2.2. Попит на гроші як на актив

Попит на гроші як на актив - кількість грошей, яку економічні агенти прагнуть зберегти у формі заощаджень, тобто це бажана кількість фінансових активів у грошовій формі.

Спекулятивний попит на гроші (speculative demand for money) обумовлений функцією грошей як засобу нагромадження (як засобу збереження вартості, як фінансового активу). Однак як фінансовий актив гроші лише зберігають цінність (та й то тільки в не інфляційній економіці), але не збільшують її. Готівка володіє абсолютною (100%-вою) ліквідністю, але нульовою прибутковістю. При цьому існують інші види фінансових активів, наприклад, облігації^ що приносять дохід у вигляді відсотка. Тому чим вище ставка відсотка, тим більше втрачає людина, зберігаючи готівку та не купуючи облігації, що приносять процентний дохід . Отже, визначальним фактором попиту на гроші як фінансовий актив виступає ставка відсотка. При цьому ставка відсотка виступає альтернативними витратами збереження готівки. •■......-

Висока ставка відсотка означає високу прибутковість облігацій і високі альтернативні витрати збереження грошей на руках, що зменшує попит на готівку. При низькій ставці, тобто низьких альтернативних витратах збереження готівки, попит на них підвищується, оскільки при низькій прибутковості інших фінансових активів люди прагнуть мати більше готівки, надаючи перевагу їх властивості абсолютної ліквідності. Таким чином, попит на гроші негативно залежить від ставки відсотка, тому крива спекулятивного попиту на гроші має негативний нахил. Таке пояснення спекулятивного мотиву попиту на гроші, запропоноване Кейнсом, зветься теорією переваги ліквідності.

Негативна залежність між спекулятивним попитом на гроші та ставкою відсотка може бути пояснена й іншим способом - з погляду поведінки людей на ринку цінних паперів (облігацій). З теорії переваги ліквідності виходить сучасна портфельна теорія грошей. Ця теорія виходить з передумови, що люди формують портфель фінансових активів таким чином, щоб максимізувати дохід, одержуваний від цих активів, але мінімізувати ризик. А тим часом саме найризикованіші активи приносять найбільший дохід.

Теорія виходить із уже знайомої нам ідеї про зворотну залежність між ціною облігації, що являє собою дисконтовану суму майбутніх доходів, і ставкою відсотка, яку можна розглядати як норму дисконту. Чим ставка відсотка вище, тим ціна облігації менше. Біржовим спекулянтам вигідно купувати облігації по найнижчій ціні, тому вони обмінюють свою готівку, скуповуючи облігації, тобто попит на готівку мінімальний. Ставка відсотка не може постійно триматися на високому рівні. Коли вона починає падати, ціна облігацій росте, і люди починають продавати облігації за більш високими цінами, отримуючи при цьому різницю в цінах, що зветься capital gain. Чим ставка відсотка нижче, тим ціна облігацій вище та тим вище capital gain, тому

тим вигідніше обмінювати облігації на готівку. Попит на готівку підвищується. Коли ставка відсотка починає рости, спекулянти знову починають купувати облігації, знижуючи попит на готівку. Тому спекулятивний попит на гроші можна записати як: (M/P)^D_A= (M/P)^D = - hR, де R - номінальна ставка відсотку. Попит на гроші як на фінансовий актив можна зобразити таким чином:

Man. 2. Попит на гроші як па фінансовий актив