Послідовність розрахунку блискавкозахисту

Таким чином, послідовність розрахунку блискавкозахисту наступна:

1. Класифікувати об'єкт за блискавкозахистом: звичайний або спеціальний

2. Визначити інтенсивність грозової діяльності, питому густину ударів блис­кавки в рік та очікувану кількість уражень об'єкту блискав­кою за рік

3. Визначити клас пожежної і вибухової небезпеки об’єкту за ПУЕ та ступінь вогнетривкості будинків і споруд

4. Визначити рівень блискавкозахисту об'єкту, що вимагається та категорію пристроїв блискавкозахисту

5. Обрати вид блискавкоприймача (природний або спеціально встановлений) та тип блискавковідводу (чи групи блискавковідводів) і його розташування на території чи об’єкті

6. Розрахунок і графічна побудова зони блискавкозахисту будівлі. Розрахувати параметри блискавкоприймача (висоту, місце розташування) та побудувати креслення зони захисту.

6. Система протипожежного захисту

Система протипожежного та противибухового захисту являє собою, так би мовити, другий ешелон забезпечення пожежної безпеки, яка починає діяти з виникненням перших ознак пожежі.

Система спрямована на створення умов обмеження розповсюдження і розвитку пожеж і вибухів за межі осередку при їх виникненні, на виявлення та ліквідацію пожежі, на захист людей та матеріальних цінностей від дії шкідливих та небезпечних факторів пожеж і вибухів.

6.1. Протипожежний захист повинен досягатися застосуванням одного з наступних способів чи їх комбінацією:

- Обмеження розповсюдження та розвитку пожежі

- застосування відповідних засобів пожежогасіння та видів пожежної техніки

- застосування автоматичних установок пожежної сигналізації і гасіння пожежі

- застосування основних будівельних конструкцій і матеріалів, в т.ч і облицювальни х, з нормованими показниками пожежної безпеки

- застосування просочування конструкцій об’єкту антипіренами і нанесенням вогнезахисних фарб, використання негорючих матеріалів для внутрішнього оздоблення приміщень

- застосування пристроїв, що обмежують розповсюдження пожежі

- організація з допомогою технічних засобів, в т.ч. автоматичних, своєчасного сповіщення людей та їх евакуації

- застосування засобів колективного та індивідуального захисту людей від небезпечних факторів пожежі

- застосування засобів протидимного захисту

6.2. Обмеження розповсюдження та розвитку пожежі, загалом, забезпечується:

- потрібною вогнестійкістю будівель та споруд;

- влаштуванням протипожежних перешкод;

- улаштуванням протипожежних відстаней між будівлями та спорудами;

- встановленням граничнодопустимих за техніко-економічними розрахунками площ і поверхів виробничих будівель та поверховості будівель і споруд,

- улаштуванням протипожежних відсіків та секцій;

- улаштуванням аварійного відключення та перемикання установок та комунікацій;

- використанням засобів, що запобігають або обмежують розлив і розтікання пожежонебезпечної рідини під час пожежі;

- використанням вогнеперешкоджуючих пристроїв в устаткуванні;

- локалізацією пожежі вогнегасними речовинами, автоматичними установками пожежогасіння, а також шляхом утворення розривів горючого середовища випалюванням вибуховими речовинами,

- розбиранням (видаленням) горючого матеріалу.

- використанням антипіренів і вогнегасних сумішей;

6.3. Найважливішим завданням всієї системи протипожежного захисту є захист людей у разі пожежі. Вирішення цього завдання становить велику складність, оскільки має власну специфіку та здійснюється іншими шляхами, ніж захист будівельних конструкцій чи матеріальних цінностей.

Рятування являє собою вимушене переміщення людей назовні при впливові на них небезпечних факторів пожежі або при виникненні безпосередньої загрози цього впливу. Вимушений процес руху людей з метою рятування називається евакуацією.

Кожний об’єкт повинен мати таке об’ємно-планувальне і технічне виконання, щоб евакуація людей з нього була завершена до настання гранично допустимих значень небезпечних чинників пожежі, а при недоцільності евакуації був забезпечений захист людей в об’єкті.

Евакуація людей із будівель та споруд здійснюється через евакуаційні виходи. Шляхом евакуації є безпечний для руху людей шлях, який веде до евакуаційного виходу.

Евакуаційний вихід - це вихід з будинку (споруди) безпосередньо назовні або вихід із приміщення, що веде до коридору чи сходової клітки безпосередньо або через суміжне приміщення. Виходи вважаються евакуаційними, якщо вони ведуть із приміщень:

- першого поверху безпосередньо назовні або через вестибюль, коридор, сходову клітку;

- будь-якого поверху, крім першого, у коридор, що веде на внутрішню сходову клітку або сходову клітку, що має вихід безпосередньо назовні або через вестибюль, відокремлений від прилеглих коридорів перегородками із дверима;

- у сусіднє приміщення на тому ж поверсі, яке забезпечене виходами.

Із приміщень, розташованих на другому та більш високих поверхах (висотою не більше З0 м) допускається передбачати евакуаційний (запасний) вихід на зовнішні сталеві сходи. Кількість евакуаційних виходів із приміщень та з кожного поверху будівель потрібно приймати за СНиП 2.09.02-85, але не менше двох. Евакуаційні виходи повинні розташовуватись розосереджено. Мінімальну відстань L між найбільш віддаленими один від одного евакуаційними виходами з приміщення можна визначати за формулою: L = 1,5лШ, де П - периметр приміщення.

Ширина шляхів евакуації в світлі повинна бути не менше 1 м, висота проходу - не менше 2 м. Влаштування гвинтових сходів на шляхах евакуації не допускається. Між маршами сходів необхідно передбачати горизонтальний зазор не менше 50 мм.

Двері на шляху евакуації повинні відкриватися за напрямком виходу з приміщення. Улаштування розсувних дверей на шляхах евакуації не допускається. Мінімальна ширина дверей на шляхах евакуації повинна бути 0,8 м. Ширина зовнішніх дверей сходових кліток повинна бути не менша ширини маршу сходів.

Відстань від найбільш віддаленого робочого місця до найближчого евакуаційного виходу із приміщення безпосередньо назовні або на сходову клітку не повинна перевищувати значень, наведених у СНиП 2.09.02-85.

Необхідний час евакуації людей (хв) із громадських і виробничих будинків встановлено в СНиП ІІ-2-80.

Для забезпечення евакуації необхідно:

- встановити кількість, розміри та конструктивне виконання шляхів евакуації і виходів;

- забезпечити можливість безперешкодного рухулюдей по шляхах евакуації;

- організувати при необхідності управління рухом людей по шляхах евакуації (світлові показчики, звукове і голосове оповіщення і т. п.)

Виконання нормативних вимог до шляхів евакуації ще не гарантує повного успіху евакуації людей у разі пожежі. Для забезпечення організованого руху під час евакуації та попередження паніки технічні рішення повинні бути доповнені організаційними заходами, до яких, передусім, належать інструктаж та навчання персоналу. З цією самою метою розробляють плани евакуації з будівель та місць масового перебування людей.

6.4. Засоби колективного та індивідуального захисту повинні забезпечити безпеку людей протягом всього часу дії небезпечних чинників пожежі

Колективний захист слід забезпечувати з допомогою пожежнобезпечних зон та інших конструктивних рішень. Засоби індивідуального захисту в першу чергу використвують пожежники, що беруть участь у гасінні пожежі, але й застосовуються також для інших осіб в вимушених випадках

Дуже важливо для безпеки людей створити протидимний захист приміщень і особливо шляхів евакуації, щоб забезпечити незадимлення, зниження температури і видалення продуктів горіння і термічного розкладу на шляхах евакуації на час, достатній для евакуації людей чи (або) колективний захист людей. Протидимний захист забезпечується обмеженням розповсюдження продуктів горіння в будівлях та приміщеннях, ізоляцією можливих місць виникнення пожежі, примусовим видаленням диму. Ці задачі вирішуються за допомогою об'ємно-планувальних та конструктивних рішень при проектуванні об'єктів, деякими технологічними прийомами в процесі будівництва, завдяки використанню спеціальних пристроїв і вентиляційних систем.

6.5. Для своєчасного здійснення заходів з евакуації людей, включення стаціонарних установок пожежогасіння, виклику пожежної охорони тощо, вибухопожежонебезпечні об'єкти обладнуються системами пожежної сигналізації, запуск яких може здійснюватись автоматично або вручну.

Система пожежної сигналізації повинна швидко виявляти місця виникнення пожежі, надійно передавати сигнал на приймально-контрольний прилад і до пункту прийому сигналів про пожежу, перетворювати сигнал про пожежу у сприйнятливу для персоналу захищуваного об'єкта форму, вмикати існуючі стаціонарні системи пожежогасіння, забезпечувати самоконтроль функціонування.

Надійним і швидким засобом повідомлення про пожежу є електрична пожежна сигналізація автоматичної або ручної дії.

Ручні сповісники встановлюються поза межами приміщень на відстані 150 м один від одного, всередині приміщення – на відстані 50 м. Ручний сповіщувач являє собою технічний пристрій (кнопка, тумблер), за допомогою якого особа, яка виявила пожежу, може подати повідомлення на приймальний прилад або пульт пожежної сигналізації.

Автоматичний пожежний сповіщувач системи пожежної сигналізації встановлюється в зоні, яка охороняється, та автоматично подає сигнал тривоги при виникненні однієї або кількох ознак пожежі: підвищенні температури, появі диму або полум'я на приймальний прилад (пульт), появі значних теплових випромінювань

Сповіщувачі за видом контрольованого параметра поділяються на теплові, димові, полум'яні (світлові), комбіновані. За видом зони автоматичні сповіщувачі поділяються на точкові (найбільш чисельна група) та лінійні. Точкові сповіщувачі контролюють ситуацію в місці розташування сповіщувача і, таким чином, сигнали від них є адресними, з точним визначенням місця пожежі. Лінійні ПС реагують на виникнення фактора пожежі впродовж певної безперервної лінії, при цьому спрацювання будь-якого ПС у шлейфі не дає інформацію про конкретне місце пожежі.

За кількістю можливих спрацьовувань ПС поділяють на одноразові та багаторазові. Більшість ПС, що випускається, є багаторазовими. Одноразові ПС в наш час застосовуються у виключних випадках, наприклад, як запобіжники, що вимикають подачу живлення на певну установку у разі виникнення пожежі.

Теплові пристрої типу ПТИМ-1, ПТИМ-2, ТРВ-1. У плавких автоматичних сповісниках пружини спаяні легкоплавким сплавом. При підвищенні температури сплав плавиться, пружини розходяться і замикають сигнальне коло.

У термістерному сповіснику при підвищенні температури знижується опір напівпровідни­кового шару, через який замикається коло електромагніту, що вмикає пожежну сигналізацію.

Світлові СИ-1 - це фотоелектричні сповісники (фотореле) , які спрацьовують внаслідок затемнення світлового променю, спрямованого на фотоелемент.

Димові ДИ-1; комбіновані КИ-1.Дія диму використовується у швидкореагуючому іонізованому сповіснику “КИ–1”. Дим проникає в камеру з штучно іонізованим повітрям та збільшує опір струму іонізації; потенціал сітки лампи зростає, лампа відкривається і вмикає реле пожежної сигналізації.

Вибір типу окремих елементів, розробка алгоритмів і функцій системи пожежної сигналізації виконується з урахуванням пожежної небезпеки та архітектурно-планувальних особливостей об'єкта

6.6. Критеріями підбору відповідних засобів пожежогасіння та видів пожежної техніки є:

- допустимі вогнегасні речовини (в т.ч з позиції вимог екології і сумісності з горючими матеріалами)

- джерела і засоби подачі вогнегасних речовин для гасіння пожежі

- швидкодія та інтенсивність подачі вогнегасних речовин

- нормований (розрахунковий) запас спеціальних вогнегасних засобів (порошкових, газових, пінних, комбінованих);

- необхідна швидкість нарощування подачі вогнегасних засобів при допомозу транспортних засобів оперативних пожежних служб;

- вимоги до стійкості до дії небезпечних чинників пожежі та їх вторинних проявів

- вимоги техніки безпеки

.

7. Організаційно-технічні заходи пожежозахисту

Відповідно до ГОСТ 12.1.004-91 пожежна безпека об'єкта повинна забезпечуватися крім іншого також і системою організаційно-технічних заходів

Система організаційно-технічних заходів пожежозахисту на промисловому об’єкті підрозділяється на такі заходи: організаційні; технічні; експлуатаційні; режимного характеру.

Організаційні заходи передбачають: організацію пожежної охорони об’єкта, навчання робітників і службовців, інструктаж по пожежній безпеці та пожежно-технічний мінімум, створення добровільних протипожежних дружинпроведення бесід, лекцій, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень, будівель, об’єкта в цілому.

Технічні заходи – дотримання протипожежних правил і норм під час проектування та реконструкції будівель і споруд, спорудженні ліній електропередач (ЛЕП) і електричного обладнання, систем освітлення, вентиляції, опалення, кондиціонування, технічному переоснащенні виробництва тощо.

Експлуатаційні заходи – передбачають правильну експлуатацію машин, обладнання, внутрішньозаводського транспорту, своєчасні регулярні огляди установок і апаратів а також інженерного господарства (електромереж, вентиляції, опалення, електроустановок), їх посвідчення, ремонт і випробовування, правильне утримання будівель і територій.

До заходів режимного характеру належать:

-заборона проведення електрогазозварювальних, вогневих та інших робіт в пожежонебезпечних зонах, приміщеннях;

-регламентація пожежної безпеки при проведенні вогневих робіт

- заборона куріння та застосування відкритого вогню в недозволених місцях

- недопущення появи сторонніх осіб у приміщеннях пожежо- вибухонебезпечних об’єктів, тощо.

8. Засоби та способи пожежогасіння

У комплексі заходів, що використовуються в системі протипожежного захиту, важливе значення має вибір найбільш раціональних способів і засобів гасіння різних горючих речовин та матеріалів відповідно з ДБН В. 2.5-13-98 “Пожежна автоматика будинків і споруд”.

Горіння припиняється:

- під час охолодження горючої речовини до температури нижчої, ніж температура її займання (охолодження, відведення тепла із зони горіння);

- при зниженні концентрації кисню в повітрі в зоні горіння;

- при припиненні надходження випарів, газів горючих речовин в зону горіння;

- при розбавленні горючої речовини негорючою речовиною;

- при ізоляції зони горіння від взаємодії речовини.

Способи гасіння пожежі.

Є такі основні способи припинення процесу горіння: фізичні і хімічні.

Фізичні способи:

1. Охолодження горючих речовин або (відведення тепла з зони горіння) здійснюють:

- зрошенням горючих речовин;

- перемішуванням шарів горючих речовин;

- евакуацією горючих речовин та матеріалів.

Спосіб охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відвести тепло, тобто охолодити її нижче температури запалювання, горіння припиняється.

2. Розрідження:

- об’ємним розрідженням окислювача інертними газами та парою;

- об’ємним розрідженням горючих речовин інертними газами та парою (збільшення теплоємності горючої системи).

Спосіб розведення базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше 14-16% за об'ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини полум'яне горіння припиняється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введенням у повітря інертних газів та пари іззовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях).

3. Ізоляція (відключення механізму займання) здійснюється:

- ізоляцією поверхонь горючих речовин водою, піною, азбестовою тканиною (ковдрою);

- відведенням горючих речовин із зони горіння.

Спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок та інше ).

4. Механічні способи (відключення механізму займання) здійснюються:

- механічним відривом полум’я повітряною ударною хвилею або сильним струменем води, порошку чи газу.;

- спосіб вогнеперешкоди заснований на створенні умов, за яких полум'я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного

Хімічні способи.

- об’ємне розрідження горючої пило-, газо-, та повітряної системи флегматизуючими речовинами (вогнегасними порошками, галогеновими вуглеводнями);

- зрошення поверхонь горючих матеріалів флегматизуючими речовинами – інгібіторами, які сповільнюють реакцію.

Спосіб хімічного гальмування реакцій горіння полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етил, фреон та інше), які при потраплянні у полум'я розпадаються і з'єднуються з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється..

Засоби гасіння пожеж.

Успіх швидкої локалізації пожежі на її початку залежить від наявності вогнегасних засобів, вміння користуватися ними а також від засобів пожежного зв’язку та сигналізації для виклику пожежної допомоги та введення в дію автоматичних та первинних вогнегасних засобів.

Припинення горіння досягається за допомогою вогнегасних засобів:

- води (у вигляді струменя або в розпиленому виді);

- негорючих (інертних) газів, вуглекислоти, азоту тощо;

- хімічних засобів (у вигляді піни або рідини);

- порошкоподібних сухих сумішей (суміші піску з флюсом);

- пожежних покривал з брезенту та азбесту.

Вибір тих чи інших способів та засобів гасіння пожеж та вогнегасних речовин залежить від масштабів загорянь, параметрів пожежі (площі, інтенсивності, температури горіння тощо), виду пожежі (у закритому або відкритому повітрі), особливостей горіння речовин та матеріалів, вогнегасної здатності щодо гасіння конкретних речовин та матеріалів, ефективності способу гасіння пожежі .

Вода – найбільш дешева і доступна вогнегасна речовина. Вона має найбільшу теплоєм­ність порівняно з іншими вогнегасними речовинами і термічну стійкість (1700 ⁰С). Для випаро­вування 1 л води необхідно 2684 кДж теплоти, при цьому утворюється 1725 л пари. Вода застосовується у вигляді компактних і розпилюючих струменів, і як пара. Струменем води гасять тверді ГР; дощем і водяним пилом – тверді, волокнисті, сипкі речовини, а також спирти, трансформаторне і солярове мастила.

Водою не можна гасити (!!!!) - ЛЗР (бензин, гас, тому що вода накопичується внизу цих речовин і збільшує площу горючої поверхні), а також лужні метали (Na, К, Mg), електрообладнання, що знаходиться під напругою, цінні папери та устаткування.

Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщенні об’ємом до 500 м³ і невеликих загорянь на відкритих установках. Вогнегасна концентрація пари у повітрі становить 35 %.

Водні розчини солей застосовуються для гасіння речовин, які погано змочуються водою (бавовна, деревина, торф). У воду додають поверхнево – активні речовини: піноутворювачі, сульфаноли та тощо.

Інертні та негорючі гази.

Вуглекислий газ (СО₂) за тиску 36 атмосфер перетворюється у вуглекислоту. Охолоджує і ізолює зону горіння. При випаровуванні в повітрі з 1 кг рідкої вуглекислоти утворюється 506 л вуглекислого газу (снігу). Вуглекислий газ використовують для гасіння ЛЗР і ГР, що знаходяться в ємностях, а також для гасіння електричного обладнання, яке горить.

Азот. Розбавляє та охолоджує реагуючі речовини (температура рідкого азоту t = -250 ⁰С) і ізолює зону горіння.

Піна – це колоїдна дисперсна система, яка складається з комірок – бульбашок газу. Стінки бульбашок утворюються із розчинів поверхнево-активних речовин і стабілізаторів. Піни поділяються на хімічні та повітряно-механічні.

Хімічна піна отримується при взаємодії лужного та кислотного розчинів у присутності піноутворювача. Така піна складається із 80 % СО₂, 19,7 % води та 0,3 піноутворювальної речовини. Утворюється в піногенераторах типу ПГ – 50 і ПГ – 100 при взаємодії піногене­раторного порошку з водою. Піна охолоджує верхній шар, і зокрема зону горіння, зменшуючи здатність горючих речовин випаровуватися. Кратність хімічної піни 5-8, стійкість - до 50 хвилин.

Повітряно-механічна піна є одним з найбільш ефективних засобів вогнегасіння, і утворюється при механічному змішуванні повітря (90 %), води (9,4-9,8 %) та піноутворювача (0,2-0,6 %). Кратність повітряно-механічної піни 10-200, стійкість до - 20 хвилин.

Піноутворювач типу ПО–1 складається з гасового контакту, столярного клею і етилового спирту. Повітряно – механічна піна утворюється в результаті інтенсивного перемішування водного розчину піноутворювача з повітрям, яка здійснюється в піногенераторі.

Піногенератори типів ГВП – 200, ГВП – 600 і ГВП – 2000 мають продуктивність 200 – 2000 л/с піни, кратністю 100.

Піни застосовуються для гасіння легкозаймистих рідин

Вогнегасні порошки.

Це – дрібно подрібнені мінеральні солі з різними добавками, що протидіють злежуванню та утворенню грудок. Вони характеризуються високою вогнегасною спроможністю та універсальністю щодо сфери застосування. Вогнегасні порошки можна використовувати для різноманітних способів пожежогасіння, зокрема для інгібування та подавлення горіння вибухом. Розрізняють порошки загального та спеціального призначення. Основним компонентом порошку ПСБ є бікарбонат натрію (технічна сода); ПФ – диамонійфосфат; ПС – карбонат натрію; СН – силікагель, насичений хладоном.

Вибір вогнегасної речовини залежить від класу пожежі. В таблиці наведено класифікацію пожеж відповідно до стандарту ISO № 3941-77 та ГОСТ 27331-87, а також рекомендовані вогнегасні речовини.

Класифікація пожеж та рекомендовані вогнегасні речовини

Клас пожежі	Характеристика горючих речовин та матеріалів або об'єкта, що горить	Рекомендовані вогнегасні речовини
А	Тверді речовини, переважно органічного поход­ження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір та ін.)	Всі види вогнегасних речо­вин (насамперед)
В	Горючі рідини або тверді речовини, які розтоп­люються (нафтопродукти, спирти, стеарин, каучук, деякі синтетичні матеріали тощо)	Розпилена вода, всі види пін, порошки, речовини на основі галогеноалкідів
С	Горючі гази (водень, ацетилен, вуглеводні тощо)	Порошки; галогеновуглеводні;інертні гази (азот, СО2); вода (для охолодження)
D	Метали та їх сплави (калій, натрій, алюміній, магній тощо)	Порошки (при спокійному подаванні на поверхню, що горить)
(Е)	Устаткування під напругою	СО2, хладони, порошки

9. Первинні засоби пожежогасіння

Первинні засоби пожежогасіння призначені для ліквідації невеликих ділянок пожеж, а також для гасіння пожеж на початковій стадії їх розвитку. До них належать вогнегасники, пожежний інвентар (бочки з водою, пожежні відра, ящики з піском, совкові лопати, покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини або повсті) та пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). Пожежний інвентар та інструменти, вогнегасники розмі­щують на спеціальних пожежних щитах з розрахунку один щит на площу 5000 м² на видних та доступних місцях.

Вогнегасники. За способом транспортування вогнегасної речовини вогнегасники випускаються двох видів: переносні (об’єм 1 - 20 л, вага не більше 20 кг) та пересувні на спеціальних пристроях з колесами.

Ручні вуглекислотні ВВК – 2, ВВК-5, ВВК – 8 призначені для гасіння невеликих пожеж всіх видів загоряння. Їх приводять у дію відкриванням вентиля. При переході вуглекислоти з рідкої фази у газоподібну її об’єм збільшується у 500 разів. Температура знижується до – 70 ⁰С. Корисна довжина струменя вогнегасника до 4 м, час дії ^__ 30 – 60 с. Вогнегасник необхідно тримати за ручку для уникнення обмороження рук, зберігати подалі від тепла, для запобігання саморозрядженню. Вуглекислотою можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою.

Не можна гасити спирт і ацетон, котрі розчиняються вуглекислотою а також фотоплівку, целулоїд, котрі горять без доступу повітря.

Пересувні вуглекислотні вогнегасники ВВ –25, ВВ – 80.

Вуглекислотно-брометилові вогнегасники типу ВВБ–7 (7 л). Склад (97 % бромистого етилу і 3 % рідкої вуглекислоти) знаходиться під тиском стиснутого повітря. Вогнегасна речовина у виді туманоподібної хмари. Час дії - 40 с. Довжина струменя - до 5 м. Призначенні для гасіння твердих і рідких горючих речовин, а також електроустановок під напругою.

Порошкові вогнегасники ВП – 1, ВП – 2, ВП – 5, ВП – 10, ВП – 100 заповнені сухим порошком (кальційована або двохвуглекисла сода, поташ , тощо), крім того, вони наповнені інертним газом (азот, аргон) під тиском ≈ до 15 МПа. ВПС – 10 має також при основі корпуса балон із стиснутим азотом. Тривалість дії - до 30 с. Ними можна гасити на відміну від інших видів вогнегасників лужні та лужноземельні метали і їх карбіди, а також електроустановки під напругою.

Вогнегасники пінні.

Ручний вогнегасник хімічнопіний ВХП – 10 складається з лужної та кислотної частин. При змішуванні утворюється вуглекислий газ, який змішуючись з піноутворювачем, під дією тиску виходить з вогнегасника у вигляді піни. Час дії - до 60 с, довжина струменя - до 8 м, площа гасіння – 1 м².

Ручні вогнегасники повітряно–пінні ВПП–5, ВПП–10 та пересувний ВПП–100 заповнені 5 %-ним розчином ПО–1 піноутворювача (столярний клей, етиловий спирт, гасовий контакт).

Вогнегасники такого типу мають два балони - 5 і 10 л і додатковий, в якому знаходиться стиснутий вуглекислий газ (CO₂). Час дії - до 20 с, довжина струменя - до 4 м.

Галогеновуглеводні (хладони).

Хладонові (аерозольні) вогнегасники (ВАХ–3, ВВБ–3А, ВХ–7) призначені для гасіння пожеж в електроустановках під напругою до 380 В, різноманітних горючих твердих та рідких речовин, за винятком лужних та лужноземельних металів та їх карбідів, а також речовин, здатних горіти без доступу повітря. Як вогнегасна речовина у хладонових вогнегасниках використовуються галогеновуглеводні (бромистий етил, хладон 114В2, тетрафтордиброметан тощо), які при виході з вогнегасника створюють струмінь із мілкодисперсних краплин. Тому, на відміну від вуглекислого газу, галогеновуглеводнями можна гасити тліючі матеріали (бавовна, текстиль, ізоляційні матеріали). Крім того, вони не замерзають при виході із запірно–пускового пристрою і вимагають створення значно меншого (0,9 МПа) тиску в балоні, що дозволяє використовувати тонкостінні балони, вага яких є невеликою.

Хладонові вогнегасники являють собою циліндричні сталеві тонкостінні балони, в горло­винах яких встановлені запірно – пускові пристрої. Для створення надлишкового тиску, завдяки якому вогнегасна речовина виходить із розпилювальної насадки, в балон закачують стиснуте повітря.

Вибір типу і розрахунок необхідної кількості вогнегасників проводиться на підставі рекомендацій ОНТП 24-86 в залежності від їх вогнегасної здатності, граничної площі, класу пожежі у приміщенні чи об'єкта, що потребує захисту

Максимально допустима відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника має бути: 20 м - для громадських будівель та споруд, ЗО м - для приміщень категорії А, Б, В (горючі гази та рідини); 40 м - для приміщень категорії В і Г; 70 м -для приміщень категорії Д.

Приміщення, обладнані стаціонарними установками автоматичного пожежогасіння, комплектуються вогнегасниками на 50% їх розрахункової кількості