Горючі рідини

Всі горючі рідини більш небезпечні, ніж тверді матеріали і речовини. Вони легше спалахують, інтенсивніше горять і утворюють паро- і газоповітряні вибухопожежонебезпечні суміші.

Відповідно до ГОСТ 12.1.004-85 за температурою спалаху розрізняють:

- легкозаймисті рідини (ЛЗР) – рідини, температура спалаху яких не перевищує 61 ⁰С у закритому тиглі або 66 ⁰С - у відкритому тиглі (бензин, ацетон, етиловий спирт);

- горючі рідини (ГР) – температура спалаху >61 ⁰С-у закритому тиглі або 66 ⁰С- у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін).

Правила будови електроустановок – дають таку класифікацію ЛЗР та ГР.

- ЛЗР – відносяться до вибухонебезпечних рідин;

- ГР – відносяться до пожежонебезпечних рідин.

Важливими показниками, що характеризують вибухопожежонебезпечні властивості газів, рідин та пилу є концентраційні межі поширення полум’я (запалення).

Нижня (НКМ) та верхня (ВКМ) концентраційні межі поширення полум’я – це мінімальна та максимальна об’ємна (масова) частка горючої речовини в суміші з даним окислювачем, при яких можливе займання (спалахування) суміші від джерела запалювання з подальшим поширюван­ням полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання. Нижче НКМ і вище ВКМ суміші горіти не можуть.

Розрізняють також нижню (НТМ) та верхню (ВТМ) температурні межі поширення полум’я газів та випарів у повітрі. НТМ і ВТМ – це такі температури речовини, за яких її насиче­на пара утворює в даному окислювальному середовищі концентрації що дорівнюють відповідно НКМ та ВКМ.

Тверді речовини та матеріали

Схильність твердих речовин та матеріалів до загоряння визначаються такими способами:

1. Візуальний. Цей спосіб становить основу класифікації твердих матеріалів і речовин по загорянню. Згідно з цим методом всі тверді матеріали і речовини поділяються на: горючі; важкогорючі; негорючі .

Горючі матеріали – це такі матеріали , зразок яких горить в зоні джерела і продовжує горіти без наявності джерела загоряння.

Важкогорючі – це матеріали, які горять тільки в зоні джерела загоряння.

Негорючі – це матеріали , які не горять у зоні джерела загоряння.

2. Калориметричний. Цей спосіб полягає в тому, що зразок поміщають в калориметр, нагрівають його, і складають тепловий баланс і підраховують коефіцієнт загоряння зразка К.

Якщо K<0,1 – то матеріал горючий, K=0.1-0,2 – матеріал важкогорючий, якщо K>0,2 – негорючий матеріал.

Пожежо - та вибухонебезпечний пил

Промисловий пил буває двох видів: аерозолі, аерогелі.

Аерозолі - це зважені частинки пилу, які є в повітрі і утворюють вибухонебезпечну суміш.

Аерогелі – це пил, який осів на обладнанні і є пожежонебезпечним.

Вибухонебезпечний пил характеризується нижньою і верхньою коцентраційною межею поширення полум’я (НКМ і ВКМ).

Пожежонебезпечний пил характеризується НКМ і температурою самозаймання.

Весь пил поділляють на чотири класи: І і ІІ класи - це вибухонебезпечний, а ІІІ і IV класи – це пожежонебезпечний пил.

І клас – найбільш вибухонебезпечний пил НКМ якого до 15 г/м³(пил сірки, цукру, каніфолі, магнію, алюмінію, сухого молока, титану).

ІІ клас - вибухонебезпечний пил НКМ якого знаходиться в межах 15 - 65 г/м³ (пил кави, чаю, муки, вугілля).

ІІІ клас – це найбільш пожежонебезпечний пил НКМ > 65 г/м³, а температура самозаймання до 250 ⁰С (пил тютюну, цинку, вугілля).

IV клас – це пожежонебезпечний пил НКМ > 65 г/м³, а температура самозаймання > 250 ⁰С (деревний пил, вугільний високозольний пил).