2. Соціальна група як суб’єкт суспільного життя, її головні ознаки та види.

Основним елементом соціальної структури суспільства є соціальна група.

Соціальна група – сукупність людей, що мають загальну соціальну ознаку й виконують суспільно необхідну функцію в загальній структурі суспільного поділу праці й діяльності.

Індивід одночасно належить до різних соціальних груп. Розподіл індивідів на групи за однією з ознак одночасно зумовлює внутрішній поділ групи за іншими критеріями. Наприклад, виокремлення жителів міст та сіл дає підстави для продовження диференціації на прошарки кваліфікованих та некваліфікованих працівників, що утворює додатковий (похідний) внутрішній поділ груп.

Соціальна група не є простою сумою індивідів. Вона набуває специфічних ознак, що не можуть бути зведені до суми якостей її складових. Великі соціальні групи складаються з індивідів із подібними соціальними статусами. Тут поєднується як особистісний, так і надособистісний рівні аналізу. Соціальні групи мікро- та мезорівня об'єднані спільністю стійких та відновлюваних властивостей. На основі притаманних їм властивостей соціальні групи виконують певні функції, без яких не могли б існувати та відновлюватися. Як елементи соціальної структури соціальні групи наявні в певній досяжній для аналізу та спостереження кількості.

Група повинна мати власні цінності, ідеї, норми, які необхідні для виникнення та розвитку почуття групової єдності та приналежності (зокрема через усвідомлення групової солідарності, що виражається словом "ми").

До принципів відособлення, що дозволяють вирізняти одну групу від іншої, Ян Щепанський відносить: ідеологію, ціль, проживання на певній території, володіння певними матеріальними цінностями, виконання певних ритуалів, мову тощо. Принцип відособлення - це основа ідентичності групи. Об'єднання, які не мають внутрішньої організації, Ян Щепанський не відносить до соціальних груп

Для соціологічного аналізу соціальної групи велике значення має поділ їх на реальні та номінальні (які ще називають статистичними) та з'ясування ознак реальності.

Номінальні групи - це сукупності, які виокремлюються за кількома ознаками, що має значення для цілей конкретного соціологічного дослідження (наприклад, групи за віком, статтю, місцем проживання, рівнем доходу або сукупністю кількох вимірюваних ознак). Номінальні групи не передбачають обов'язкових і, тим паче, безпосередніх зв'язків між індивідами, що належать до цих соціальних груп, та не розкривають сутнісний бік відносин, що пов'язує індивідів. Наприклад, до жителів міста Києва належать ті, які офіційно зареєстровані, але не обов'язково проживають в місті.

Реальні групи - групи, які вирізняються за сукупністю ознак, що відображають характер реальних відносин у суспільстві. Наприклад, городяни - це люди, які живуть у місті та ведуть міський спосіб життя, з високою щільністю людських контактів, переважанням анонімності та формалізованості у спілкуванні, з різноманітною трудовою та дозвілевою діяльністю, зайняті переважно в індустріальній та інформаційній сфері та інше. При такому підході номінальна (статистична) група "жителі міста" лише частково збігається з реальною та відповідає критерію урбанізованості.

За М. Шаповалом, соціальні групи поділяються не лише на реальні та статистичні, а й на фіктивні - сукупність нереальних, неіснуючих одиниць. Наприклад, ангели, "рай", грішники, лісовики, русалки, відьми, утопічні "суспільства".

Номінальна група може перетворитися на реальну за умови об'єднання, створення асоціації, формування системи цінностей та самосвідомості. Основними системоутворюючими характеристиками, що перетворюють номінальну групу на реальну, є потреби та інтереси.

Реальна соціальна група має внутрішню структуру: ядро (або кілька ядер) та периферію. В ядрі концентрація сутнісних характеристик групи найбільша, на периферії - найменша. Індивіди, що належать до ядра групи, найбільш повно відображають усі соціальні риси групи (характер діяльності, потреби, інтереси, цінності, норми, установки). Немає ядра - немає групи. Ядро відносно стійке соціальне утворення. Воно може зникнути за певних обставин (зникає певний вид діяльності) або трансформуватися, набувши нових якісних ознак. Однак темпи змін одних соціальних груп зазвичай збігаються з темпами змін у інших, а отже, зберігається характер міжгрупових відносин та "соціальна дистанція" щодо інших груп. Сама соціальна група не зникає, а лише видозмінюється, водночас склад її ядра безупинно змінюється за рахунок соціальної мобільності та демографічних факторів.

Ядро соціальної групи не перетинається з ядрами інших груп - це системна якість групи.

Мертон Р. зазначає, що склад та структура групи динамічні: одних і тих самих індивідів потрібно в одних випадках розглядати як членів однієї групи, а в інших – як членів різних соціальних груп. Межі груп постійно перебувають у процесі змін та визначення членства.

Микита Шаповал вважав, що для наукового аналізу важливо знати ознаки соціальних груп, за якими можна оцінити їх соціальну силу. До таких ознак вчений відносив:

1) кількість членів групи;

2) їх солідарність - міра прагнення досягнення єдиної мети;

3) їх організованість - керівництво, відповідний розподіл функцій;

4) поширеність групи в певному суспільстві;

5) технічний апарат - матеріально-технічні ресурси, засоби комунікації, спеціалісти з різних фахів;

6) темперамент (вдача) членів групи - психологічні та розумові характеристики;

7) освіта членів групи, що дає великі можливості усвідомлення соціальної сили групи;

8) вдача та здібності провідників;

9) міра іннервації членів спільноти або сила подразнення;

10) міра загрози - біологічної та психологічної;

11) етика боротьби - міра гуманізму чи альтруїзму в спільноті, етична обмеженість чи необмеженість у виборі засобів.

Соціальні відносини – це відносини між окремими індивідами, соціальними групами, що займають різні місця в структурі суспільства, беруть неоднакову участь в його економічному, політичному житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання.

Запитання для обговорення:

1. Що таке соціальна група?

2. Чим відрізняються різні групи?

3. Назвіть принципи відособлення різних груп.

4. Поясніть поняття «номінальна група».

5. Що таке реальна група?

6. Назвіть основні ознаки соціальних груп.

3. Соціальна стратифікація та соціальна мобільність.

Нерівність властива для всіх типів людського суспільства. Навіть у примітивних суспільствах, де не існує майнової різниці, є нерівність між різними індивідами, між чоловіками і жінками, між молодими і старими тощо. Нерівності призводять до суспільних розшарувань, поділів. Ті, хто перебувають у привілейованому становищі, намагаються зберегти свої переваги, а ті, хто займає нижче становище, хочуть змінити його на краще. Нерівності, таким чином, породжують суспільне напруження, призводять до масових суспільних збурень, зіткнень, революцій. Разом з тим, нерівність в стимулом для того, щоб прагнути зайняти краще місце в суспільстві, працювати над собою, щоб отримати доступ до більшої кількості матеріальних та інших благ. Нерівності, відтак, є потужним джерелом суспільної енергії, яке підживлює, стимулює позитивні суспільні процеси, але й можуть призвести до неконтрольованого вибуху і суспільної катастрофи.

Теорії соціальної нерівності поділяють на два принципових напрямки: функціоналістський і конфліктологічний (марксистський).

Функціоналісти, у традиціях Еміля Дюркгейма, виводять соціальну нерівність із розподілу праці: механічного (природного, статевовікового) й органічного (який виникає внаслідок навчання і професійної спеціалізації).

Для нормального функціонування суспільства необхідне оптимальне поєднання всіх видів діяльності, але деякі з них, з точки зору суспільства є важливішими, ніж інші, тому в суспільстві завжди мають бути спеціальні механізми, для заохочування тих людей, які виконують важливіші функції, наприклад, через нерівномірність в оплаті праці, надання певних привілеїв тощо.

Конфліктологи підкреслюють домінуючу роль у системі соціального відтворення диференційних (таких, які розподіляють суспільство на прошарки) відносин власності і влади. Від того, хто отримує контроль над значимими суспільними ресурсами, а також на яких умовах — залежить характер формування еліт і характер розподілу соціального капіталу.

Відомі чотири основні історичні типи організації соціальної нерівності — рабство, касти, стани і класи.

Рабство — форма, при якій одна людина виступає власністю іншої; раби становлять найнижчий прошарок суспільства, який позбавлений усіх прав і свобод.

Каста — соціальна страта, членством у якій людина зобов'язана винятково своїм народженням. Між кастами існують практично нездоланні бар'єри: людина не може змінити касту у якій вона народилася, не дозволяються і шлюби між представниками різних каст. Класичним прикладом кастової організації суспільства є Індія. Хоча з1і949 р. в Індії проголошено політичну боротьбу з кастовістю, у цій країні ще й сьогодні існує 4 основні касти і 5000 неосновних; особливо стійким кастовий лад є на півдні, у бідніших регіонах, а також у селах. Однак індустріалізація і урбанізація руйнують кастову систему, тому що важко дотримуватися кастових розмежувань у переповненому незнайомими людьми місті. Пережитки кастового ладу існують також в Індонезії, Японії, інших країнах. Своєрідною кастовістю відзначався режим апартеїду в Південно-Африканській Республіці: у цій країні білі, чорні і "кольорові" (азіати) не мали права разом жити, вчитися, працювати, відпочивати. Місце у суспільстві визначалося приналежністю до певної расової групи. Уі994 р. апартеїд було ліквідовано, але пережитки його будуть існувати ще не одне покоління.

Стан — соціальна група, яка володіє певними правами й обов'язками, закріпленими звичаєм або законом, що передаються в спадок. За часів феодалізму у Європі існували, наприклад, такі привілейовані стани, як дворянство та духовенство; непривілейований — так званий третій стан, який складався із ремісників та купців, а також залежні селяни. Перехід із одного стану до іншого був дуже складний, практично неможливий, хоча окремі винятки траплялися вкрай рідко. Скажімо, простий козак Олексій Розум, волею долі будучи фаворитом російської імператриці Єлизавети, став російським вельможею, графом, а його брат Кирило — гетьманом України.

Класи (у широкому сенсі) — соціальні страти в сучасному суспільстві. Це відкрита система, оскільки, на відміну від попередніх історичних типів соціального розшарування, вирішальну роль тут відіграють особисті зусилля індивіда, а не його соціальне походження. Хоча для того, щоб перейти з однієї страти в іншу також доводитися долати певні соціальні бар'єри. Тобто синові мільйонера завжди легше досягнути вершин суспільної ієрархії. Скажімо, серед 700 найбагатших людей світу, за підрахунками журналу "Форбс", — 12 Рокфеллерів і 9 Меллоунів, хоча найбагатша на сьогодні людина у світі — Білл Гейтс — аж ніяк не був сином мільйонера, він навіть університету не закінчив.

Крім того, соціальні прошарки сучасного суспільства не володіють закріпленими у законах привілеями і мають однакові політичні права.

Такі суспільства, у яких перехід із однієї страти до іншої є складним, називаються закритими суспільствами. Відповідно, суспільства для яких властиві вільні переходи людей вгору і вниз соціальною "драбиною", називають відкритим суспільством.

Щоб описати соціальну нерівність, соціологи застосовують термін "соціальна стратифікація".

Соціальна стратифікація — це сукупність розміщених у вертикальному порядку соціальних прошарків (з лат. — прошарок і — роблю).

Стратифікація – це визнання існування в суспільстві вищих та нищих прошарків – страт.

Автором терміну є американський вчений, колишній мешканець Росії, П.Сорокін.

Страта – соціальний прошарок, який об’єднується за якимось одним критерієм диференціації – доходом, багатством, владою, престижнітю професії, освітою тощо.

У межах соціальної структури відбувається постійне переміщення як індивідів, так і груп — з однієї страти в іншу, а також і в межах тієї самої страти. Соціальна мобільність виявляється під час руху індивідів та груп від одного соціального статусу до іншого. У соціології розрізняють:

• вертикальну соціальну мобільність — переміщення з однієї страти в іншу. Розрізняють висхідну соціальну мобільність (наприклад, доцент став професором чи завідувачем кафедри) і низхідну (доцент став таксистом чи сміттярем);

• горизонтальну соціальну мобільність — перехід із однієї соціальної групи в іншу, але в межах однієї страти (наприклад, перехід з однієї сім'ї в іншу, таку саму за своїм соціальним статусом, або переїзд з одного місця проживання в інше без зміни свого соціального статусу, як-от: доцент Львівського університету стає доцентом Дніпропетровського університету).

Також розрізняють індивідуальну соціальну мобільність і групову (групова, як правило, є наслідком серйозних соціальних зрушень, таких як революції чи економічні перетворення, іноземні інтервенції або зміни політичних режимів та ін.). Прикладом групової соціальної мобільності може бути падіння соціального статусу професійної групи вчителів, які свого часу

посідали дуже високі позиції в нашому суспільстві, або зниження статусу політичної партії, яка через поразку на виборах чи внаслідок революції втратила реальну владу.

У суспільстві, яке розвивається стабільно, без потрясінь, переважають не групові, а індивідуальні переміщення по вертикалі, тобто піднімаються і опускаються сходинами соціальної ієрархії не політичні, професійні, станові чи етнічні групи, а окремі індивіди. У сучасному суспільстві індивідуальна мобільність є дуже високою. Процеси індустріалізації, відтак — скорочення частки некваліфікованих робітників, зростання потреби у службовцях менеджерах, бізнесменах, спонукали людей змінювати свій соціальний статус. Однак навіть у найбільш традиційному суспільстві не існувало непереборних бар'єрів між стратами.

Пітірім Сорокін описав своєрідні канали вертикальної мобільності, які функціонують у кожному суспільстві, яким би закритим воно не було. Він вважав, що між стратами завжди існують своєрідні "ліфти", якими індивіди їдуть нагору-вниз.

Феномен перебування людини між двома соціальними стратами, зв’язаний з її переміщенням у соціальному просторі, називається маргінальністю. Маргінал, маргінальна особистість – людини, яка втратила колишній статус і не адаптувалася до нового.

Маргіналізація – об’єктивний соціально-економічний процес переходу до соціальної групи, а не «виштовхування» особистості на периферію соціального життя.

Таким чином, значення вивчення і аналізу соціальної структури суспільства полягає в тому, що соціальна структура є важливим соціальним регулятором еволюції суспільства, вона визначає шляхи розвитку й підвищення ефективності економіки, оскільки різні соціальні групи мають у ній певні статуси і намагаються реалізувати свої інтереси.

Запитання для обговорення:

1. Поясніть причини нерівності у суспільстві.

2. Назвіть основні історичні типи організації соціальної нерівності.

3. Що таке страти?

4. На які види поділяється соціальна мобільність?

5. Що таке маргіналізація?

ІV. ДІАГНОСТИКА ПРАВИЛЬНОСТІ ЗАСВОЄННЯ СТУДЕНТАМИ ЗНАНЬ

І. Бесіда

1. У чому полягає сутність поняття «соціальна структура суспільства»?

2. З яких соціальних груп складається соціальна структура сучасної України?

3. Що таке соціальна стратифікація?

4. Які існують підходи до визначення чинників і критеріїв стратифікації?

5. Що є спільного і відмінного в «теорії класів» і «теорії стратифікацій»?

6. Як і чому утворюються соціальні спільності, соціальні групи і прошарки? До якої соціальної групи Ви відносите себе і членів Вашої родини?

7. Кого Ви відносите до представників «вищого класу», «середнього класу», «нижчого класу»?

8. Охарактеризуйте середній клас і його роль у стабілізації суспільства.

9. У чому полягає сутність соціальної мобільності? Чим відрізняється горизонтальна соціальна мобільність від вертикальної?

10. Кого можна віднести до маргінальних верств населення? У чому суть процесу маргіналізації?

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ ЗАНЯТТЯ ( до 5 хв.)