Схеми аналізу літературного твору (за Козловим а.В., Козловим р.А.)

1) Назва твору

ФОРМА НАЗВИ – коротка чи довга, цікава чи нецікава...

ЗМІСТ НАЗВИ – доступний чи недоступний, багатий чи бідний, цікавий чи нецікавий, хвилює чи неемоційний, передає якось зміст твору чи ні – лише вказує на ім'я, соціальний стан, національність... діючих осіб; на місце, час, спосіб дії тощо.

ОЗНАКИ (ОСОБЛИВОСТІ) НАЗВИ – оригінальність чи традиційність та ін.

ФУНКЦІЇ НАЗВИ – розкриває зміст, ставить проблему, вказує на тему твору, ви­ражає ідею твору: готує читача до естетичного, пізнавального (аксіологічного), розду­мливого, поверхового чи ще якогось сприймання твору: зацікавлює читача тощо.

СУТНІСТЬ НАЗВИ – це те, що з виявленого в ній попередньо є найважливішим, найсуттєвішими.

ВИСНОВОК ПРО НАЗВУ: вдала чи невдала. Докази при цьому беруться з попе­реднього аналізу її форми, змісту, ознак, функцій та сутності.

2) Епіграф

Кількість епіграфів до даного твору, що означає (і чи означає) епіграф (епіграфи). Чи виражає епіграф ідею твору (оскільки це його основна функція). Доступність і доречність епіграфа тощо.

ВИСНОВОК ПРО ЕПІГРАФ: вдалий чи невдалий, потрібний він чи необов'язко­вий.

3) Форма твору

ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД ТВОРУ - рукопис чи друкований, суцільний текст чи розчленований на частини, ілюстрований чи ні, надрукований чи рукописний (яким шрифтом чи яким почерком).

Внутрішня будова (структура) твору. Тип мовлення і вид літератури:

ПОЕЗІЯ – розмір, темп і ритм мовлення; строфіка; інші частини й ознаки віршо­ваного твору, компонування (поєднання - композиція) складових частин вірша, тво­ру...; інтонаційно-логічна характеристика віршованого мовлення.

ПРОЗА – особливості темпоритміки повіствування, абзаци, розділи, частини, кни­ги, томи. «самостійні» твори в складі невеликих прозових творів тощо; особливості компонування (поєднання) всіх складових частин прозового твору; інтонаційно-логічна мовленнєва характеристика прозового твору; наявність, якість і роль позасюжетних елементів у прозовому творі – ліричні чи філософські відступи, історичні екс­курси тощо.

ДРАМАТУРГІЯ – зміст і значення авторських пояснень до тексту та постановки п'єси: автор про час, простір та суспільні масштаби подій п'єси; монологи, діалоги та полілоги – їх кількісно-якісні й функціональні характеристики; особливості переліку діючих осіб; особливості реплік у монологах, діалогах та полілогах; авторські ремарки до читача; мовлення персонажа в бік (до глядача); поєднання (компонування) щойно названих частин; темпоритмічна та інтонаційно-логічна характеристика мовлення ко­жної діючої особи.

ВИСНОВОК ПРО ЗОВНІШНІЙ ВИГЛЯД І ВНУТРІШНЮ БУДОВУ (СТРУ­КТУРУ) ТВОРУ: складна чи проста; довершена чи недовершена: відповідає змістові, інше. При цьому обов'язково слід враховувати специфічні особливості кожного з видів літератури - поезії, прози чи драматургії.

4) Поетика твору

а) Засоби творення характерів, образів чи художніх моделей твору

Мовно-нормативні засоби

ЗВУКОВІ – вокалічні та консонантні ряди, апітерапії, какофонія, мелодичність, наголоси, інтонації, рими.

МОРФОЛОГІЧНІ – типи й способи словотворення, граматичний склад слів, їх граматичні особливості.

ЛЕКСИЧНІ – склад і характер лексики, особливості використання різнохарактер­ної лексики.

ФРАЗЕОЛОГІЧНІ – наявність, якість та особлива майстерність і доречність вико­ристання фразеологічних зворотів, їх художня функція.

СИНТАКСИЧНІ – типи. особливості побудови речень та висловлювань автора і персонажів, як усе це характеризує письменника і персонажів його твору.

СТИЛІСТИЧНІ – система стилістичних засобів та прийомів і вирішення письменником художніх завдань. Позанормативні засоби: діалектні відхилення, жаргоніз­ми, спорадичні зміни, індивідуальні відхилення від норм вимови та мовлення (авто­рські й персонажів) - їх роль у створенні образів, ситуацій, сцен, картин, явищ тощо.

Мовно-поетичні засоби

ЕПІТЕТИ – розряди, кількісно-якісні характеристики, роль епітетів у художній тканині, функції епітетів.

ПОРІВНЯННЯ – розряди, якісно-кількісні характеристики, змістовність метафор, їх художні функції.

МЕТАФОРИ – типи метафор, кількісно-якісні характеристики, змістовність, фун­кції.

ОБРАЗНОСТІ – зміст, форми, особливості, якості та функції.

ІНШІ ХУДОЖНІ ЗАСОБИ (тропи) – гіперболи, літоти, метонімії, їх роль у ху­дожній тканині твору...

ПРОМІЖНИІІ ВИСНОВОК про багатство й різноманітність засобів творення образів, про майстерність їх використання...

б) Прийоми творення образів

ОПИСОВО-ІНФОРМАТИВНІ - опис, повідомлення, констатація; їх роль і майстерність використання автором.

АНАЛІТИЧНІ - характеристика, авторська самокритика персонажа, інохарактеристика, роздум, психоаналіз, інші; їх функції та майстерність використання.

СТВЕРДЖУВАЛЬНІ - героїзація, романтизація, оспівування, замовчування нега­тивного. вихваляння, інші: спосіб використання, об'єктивність.

ЗАПЕРЕЧУВАЛЬНІ гумор (легке іронізування, добродушне кепкування, паро­діювання – як складові гумору); сатира (травестія, бурлеск, гротеск, карикатура, бу­фонада, зле чи гнівне іронізування – як складові сатири); об'єктивність, майстерність використання.

ПРИЙОМИ ДОМИСЛУ І ФАНТАЗУВАННЯ – домисел, наукове фантазування, наукове передбачення, повна вигадка, містифікація, пасквіль тощо.

ПРОМІЖНИЙ ВИСНОВОК про роль і функції прийомів, доречність та майс­терність використання різноманітних прийомів для творення образів, ситуацій, сцен, картин, подій тощо.

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК про поетику твору як ступінь письменницької майстерності та про стильову оригінальність твору в цілому.