3) Ранні форми релігійних уявлень.

Первісні релігійні вірування і релігійний культ насамперед започатковувалися на анімістичних уявленнях про нематеріальні, духовні сутності, про душу і духів. Ці уявлення спочатку були дуже конкретними. Душу ототожнювали з диханням, кров'ю, вважали, що вона міститься в серці, очах. Згодом почали вважати, що вона розчинена в усій людині, вона є, але може існувати без тіла. Так виник первісний анімізм. Свої з'явлення про надприродне люди образно викладали в своєрідних розповідях міфах, які передавалися усно з покоління в покоління. Предметом міфів були практичні дії людей у реальному світі, і тут міфи відігравали роль хранителя інформації. У міфах формулювались і усталювались моральні принципи та норми. Міфи мали й світоглядний зміст, вони в художній формі викладали погляди на світ, його походження, суть, порядок. У родовій общині свідомість людини вже була певною мірою свідомістю суспільною. Людина мала світогляд, на основі якого взаємодіяла з навколишнім світом. Первісну суспільну свідомість характеризували наївно-реалістичні погляди на світ, які перепліталися з нереалістичними, фантастичними. Усі вони відображалися в міфах. А міф на той час був головним носієм інформації, його запам'ятовували і передавали від покоління до покоління.

У сучасній етнографічній, історичній, філософській та іншій літературі часто вживається термін "первісна релігія". Він досить точно визначає час існування явища, яке ми розглядаємо. Але він не зовсім точний у своєму буквальному змісті, бо в первісному суспільстві релігійні уявлення та ідеї ще не набрали системного вигляду, їх форма та зміст тільки усталювалися. Це був розпливчастий комплекс розрізнених поглядів і почуттів, хоч і пройнятих єдиною ідеєю про наявність надприродного, і який доповнювався діями, спрямованими на нього. У первісному суспільстві ще не було релігії в повному розумінні цього слова, як не було "первісної" держави, суду, війська, церкви. Тому слід пам'ятати про умовність терміну "первісна релігія"; доречнішим буде термін "первісні вірування".

Первісні вірування досить повно відображали розуміння первісними людьми навколишнього їх світу. Вони виконували певні суспільні функції: регулювали відносини між людьми в первісній общині, сприяли організації колективного виробничого процесу, регулювали розподіл здобутого продукту, утверджували первісну мораль, задовольняли духовні потреби суспільства. Окремої релігійної общини не існувало, вона була тотожна родовій общині. Демократичний характер роду відбивався на демократичному характері релігійного культу, він здійснювався всіма членами общини спільно. Духовенства як окремої соціальної групи не було, природний авторитет старійшин включав у себе й авторитет керівника релігійного культу, якщо в ньому була потреба.

Первісні вірування зародилися до 40 тис. років тому — в останній період неандертальської доби. За іншими твердженнями, — це сталося значно пізніше — у кроманьйонську добу. Згідно з твердженнями австрійського етнографа, лінгвіста, богослова Вільгельма Шмідта (1868—1954) усі релігії закорінені у так званий первісний монотеїзм, якому були властиві уявлення про єдиного Бога, втілені у фетишизмі, тотемізмі. За точкою зору Е. Тайлора, Г. Спенсера, теїстичним передували уявлення, що не сповідували не те, що віри в єдиного Бога, а навіть віри в багатьох богів. Розходяться вчені і в поглядах на те, які із форм ранніх вірувань виникли найпершими, віддаючи перевагу то фетишизму, то анімізму чи тотемізму. Та незаперечним для всіх є те, що виникнення релігійних уявлень зумовлене, з одного боку, способом життя ранньої людини (формування родового суспільства, слабка обізнаність із навколишнім світом, обмежені можливості пізнання його та впливу на нього завдяки виробничій діяльності), а з другого боку, розвитком пізнавальних, мисленнєвих її можливостей, яким уже були властиві, крім спостережливості, примітивні абстрагування, фантазія, здатність витворювати образи.

Первісна людина ще не відділяла себе від природи, вірила, що в ній існують таємничі сили, від яких залежать її життя, повсякденні справи, і що на ці сили можна впливати, вдаючись до магічних дій. Саме на цьому ґрунтувалися ранні вірування — своєрідні проторелігії: магія, фетишизм, тотемізм, анімалізм, зоолатрія, анімізм, аніматизм, землеробський культ, шаманство.

Первісний лад мав три основні стадії розвитку: ранній, пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожній з них відповідала форма релігії, яка відображала особливості світосприйняття людей у конкретних умовах: ранньому матріархату тотемізм, пізньому землеробський культ, патріархату шаманізм.

4) Виникнення образотворчого мистецтва.

Витвори образотворчого мистецтва з'явилися вже в оріньякськоє час (тобто на самому початку пізнього палеоліту). Найважливіші пам'ятники мистецтва палеоліту — печерні зображення [печери в Іспанії ( Альтаміра і ін.), на Ю. Франциі ( Ласько, Монтеспан і ін.), в СРСР — Капова печера ], де переважають повні життя і рухи фігури крупних тварин, що були основними об'єктами полювання (зубрів, коней, оленів, мамонтів, хижих звірів і ін.). Рідше зустрічаються зображення людей і істот, що поєднують ознаки людини і тварини, відбитки рук, схематичні знаки, що частково розшифровуються як відтворення жител і мисливських пасток. Печерні зображення виконувалися чорною, червоною, коричневою і жовтою мінеральними фарбами, рідше — у вигляді барельєфів, часто заснованих на схожості природних опуклостей каменя з фігурою тварини. Крім того, в пізньому палеоліті з'являються твори круглої скульптури, що змальовують людей і тварин (у тому числі глиняні статуетки жінок — так звані оріньяксько-солютрейськие «Венери», пов'язані з культом «прародительок»), а також перші зразки художнього різьблення (гравіювання на кісті і камені). Характерна межа палеолітичного мистецтва — його наївний реалізм. Вражаюча життєвість багатьох палеолітичних зображень звірів обумовлена особливостями трудової практики і світосприймання палеолітичної людини. Влучність і гострота його спостережень визначалися повсякденним трудовим досвідом мисливців, все життя і добробут яких залежали від знання тварин, від уміння вислідити їх. При всій своїй життєвій виразності мистецтво палеоліту було, проте, повною мірою первісним, дитячим. Воно не знало узагальнення, передачі простору, композиції в нашому сенсі слова. Значною мірою основою палеолітичного мистецтва було відображення природи в живих, персоніфікованих образах первісної міфології, одухотворення природних явищ, наділ їх людськими якостями. Основна маса пам'ятників палеолітичного мистецтва пов'язана з первісним культом родючості і мисливськими обрядами. У пізньому палеоліті складаються і зачатки архітектури. Палеолітичні житла, мабуть, були низькими, поглибленими приблизно на третину в землю куполоподібними спорудами, інколи з довгими туннелеобразнимі входами. Як будівельний матеріал уживалися інколи кости крупних тварин. Багаточисельні зразки позднепалеолітічеського мистецтва виявлені на території СРСР [на Україні ( Мезінськая стоянка ) , в Білорусії, на Доні (Костенковсько-боршевськие стоянки ) , в Грузії, Сибіру ( Буріти, Мальта )] 

Завдання:

Ранньопервісна община виникла до початку пізнього палеоліту, наприкінці доби мустьє. Вона існувала і в наступні епохи кам′яного віку (пізній палеоліт, мезоліт, початок неоліту) й відповідала привласнюючому господарству. У рамках ранньої родової общини виділяються 2 послідовних етапи привласнюючої діяльності: архаїчне і більш розвинуте господарство мисливців, збирачів та рибалок. Межею між ними, за звичай, вважають використання нового дуже ефективного знаряддя полювання – лука зі стрілами, який сприяв розвитку полювання на середніх і малих тварин і птахів. Лук – ознака переходу від раннього до більш пізнього мисливського господарства.

Палеолі́т (від грец. παλαιός — давній і грец. λίθος — камінь) — давня кам'яна доба, найдавніший період людського суспільства. Щодо тривалості палеоліту є різні думки (від 3 млн до 100—150 тис. років тому). Кінець палеоліту датується близько 13 тис. років тому (12 000 — 10 000 років до Р. Х.).

Мезолі́т (грец. μέσος - середній і грец. λίθος - камінь), Середня кам'яна доба – епоха кам’яної доби (12,000-7,000 до н.е), що була перехідною між палеолітом і неолітом. 

Анімі́зм (від лат. anima — душа, animus — дух) — віра в те, що предмети, природні явища, тварини або люди ніби наділені душею. У теорії релігії концепція духовного домінує над концепцією матеріального: наприклад, душа, як безтілесна копія тіла, може існувати самостійно як при житті, так і після нього. Анімізм це також віруванняпервісних людей, віра в існування духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і предметів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Звідси виникаютьпогребальний культ, культ предків і розвиток вірувань в загробне існування душі, потойбічне життя. Анімізм тісно пов'язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету). Згідно з цими віруваннями, кожна річ у світі має душу або дух.

Геронтоцид - - умерщвление стариков.

Екзогамія — одна з норм первісного права, що накладала заборону на шлюби і навіть на статеве спілкування у межах певного роду. 

инфантицид — умышленное лишение жизни своего ребёнка. 

Клан — термін радянської етнографії запозичений із англійської мови для класифікації поняття «рід». Рід, що походить від міфічного чи легендарного предка, звязок із яким не прослідковується.

Протиставляється лініджу — роду, що виводить походження від реального предка, з яким всі члени роду мають точну генеалогічну спорідненість.

Магія  (лат. magia, з грец. μαγεία — «чаклунство», «чарівництво», «ілюзія») або чари — сукупність прийомів і обрядів, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину.

Матріархат (лат. mater - мати і грец. άρχη - влада) – період у розвитку первіснообщинного ладу (від палеоліту до розвинутого неоліту), який характеризувався наявністю материнського роду і його домінування в первісному суспільстві, у той час, як становище жінки й чоловіка у суспільстві було рівним.

Матрілокальність' — перша форма спільного проживання шлюбної пари.

Парна сім'я витіснила групові подружжя, що поволі зникали через заборону одружуватися з кровними родичами.

Рід (лат. Gens) — в антропології форма суспільної організації. Група осіб, кровно пов'язаних між собою, що виводять своє походження від одного предка. В англомовних країнах називається кланом (англ. clan) аболініджем .

Тоте́м — істота або предмет, який вважався засновником племені. Як правило, був представлений у вигляді ідола (божества) або вважалося, що душа його перебуває в якомусь предметі.

Тотемізм — одна з найдавніших форм релігійних уявлень. Поширення тотемізму серед народів світу досить добре вивчено, тотемізм був притаманний в той чи інший період розвитку всім народам. Класичною державою тотемізму є Австралія.

Фети́ш — предмет, вещь, становящаяся объектом фетишизма.