєвропейські школи того часу.

Львівська братська школа стала другою в Україні православною школою вищого ніж початковий рівня. Першими її керівниками були Стефан Зизаній, Кирило Ставровецький, Памво Беринда, Іван Борецький… Опікунами школи були старшини братства. Найхарактернішою особливістю школи з перших днів її існування був її всестановий характер. Братчики підкреслювали, що школа заснована для навчання дітей усіх станів, плата здійснювалась за можливостями кожного. Львівське братство мало право контролювати моральність своїх членів, здійснювати духовну цензуру церкви, слідкувати, щоб церковні владики чинили за апостольськими правилами. Такі привілеї їм було надано після відвідин у 1585 році Львова константинопольським патріархом Єремією II. Саме тоді Львівське братство отримало статус ставропігії, тобто було вилучене з-під влади львівського єпископа і навіть київського митрополита. А підпорядковувалось безпосередньо патріарху константинопольському. Надання цього статусу було першим визнанням подвижницької діяльності братств.

Виховання у даній школі носило церковний характер, але порівняно з Острозькою академією більш демократичний. Предмети навчалися тогочасною українською мовою. Викладались також слов'янська та грецька мови та “вільні науки”. Але найбільша увага приділялась гуманітарним наукам, тобто граматиці. Діалектика вивчалась для оволодіння мистецтвом дискусії. Її разом з риторикою вів один учитель.

Спів - один з основних предметів Львівської братської школи. Уроки музики проводились в суботу. Учні школи співали в хорі, за що отримували певну плату, харчі, одяг ( темно-зелений кунтуш, жовтий жупан, чоботи, шапку ). При навчанні використовувались елементи народного фольклору, гумору…

Загалом, вказівки щодо навчальної системи Львівської братської школи були чітко подані у її статуті. Він свідчить про демократичний устрій школи: навчалися діти різних станів; відношення вчителя до дітей визначалось не за станом, а за успіхами у навчанні (учень займав місце на лаві під час занять залежно від успіхів у навчанні, але не за походженням); ректор і вчителі вибирались на загальних зборах братства. Досить серйозні вимоги ставилися до вчителя. Він повинен бути благочестивим, розумним, не п'яниця, не блудник... Всього у статуті нараховується 16 подібних вимог. На початку XVII ст. у Львівській школі, як і в більшості братських шкіл, використовувались елементи класної системи навчальних занять. Учні ділились на групи: одні вчилися розпізнавати букви і склади, інші - читали і вчили напам'ять різні уроки, треті - вчилися пояснювати прочитане і розмірковувати. Цей досвід, очевидно, використав відомий чеський педагог Я.А. Коменський при обґрунтуванні класно-урочної системи навчання. Спеціалісти прослідковують аналогію між статутом Львівської братської школи та твором Я.А. Коменського "Закони добре організованої школи". [8 ]

Першими керівниками Львівської братської школи були "руський вчитель" Стефан Зизаній і "грецький вчитель" Арсеній, єпископ Еласона, який жив у Львові з червня 1586 до весни 1588 р., проте навіть після двох років перебування у Львові слабо знав слов'янські мови 17 і не був знайомий з місцевими звичаями. Тому більшу роль в організації школи міг відігравати Стефан Зизаній, який користувався авторитетом серед львів'ян і був обізнаний з традиціями та потребами шкільної освіти в Україні. Опікунами школи були старшини братства; як знаємо з пізнішої практики, для забезпечення матеріальних потреб школи братство призначало опікунів із свого числа.

Найхарактернішою особливістю братської школи з перших днів існування був її всестановий характер. Братчики підкреслювали, що школа заснована "для навчання дітям усіх станів", "убогих за простибіг (безплатно), а багатих за рівним датком" 18. Плата за навчання була порівняно незначна і вносилася батьками учнів лише "згідно з можливостями кожного" [6]

1.2 Київська братська школа

Братські школи Львова і Вільнюса дали поштовх розвиткові православного братського шкільництва в Україні, Білорусі й Литві. Окремі школи мали між собою зв'язки, допомагали одна одній. Так, Львівське братство мало контакти з Вільнюською братською школою, зокрема, послало їй 50 примірників слов'яно-грецької граматики. На прохання Вільнюського братства львів'яни відрядили до Вільнюської школи кваліфікованих учителів Кирила-Транквіліона Ставровецького та Стефана Зизанія. 1617 р. Вільнюське братство знову просило Ставропігію відрядити вчителя "латинської науки" 34. Натомість вихованці Вільнюської школи Сильвестр Косов та Ісая Трофимович-Козловський стали згодом викладачами в школі Львівського братства. На прохання місцевих братств Львівська Ставропігія надсилала вчителів для шкіл в Перемишлі, Бересті, Рогатині та інших містах. Вчитель зі Львова 1591 р. викладав і в Стрийській школі. Петро Аркудій писав 1596 р., що братська школа в Бересті є "немов семінарією, заснованою на зразок тих, що їх затвердив патріарх Єремія" 35. Очевидно, малися на увазі школи Львівського і Вільнюського братств, які мали грамоти про їхнє затвердження патріархом. Під впливом Львівської виникають або реорганізуються школи в Городку, Галичі, Комарні, Більську та інших містах.

Близько 1615 -- 1616 рр. одночасно засновані Київська братська школа і саме Київське Богоявленське братство. Вже сама ця одночасність вказує, що для фундаторів братства й школи основним була саме школа: братство тут засновувалося для опіки над школою, і це мало бути його головною функцією. Оскільки Київська братська школа стала родоначальницею Київського (Києво-Могилянського) колегіуму (пізнішої академії). [6- §4.6]

Велике значення для становлення школи мала її матеріальна підтримка з боку заможних громадян. 15 жовтня 1615 р. шляхтянка Галшка (Єлизавета) Гулевичивна подарувала свій двір на Подолі для влаштування монастиря, школи і притулку для прочан.

Особливо велику підтримку Київська братська школа отримала від гетьмана Петра Сагайдачного. Очолюване ним Запорозьке військо вступило до братства, засвідчивши цим самим свою солідарність з програмою братства і взявши його і школу під свій захист. Усе своє майно П. Сагайдачний перед смертю заповідав Київському та Львівському братствам і школам при них.При створенні Київської братської школи був врахований досвід уже існуючих шкіл. В основу навчання покладалися слов'янська, грецька, латинська, польська мови, а також "сім вільних наук".Першим ректором Київської братської школи був Іван Борецький (1615-1618 рр.). В основу діяльності школи він поклав статут Львівської братської школи. [9]

Позитивну роль у розвитку Київської братської школи відіграло те, що в 1620 році в Україні була відновлена вища православна ієрархія, а Київське братство здобуло право ставропігії, тобто автономії щодо вищих церковних властей. Після І. Борецького ректорами Київської братської школи були Мелетій Смотрицький, Касіян Саиович, Тарасій Земка.

У навчально-виховному процесі школи утверджувалися демократичні принципи організації життя вихованців. Так, у статуті школи були чітко визначені права й обов'язки учнів, учителів і батьків, що сприяло об'єднанню зусиль школи і сім'ї, опікунів у вихованні дітей. Учні повинні були систематично відвідувати уроки, добре вчитися, слухатися старших і вчителів, бути скромними і стриманими; вчителі - ставитися до всіх учнів однаково вимогливо і з повагою, добре знати свій предмет, бути прикладом у всьому. Батьки мусили стежити за навчанням учнів, їхньою поведінкою, не порушувати встановлених у школі вимог до вихованців.

Щосуботи з учнями проводилися релігійно-етичні бесіди, які іноді мали гостро полемічний соціальний характер. Багато уваги приділяли національному вихованню учнів.

Про зв'язки виховання з життям народу, подіями, що відбувалися в країні та в житті братства і школи, свідчать твори, написані вчителями й учнями школи. До них належать, наприклад, гостро сатиричне "Послання" Ісайі Копинського відступникові від православ'я князю Ієремії Вишневенькому, який прийняв католицьку віру. Цими ж ідеями пройняті "Протестація" Іова Борецького на захист відновленої православної ієрархії й "Вършь на жалостный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного..." К. Саковича прочитані в день похорон гетьмана.

Восени 1631 року в Києві виникла ще одна школа - Лаврська . Її засновником був архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Ректором став Ісайя Трохимович. Навколо шкіл почали гуртуватися різні верстви населення Києва. Зокрема, братська школа об'єднувала вчених і письменників, які відстоювали передусім інтереси ремісників, а лаврська - духівництва й багатої шляхти.

Однак лаврська школа не користувалася популярністю у киян через переважання в її плані латинської мови. Відкриття школи такого типу при Києво-Печерській лаврі суперечило також заповіту Іова Борецького про те, щоб "фундувати" школи лише при братстві.

Члени Київського братства разом із Запорозьким військом вимагали об'єднання братської і лаврської шкіл. Це відбулося 1632 р. і було узаконено актом, підписаним Київським митрополитом Ісайєю Копинським, єпископом Луцьким і Острозьким Ісаакієм Борисковичем, єпископом Авраамієм.

Новоутворена школа функціонувати на Подолі у приміщенні братської школи. У зв'язку з цим братство визнало Петра Могилу старшим братчиком і фундатором школи. Останнє дало привід називати новоутворений навчальний заклад "Києво - Могилянським колегіумом". У 1633 р. Київська колегія була визнана польським урядом.

1.3 Луцька греко-латино-слов'янська школа

Не менш плідною була діяльність Луцького Хрестоздвиженського братства. Історичні обставини на час його створення були вкрай несприятливі. По Берестейській унії всі головні храми Луцької єпархії були запечатані і на Волині розпочалось відкрите гоніння православних . Історичні джерела про братства існують з 1617го р.,але процес його формування тривав і раніше. Першим ктитором Луцького братства був ігумен Чернчицького Свято-Преображенського монастиря Герасим Микулич (в схимі Григорій). Підписи під першим офіційним документом братства свідчать про перевагу осіб духовного сану в лавах братчиків. Але через 2 роки, коли король Сигізмунд 3 дав грамоту на діяльність братської школи і притулку, до братства долучається найбільш відома українська правозаславна шляхта Волині: Гулевичі, Пузини. Киселі та ін.. Діяльність братства була освітньою, благодійницькою та емісійною. На кошти братства було збудовано братський храм Чесного Хреста, а 1624 го р.засновано при ньому братський спільножитний монастир. З 1623 го р.Люцьке Хрестоздвиженське братство має статут та ставропігію від Константинопольського патріарха. З 1617 го р при братстві діяла школа, збудована за взірцем латинського колегіуму. Луцьке братство заснувало притулок для немічних, хворих. Сиріт і бездомних. Ними братчики опікувалися як рідними. Все це ставало прикладом великої християнської братської любові.

Слід зазначити, що опікуном Луцького Хрестоздвиженського братства був великий митрополит Київський Петро Могила. [13]

У рукописному збірнику Луцької школи вписано датовані 1624 р. два документи, що регламентували характер і структуру цієї школи: "Права школи греко-слов'янської Луцької артикули" і "Порядок шкільний", який є копією львівського Порядку (статуту) [11 - с. 32]

Обидва названі документи діяли одночасно, анітрохи не суперечачи один одному. "Порядок шкільний" був основним документом про організацію школи, а "Артикули прав" (статті законів) -- це щось на зразок правил для учнів, які розвивають і конкретизують окремі статті "Порядку". "Артикули" зосереджують увагу на підтриманні дисципліни серед учнів. Перед прийняттям до школи встановлюється триденний іспитовий термін. У зв'язку з тим, що в школі вивчались різні предмети і мови, напрям студій окремих студентів визначався керівником школи з врахуванням віку учня, його нахилів і здібностей.

Про високий рівень викладання у Луцькій братській школі свідчить те, що учні її та вчителі не лише декламували, а й складали вірші тодішньою українською мовою. Так, у виданому 1628 р. у зв'язку зі смертю священика братської церкви Івана Василевича збірнику "Лямент" вміщено "Трен нищих спудеєв школи братськоє Луцькоє" за підписом Григора Соминовича, шкільного "пенітарха". Також Іван Карпович, автор "Елегії" в тому ж збірнику, і луцький міщанин Степан Полумеркович -- автор вірша з приводу похорону Василиси Яцківни -- були, мабуть, пов'язані з братською школою.

Вчителями Луцької школи були ченці братського монастиря -- Єлисей Ільковський (керівник школи в 1627 р., відомий як композитор), Павло Босинський (вчитель в 1634 р.), ігумен Августин Славинський (викладач риторики, філософії і математики в середині XVII ст.), можливо, також Зосим Согникевич, художник Йов Кондзелевич. Серед учнів були діти міщан і шляхти, а також убогі, які збирали ялмужну, співаючи в місті під вікнами. Програма навчання була наближеною до львівської. У школі користувалися слов'янськими, українськими та польськими книжками, зокрема, в джерелах є згадки про грецьку та слов'янську граматики, латинський словник. Високо було поставлено навчання співу, причому учні користувались партесами на шість, вісім і більше голосів. Луцькій школі доводилось інколи терпіти від зловмисних бешкетів римо-католицьких шляхтичів, а також від студентів та вчителів єзуїтської колегії. В 1627 р. єзуїтські вихованці, увірвавшись до школи, били дітей, виривали в них з рук підручники і нищили. Подібні напади повторювались і пізніше.

Висновок.

Виникнення широкої мережі національних шкіл в Україні було наслідком загального культурного піднесення і зростання потягу народу до освіти та науки, свідченням глибокого проникнення ідей гуманізму в громадське і культурне життя.

Школи не стояли осторонь політичних проблем, які хвилювали громадськість. Вони виховували учнів у дусі патріотизму, поваги і любові до мови й культури свого народу і протистояли католицьким та єзуїтським навчальним закладам, що служили знаряддям полонізації української молоді, наступу на українську культуру. Це сприяло пробудженню і зміцненню національної свідомості народних мас, посиленню їх боротьби за незалежність.

Програми братських шкіл та навіть їхні назви - греко-слов`янські - значною мірою зумовлювались ідеологічними мотивами. Українські братські школи вигідно відрізнялися від західноєвропейських тим, що в них навчалися діти різних станів. «Багатії над убогими в школі нічим вищі не можуть бути, - зазначалось у шкільних статутах, - лише самою наукою, плоттю ж рівні усі».

Деякі братські школи, особливо Львівська, Луцька, успішно конкурували з католицькими, єзуїтськими. Але багато з них не досягли належного рівня. Польський уряд вбачав у братських школах розсадник «схизми», визрівання протесту, тому всіляко перешкоджав їх розвиткові. Іноді братські школи зазнавали фізичних нападів і розорень з боку фанатичних вихованців польсько-єзуїтських шкіл, що діяли з мовчазної згоди офіційної влади. Так, у 1634 р. єзуїтські вихованці напали на Луцьку школу «з палицями, шаблями та іншою зброєю», вони «розігнали побоями хлопців із училища.. побили вчителя Петра Босинського» й усіх, хто їм траплявся, «шаблями палицями й камінням били й мучили»

Болючого удару завдало відступництво дворян - захоплені блиском польської культури, вони почали переходити до католицизму. Незважаючи на повсюдне поширення, братства так і не утворили якогось координуючого органу, вони не мали гарантованого фінансування і їхня діяльність залежала від певних осіб. Така ситуація призвела до занепаду багатьох братських шкіл. У 20-х роках XVII ст. Львівська школа знизила рівень навчання, Луцька потрапила до рук уніатів, а Острозька перетворилась у католицький колегіум.

Та незважаючи на це, національна школа XVI - початку XVII ст. мала велике значення : братські школи були провідниками ідей гуманізму в Україні, їхній тісний зв'язок з суспільно-політичним життям країни сприяв піднесенню національної свідомості українського народу. Педагогічний досвід братських шкіл успадкували і розвинули освітні заклади наступних століть.

Період конфронтації між православними та католиками приніс не лише невдачі для українського суспільства - він сприяв культурному піднесенню, чіткішому усвідомленню українцями своєї самобутності, виникла полемічна література, з'явилися гідні оборонці православної віри.

Діяльність братств, без сумніву, піднесла національну українську освіту, їх можна справедливо назвати науковою лабораторією, що розбудовувала шкільну освіту та розвивала книгодрукування. Сотні вихованців братських шкіл, пройнятих духом національних традицій, обізнаних в науці, ставали мандрівними вчителями і несли по містах та селах українське слово, будили національну свідомість.

Список використаної літератури

1. Артемова Л.В. Історія педагогіки К.: Либідь, 2006. - 105 c.

2. АЮЗР. -- Ч. 1, т. 6. -- С. 593 -- 594, 687, 753.

3. Бабишин С. Школа та освіта Давньої Русі. - К.: Вища Школа, 1972. - 240с. - С.88-100.

4. Біднов В. Школа та освіта на Україні / В кн: Українська культура: лекції за ред. Дмитра Анатоновича - К., 1993. - 367с. - С.40-72.

5. Довідник з історії України від А до Я. - Генеза, 2000.

6. Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури 16-17 ст.-К., 1966.

7. Ісаєвич Я.Д. Освітній рух в Україні 17 ст. // Київська старовина. -1995. -№ 1.

18