Л2

Вивчення впливу різноманітних аспектів неза­довільної організації навчально-виховного процесу на становлення особистості неповнолітнього правопорушника аспекти незадовільної організації навчально-виховного процесу, що основні з них - це недостатнє знання педагогами умов життя і виховання в сім'ї; незнання індивідуальних і вікових особливостей дітей і неправильний підхід до них; відсутність об'єктивного підходу з боку педагогів до виявлення недисциплінованої поведінки учнів; негативне ставлення педагогів до учнів з низькою успішністю і поганою поведінкою, прояв недовіри до учнів; відсутність єдності дії школи і сім'ї; другорічництво та ін.

Нами накопичений багатий статистичний матеріал по вивченню особливостей навчальної діяльності, спрямованості інтересів і комунікативних зв'язків підлітків-правопорушників зі своїми однолітками. Так, 93% неповнолітніх у момент скоєння злочинів погано навчались і не хотіли відвідувати школу; 49% - уже не навчалися, відставали в навчанні на 2-3 класи, оскільки були другорічниками. У неповнолітніх, як правило, до­сить складні стосунки з класним колективом. У 78% не було спільних інтересів з однолітками, 54% ні з ким у класі не дружили, а мали друзів у дворі чи на вулиці і, як правило старших віком. Це свідчить про те, що важковиховувані підлітки – майбутні правопорушники – знаходяться в класі в ізольованому стані, мають низький престиж, що негативно відбивається на їхній поведінці та характері емоційних переживань. Намагаючись підняти свій престиж, підлітки Інколи користуються сумнівними, незаконними способами. Допомагає зменшити підліткові-правопорушнику переживання соціального дискомфорту в школі - гнучкість вчителя: у навчанні враховувати можливість учня, не принижувати його, коли чогось не розуміє, а обов'язково допомогти, вселити впевненість.

Гострою стає проблема вживання неповнолітніми наркогенних речовин, що стає причиною скоєння пра­вопорушень і злочинів 60-70% підлітків, які скоїли протиправні дії, були при цьому у нетверезому стані.

За період з 1985 року цей показник зріс у 4 рази. Основні причини потягу до тютюну, алкоголю - соціальна і нервово-психічна напруженість. Так, за даними нашого дослідження, у стані підвищеної тривожності постійно перебуває дві третини школярів. Тому особливо важливим постає роль соціально-педагогічних факторів в етнології алкоголізму, наркоманії, злочинності, психічних захворювань (зокрема психозів і неврозів) та ін. Фармакологічний вплив наркогенних речовин полягає в тому, що вони, особливо у великих дозах, придушують психічну і фізичну активність і ра­зом з тим, особливо в малих дозах, діють як стимуля­тор, знімаючи гальма свідомості і відкриваючи тим са­мим простір подавленим мотивам та імпульсам.

Соціальна природа алкоголізму, наркоманії, токси­команії обумовлена декількома факторами:

1. Оскільки сп'яніння знижує почуття тривоги, алкоголізм і наркоманія частіше зустрічаються там, де більше соціально напружених, конфліктних ситуацій.

­Випивка пов'язана зі специфічними формами соціального контролю; в одних випадках вона є елементом якихось обов'язкових ритуалів (“цілеспрямоване пияцтво"), а в інших виступає як антинормативна поведінка і засіб вивільнення від зовнішнього контролю.

2. Головний мотив пияцтва у хлопців – бажання почувати себе і здаватися сильнішими, привернути до себе увагу, в результаті чого вони поводять себе агресивно, порушують норми звичайної поведінки тощо.

3. ­Алкоголізм і наркоманія коріняться у внутрішньому конфлікті, обумовленому прагненням підлітка подолати тяжке почуття залежності. Його соціалі­зовані передумови: а) суворе виховання і дефіцит емоційного тепла у ранньому дитинстві і б) орієнтація­ на самостійність і висока потреба у її досягненні у пізньому дитинстві. Сполучення цих двох моментів породжує у неповнолітніх мотиваційний конфлікт, який знаходить тимчасове розв'язання в алкогольному чи наркотичному сп'янінні, що створює на малий час ілюзію свободи і незалежності.

Зв'язок вживання наркогенних речовин підлітками з пониженням самоповаги і негативними почуттями особистої залежності неодноразово відмічалися в психіатричній літературі.

Таким чином, тенденція щодо розповсюдження вживання наркогенних речовин серед молодших вікових груп стає надто небезпечною. Справа не лише втім, що вживання алкоголю, тютюну, наркотиків, токсичних ре­човин саме по собі небезпечно для здоров'я неповноліт­ніх, а й у тому, що через них більшість підлітків за­лучається до кримінального способу життя, призвичаю­ються до традицій кримінального спілкування.

4. Розглядаючи блок, визначений як "умови життя і ви­ховання", звернемо перш за все увагу на виховання в сім'ї. Загальновизнано, що стратегія сімейного вихован­ня заходить в "глухий кут", і це є однією з актуальних, причин росту злочинності серед неповнолітніх у результаті сімейного неблагополуччя - пияцтва, алкоголізму, наркоманії - щорічно близько 20 тис. дітей за­лишаються без батьківської опіки, понад 200 тис. дітей зостаються без одного з батьків. Майже 1.5 млн. алко­голіків маємо нині в Україні, з них понад 230 тис. -жінки. В Україні щорічно 49% сімей розривають шлюб. Серед засуджених підлітків 40% - і неповних сімей.

Останнім часом у публіцистичній літературі все частіше порушується питання про матеріально-побутові умови життєдіяльності підлітків. Йдеться про такі умо­ви, що створюють кримінологічну ситуацію. Зокрема, стверджується існування жорсткої залежності духовного благополуччя від матеріально-побутового добробуту. На думку інших, матеріально-побутові умови сімейного ви­ховання у підлітків, які відбували покарання у місцях позбавлення свободи, і їхніх правослухняних однолітків суттєво не відрізнялись. Наші дослідження також ствер­джують, що цей фактор у даний період не впливи сут­тєво на безпосередній механізм злочинної поведінки підлітків.

Опосередкований вплив, звичайно, має місце через культуру споживання, ставлення сім! до спожи­вацьких цінностей, можливості витрачення підлітками певних сум та ін., як і через можливості сім! і позицію батьків відносно меж задоволення престижних запитів підлітків. Спостерігається і відсутність різких розход­жень у забезпеченні житлом сімей, де виховувались майбутні правопорушники, і сімей, діти в яких характе­ризувались позитивно.

Отже, суто зовнішні умови життєдіяльності підлітка не впливають суттєво на скоєння правопорушень. Мова може йти про більш глибокий вплив внутрішніх умов у вихованні дитини в сім’ї. Наші спостереження свідчать, що 20% засуджених за крадіжки підлітків виховувались у формально благополучних сім'ях, де матеріальний рівень достатній для задоволення нормальних потреб неповнолітніх, розвитку їхніх інтересів, але забез­печений цей рівень за рахунок легкої наживи, грубої спекуляції. У таких сім'ях моральна атмосфера, соціальна позиція і ціннісні орієнтації носять кримі­ногенний характер. Однак, слід відзначити суттєву різницю в структурі дитячої злочинності неблагополучних і звичайних сімей. Якщо у другій половині 80-х років відмічалося, що частка правопорушень під впли­вом незадовільних матеріальних умов в Україні складала лише 2-3%, то на початку 90-х років питома вага таких злочинів зросла до 15%. Зараз вона складає біля 18%.

Аналіз криміногенної ролі сім'ї свідчить, що в них відмічаються такі негативні обставини, як байдужість батьків до виховання і поведінки підлітків, невміння чи небажання їх виховувати, погане знання підліткової психології. До криміногенних факторів відносять також неповні сім’ї, скоєння батьками чи іншими родичами злочинів у минулому. За даними досліджень кожен третій підліток-правопорушник ріс без батька, у кожного четвертого, що виховувався у повній сім'ї, батько страждав алкоголізмом., 52,8% – виростають у неблагополучних сім’ях; 26,1% – неповна сім'я; у 14,6% відмічається алкоголізм батьків, 4,2% аморальний спосіб життя дорослих, 2,8% пікш • омо-тематично б'ють дітей; у 1.4% сімей - злочинність серед батьків: у 1.2% - проживання з психічно хворими батьками. Наші дані свідчать про пряму взаємозалежність між дитячими правопорушеннями і кількістю ро­зірваних шлюбів. Порушена структура сім’ї є одним із об'єктивних критеріїв появи її важковиховуваності. Про­ведена робота по збору таких даних із одній з неблагополучних шкіл м. Києва засвідчила, що у 1-х класах на­раховується 2 розведені сім’ї, у 2-х - 16; у 3-х - 14; у 5-х - 13, у 6-х - 23; у 7-х - 16; у 8-х - 24; у 9-х - 29; 11-х –24.

На Україні помітна тенденція до збільшення кількості неповних сімей. Цей показник виріс з 12.8% у1979 році до 15.4 у 1994 році. Понад 1.5 млн. дітей виховується в неповних сім'ях. Негативний мікроклімат в сім'ї суттєво впливав на особистість майбутнього правопорушника.

­Справжньою трагедією стає втеча підлітків з дому. Лише у 1994 році на Україні зафіксовано 7 тис. таких втеч. Ще п'ять років тому таких фактів було біля 4 тис. Втечі з дому - це прояв агресії, своєрідний протест. Дані свідчать, що агресивна поведінка найбільш ха­рактерна для підлітків - 11-13 років, тут найбільш ви­сока конфліктність з оточуючим світом. Турбує тен­денція до збільшення кількості безвісти пропалих підлітків 16-17 річного віку, тобто вони, вірогідно, стали жертвами злочинів.

Аналіз мотивації агресивної поведінки серед шко­лярів показав, що причинами втеч з дому, з уроків були різноманітні не­сприятливі взаємостосунки з оточуючим середовищем: взаємостосунки в сім’ї - 18.6%; безперспективність навчання - 11.6%; залежність від друзів з різних агре­сивних мотивацій - 11.3%; бажання змінити середовище подорожувати через нудьгу, рутину життя, пошуки цікавого, романтичного світу - 25%; самотність, праг­нення знайти вірних і надійних друзів 7%; омріяна економічна незалежність, накопичення будь-яким чи­ном грошей, необхідність поїздок, пов'язаних з пошу­ком дефіцитних товарів з метою наживи - 13%; праг­нення позбутися зовнішнього тиску, одержати свободу -4%; бажання брата участь у різноманітних формальних об'єднаннях, політичних угрупуваннях, виконувати їхні закони, підкорятися різким дорученням – 9%; потреба позбутися погроз - 10%; необхідність уникнути відповідальності за скоєний злочин, боязнь покарання - 7%; зловживання наркогенними речовинами - 10%, прос­титуція - 3%. Досліджувані підлітки постійним місцем проживання мали міста чи селища міського типу 7.9%; 12% - були з міст районного значення; 0.8% - мешканці сільської місцевості.

Дослідження сімей втікачів засвідчили, що з повних сімей було лише 5%; наявність одного з батьків - 16%; виховують опікуни - 2%; діти-сироти - 2%; багатодітні сім'ї - 15%; у склад сім'ї входить нерідний батька чи нерідна мати - 23%; малозабезпечені сім'ї - 11%; не­працездатні батьки (інваліди) - 4%. Велика кількість дітей втікають із шкіл-інтернатів (21%). Особливу увагу викликають підлітки, які полишають домівку з метою отримати економічну самостійність. Механізм цього процесу включає головний фактор: бажання виділити себе і протиставити одноліткам.

Наше дослідження причин правопорушень і злочи­нів неповнолітніх свідчить, що у 60-80% випадків ме­ханізм протиправної поведінки був "запущений" не­доліками сімейного виховання. Виявлено три основних варіанти криміногенної позиції сім'ї: небажання, невміння і неспроможність виховувати дітей.

Неблагополучні сім'ї продукують важковиховуваних дітей, з точки зору соц. педа­гогіки можна класифікувати таким чином: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні, конфліктні, антипедагогічні [40, с. 13-15].

Педагогічно неспроможна сім'я характеризується тим, що батьки намагаються проявити певну активність у вихованні дітей, але роблять це невміло, їх виховний вплив на дітей непослідовний, педа­гогічно необгрунтований. В основному такі батьки відчувають затруднення у підборі методів виховного впливу. Найчастіше вони керують­ся своїм «досвідом», який придбали, коли свого часу виховували їх батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потакання примхам).

Друга група сімей належить до тих, які не проявляють особливої активності у здійсненні виховання дітей, проявляють педагогічну па­сивність. Вони через об'єктивні причини (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або причин суб'єктивного характеру (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті сварки і конфлікти) не можуть належним чином здійснювати виховання ді­тей. У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. Батьки за сімейними неладами не знаходять часу для виховання влас­них дітей, втрачають над ними контроль.

Найпоширенішою сьогодні є конфліктна сім'я по відношен­ню до загальної кількості неблагополучних сімей). Сім'я з конфрон­туючим типом стосунків відрізняється від сімей, в яких суперечності мають випадковий характер, тим, що попередній невирішений кон­флікт породжує ще більше незадоволення. Окрім того, він своєрідно «навчає» подружжя, що спосіб вирішення проблем подібним чином є єдино можливим. Завдяки цьому частота конфліктів збільшується, ускладнюючи форми протікання конфліктів і спрощуючи можливості їх вирішення. На практиці сімейного життя такі форми конфронтації виражаються в сімейних скандалах, грубості, взаємних погрозах і об­разах, що призводить до руйнування почуття любові, поваги, відпо­відальності подружжя. Сім'я такого типу стосунків розвалюється із середини, конфлікт спонукає потребу звільнитися від взаємин, які стали незадовільними.

Четверта група сімей характеризується антипедагогічними, аморальни­ми умовами виховання дітей . Батьки цієї групи не можуть вихо­вувати своїх дітей в дусі вимог нашого суспільства, бо їм самим влас­тива погана поведінка, негативні риси характеру, шкідливі звички. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил співжиття, норм законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста) створюють у сім'ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхи­лення від норм поведінки у своїх дітей, протиставити вимогам школи свої сімейні вимоги.

Із сім'ями першої групи в основному проводять роботу, спрямо­вану на підвищення їх психолого-педагогічного рівня, влаштовують для них консультації з окремих питань виховання важковиховуваних дітей.

Із сім'ями другої групи в основному проводять індивідуальну ро­боту, у процесі якої домагаються розуміння батьками помилковості своєї поведінки, пробудження відповідальності за виховання дітей, потреби перебудувати атмосферу стосунків у сім'ї, підвести до усві­домлення своєї вини, своїх помилок, сформувати бажання докорінно змінити сімейний уклад.

У роботі з третьою категорією сімей спираються на те, що вони також хочуть бачити своїх дітей чесними, культурними, здоровими, слухняними. З ними обговорюють факти допущених ними промахів у вихованні дітей, ставлять завдання усунення цих недоліків і поми­лок, зміни сімейних взаємовідносин, поліпшення клімату, який спри­яв би формуванню позитивних якостей у їх дітей.

З цією групою батьків працювати набагато складніше, тому що всі недоліки сімейного виховання часто бувають приховані від сторон­ніх, вимагається істотна перебудова стосунків між батьками і дітьми.

Також яскраво виражені три основні форми криміногенного впливу сім'ї на духовний світ і поведінку неповнолітніх: активне залучення неповнолітніх до пи­яцтва, вживання наркогенних речовин, бійки, сварки, розбещеність у сім'ї, скоєння злочинів; "пасивний" приклад безкарної антигромадської поведінки, яку підліток сприймає як стереотип звичайної повсякденної, моральної поведінки; виштовхування дітей на вулицю, їх розчарування у батьках, відчуття власної ущербності, обділеності.

Дослідження автора свідчать, що постійне пияцтво, бійки і суперечки характерні більш ніж 90% сімей, у яких виховувалися підлітки-злочинці.

Відзначаючи головний механізм впливу негативних умов виховання, зауважимо, що несприятливі умови з боку сім'ї, яких зазнала дитина у дитячому і підліт­ковому віці, можуть датися взнаки при зіткненні із певною життєвою ситуацією через багато років. Це, так би мовити, проблема криміногенної дії неблагополучної сім'ї зі зсувом у часі, на що вказую психологи і юристи.

Нерідко підлітки скоюють правопорушення під без­ посереднім впливом чи за участю родичів. Аналіз авто­ра засвідчує, що у 10% підлітків, які відбували пока­рання у ВТК, Були засуджені родичі: батьки, брати, сестри.

Найбільш типовими помилками сімейного виховання є:

1. Дефіцит позитивного спілкування батьків з підлітками.

2. Відсутність у дорослих стійких власних моральних установок.

3. Організація життя в сім'ї не сприяє формуванню у дитини моральних звичок.

4. Батьки не знають і не розуміють внутрішнього світу своєї дитини.

5. Недоброзичливе, грубе ставлення дорослих до підлітка.

Ми вважаємо, що умови сімейного виховання дитини відбиваються на всьому житті і служать відправним моментом формування особистості. Сім'я, з точки зору пред'явлених до неї вимог, повинна максимально забезпечувати адаптацію її членів до умов суспільного життя, а також підготувати ґрунт для прийняття дитиною соціальних норм, тобто вона перша включається у вирішення завдань соціалізації індивіда. Криміногенний вплив з боку сім'ї на особистість полягає в стихійному чи цілеспрямованому формуванні антигромадських якостей чи у напрямку формування таких якостей.

5. Серйозним дестабілізуючим фактором у сучасних умовах виступає конфлікт у системі учень-учень, учень-вчитель, учень-батьки, батьки-вчителі. Кон­флікт, як негативне соціальне явище у педагогічному процесі і як визначальний фактор у виборі мотивів асоціальної поведінки неповнолітніх, стає все більшим І гальмом у навчально-виховному процесі.

Треба, перш за все, об'єктивно оцінити природу конфлікту у сучасній школі. Вона обумовлена різними факторами: невідповідним психологічним підбором студентів педагогічних вузів, недосконалістю підготовки до професії педагога в сучасних умовах; перевантаженням вчителів, які не можуть задовольнити свої по­ треби в розвитку, відпочинку; самоусунення багатьох сімей від виховання своїх дітей тощо. Треба відверто вказати і на відчуття вчителем свого несправедливого, принизливого становища, і цей стан він несвідомо "компенсує" у стосунках з учнями. Як показує соціальна практика, поки що ніхто не наважується розімкнути це самовбивче порочне коло суспільства.

Слід відмітити, що характерною і тривожною рисою сучасного навчально-виховного процесу є поява не лише "важких" учнів, а й "важких" класів, "важких" шкіл, що є результатом неграмотної диференціації нав­чання, штучної комплектації класів з числа важких учнів.

­ Як правило, у шкільній практиці вихід із складних конфліктних ситуацій адміністрацій вбачає у відрахуванні зі школи "важких" учнів, неформальних лідерів. Такий неконструктивний підхід - досить розповсюджене явище у сучасній школі. Головне тут не тільки в тому, що конфлікт, який не вирішується конструктивно, переходить у потайний (латентний) стан з непередбаченими наслідками прояву, а й те, що самі педагогічні працівники не набувають умінь аналізу­вати, вирішувати конфлікт і тим самим прогнозувати, попереджувати його появу.

Педагогічні колективи в недостатній мірі підмі­чають процеси, які створюються в учнівському середо­вищі. Криміногенну роль відіграють процеси інтенсив­ного, інколи примусового переміщення із загальноосвітніх шкіл до ПТУ і на виробництво підлітків, які втратили інтерес до навчання і мають стійкі сформо­вані негативні нахили. За останні 3 роки у 2 рази збільшилося число учнів, яких виключили з школи, а також другорічників.

Широковідомий факт, коли за один навчальний рік з 4-ох шкіл м. Кривого Рога було відраховано 208 учнів 14-15-річного віку.

Найсуттєвішим є те, що сьогоднішні проблеми важковиховуваності неповнолітніх старших підлітків є специфічним відображенням кризи, в якій перебуває наше суспільство, коли і процес соціалізації, і процес індивідуалізації стали однаково важкими. Перший -тому, що втрачені орієнтири соціального життя, що донедавна вважалися значними, а нові ще не утверди­лися. Другий - тому, що цінність індивідуальності, яка донині ігнорувалась, і сьогодні не залишається декла­рацією, а поворот до людини - лозунгом, який до школи ще не дійшов. Гуманізація сучасної школи - це той наріжний камінь, на якому можна побудувати ба­жане для сучасного учня середовище. І В останні 5-7 років все вагомішими у плані і криміногенного ризику став медико-біологічний фак­тор. 40% підлітків стоять на обліку в лікувальних уста­новах з приводу серцево-судинних, кишково-шлункових захворювань, дихальних шляхів, нервової системи тощо. П'яту частину з них вчителі відносять до групи ризику на ґрунті важковиховуваності.

Гостро постає необхідність розробки профілактичних методик при роботі з підлітками, які страждають різноманітними невротичними захворюваннями. При цьому 93,3% з них педагоги відносять до категорії важковиховуваних. У цих підлітків виявились ознаки соціальної дезадаптації. Причому, у 64,3% таких підлітків порушення адаптації було явним і проявляло­ся у різних формах правопорушень.

Тут простежується взаємодія біологічних І соціальних факторів, коли діти з низьким інтелектом чи психічни­ми розладами не здібні разом з однолітками засвоїти навчальний матеріал. Через постійні невдачі в школі вони відчувають психологічний дискомфорт, попадають у конфліктні ситуації, які примушують їх шукати нове середовище асоціальної спрямованості. Втрачену гідність вони компенсують протиправною поведінкою. Отже, кримінологічна ситуація, що склалась серед неповнолітніх, обумовлена впливом цілої системи но­вих факторів, які доповнюють та стимулюють вже існуючі при авторитарному устрої правління та вихо­вання. Соціальна адаптація значної частини підлітків, їхня соціалізація проходить в спотвореній криміногенній обстановці.

Рушійні елементи цієї системної детермінації цілком закономірно пов'язані з прорахунками у дер­жавній політиці по відношенню до дітей та підлітків. Вона на даному етапі розбудови України найменш за­безпечена дійовими (правовими, соціальними і мо­ральними) механізмами реалізації.

Щоправда, останнім часом прийнята Державна програма боротьби із злочинністю, якою передбачені активні, спільні, системні зусилля різних соціальних інститутів, в першу чергу школи і сім'ї, у попередженні і подо­ланні правопорушень. Постановою Кабінету міністрів України від 14 грудня 1993 р. "Про національну програ­му протидії зловживанню наркогенними засобами та їх незаконному обігу на 1994-1997 рр." передбачено систе­му засобів запобігання наркотизації неповнолітніх. Нарешті прийнятий у січні 1995 року давно очікуваний За­кон України "Про органи і служби у справах непов­нолітніх та спеціальні підліткові установи Щоправда, цього ще дуже замало. Однак закладені перші правові підвалини щодо роботи з неповнолітніми, профілактики правопорушень дають надію на подальший позитивний розвиток цього складного процесу.

Прорахунки в державній політиці пов'язані із неготовністю державних установ стимулювати розвиток ді­яльності в добре зарекомендованих формах виховної діяльності. Наприклад, слід визнати, що негативним чи­ном відбився недалекозорий підхід щодо фінансування гуртків та інших видів позашкільної діяльності. В цій ситуації були повністю ігноровані матеріальні можли­вості більшості сімей, особливо проблемних. Відтік під­літків із сфери позашкільної зайнятості, як показали дослідження, привів до росту неповнолітніх, достав­лених в органи внутрішніх справ в стані сп'яніння, який зріс більш як на 11%. І це лише за останні 3 роки.

Аналіз показує, що існуюча система органів профі­лактики несе в собі типові риси колишньої адміністра­тивно-командної системи. Це, передусім, екстенсивні форми роботи, коли намагаються вирішити проблему кількістю, а не вмінням, тобто до важковиховуваного підлітка і до сім'ї із групи ризику підключається значна кількість по суті випадкових, професійно непідготовлених людей.

По-друге, профілактично-виховні заходи орієнто­вані не на соціально-педагогічну допомогу, а передусім на заходи адміністративно-правового впливу (направ­лення у місця позбавлення волі, штрафи). При цьому слабо виявляються і вивчаються неблагополучні умови сімейного, громадського виховання, на оздоровлення яких, у першу чергу мають бути спрямовані зусилля виховно-профілактичних органів.

Відсутній диференційований підхід до роботи з важковиховуваними підлітками та функціонально-неспро­можними сім'ями. Діти і підлітки все частіше стають . об'єктом впливу міської і сільської асоціальної структу­ри. Дитяча безпритульність у великих містах на сьогодні є масовим явищем.

Загальна криміногенна обстановка, все зростаюча кількість важковиховуваних підлітків поглиблюються нескоординованістю і безсистемністю в роботі школи, різних служб у справах неповнолітніх . Неефективність в роботі особливо останніх ланок пояснюється їх низькою гуманністю. Функції “караючого меча”, які вони в основному виконують, не дають бажаного профілактичного результату.

Оскільки основну причину дисгармонії позиції особистості ми бачимо у соціальній дезадаптації, тобто порушенні соціальної ситуації розвитку – сімейної, шкільної, позашкільної, то як метод усунення цієї причини можна розглядати корекцію соціально-педагогічної ситуації в життєдіяльності підлітка.

Причини соціальної дезадаптації підлітка можуть бути взаємопов'язані і взаємообумовлені, але для про­філактики і корекції порушень поведінки важливо у кожному конкретному випадку визначати, що первинне.

Отже, в розглянутих нами основних причинах пра­вопорушень неповнолітніх, їх соціальної дезадаптації, антисоціальну спрямованість особистості породжують:

• протиріччя між ще й досі існуючими догмами, лозунгами і фактичним станом справ у різних сферах життя, які спричиняють розчарування, падіння авторитету виховних установ, озлоблення;

• ­кризові явища в економіці, об'єктивно характерні дія перехідного періоду, гострий дефіцит і низька якість промислових товарів, продуктів харчування і послуг;

• зростаюча активність ділків тіньової економіки, на явність засобів і сфер нетрудового збагачення, бізнес через нелегальні азартні ігри, сутенерство, рекет, майнове розшарування суспільства;

• вплив негативного соціального фонду на емоційно-духовний стан суспільства, переваження таких почуттів, як ненависть, заздрість, гнів, злоба;

• відсутність цілеспрямованої молодіжної політики, в результаті чого в республіці на протязі багатьох років не вирішуються найгостріші соціальні проблеми молоді;

• відсутність нормальних умов для лікування непов­нолітніх алкоголіків, наркоманів;

• крах ідеалів, бездуховність як результат споживань кого ставлення до життя, апатія, байдужість до себе і інших, відчуження від школи, знань, сім’ї;