Зміст
Введення
1. Поняття агресії у психолого-педагогічній літературі
2. Агресія та її похідні
Висновки
Література
Введення
Проблема агресивності є актуальнейшей для нашого суспільства. Напружена, нестійка соціальна, економічна, екологічна обстановка, що склалася в даний час у нашій країні, зумовлює ріст різних відхилень в особистісному розвитку і поведінці людей. Особливу тривогу викликає тривожність, цинізм, жорстокість і зростання агресивності дітей. Зростання агресивних тенденцій відображає одну із соціальних проблем нашого суспільства.
За останні роки різко зросла молодіжна злочинність, особливо підліткова. Тривожить факт збільшення числа злочинів проти особи, що тягне за собою тяжкі тілесні ушкодження, в деяких випадках - смерть. Почастішали випадки групових бійок, які носять суспільний характер.
З появою на наших екранах телевізорів західних фільмів, які пропагують явно агресивна поведінка, насильство, жорстокість - форми поведінки дітей змінилися.
Агресивна поведінка викликає відповідну реакцію оточуючих, а це, у свою чергу, веде до посилення агресивності, тобто виникає ситуація порочного кола.
Таким чином, дослідження агресивної поведінки важливо ще й тому, що воно істотно позначається на частоті та інтенсивності агресивних, насильницьких дій всіх вікових груп населення. Агресивність є одним з поширених способів вирішення складних (фрустраційної) ситуацій, що викликають агресивні дії, які використовуються для подолання труднощів і зняття напруги, не завжди адекватних ситуацій.
Всі вищевикладені причини і визначили вибір теми нашої роботи: «Агресія і її похідні».
Метою роботи є вивчення особливостей агресії та її похідних.
Завданням роботи у зв'язку з цим стає:
1. Огляд та аналіз літератури, пов'язаний з основоположними аспектами поняття агресії в основних теоретичних підходах.
2. Аналіз агресії та її похідних.
Проблема агресивності людини у вітчизняній науці представлена нечисленними і досить суперечливими за змістом і висновками публікаціями. Окремо агресивність та агресивна поведінка знайшли відображення у ряді робіт наших співвітчизників (Г. М. Андрєєва, В. В. Знаків, С. В. Еніконолов, Л. П. Колчина і т. д.). Тим часом інтерес до цієї проблеми за кордоном дуже великий і не слабшає до теперішнього часу. За кордоном розроблено основні теорії агресивності, її соціальні, зовнішні, особистісні детермінанти агресії (Бандура, Р. Берон, Д. Річардсон).
1. Поняття агресії у психолого-педагогічній літературі
Поняття «агресія» походить від латинського «нападати». Воно здавна існує в європейських мовах, однак, значення йому надавалося не завжди однакове. До початку XIX століття агресивним вважалося будь-яке активне поведінка, як доброзичливе, так і вороже. Пізніше, значення цього слова змінилося, стало більш вузьким. Під агресією стали розуміти вороже поведінка по відношенню до оточуючих [4, C .6].
Не випадково до цих пір немає чіткого визначення поняття «агресія». Відомо, що в побуті термін «агресія» має широке поширення для позначення насильницьких загарбницьких дій. В основному ж під агресією розуміється шкідливе поведінку. Причому в понятті «агресія» об'єднуються різні за формою і результатами акти поведінки - від таких, як злі жарти, плітки, ворожі фантазії, деструктивні форми поведінки, до бандитизму і вбивств [4, C .6].
Р. Берон і Д. Річардсон, вважають, що агресія, в якій би формі вона не виявлялася, являє собою поведінку, направлену на спричинення шкоди або збитку іншій живій істоті, що має всі підстави уникати подібного поводження з собою. Дане комплексне визначення містить у собі наступні приватні положення.
У підліткового життя нерідко зустрічаються форми насильницької поведінки, що визначається в термінах «задерикуватість», «войовничість», «озлобленість», «жорстокість» [20, C .84].
До агресивності близько підходить стан ворожості. Згідно Басс, ворожість - більш вузьке за спрямованістю стан, завжди має певний об'єкт. Часто ворожість і агресивність поєднуються, але нерідко люди можуть знаходиться у ворожих відносинах, проте ніякої агресивності не виявляють хоча б тому, що заздалегідь відомі її негативні наслідки для «агресора». Буває й агресивність без ворожості, коли ображають людей, до яких ніяких ворожих почуттів не плекають [8, C .163].
1.Агресія обов'язково має на увазі навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві;
2.В якості агресії може розглядатися тільки така поведінка, що має на увазі заподіяння шкоди або шкоди живим організмам;
3.Жертви повинні володіти мотивацією уникнення подібного поводження з собою.
Під агресією, за Е. Фроммом, слід розуміти будь-які дії, які завдають або мають намір завдати шкоди іншій людині, групі людей або тварині, а також заподіяння шкоди взагалі всякому неживому об'єкту [2, C .72].
Психологи, що знаходяться на біхевіористичних позиціях, зазвичай говорять про агресивну поведінку, тобто про відкриті, зовні виражені дії. Ці дії дуже активні, часто ініціативні і завжди приносять об'єкту (людині, а в деяких випадках і неживому предмету) шкоди [4, C .10].
Таким чином, агресивні дії завжди шкідливими, але ступінь цієї шкодочинності залежить як від агресора, так і від чиниться йому опору.
Американські дослідники агресії прийшли до висновку, що про неї не можна судити лише за зовнішнім поведінки. Якщо одна людина б'є, це ще не означає, що він діє агресивно. Так, Дж. Каган справедливо стверджував, що для судження про агресивність акту необхідно знати його мотиви і те, як він переживається. Подібним чином Фішбах наполягав на включенні мотиваційних чинників у визначення агресії [2, C .82].
До теперішнього часу різними авторами запропоновано безліч визначень агресії, жодне з яких не може бути визнано вичерпним і загальновживаним.
По - перше, під агресією розуміється сильна активність, прагнення до самоствердження. Так, Л. Бендер, наприклад, говорить про агресію як тенденції наближення до об'єкта чи віддалення від нього, а Ф. Аллан описує її як внутрішню силу (не пояснюючи її походження), що дає людині можливість протистояти зовнішнім силам.
По - друге, під агресією розуміються акти ворожості, атаки, руйнування, тобто дії, які шкодять іншій особі або об'єкту. Наприклад, Х. Дельгаро стверджує, що «людська агресивність є поведінкова реакція, що характеризується проявом сили у спробі завдати шкоди або шкоди особі чи суспільству» [1, C .22].
У той же час багато авторів розводять поняття агресії як специфічної форми поведінки та агресивності як психічного властивості особистості. Агресія трактується як процес, що має специфічну функцію і організацію; агресивність ж розглядається як деяка структура, що є компонентом більш складної структури психічних властивостей людини.
У всіх без винятку ця реакція проявиться, якщо торкнутися життєво важливі інтереси кожного, чи то саме життя, або весь комплекс цінностей, без якого наше життя немислима, як без повітря. Такого роду агресія не веде до руйнування, вона лише виконує роль сторожа наших інтересів. Можна її навіть назвати "доброякісної агресією" [5, C. 76].
Зовсім по-іншому визначається прагнення людини панувати, що нерідко в нашому суспільстві, або руйнувати, або розважити себе способами, часом відрізняються небаченою жорстокістю. Таку агресію можна назвати "злоякісної".
Ці два види агресій дуже тісно пов'язані. За своєю оборонної реакції людина багато в чому схожий з твариною, але з-за специфічних умов свого існування він на більшість подразників проявляє більш сильну агресію. Чому це відбувається?
По-перше, кожен індивід наділений даром передбачення і фантазії, тому він реагує не тільки на миттєву загрозу, а й на небезпеку в майбутньому.
По-друге, людина дозволяє себе умовити, маніпулювати собою, керувати, переконувати. Чудовим прикладом цьому може служити більшість воєн. Найчастіше небезпека була лише вигадкою спецслужб.
По-третє, сфера вітальних інтересів людини набагато ширше, ніж тварини. Крім фізичних аспектів, у людини існує також велика система ціннісних орієнтацій - будь то ідеали, предки, батьківщина, клас, причому захист відбувається як від замаху на життя [7, C .26].
Можна навести кілька прикладів вияву агресій.
В авторитарному суспільстві або родині виникає агресія самоствердження. Індивід прагне реалізувати те, що було заборонено раніше або недоступне. Він прагне отримати владу над людьми, з'являється необхідність неслухняності, бунтарства, випробування сильного емоційного сплеску, такого, як, наприклад, у вбивці, що спостерігає смертельний страх на обличчі жертви.
В іншому типі суспільства, навпаки, людина визнає свою приналежність до колективної ідеології і, можна навіть сказати, патологічно її захищає. Він хвалить СВОЮ батьківщину, націю, релігію, партію. Це явище можна назвати "груповим нарцисизмом". Він є одним з головних джерел людської агресії.
Будь-який з нас дуже сильно прихильний системі своїх ціннісних орієнтацій. Будь-яка спроба позбавити ілюзій, витягти "на світ божий" витіснені потяги і фантазії розхитує цю систему. Виникає природне опір істині - один з видів агресії.
Крім того, можна назвати прагнення до підпорядкування, прагнення задовольнити особисті інтереси, як оправдательно назвали жадібність і жадібність.
Накопичення всіх зазначених інтересів, особливо у правлячих груп, часом в гіпертрофованих формах, призводить до воєн. Війна розбурхує всі глибинні аспекти людської особистості, несе переоцінку всіх цінностей [6, C .95].
В даний час все більше стверджується уявлення про агресію як мотивованих зовнішніх діях, що порушують норми і правила співіснування, що завдають шкоду, що завдають біль і страждання людям. У цьому плані заслуговує уваги розрізнення агресії інструментальної і навмисною. Інструментальна агресія та, коли людина не ставив собі за мету діяти агресивно, але «так довелося» або за суб'єктивної свідомості «було необхідно» діяти.
Не менш істотно розглядати агресію не тільки як поведінка, але як психічний стан; знати його феноменологію, виділяючи пізнавальний, емоційний і вольовий компоненти [3, C .74].
Пізнавальний компонент полягає в орієнтуванні, яка вимагає розуміння ситуації, бачення об'єкта для нападу та ідентифікації своїх «наступальних засобів».
Деякі психологи, як, наприклад, Лазарус, вважають основним збудником агресії загрозу, вважаючи, що остання викликає стрес, а агресія є вже реакцією на стрес. Слід, однак зазначити, що далеко не всяка загроза викликає агресивний стан, а з іншого боку, аж ніяк не завжди агресивний стан провокується загрозою. Разом з тим у тих випадках, коли агресія викликається загрозою, правильне розуміння цієї загрози, її об'єктивний аналіз та оцінка - дуже важливі пізнавальні елементи агресивного стану. Від цього розуміння залежить саме виникнення даного стану, його форма та сила. Переоцінка загрози може викликати відмову від агресії як засобу боротьби і свідомість свого безсилля [4, C .13].
Виключно важливий і емоційний компонент агресивного стану. Тут перш за все виділяється гнів. Часто людина на всіх етапах агресивного стану - при підготовці агресії, в процесі її здійснення і при оцінці результатів - переживає сильну емоцію гніву, іноді приймаючу форму афекту, люті. Але не завжди агресія супроводжується гнівом і не всякий гнів призводить до агресії. Більше того, зовсім невірно було б вважати кожен гнів провокуючим агресію. Існує «безсилий гнів» при фрустрації, коли немає ніякої можливості зняти бар'єр, що стоїть на шляху до мети. Так, іноді підлітки переживають гнів по відношенню до старших, але цей гнів агресією навіть у словесній формі зазвичай не супроводжується [6, C .62].
Емоційна сторона агресії не вичерпується гнівом. Особливий відтінок цього стану надають переживання недоброзичливості, злості, мстивості, а в деяких випадках і відчуття своєї сили, впевненості. Буває й так, що агресор переживає радісне, приємне почуття, патологічним проявом якого є садизм.
Серйозне значення має і такий компонент агресії, як її вольова сторона. Причому в агресивному дії є всі формальні якості волі: цілеспрямованість, наполегливість, рішучість, а в ряді випадків ініціативність і сміливість. Справа в тому, що агресивний стан часто виникає і розвивається в боротьбі, а будь-яка боротьба вимагає вищеназваних вольових якостей [7, C .153].