Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Зміст

.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
14.02.2016
Размер:
45.45 Кб
Скачать

У західній філософії в наші дні домінують і сперечаються між собою два основних підходи. Згідно з першим, жодних спільних точок зору на світ і долю людини взагалі бути не може. Кожна людина у тому числі філософ “варяться у власному соці” і не мають виходу до своїх “братів по розуму”.

Проте більш прийнятним видається другий підхід, згідно з яким можливе взаєморозуміння між людьми, а отже, і формування єдиних, загальнозначимих уявлень про те, що таке світ і людина. Як би там не було, філософи завжди спілкуються між собою, а також з іншими людьми і шукають спільну мову, спільні ракурси бачення, незважаючи на те, що “суб’єктивних світів” справді багато і вони інколи досить далекі один від одного.

Щоб не впадати у крайнощі, а дотримуватися давнього мудрого принципу “золотої середини”, можна сказати, що світ, в якому плине наше життя – це сплав суб’єктивного й об’єктивного, того, що залежить і того, що зовсім не залежить від нас, і ця складна діалектика кожен раз конкретно розглядається філософією на новому рівні і в новій історичній ситуації. При цьому філософи обговорюють проблему світу і людини понятійною мовою і ніколи нічого не приймають просто на віру. Їхня справа – у всьому сумніватися, все піддавати строгому критичному аналізові і ніколи не зупинятися на досягнутому рівні знання. У цьому філософія протилежна релігії, яка прагне точно відтворити давній канон. Філософська картина світу – це картина, яку постійно вимальовує допитливий інтелект, яка включає складне переплетіння людського і надлюдського, матеріального і духовного, хвилинного і вічного.

3.Висновки

Філософія – вищий теоретичний рівень світогляду, рефлексія світогляду. Осмислюючи й обґрунтовуючи стратегію реалізації цих ідеалів, формуючи загальні принципи та норми, що висвітлюють шлях до світоглядного Храму, філософія виконує методологічну функцію, будучи методологією пізнання і людської діяльності у цілому.

Філософія у своїй світоглядно-науковій іпостасі є невід’ємним елементом культури, освітньої сфери, духовно-інтелектуального життя нашої цивілізації, і вона продовжує створювати такі необхідні людині світоглядні орієнтири.

Філософія залишається для людства вічним інтелектуальним побудником, генератором нових наукових ідей, вчень, теорій, доктрин як для гуманітарних, так і для природничих сфер наукового знання. Водночас своїм існуванням вона активно обмежує людське неуцтво, духовну сплячку, плекає благородний порив до пошуку ідеалів, до духовного і морального самовдосконалення особистості.

З філософією у світ прийшла мудрість – для того, щоб зробити його кращим, досконалішим. Щоб будувати, а не руйнувати, творити, а не нищити, будити свободу і чинити опір тиранії, торувати дорогу прогресу і гуманізму. Тисячами невидимих ниток, імпульсів творча думка філософських геніїв минулого пов’язана і з сучасністю і дає натхнення сучасній науці і культурі.

Прилучення людини до філософії є особливим способом її реального сходження до тих духовних вершин, на які зійшов людський дух і звідки відкриваються нові горизонти, стають зрозумілішими таємниці буття, значимість всього нашого існування, а також перспективи майбутнього. І не випадково вже з давніх часів, коли людина намагалася віднайти для себе стан духовного спокою (атараксії), вона збагнула, що це можливо за умови прилучення до філософії, тієї людської мудрості, що здатна внести у душу й мислення внутрішнє заспокоєння, відраду, світлу надію й оптимізм.

Висновки

Останнім часом все більше вчених доходять висновку про те, що гідною вивчення є, в першу чергу, звичайна світоглядна свідомість особистості та її життєво-практичні погляди на світ, тобто все те, що належить до системи світоглядних уявлень, а не до світогляду як системи спеціально оформлених та теоретично організованих систематичних поглядів на світ.  Формування особистості – складний та суперечливий процес, обумовлений не лише природним (біологічним) розвитком людини, а й соціальними умовами, в яких цей процес проходить. Явища світу відбиваються та перетворюються у свідомості людини, відливаючись у форму світоглядних уявлень, потім людина своєю діяльністю перетворює світ, приводячи обставини у відповідність зі своїми світоглядними уявленнями. Як світоглядні уявлення ми розглядаємо узагальнену форму розуміння навколишнього та свого внутрішнього світу людиною, що виникає внаслідок сприймання явищ світу та в результаті творчого процесу переробки вражень про світ (їх синтезу, узагальнення та інтерпретації).  Саме світоглядні уявлення з їх звичайним, буденним змістом стають найбільш реальним та діючим суб’єктивним засобом пізнання світу і себе через світ – самопізнання засобом орієнтування і буття людини у світі.  Світоглядні уявлення – компонент свідомості особистості, визначальна основа її світогляду. На відміну від світогляду у цілому, світоглядні уявлення формуються у дитини в шкільні роки, у найбільш критичний період дитинства – підлітковий. Відомо, що оточення, середовище здійснюють визначальний вплив на формування особистості. Безумовно, характер світоглядних уявлень багато у чому залежить від характеру тих явищ, які стали основою для їх формування. На жаль, в оточенні кожної дитини зараз надто багато того, що не можна вважати позитивним та гідним як вихідної основи для формування світоглядних уявлень. Такі явища реальні, і вони впливають на характер світоглядних уявлень дітей. Але не можна допускати того, щоб вони стали визначальними.  Кожна людина повинна виробити особисту систему взаємовідношення зі світом, тип і характер світоглядних уявлень: створити себе відповідно до світу і світ навколо себе, виходячи із принципу взаємозалежності людини і світу. Світ людей, суспільні відносини залежать від характеру, типу, рівня сформованості світоглядних уявлень кожної людини. А щодо самої особистості, то ця залежність ще більш значуща: світ, що оточує людину, – складний та суперечливий. Що відчує людина, входячи в нього, зіткнувшись із його протиріччями, – розгубленість, песимізм, нездатність до дії, однобічну оцінку дійсності або зможе спокійно подолати, у відповідності до своїх світоглядних уявлень, проблеми, що виникли, і гармонійно побудувати свої стосунки зі світом.  Педагог, не нав’язуючи своєї точки зору або принципів того типу світогляду, який він вважає істинним чи нормативним, повинен розширити межі того світу, що сприймає дитина, подати варіанти розуміння світу, стосунків зі світом (що маємо, наприклад, у релігії, мистецтві) для того, щоб дитина самостійно змогла вибрати для себе прийнятний варіант і будувати на його основі свій світогляд.  Сутність світоглядних уявлень дозволяє максимально розширювати обсяг необхідних для їх формування сприймань, відчуттів, знань. Мова йде не про збільшення кількості вихідної інформації (цього якраз предостатньо), а про виховання у дітей дійсного інтересу до навколишнього світу у цілому, до окремих його фактів та явищ. Бути у світі, виявляти життєву зацікавленість до світу, бути залученим до нього, тобто перебувати у стані “інкарнованості” у світі (М. Бахтін).  Поряд із проблемою особистісної свободи, свободи творчого вибору завжди стоїть проблема обов’язку. Тому треба вести мову про гуманістичну спрямованість світоглядних уявлень. Саме у цьому 

випадку людина виробляє гуманістичні засоби зв’язку зі світом, коли

19:11:23

розв’язання суперечностей світу здійснюється на основі уявлень про належне – про обов’язок. У цьому й полягає завдання – знайти такі педагогічні методи, форми роботи, щоб діти самостійно під керівництвом вчителя здобували гуманістичну світоглядну спрямованість, що у подальшому перейшла б у гуманістичний тип світогляду, який поєднує у собі моральний та ціннісний (аксіологічний) аспекти.  Особливості розвитку цивілізації на Землі обумовлюють потреби у неконфліктному різновиді світогляду. Уявлення, як і переконання, ідеали – це суб’єктивне надбання і невід’ємна частка духовного світу людини. Але, на відміну від переконань і ідеалів, уявлення відрізняються незавершеністю, передбачають подальше міркування і ціннісний вибір. У цьому і є сила світоглядних уявлень. Відкритість, розгорненість, критичність і самокритичність світоглядних уявлень дозволяє людині бути поблажливою, толерантною по відношенню до інших поглядів і світоглядних систем взагалі. Для суспільства, що випробувало на собі усі наслідки боротьби ідеологій, це особливо важливо.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]