2.3. Сукупний попит на гроші

Сукупний попит на гроші - це загальна кількість грошей, яку економічні агенти бажають мати для фінансування операцій та у формі активів, тобто сукупний попит на гроші складається з трансакційного та спекулятивного:

де Y - реальний дохід,

R - номінальна ставка відсотка,

k - чутливість (еластичність) зміни попиту на гроші до зміни рівня доходу, тобто параметр, що показує, на скільки змінюється попит на гроші при зміні рівня доходу на одиницю,

h - чутливість (еластичність) зміни попиту на гроші до зміни ставки відсотка, тобто параметр, що показує, на скільки змінюється попит на гроші при зміні ставки відсотка на один процентний пункт (перед параметром k у формулі стоїть знак «плюс», оскільки залежність між попитом на гроші та рівнем доходу пряма, а перед параметром h стоїть знак «мінус», тому що залежність між попитом на гроші та ставкою відсотка зворотна).

Графік сукупного попиту на гроші отримується з графіків трансакційного попиту та попиту на гроші як на актив:

Мал.З. Види попиту на гроші

Крива сукупного попиту на гроші має назву "кривої переваги ліквідності".

Згідно з функцією сукупного попиту на гроші, збільшення/зменшення рівня доходу супроводжується зростанням/падінням попиту на гроші на величину kAY, що на графіку відображається зсувом кривої попиту. При кожному даному рівні доходу величина попиту на гроші буде падати, якщо ставка процента зростатиме, що на графіку відображається рухом вздовж кривої попиту.

При надто високій процентній ставці попит на гроші зменшується до мінімального, необхідного для проведення операцій в економіці, рівня —

трансакційного попиту на гроші. І навпаки, при дуже низькому рівні процента попит на гроші цілковито еластичний по процентній ставці. У цьому випадку альтернативні витрати зберігання грошей наближаються до нуля, і тому кожна запропонована кількість грошей користуватиметься попитом. Економічна ситуація, за якої процентна ставка перебуває на такому низькому рівні, коли доход від облігацій не компенсує пов'язані з ними ризики і тому економічні агенти прагнуть тримати все своє багатство у формі грошей, тобто попит на гроші не має обмежень з боку ставки процента, отримала назву "пастки ліквідності".

У сучасних умовах представники неокласичного напрямку також визнають, що фактором попиту на гроші є не тільки рівень доходу, але й ставка відсотка, причому залежність між попитом, на гроші та ставкою відсотка зворотна. Однак вони як і раніше дотримуються точки зору, що існує єдиний мотив попиту на гроші - трансакційний. І саме трансакційний попит зворотно залежить від ставки відсотка. Ця ідея була запропонована та доведена двома американськими економістами Вільямом Баумолем (1952 р.) і лауреатом Нобелівської премії Джеймсом Тобіном (1956 р.) і одержала назву моделі управління готівкою Баумоля-Тобіна.

Розділ 3. Пропозиція грошей.