33

Державний вищий навчальний заклад

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Кафедра історії держави і права України

Курсова робота

з історії держави і права України

на тему: Особливості проведення реформ в Україні у другій половині 19 століття

Студентки 1 курсу,групи ПР-11

Напряму підготовки(спеціальності):

Правознавство

Яцюк С.В

Керівник:завідувач кафедри,кандидат наук,доцент,

викладач Присташ Л.Т

Національна шкала:_____________________

Університетьська шкала__________________

Оцінка ECTS:__________________________

Члени комісії:__________________________

__________________________

_________________________

м.Івано-Франківськ – 2015 рік

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………

РОЗДІЛ 1. Відміна кріпосного права……………………………………….

1. Особисте звільнення селян……………………………………………..

2. Наділення селян землею і визначення повинностей …………………

3. Викуп селянських наділів ………………………………………………

4. Зміни в становищі державних селян …………………………………..

РОЗДІЛ 2. Реформи адміністративно- поліцейського управління………

РОЗДІЛ 3. Вплив реформ на розвиток України…………………………….

ВИСНОВОК………………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….

5. ВСТУП

Актуальність теми.У середині ХIХ ст. Російська імперія, до складу якої входило 80% українських земель, переживала глибоку кризу, суть якої полягала в невідповідності існуючих феодальних структур та відносин провідним світовим тенденціям розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство. Характерними ознаками та виявами кризовості були занепад поміщицьких маєтків; посилення експлуатації селян; панування екстенсивних методів господарювання; гальмування розвитку капіталістичних процесів – стримування формування ринку вільної робочої сили, розвитку підприємництва тощо; наростання соціального напруження в суспільстві; глухе бродіння в народі, що приховувало в собі загрозу широкомасштабного селянського бунту; посилення процесу відставання Росії від європейських держав-лідерів.

Я обрала цю тему тому, що мене цікавить економічний та соціальний розвиток України як складової Російської імперії кінця ХIХ ст. Особисто я вважаю, що цей період в історії України був переламний і значення та наслідки реформ «згори» кінця ХIХ ст. не можна оцінювати однозначно. Тому я і вирішила дослідити цю тему трохи докладніше, порівняти матеріали з різних джерел, щоб особисто для себе зробити висновок: реформи 60 – 70-х рр. відкрили шлях до капіталістичного розвитку Росії чи дали поштовх до зростання революційних виступів?

Поміж нечисленних обставин, що спонукали до модернізації, основним поштовхом стала поразка Росії у Кримській війні (1853-1856), у якій гігантські людські та матеріальні ресурси імперії не подолали новітню техніку європейських держав-лідерів Англії та Франції. Також війна засвідчила занепад господарства, кризу організації праці, наростання соціальної напруженості. Це змусило передову частину російських правлячих кіл замислитися над розробленням та впровадженням реформаційного курсу, спрямованого на модернізацію економіки держави.

Об’єкт дослідження проведені реформи в Україні у другій половині 19 століття.

Предмет дослідження особливості проведених реформ.

Мета і завдання дослідження:

- визначити особливості проведених реформ

- визначити вплив реформ на розвиток України

Структура курсової роботи складається з трьох розділів,чотирьох підрозділів,висновку та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. Відміна кріпосного права

1.1 Особисте звільнення селян

Реформа 1861 р., яка скасувала кріпосне право в Росії, була визначним поворотним кроком в історії країни. Зумовлена всім ходом економічного розвитку, селянська реформа, незважаючи на свою незавершеність, поклала початок нової, буржуазної епохи. З падінням кріпосного права відкрився простір для розвитку продуктивних сил, які досі стримувалися віджилими феодальними виробничими відносинами.

Маніфест і Положення19 лютого 1861 р. Місцеві Положення на Україні.

Царський маніфест 19 лютого 1861 p., Загальне Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності, і Положення про викуп селянами їх садиб та польових угідь визначали основні принципи реформи по всій країні. Крім того, були опубліковані різні «Додаткові правила» і чотири Положення для окремих місцевостей:

1) для великоросійських, новоросійських і білоруських губерній (так зване Великоросійське положення);

2) для губерній «малоросійських» — Чернігівської, Полтавської і частини Харківської;

3) для південно-західних губерній — Київської, Подільської і Волинської;

4) для північно-західних губерній — Віленської, Ковенської, Гродненської, Мінської і частини Вітебської. Отже, України стосувалися перші три місцеві Положення, у яких забезпечувалися специфічні інтереси поміщиків різних її районів.

Маніфест і Положення вирішували основні питання, пов'язані із скасуванням кріпосного права:

1) ліквідація особистої залежності селян від поміщиків, їх особисте звільнення і створення органів селянського управління;

2) наділення селян землею і визначення за неї повинностей;

3) викуп селянських наділів.

У ст. 1 Загального Положення говорилося, що «кріпосне право на селян, оселених у поміщицьких маєтках, і на дворових людей скасовується назавжди...».

Це був серйозний крок по буржуазному шляху. Селяни-кріпаки переставали бути власністю поміщика і ставали «вільними сільськими обивателями». Вони могли провадити вільну торгівлю, відкривати промислові і ремісничі підприємства, торговельні заклади, записуватися в цехи, купувати, володіти і збувати рухоме й нерухоме майно, без дозволу поміщика одружуватися, віддавати дітей у навчальні заклади.

Однак селяни, стаючи юридично особисто вільними, виходячи з-під залежності від свого поміщика, залишалися під владою феодально-кріпосницької держави.

За реформою запроваджувалися нові органи управління селянами. Сільське громадське управління складалося з сільського сходу, на який збиралися селяни-домохазяї, і старости, який обирався сходом. До волосного управління належали волосний сход із представників від сіл, волосне правління на чолі з волосним старшиною і писарем, волосний селянський суд. Сільські й волосні органи селянського управління розподіляли податки і повинності між селянами, контролювали їх виконання, стежили за утриманням шляхів, мостів, перевозів, лікарень, шкіл, відали рекрутським набором, збиранням недоїмок, мали забезпечувати порядок і затримувати злочинців, тобто здійснювати поліцейські функції, і т. п.

Над селянським управлінням стояв мировий посередник, якого обирали місцеві дворяни і затверджував Сенат. Мировий посередник сприяв укладанню уставних грамот, розв'язував суперечки між поміщиками й селянами, затверджував або скасовував вибори волосних старшин і всіх службових осіб сільського й волосного управлінь, міг штрафувати їх, арештовувати і т. д. Мирові посередники повіту разом становили повітовий мировий з'їзд, у якому головував повітовий предводитель дворянства. У губернії створювалося губернське в селянських справах присутствіє на чолі з губернатором. Отже, сільські й волосні органи селянського управління мали поліцейсько-фіскальний характер і підпорядковувалися царській адміністрації. Селяни не були повністю урівняні в правах з іншими станами, вони залишалися нижчим, податним станом, мусили платити подушну подать, відбувати рекрутську повинність, зазнавали тілесних покарань, не могли вільно залишити село, бо зберігалася община і кругова порука при виплаті податків та виконанні повинностей. Поміщик вважався попечителем сільської громади, розпоряджався вотчинною поліцією, міг вимагати заміни невгодних йому службових осіб, а також зберіг право на працю тимчасово зобов'язаних селян.