slovnik

Ападана Дарія Ксеркса (62,5 х 62,6 м) в Персеполі (VI – IV ст. до н. е.)

АПАДАНА (перс. – багатоколонний зал) – просторий, високий парадний зал, плоске перекриття якого підтримується рядами тонких колон (інтерколумній до 8,5 м) Найбільш відома А. Дарія Ксеркса (62,5х62,6 м) в Персеполі (VI – IV ст. до н.е.).

Верхня частина капітелі колони з ападани палацу в Персеполі (кінець VI – IV ст. до н. е.)

ПРОТОМА (гр. – морда тварини) – скульптура із зображенням передньої частини тварини (бика, коня) або людини, широко застосовувалась як половина капітелі колони у будівлях стародавньої перської архітектури. П. вживалася скіфами, народами Малої Азії, Греції, Етрурії, Риму.

21

АЙВÁН (перс. – склепіння): 1) відкритий з одного боку великий склепінчастий зал у парфянській, іранській архітектурі; 2) широка лоджія, перекрита аркою, поширена в архітектурі Сходу.

Медресе Шір-Дор. Самарканд. Узбекистан

СТАЛАКТИТИ (гр. – той, що капає) –

конструктивне і декоративне оформлення склепінь, карнизів або переходів від четверика до восьмерика багатоярусними склепінчастими чарунками на консольних підпорах і з висячими п’ятами. Зовні вони нагадують природні вапняні нарости у печерах. В основному С. вживали у мусульманській архітектурі на тромпах, склепіннях, куполах, в нішах.

Сталактитовий купол і кронштейн з дерева Тангер, палац султана Марокко

ТРОМП (фр. – мисливська труба) –

склепіння у формі частини конуса чи чверті сферичного купола для переходу від нижнього четверика до восьмерика, 16-кутника або кола верхніх частин. Вживалося для підтримки еркерів тощо. Т. широко використовували в архітектурі мусульманського Сходу, країн Кавказу. Прийнято виділяти: Т. ступінчастий (у вигляді кількох арочок, які розташовані одна над однією, відповідно збільшуючись у своїх розмірах).

22

АРХІТЕКТУРА ЕГЕЙСЬКОГО (КРИТО-МІКЕНСЬКОГО) СВІТУ

Фрагмент портика палацу у Кноссі

(початок ІІ тис. – XV ст. до н. е.).

Умовно архітектуру егейського світу поділяють на три періоди: IV–ІІІ тис. до н.е. – Троянський:

1.Невеликі розміри міст-фортець, які будуються на одному і тому ж місці протягом тривалого періоду.

2.Наявність укріпленої цитаделі з міцними кам’яними стінами і глинобитною забудовою.

3.Основним типом житла є мегарон.

4.Основними будівельними матеріалами є: камінь (стіни фортець, палаців, фундаменти), цегла-сирець з дерев’яним каркасом і зв’язками чи дерев’яна каркасна конструкція з глинобитним заповненням.

XVІІІ–XV ст. до н.е. – Критський (Мінойська культура):

1.Своєрідність розпланування внутрішнього простору палаців.

2.Високий рівень благоустрою.

3.Були вироблені нові сейсмостійкі конструкції:

•колони, що розширюються догори на п’єдесталі з широкою капітеллю і великою квадратною абакою;

•накатні перекриття з круглих балок;

•дерев’яний каркас із зв’язками і заповненням, виконаним з сирця і кам’яних блоків.

4.Склався тип двоколонного портика «в антах».

5.Приміщення штукатурилися і прикрашалися фресками і різьбленими рельєфами із зображеннями збору врожаю, ігор – це перший відомий після палеоліту реалістичний живопис.

6.Виникли основи ландшафтної архітектури.

ХV–XIІІ ст. до н.е. – Мікенський (розквіт ахейських держав):

1.Склався новий тип монументальних гробниць.

2.З’являються нові типи оборонних споруд – акрополі.

3.Виникають храми (двонефні), прообразом яких є мегарон.

4.З’являються нові типи конструкцій – удавані склепіння і купола.

Основні подібні риси усіх періодів егейського культури

1.У розплануванні враховують природні і ландшафтні особливості місцевості.

2.Застосовують однакові будівельні матеріали: цеглу-сирець, камінь, дерево для перекриття і каркаса.

3.Виникає єдина ордерна система. Колони прикрашаються спіралями, зигзагами, узорами з металевих кілець тощо.

23

ДРÓМОС (гр. dromos – путь) – підземний або влаштований просто неба вузький прохід до поховальної камери, розташованоївкургані, тумулусі, толосі тощо.

КУРГАН – надмогильний насип із землі або каміння, зазвичай напівсферичної або конічної форми.

Мікени. Гробниця Атрея, XIV ст. до н. е. (розрізи, план)

МЕАНДР (лат. – течія, круговорот) –

геометричний орнамент у вигляді безперервної кривої або ламаної під прямим кутом лінії, яка утворює ряд спіралеподібних завитків.

ГАЛЕРÉЯ (фр. galerie – прохід, коридор): 1) довга споруда чи напіввідкрите приміщення з дахом, обмежене з одногочидвохбоківтількипідпорами; 2) вузьке крите приміщення, створене для з’єднання двох і більше будівель абопідходудоприміщення.

Галереявобороннійстіні. Циклопічнакладка

24

АРХІТЕКТУРА АНТИЧНОГО СВІТУ

Стародавня Греція

Храм в антах

Центром античної грецької культури став Балканський півострів. Тут внаслідок вторгнення і переміщення ехейських, дорійських, іонійських та інших племен (які отримали спільну назву – “елліни”), що принесли свою культуру, способи життя і знання заліза, складається рабовласницька форма господарства, яка зміцнила різноманітні галузі економіки: ремесло, торгівлю, землеробство.

Розвиток економічних зв’язків еллінського світу сприяв його політичній єдності; заповзятливість мореходів, що заселяли нові землі, сприяла поширенню грецької культури, її оновленню та удосконаленню, створенню різноманітних місцевих шкіл у єдиному руслі загальноеллінської архітектури.

У результаті боротьби демоса (вільного населення міст) проти родової аристократії формуються держави-поліси, в управлінні якими беруть участь всі громадяни.

Етапи розвитку давньогрецької архітектури:

Гомерівський (ХІІ–VІІІ ст. до н. е.) – живо і барвисто описаний у поемах Гомера;

Архаїчний період (VІІ–VІ ст. до н. е.) – боротьба рабовласницької демократії проти родової знаті, становлення міст-полісів;

Класичний період (V– три чверті ІV ст. до н. е.) – греко-перські війни, епоха розквіту культури, занепад союзу полісів;

Елліністичний період (остання чверть ІV–І ст. до н. е.) – створення імперії Александра Македонського, поширення грецької культури та її розквіт у колоніях Малої Азії.

25

АГОРА (гр. agora – площа) – у Стародавній Греції народне зібрання, а також місце, де воно відбувалося. Зазвичай А. – центральний торгівельний майдан, оточений храмами, адміністративними, торговими та ін. спорудами. На А. проходило все громадське життя давньогрецького поліса. Залежно від розвитку міста відбувалося розділення функцій між “агора – анагіая” (священий майдан, де не дозволялося торгувати) та “агора – елефтера” (вільна для організації торгівлі).

Ассос. Агора.

Загальний вигляд (реконструкція), план

СТОА, стоя (гр.) – громадська споруда часів давньогрецької класики та еллінізму у вигляді колонного портика або галереї з одним чи кількома рядами колон перед стіною. Розташовувалася на агорі чи святилищі, зазвичай прикрашалася статуями і живописом. Інколи С. виконувались двоярусними, належно формуючи архітектурний ансамбль.

АКРÓПОЛЬ (гр. аkropolis, від akros –

верхнійіpolis – місто): 1) розташоване на підвищенні укріплене ядро стародавнього селища; 2) фортеця еллінського поселення крито-мікенських часів, згодом укріплена частина давньогрецького міста, зазвичай розміщена на узвишші, з 8 ст. до н.е. – релігійний і культурно-громадський центр.

Афінський Акрополь: V ст. до н.е.

26

ПРОПІЛÉЇ, пропілон (гр. – перед-

двер’я): 1) парадний монументальний вхід до архітектурного комплексу, що має певне громадське значення. Зазвичай вирішувався у вигляді паралельних колонад; 2) вхідна споруда з портиками й колонадами у священній огорожі теменосу, акрополя.

ТЕМЕНОС (гр.) – огороджений священний майданчик з вівтарем у стародавній та античній архітектурі.

Афіни. Акрополь. Пропілеї 421 р. до н. е. (план, розріз)

ПІНАКОТÉКА (фр. – сховище картин) – приміщення для збереження творів живопису в античні часи.

ПІРГОС (гр.) – міська башта в античному селищі.

КРУГЛА СКУЛЬПТУРА – вид скульптури, яка, на відміну від рельєфа, є самостійною за тримірним об’ємом і не пов’язана з площиною тла. Існують такі види К.с.: статуя, бюст, скульптурна група.

КОРА, корія (гр. – дівчина) – статуя жінки у довгому хітоні, розташована на високому постаменті.

КУРОС (гр. – юнак) – у давньогрецькому мистецтві скульптурне зображення оголеного юнака-атлета.

27

КАРІАТИДА (гр. karyatides – карійська) – підпора перекриття або балки у вигляді скульптурного зображення жіночої фігури.

СТÁТУЯ (лат.) – скульптурне зображення живої істоти на повний зріст.

Портик каріатид храму Ерехтейон афінського Акрополю

(421–406 рр. до н. е.)

МЕГАРÓН (гр. megaron – великий будинок): 1) тип житлового будинку епохи егейської культури. Мав прямокутний план, складався з трьох частин: вхід на торці (оформлений портиком з двома колонами), невеликий передпокій і зала, у центрі якої розміщувалося вогнище. Від мегарона походять наос в грецьких храмах

егейського палацу або античної споруди архаїчної доби у вигляді поздовжньо орієнтованого залу, вхід до якого позначався такої же ширини аванзалом з колонним портиком. Існували два його різновиди: критський та елладський.

ПРОДОМОС (гр. – перед домом) – передне приміщення у мегароні перед входом до головного залу. Був поширений на Балканах у мікенські часи, застосовувався в античних будинках архаїчної доби.

ПАРАСТАЗА(гр. – колонада) – частинастіни, рядстовпівчиколон, щовідкривають вхід у двір давньогрецького будинку.

ПРОСТАДА, простаза (гр. – передпокій): 1) передня частина античного житлового будинку; 2) портик перед головним приміщенням, обернений до двору грецького житлового будинку.

28

Приєна. Житловий будинок ХХХІІІ (дім патриція):

1 – початковий план; 2 – реконструкція загального виду з портиком, вирішеним у вигляді пастади; 3 – план будинку після перебудови

ПЕРИСТИЛЬНИЙ БУДИНОК – тип давньогрецькому будинку з перистильним двором.

ГІНЕКЕЙ (гр. – жіночий) – жіноча половина старогрецького будинку або група кімнат в давньоримському житловому будинку, що призначалися для наложниць і служниць.

Помпеї.

Гінекей в будинку Веттіїв

29

КЛАСИФІКАЦІЯ ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ ХРАМІВ

Ансамбль афінського Акрополя

(друга половина V ст. до н. е.)

Своєрідність грецької релігії: антропоморфізм (людиноподібність) і доступність вплинула на розвиток культової архітектури.

Ще у VIII ст. до н. е. з'явились основні елементи структури храму – цела у вигляді наосу з пронаосом між торцями стін, оформлених пілястрами чи напівколонами (антами), та зовнішня колонада (перистас) з двосхилим дахом. Трикутні фронтони на торцях набули сакрального змісту. Звернені на схід, вони позначали вхід до приміщення, а розташовані із західного боку – напрям до “царства тіней”. Подальше вдосконалення структури і зовнішнього образу споруди відбувалося на зламі VIII–VII ст. до н. е., коли було зведено чимало храмів, просторовими складовими яких стали: птерон, пронаос, власне наос – кімната бога, адитон – приміщення за наосом, з’єднане з ним дверима, своєрідне святилище для збереження подарунків богу, куди входили лише служителі культу, та опістодом – приміщення, розташоване теж за наосом, до якого входили з протилежного торця і де зазвичай зберігалося храмове начиння.

Грецькі храми ставили на невисокому підніжжі. Переважно це був стереобат з трьох сходинок значних розмірів, оскільки вони мали слугувати не пересічній людині, а богу. Горизонтальну поверхню стереобата (стилобат) робили із квадратних плит, розміри яких були своєрідним модулем у розплануванні споруди. Поставлені з певними проміжками (інтерколумніями) колони несли антаблемент. Тимпани фронтонів, що мали сакральне значення, збагачували скульптурними композиціями, кут самого фронтону підкреслювали вгорі акротерієм у вигляді пальмети, волют, грифона тощо, а карнизи бокових фасадів – вертикально поставленими лобовими черепицями – антефіксами.

За міфологією, люди не лише спілкувалися з богами, а й, здійснюючи подвиги, славетні вчинки та добрі діяння, могли майже зрівнятися з ними. На їх честь створювали героони. Як і храми, це спочатку були священні гаї з джерелами, скульптурами і меморіальними будівлями, де згодом проводили присвячені герою спортивні змагання, зводили іподром та інші споруди, внаслідок чого він трансформувався у спортивний парк. Згодом меморіальні будівлі стали подібними до невеликих храмів, але на відміну від них входи героонів орієнтувалися на захід. У чотирикутному або круглому наосі знаходився саркофаг, дверні прорізи обрамляли і муровані стіни прикрашали рельєфні композиції та розписи на теми героїчного епосу. За давніми повір’ями, геній обоготворюваного героя оберігав місто, тому будівлю зводили на головній площі або біля брами, тут приносили жертви на честь героїчно загиблих громадян.

Монументальні храми і героони відігравали провідну роль у структурі ансамблів акрополів, священнихділянок, якічерезпевнийчасперетворювалисьнапростороворозвиненісвятилища. Такі живописні ансамблі сформувалися в Дельфах, Олімпії, Аргосі, на о. Делос, а в класичний період – на афінському Акрополі та в багатьох інших містах.

30