4. Викриття неправди в показаннях.

У ході допиту свідків або обвинувачених в їх показаннях можливе виникнення перекручень, які є наслідком свідомої неправди. Попередження, виявлення та усунення таких перекручень, є важливим завданням слідчого при допиті.

Практичне значення мають запропоновані у криміналістичній літературі критерії відповідності показань допитуваного дійсності, зокрема: а) компетентність допитуваного (коли характер його показань, його особливості дозволяють зробити висновок про те, що він здатний вигадати повідомлене); б) його непоінформованість (незнання допитуваним тих обставин, які мали бути відомі і не могли бути забутими, якщо його показання є вірними); в) рівень мовлення допитуваного (відповідність мовних особливостей показань його культурному рівню, професійній належності, лексичному запасу); г) унікальність показань (якщо повідомлення має свою індивідуальність, то більш обґрунтовано вважати його правдивим); д) емоційна насиченість показань (правдиві показання мають порівняно більшу кількість суто особистих, емоційних моментів, посилань і вказівок на переживання); ж) критерій невідповідностей (сумлінний допитуваний описує фрагменти і деталі події, не завжди і не в усьому узгоджує їх між собою, допитуваний який повідомляє неправду, робить спроби усунути невідповідності).

У криміналістиці зазначається необхідність спостереження в процесі допиту за поведінкою обвинуваченого або свідка та його психофізіологічними реакціями. Таке спостереження дозволяє реєструвати зовнішні прояви, які відбивають динаміку стану допитуваного у ході допиту, різне реагування на те чи інше запитання або пред’явлений доказ. Ці зовнішні прояви не мають доказового значення, проте виконують орієнтуючу функцію.

У процесі попередньої оцінки показань можливо виявлення негативних обставин, які при допиті можуть виступати у двох формах: 1) відсутності у показаннях допитуваного даних, які повинні мати місце; 2) наявності у показаннях даних, яких не повинно бути (можуть проявлятись у вигляді обмовок та винної поінформованості допитуваного).

Виявлення неправди у показаннях обвинувачених або свідків передбачає їх попереднє дослідження шляхом зіставлення таких показань з різними даними, які є у розпорядженні слідчого (зіставлення окремих елементів у показаннях допитуваних, зіставлення з показаннями інших осіб тощо).

Використання тактичних прийомів, спрямованих на викриття неправди в показаннях допитуваного, передбачає необхідність урахування його процесуального становища та форми неправдивого повідомлення. У зв’язку з цим у криміналістиці виділяють такі ситуації: 1) викриття неправди при повному запереченні обвинуваченим своєї вини і висуненні ним своєї версії; 2) викриття неправди у ситуації часткового визнання обвинуваченим своєї вини; 3) подолання замовчування обвинуваченим фактів, які інтересують органи розслідування; 4) викриття неправдивої заяви про алібі; 5) встановлення обмови; 6) встановлення самообмови.

Наприклад, з метою викриття неправдивої заяви про алібі доцільна така система таких тактичних прийомів: а) постановка деталізуючи запитань щодо перебування допитуваного у вказаному місці; б) постановка контрольних запитань щодо фактів, точно встановлених у справі; в) оголошення фрагментів показань осіб, на яких послався обвинувачений, стосовно суперечностей, що виникли; г) оголошення показань осіб, які спростовують заяву про алібі; д) пред’явлення доказів, які підтверджують перебування допитуваного у місці вчинення злочину; ж) оголошення висновку експерта, результатів окремих слідчих дій, які свідчать про можливість перебування допитуваного на місці злочину.

Так, при розслідуванні квартирної крадіжки у якості підозрюваного був допитаний Гранов, який мешкав у сусідньому будинку. На допиті він заявив, що нічого не знає про вчинений злочин, бо тоді, коли сталася крадіжка, він перебував у спортивному таборі, за містом. Викриття неправди було засновано на використанні групи тактичних прийомів допиту. Зокрема, слідчий поставив деталізуючи запитання щодо тих заходів, які проходили у таборі в той час, коли була вчинена крадіжка (такими заходами були відвідування басейну і обід). Відносно відвідування басейну допитуваному були поставлені такі запитання: Чи відвідував Гранов басейн, коли прийшов туди, хто керував спортсменами, з ким він спілкувався, про що розмовляли, як довго там він був, з ким покинув басейн? Відносно обіду: Чи ходив він на обід, чи не було спізнення з приготуванням їжі, що було подано на обід, за яким столом і з ким він сидів, про що вони говорили, хто першим вийшов зі столу? Після фіксації відповідей допитуваного слідчий оголосив показання Кірова і Степанова, на яких посилався підозрюваний Гранов, як осіб, що можуть підтвердити його дані. Їх показання підтверджували факт присутності Гранова і в басейні і на обіді, але в деталях їх показання мали істотні розбіжності. Слідчим були оголошені ті фрагменти показань, які суперечили показанням Гранова.

Потім слідчий оголосив показання вихователя табору, який шукав Гранова близько 12-тої години на території табору в той день і не міг знайти його, а зустрівся з ним лише о 14-й годині. Слідчий також використав результати огляду місця події. Так попередньо у допитуваного було з’ясовано, що він ніколи не заходив до квартири, де було вчинено злочин, а після цього слідчий повідомив йому про виявлені в процесі огляду місця події сліди рук Гранова, роз’яснив їх значення.