• 26. Характеристика навчальних програм для вищої школи (з опорою на фах студента).

У цей час програми навчальних дисциплін, як правило, визначають лише обсяг знань, які підлягають засвоєнню. Але функція програми навчальної дисципліни явно недостатня. Крім свого традиційного призначення, програма і пояснювальна записка до неї повинні вказувати:

• роль і значення відповідної навчальної дисципліни у майбутній професійній діяльності фахівця;

• основні перспективні напрями розвитку досліджуваної науки і галузі техніки;

• обсяг і зміст умінь та навичок, що їх повинні опанувати студенти;

• основні риси творчої діяльності, необхідні для роботи майбутнього фахівця, а також характер навчально-пізнавальних проблем і завдань, які сприяють формуванню цих рис;

• найважливіші світоглядні ідеї і категорії, які підлягають засвоєнню на конкретній змістовій основі;

• очікувані результати навчання, тобто необхідні рівні засвоєння навчального матеріалу.

27. Підручники для вищих навчальних закладів (з опорою на фах студента).

Навчальний підручник – книга, що містить основи наукових знаь з певної навчальної дисципліни відповідно до мети навчання, визначеною програмою та вимогами дидактики. Підручник за своїм змістом і структурою повинен бути чітко спрямований на виконання певних функцій: освітньої, розвиваючої, виховної, управлінської.

І.П. Підласий виокремлює такі функції підручника:

• мотиваційна – передбачає створення таких стимулів для судентів, які б викликали інтерес до певного предмета зокрема і до процесу навчання в цілому;

• інформаційна – відображає дидактичні цілі та завдання навчання, описує зміст, визначає систему пізнавальних дій з матеріалом, форми навчання та способи контролю;

• контрольно-коригувальна – передбачає можливості перевірки, самооцінки та корекції процесу і результатів навчання; а також виконання тренувальних завдань для формування необхідних умінь і навичок.

Підручники повинні відповідати певним вимогам:

• містити матеріал високого рівня узагальнення і водночас конкретний;

• наводити наукові дані, але бути доступними для студентів, враховуючи особливості їх вікових та індивідуальних показників розвитку;

• бути інформативними і водночас лаконічними, пов’язувати навчальний матеріал із додатковою літературою, спонукати до самоосвіти і творчості;

• містити необхідні ілюстарації у вигляді картин, карт, схем, діаграм, фотографій;

• формулювання основних положень, висновків повинні бути гранично ясними і чіткими;

• особливе значення має не лише доступність, але й проблемність викладу навчального матеріалу, здатність підручника розвивати пінавальні інтереси учнів і стимулювати їх творче мислення.

Структура підручника:

• тексти – основний, додатковий, пояснювальний;

• позатекстові компоненти – апарат організації процесу засвоєння змісту, запитання і завдання, інструктивні матеріали (пам’ятки, зразки розв’язування завдань, прикладів); таблиці; вправи; ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, карти та ін.).

За характером відображення дійсності тексти можуть бути емпіричними (відображати факти, явища, події, містити вправи, правила) і теоретичними (містити закономірності, теорії, методологічні знання).

Матеріал підручника необхідно доповнювати додатковою інформацією, бо його зміст надто конспективний і знання, отримані студентами тільки з нього, будуть обмеженими. Тому, крім підручника, слід використовувати додаткові джерела, зокрема навчальні посібники.

Навчальний посібник – це книга, зміст якої повністю відповідає навчальній програмі або ж розглядає окремі теми навчального предмета; може містити емпіричний матеріал, що служить закріпленню основного теоретичного матеріалу. Матерал посібника розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

До навчальних посібників належать: хрестоматії, словники, збірники задач і вправ, довідники, коплекти карт, таблиць тощо.

28. Сутність поняття «методи навчання», їх класифікація.

Щоб розкрити поняття методу докладніше, потрібно розглянути його на рівні прийомів – конкретних способів організації діяльності студента. Тоді метод навчання є способом спонукання й регулювання розвиваючої діяльності тих, кого навчають.

Прийом найчастіше визначають як складову частину або конкретний різновид методу.

Єдиної універсальної класифікації методів навчання дидактикам і методистам створити не вдалося. Але, здається, така класифікація методів неможлива в принципі – через різноманітність і багатофункційність методів. Пропонують класифікувати методи на основі таких засад:

 за джерелом знань (виокремлюють словесні, наочні й практичні методи, тому що інших джерел, крім слова, образу й досвіду, не існує);

 за відповідним етапом навчання, на кожному з яких розв’язують специфічні завдання (орієнтація на методи підготовки тих, кого навчають, до вивчення матеріалу, що передбачає пробудження інтересу, пізнавальної потреби, актуалізацію базових знань, необхідних умінь і навичок; на методи вивчення нового матеріалу; на методи конкретизації й поглиблення знань, набування практичних умінь і навичок, які сприяють використанню пізнаного; на методи контролю й оцінки результатів навчання);

 за способом керівництва навчальною діяльністю – безпосередні або опосередковані (виокремлюють методи пояснення педагога й різноманітні методи організації самостійної роботи студентів);

 за логікою навчального процесу (опора на індуктивні й дедуктивні, аналітичні й синтетичні методи);

 за дидактичними цілями виокремлюють методи організації діяльності тих, кого навчають, методи стимулювання діяльності, наприклад, конкурси, змагання, ігри, заохочення й інші методи перевірки й оцінки (Ю.К. Бабанський).

Розглянемо докладніше ще одну класифікацію методів – за характером діяльності тих, кого навчають:

Пояснювально-ілюстративний метод. Студенти здобувають знання, слухаючи розповідь, лекцію, з навчальної або методичної літератури, через екранний посібник у «готовому» вигляді. Сприймаючи й осмислюючи факти, оцінки, висновки, вони залишаються в межах репродуктивного (відтворювального) мислення. Такий метод якнайширше застосовують для передавання значного масиву інформації. Його можна використовувати для викладення й засвоєння фактів, підходів, оцінок, висновків.

Репродуктивний метод. Ідеться про застосування вивченого на основі зразка або правила. Діяльність тих, кого навчають, є алгоритмічною, тобто відповідає інструкціям, розпорядженням, правилам – в аналогічних до представленого зразка ситуаціях.

Метод проблемного викладення. Використовуючи будь-які джерела й засоби, педагог, перш ніж викладати матеріал, ставить проблему, формулює пізнавальне завдання, а потім, розкриваючи систему доведень, порівнюючи погляди, різні підходи, показує спосіб розв’язання поставленого завдання. Студенти стають ніби свідками і співучасниками наукового пошуку.

Частково-пошуковий, або евристичний метод. Його суть – в організації активного пошуку розв’язання висунутих педагогом (чи самостійно сформульованих) пізнавальних завдань або під керівництвом педагога, або на основі евристичних програм і вказівок. Процес мислення набуває продуктивного характеру, але при цьому його поетапно скеровує і контролює педагог або самі студенти на основі роботи над програмами (зокрема й комп’ютерними) та навчальними посібниками. Такий метод, один з різновидів якого є евристична бесіда, – перевірений спосіб активізації мислення, спонукання до пізнання.

Дослідницький метод. Після аналізу матеріалу, постановки проблем і завдань та короткого усного або письмового інструктажу ті, кого навчають, самостійно вивчають літературу, джерела, ведуть спо-стереження й виміри та виконують інші пошукові дії. Ініціатива, самостійність, творчий пошук виявляються в дослідницькій діяльності найповніше. Методи навчальної роботи безпосередньо переходять у методи, які імітують, а іноді й реалізують науковий пошук.