2.2. Негласні розшукові (слідчі) дії.
Багаторічні пошуки адекватних засобів протидії організованій та корумпованій злочинності, вивчення позитивного світового досвіду виявлення та викриття замаскованих небезпечних злочинів сприяли законодавчому закріпленню нових засобів формування доказів у кримінальному провадженні. Закріплення у Кримінально-процесуальном Кодексі України11 нового процесуального інституту негласних слідчих (розшукових) є суттєвою новацією. Незважаючи на спробу законодавчого визначення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, вони не розкривають їх основні визначальні ознаки. Це породжує неоднозначні підходи науковців і практиків до їх розуміння, створює певні складнощі під час застосування. Поглиблене дослідження інституту негласних слідчих (розшукових) дій як засобів процесуального доказування у кримінальному провадженні потребує розроблення їх визначення та систематизації, що обумовлює актуальність розглядуваних питань.
Негласні слідчі (розшукові) дії — це різновид слідчих (розшукових) дій, порядок проведення яких закріплений у процесуальному законі, мають пізнавальну спрямованість, істотно зачіпають права та законні інтереси осіб, в необхідних випадках забезпечуються державним примусом і проводяться приховано від осіб, які не беруть участь у конкретному кримінальному провадженні.
Проведення негласних слідчих (розшукових) дій допускається тільки у конкретному кримінальному провадженні. Переважна їх більшість проводиться з дозволу слідчого судді за клопотанням прокурора або слідчого, погодженого з прокурором. Виняток становить контроль за вчиненням злочину та виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Нормативно-правовими актами, що визначають суб'єктів, уповноважених на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та порядок їх діяльності, є: Конституція України, закони України, підзаконні акти, відомчі та міжвідомчі нормативно-правові акти, судові документи (висновки), міжнародні договори України.
У Конституції України закріплено повноваження органів державної влади щодо прийняття законодавчих актів, які регламентують питання загальної структури відповідних органів, основних їх взаємовідносин, порядок їх утворення та поставлені завдання у протидії злочинності, які вони мають виконувати. Також регламентуються базові норми кримінального і кримінально-процесуального права, що містять вихідні положення загальних засад проведення негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні.
Суб'єктами проведення негласних слідчих (розшукових) дій є: слідчий суддя (за винятком передбачених законом випадків, слідчий, що веде досудове розслідування, прокурор, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, керівник органу досудового розслідування, оперативний підрозділ, що виконує доручення слідчого щодо проведення відповідних дій.
Суб'єкти негласних слідчих (розшукових) дій під час виконання завдань, визначених актами законодавства, виконують кримінально-процесуальні функції, які забезпечують:
- додержання конституційних прав та законних інтересів учасників досудового розслідування, інших осіб;
- швидке, повне та неупереджене розслідування злочинів;
- дотримання режиму секретності;
- захист особи, суспільства і держави шляхом встановлення істини, викриття винної особи, із застосуванням організаційних, практичних прийомів, у тому числі технічних засобів, що дають змогу в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, отримати інформацію про злочин або особу, яка його вчинила, без її відома.
У новому КПК12 введений інститут негласних слідчих (розшукових) дій, проведення окремих з них (зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; електронних інформаційних систем, здійснення аудіо-, відеоконтролю особи тощо) потребує застосування технічного обладнання, пристроїв та приладів і залучення до їх проведення осіб, які володіють спеціальними знаннями. Напевно, що це повинен бути спеціаліст, однак вказівок на це серед завдань з технічної допомоги даної особи в законі не зазначено. Також незрозуміло, фахівця якого профілю знань потрібно залучати для виконання цих дій: якщо спеціаліста Експертної служби МВС України, то потрібно прописати його повноваження у відповідних відомчих інструкціях.
Факт надання безпосередньої технічної допомоги спеціалістом у всіх випадках повинен відображатися в протоколі процесуальної дії. При цьому, як наголошує Л.І. Лузгін, необхідно прослідкувати за коректністю відображення результатів роботи спеціаліста і не допустити фіксації його оцінних думок щодо фактичних даних, отриманих за допомогою застосованих ним засобів13. Адже внесення до протоколу процесуальної дії оцінних висловлювань фахівця, наприклад пов'язаних із непридатністю виявлених слідів для ідентифікації, без проведення елементарних досліджень може призвести до відмови або зволікання у призначенні судових експертиз, що може бути пов'язано з втратою ідентифікаційних властивостей об'єктів і доказової інформації.
Висновок
Здійснено науковий аналіз точок зору процесуалістів та практиків щодо визначення поняття розшуку, а також аналіз відповідних положень нового Кримінального процесуального кодексу України. Доведено, що суб’єктний підхід до наукового тлумачення окресленого поняття є необґрунтованим, більш раціональним є підхід, заснований на вузькому розумінні терміна «розшуку», що пов’язаний із термінами, «йти по сліду», «розслідування», тобто слідчі (розшукові) дії є заходами, що складаються з сукупності пошуко-пізнавальних і посвідчувальних прийомів, проводяться уповноваженими кримінальним процесуальним законом суб’єктом у визначеному для кожного з них порядку з метою виявлення й закріплення фактичних даних і відомостей про їх джерела для отримання доказів у кримінальному провадженні та їх перевірки
Встановлені сутнісні ознаки розшуку, а саме: вони це заходи, тобто дії або засоби для досягнення чогось, що мають активний діяльнісний характер (на наш погляд, неправильно визначати розшук лише як систему процесуальних правил і умов); б) передбачений та регламентований нормами КПК України; в) є частиною процесуальних дій, що мають пошуково-пізнавальний та посвідчувальний характер; г) може здійснюватися лише уповноваженими суб’єктами; ґ) його перебіг та результати фіксуються у відповідних процесуальних документах; д) він забезпечується силою процесуального примусу; д) проводиться з метою виявлення й закріплення фактичних даних і відомостей про їх джерела для отримання доказів у кримінальному провадженні або перевірки цих доказів.
Відповідно до нового КПК України передбачено проведення таких гласних слідчих (розшукових) дій: а) допит, зокрема й одночасний. Допит двох чи більше вже допитаних осіб; б) пред'явлення для впізнання: особи, речей, трупа; в) обшук: житла чи іншого володіння особи, особи, яка перебуває в житлі чи іншому володінні; г) огляд: місцевості, приміщень, речей та документів, трупа, трупа, пов'язаний з ексгумацією; освідування особи; ґ) слідчий експеримент; д) проведення експертизи; та негласних слідчих (розшукових) дій: а) аудіо-, відеоконтроль особи; б) накладення арешту на кореспонденцію; в) зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; г) зняття інформації з електронних інформаційних систем; ґ) обстеження: публічно недоступних місць; житла чи іншого володіння особи; д) установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу; е) спостереження: за особою, річчю або місцем; є) аудіо-, відеоконтроль місця; ж) контроль за вчиненням злочину у формах: 1) контрольована поставка; 2) контрольована та оперативна закупка; 3) спеціальний слідчий експеримент; 4) імітування обстановки злочину; з) виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності чи злочинної організації.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Лузгин И. М. Расследование как процесс познания : учеб. пособие /
Лузгин И. М. – М. : Высш. шк. МВД СССР, 1969. – 178 с.
2. Ларин А. М. Работа следователя с доказательствами / Ларин А. М. –
М. : Юрид. лит., 1966. – 156 с.
3. Ларин А. М. Расследование по уголовному делу. Планирование и организация / Ларин А. М. – М. : Юрид. лит., 1970. – 224 с.
4. Погорецький М. А. Функціональне призначення оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі : моногр. / Погорецький М. А. – Х. : Арсіс, ЛТД, 2007. – 576 с.
5. Фаринник В. І. Розвиток правового регулювання збирання доказів за
новим Кримінальним процесуальним кодексом України / В. І. Фаринник //
Митна справа. – 2012. – № 4 (82). – Ч. 2. – С. 3–8.
6. Белкин Р. С. Курс криминалистики : в 3 т. / Белкин Р. С. – М., 1997. –
Т. 2. – 458 с.
7. Горбачов О. В. Слідчі дії: термінологія, поняття, види / О. В. Горбачов // Вісник Акад. прав. наук України. – 1997. – № 2. – С. 125–130.
8. Шейфер С. А. Следственные действия. Система и процессуальная форма / Шейфер С. А. – М., 2001. – 208 с.
9. Аленин Ю. П. Процессуальные особенности производства следственных действий : моногр. / Аленин Ю. П. – Кировоград, 2002. – 264 с.
10. Кузьмічов В. С. Слідча діяльність: характеристика та напрями вдосконалення : моногр. / В. С. Кузьмічов, Ю. М. Чорноус. – К. : ЗАТ “НІЧЛАВА”, 2005. – 448 с.
11. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний
коментар : у 2 т. / Бандурка О. М., Блажівський Є. М., Бурдоль Є. П. та ін. ; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. – Х. : Право, 2012. – Т. 1. – 768 с.
12. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний
коментар / за заг. ред. проф. В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила. – К. : Юстініан, 2012. – 1224 с.
13. Белкин Р. С. Способы собирания и проверки доказательств / Р. С. Белкин // Теория доказательств в советском уголовном процессе ; отв. ред. Н. В. Жогин. – [2-е изд.]. – М., 1973. – 736 с.
14. Громов Н. И. Уголовный процесс России : учеб. пособие / Громов Н. И. – М., 1998. – 552 с.
15. Быховский И. Е. Процессуальные и тактические вопросы системы
следственных действий : автореф. дис. на соскание учен. степени д-ра юрид.
наук : спец. 12.00.09 / И. Е. Быховский. – М., 1976. – 32 с.
16. Быховский И. Е. Развитие процессуальной регламентации предварительного расследования / И. Е. Быховский // Сов. государство и
право. – 1972. – № 4. – С. 107–110.
17. Жогин Н. В. Предварительное следствие в советском уголовном процессе / Н. В. Жогин, Ф. Н. Фаткуллин. – М. : Юрид. лит., 1965. – 367 с.
18. Михеєнко М. М. Кримінальний процес України : підруч. / Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. – К., 1999. – 536 с.
19. Горбачов О. В. Слідчі дії // Кримінальний процес України: підруч. / Грошевий Ю. М., Мірошниченко Т. М., Хоматов Ю. В. та ін. ; за ред. Ю. М. Грошевого та В. М. Хотенця. – Х. : Право, 2000. – С. 210–250.
20. Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України :підруч. / Тертишник В. М. – К., 2003. – 1120 с.
21. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001. – 1440. - с.56.
Розділ І. Загальна характеристика здійснення розшуку
Порядок здійснення розшуку підозрюваного
Сучасний стан розвитку правової науки в Україні, як і законодавчої діяльності, залишає бажати ліпшого. Не є винятком і кримінальне процесуальне право. Незважаючи на те що 2012 р. був прийнятий та набрав чинності новий Кримінальний процесуальний кодекс (КПК) України [1], він є далеким від досконалості. Одним з актуальних питань кримінально- процесуального права є проблема визначення процесуального положення такого учасника кримінального провадження, як підозрюваний, а також оголошення його в розшук. Ефективність кримінального судочинства взагалі та досудового розслідування зокрема пов’язана зі швидким, повним і неупередженим розслідуванням. Однак коли виникають об’єктивні умови, за яких продовження досудового провадження неможливе, органи досудового слідства виносять постанову про зупинення розслідування. Однією з підстав для зупинення розслідування є переховування підозрюваного від органів слідства та суду. Цей інститут нерозривно пов’язаний з організацією розшуку осіб, які ухиляються від слідства. КПК України 2012 р. вніс деякі зміни до процедури розшуку осіб, стосовно яких розпочато кримінальне провадження, а також до порядку обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту [1]. Актуальність теми статті зумовлена і тим, що встановлення місця перебування підозрюваного є необхідною умовою для успішного закінчення досудового провадження, а отже, і для відновлення порушених прав потерпілих від злочину осіб. Мета пропонованої наукової статті полягає в аналізі норм КПК України 2012 р., які визначають порядок здійснення розшуку підозрюваного. Перед тим як оголосити розшук підозрюваного, слідчий повинен зібрати докази про вчинення правопорушення цією особою, винести відповідно до ст. 276–279 КПК України стосовно неї повідомлення про підозру, а також зібрати докази, які свідчать про те, що підозрюваний переховується від слідства або місце його перебування невідоме. О. К. Черкасова зазначає: “Про відсутність інформації щодо місця перебування підозрюваного можна говорити і тоді, коли він не з’являється на виклики слідчого, коли перевірено всі відомі місця його можливої появи в даному населеному пункті (квартири знайомих, родичів, морги, лікарні, ІТТ тощо), коли така робота проведена в масштабах області або навіть всієї країни, однак позитивних результатів не отримано” [3, с. 13]. Доказами ухилення особи від слідства можуть стати: підтвердження про отримання повістки про виклик (у порядку ст. 133 КПК України), постанова про привід підозрюваного та результати її виконання (у порядку ст. 140–143 КПК України), інші докази (довідки з місця роботи або навчання, паспортної служби про зміну реєстрації, отримання закордонного паспорту, закладів охорони здоров’я про можливість знаходження підозрюваного на лікуванні тощо). Згідно зі ст. 281 КПК України, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме, то слідчий, прокурор оголошує його розшук. Про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зу- пинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відо- мості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Проаналізувавши положення нового КПК України, можна зазначити таке: за змістом ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним як учасником кримінального судочинства, особа стає в одному з двох випадків: 1) коли їй у порядку, установленому ст. 276–279 КПК України, повідомлено про підозру; 2) коли особу затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Аналіз змісту ст. 42, 276–279, 208–211 КПК України щодо підозрюваного, підстав та порядку затримання підозрюваного, підстав та порядку повідомлення особі про підозру дає підстави для висновку про те, що підозрюваний – це особа, якій прокурором або слідчим за погодженням з прокурором повідомлено про підозру, тобто складено письмове повідомлення про підозру із зазначенням особи підозрюваного, змісту підозри, обставин учинення кримінального правопорушення і його кваліфікації за Законом України “Про кримінальну відповідальність”, і це повідомлення вручено цій особі з роз’ясненням його суті та процесуальних прав підозрюваного. Дата та час повідомлення про підозру, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) Закону України “Про кримінальну відповідальність” невідкладно вносяться слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Ці дані в Єдиному реєстрі засвідчують, яка особа і коли саме стала у конкретному кримінальному провадженні підозрюваним як учасником кримінального провадження. У ч. 1 ст. 281 КПК України передбачено, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме, то слідчий, прокурор оголошує його розшук. Водночас, керуючись ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним уважається особа, якій у порядку, передбаченому ст. 276–279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Це означає, що для оголошення розшуку особи їй необхідно вручити письмове повідомлення про підозру, або ж повідомити їй про підозру шляхом надіслання його поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком. При цьому належним підтвердженням отримання особою повідомлення про підозру є розпис особи про отримання повідомлення, у тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повідомлення, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повідомлення про підозру або ж у разі підтвердження його отримання особою відповідним листом електронної пошти (ст. 136 КПК України). Слідчий, прокурор виносить постанову про розшук підозрюваного за наявності в сукупності трьох підстав: (а) місцезнаходження підозрюваного невідоме; (б) всі вжиті заходи не дали змоги одержати достовірні дані про його точне місце перебування; (в) складено письмове повідомлення про підозру стосовно розшукуваної особи. Метою розшуку, який у межах своєї компетенції проводять слідчий і оперативні підрозділи, є встановлення місця перебування підозрюваного і його затримання. Тому одночасно з оголошенням розшуку підозрюваного має бути винесена слідчим суддею ухвала про обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та його етапування до міс- ця досудового розслідування. Після виявлення і затримання підозрюваного, доставки його до місця проведення досудового розслідування та відновлення останнього, якщо воно зупинялося, запобіжний захід залежно від обставин може бути змінений на більш м’який. Під час виявлення підозрюваного і затримання його для етапування до місця досудового розслідування розшук рішенням слідчого припиняється, про що негайно повідомляються органи й особи, які брали участь у розшуку. Затримання розшукуваного підозрюваного оформляється протоколом затримання, до якого приєднуються документи, що були підставою для розшуку. Рішення про оголошення розшуку може бути реалізовано в одному двох юридично рівнозначних варіантах: виноситься слідчим, прокурором окрема постанова про розшук підозрюваного, а у разі зупинення досудового розслідування – окремий пункт про розшук підозрюваного вноситься в постанову про зупинення досудового розслідування. До кожної з цих постанов приєднуються копії повідомлення про початок досудового розслідування (ст. 214 КПК України), письмового повідомлення про підозру (ст. 277 КПК України), ухвали про обрання запобіжного заходу (ст. 176 КПК України) [2, с. 615]. Однак на практиці існують випадки, коли в матеріалах кримінального провадження наявні достатні докази для підозри певної особи у вчиненні кримінального правопорушення, однак повідомити їй про це не надається можливим через не встановлення місцезнаходження такої особи. Тобто, фактично статусу підозрюваного така особа не набуває і оголосити її в розшук відповідно до норм КПК України неможливо. Отже, нині виникає проблема оголошення в розшук підозрюваного, оскільки особа процесуального статусу підозрюваного набуває не з моменту складання повідомлення про підозру, а з моменту вручення цього документа особі з роз’ясненням його суті та процесуальних прав підозрюваного. Пропонуємо внести зміни до ст. 42 КПК України та викласти ч. 1 вказаної статті у такій редакції: “Підозрюваним є особа, щодо якої у встановленому цим Кодексом порядку складене повідомлення про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення”. Таке формулювання дасть змогу розв’язати зазначену вище проблему, оскільки особа набуватиме статусу підозрюваного вже після складання повідомлення про підозру та не буде виникати законодавчих труднощів для оголошення її в розшук у встановленому порядку.