slovnik

РАННЬОХРИСТИЯНСЬКА

АРХІТЕКТУРА

Дура-Європос. Дім-церква, після 231 р. н.е.,

розпис інтер’єру

Вступ Римської імперії в останню фазу свого розвитку супроводжувався істотними структур-

ними змінами рабовласницької формації, наприклад, в ідеології. Поширюється християнство.

Утиски, яких застосовували до християн правителі, сприяли їх об’єднанню. Протягом

ІІІ ст. н.е. сформувалася міцна організація місцевих християнських церков, на чолі яких стояли єпископи, практично не підконтрольні віруючим.

На початку IV ст. н.е. при імператорі Костянтині християнство отримує офіційний статус дозволеної релігії, а з часом стає і державною релігією, єдиною дозволеною в межах імперії.

Історія ранньохристиянської архітектури поділяється на два періоди: від виникнення до Костянтина і від Костянтина до падіння Західної Римської імперії.

Спочатку християнські проповідники виступали у синагогах, а загальні зібрання відбувалися в будинках членів общини. Пізніше влаштовують самостійні християнські церкви, для яких пристосовують звичайні будинки (заміняють старі мозаїки на нові із християнською тематикою).

У часи Костянтина почалося будівництво церков у всій Римській імперії, але особливо у Римі, Константинополі – новій столиці імперії, Ієрусалимі та інших містах Палестини, священних для християн. У цей період поширений базилікальний тип церков.

З ускладненням християнського обряду до старої базилікальної схеми вводять нові елементи: великий перистильний двір – атрій, що розмістився перед входом, з фонтаном чи купелю для хрещення у центрі; широкий вузький притвор, чи нартекс, при вході, куди допускалися “оглашенні” (особи, ще не хрещені), і трансепт – поперечний неф між базилікою і апсидою для розширення вівтарної частини. Перехід від інтер’єру базиліки до трансепта оформляли тріумфальною аркою, за якою стояв вівтар (з балдахіном на чотирьох колонках з ківорієм), а далі, в апсиді, де в римській базиліці було місце для судді, знаходилось крісло

єпископа і місця кліру.

У IV ст. будівництво базилікальних церков інтенсивно йшло на сході імперії. На Заході основним типом церков стає тричи п’ятинефна базиліка. Найбільше їх було споруджено в Італії.

Важливе місце у ранньохристиянській архітектурі займають центричні будівлі: мавзолеї, баптистерії, церкви. Мавзолей був прямим продовженням і розвитком у нових умовах пізньоантичних мавзолеїв початку IV ст.

УIV–V ст. існує й інший вид центричних церков: хрестоподібний: приклад – церква Сан Лоренцо в Медіолані (Мілані), 70-ті рр. IV ст.

УV ст. на Сході виник новий тип будівель – монастир. Окрім церкви (чи декількох церков) до

нього входили житлові, господарські і підсобні будівлі.

Значення ранньохристиянської архітектури визначається тим, що вона пов’язує дві епохи – античності і феодалізму.

71

Базиліка Петра у Римі, IV ст. (розріз і план)

ТРАНСÉПТ (англ. – огорожа) – поперечний неф християнського храму. У низці споруд, що мають прямокутний план, Т. також існує, виділяючись значними розмірами.

72

ПСЕВДОБАЗИЛІКА (лат. – хибна базиліка): 1) п’ятинефна споруда, де три середні нефи мають однакову висоту й ширину, а крайні – нижчі, дозволяючи освітлювати середній простір влаштованими вгорі прорізами; 2) тринефна споруда, в якій немає вікон для освітлення середнього нефа.

НЕФ, нава, корабель (фр.) – поздовжня або поперечна частина простору храму, церкви, громадської споруди, розташована між рядами колон, стовпів, арок або між зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою або аркадою. У базилікальному храмі середній Н., який значно ширший за бокові, називається головним.

АПСИДА, абсида (лат. – дуга): 1) виступ споруди, напівкруглий або багатогранний в плані, перекритий напівкуполом, зімкнутим напівсклепінням; 2) вівтарна частина храму.

НÁРТЕКС (гр. – скринька) – вхідне приміщення храму, відділене від наоса масивними стовпами або стіною з дверима.

ПРИТВОР – приміщення перед входом до відділеного стіною молитовного залу християнського храму, яке часто знаходилось із західного боку. Нерідко влаштовувалося з північного й південного боків від нефів або залу. Спочатку П. призначався для осіб, котрі готуються прийняти християнську віру.

КÓНХА (гр. koncha – мушля) – півкупол, що використовують для перекриття ніш, апсид, стіни яких мають форму напівциліндра.

ВІМА, бема, біма (гр. – крок) – простір між підкупольним об’ємом і вівтарним півкружжям в храмах христово-купольного типу.

КІВÓРІЙ(гр. kibōrion – покров) – дароносиця(докладнішедив. ківорій, с. 159) .

БАПТИСТÉРІЙ (гр. baptisma – зану-

рення у воду, baptistērium – водойма для омовіння) – хрещальня, приміщення для здійснення обряду хрещення.

ХРЕЩÁЛЬНЯ, рестильниця – бу-

дівлядляздійсненняобрядухрещення.

Баптистерій у “Домі зібрань”. Дура-Европос (Сирія).

(230–250-ті рр.)

73

КАТАКÓМБА (лат. catacumba – підземна гробниця) – підземні приміщення природного або штучного походження; у Стародавньому Римі були першими християнськими схованками за часів гоніння, місцем богослужіння і поховання.

АРКОСÓЛІЙ (лат. – дуга престолу і гробниця) –

ніша для саркофага.

ЛОКУЛІ (лат. – труна, місце) – ніша гробниці у катакомбі або колумбарії, оформлена ордерними засобами.

Рим. Катакомби. Початок ІІІ ст.

АМВОН (гр. – підвищення) у ранньохристиянській, візантійській церкві одна з кафедр для виголошення проповідей; розташовувалася на боці хору (віми) під куполом, багато декорувалася різбленням, мозаїками.

АРКАТУРА, аркатурний фриз, аркатурний пояс (франц. – ряд арок) – ряд декоративних арок на фасаді або стінах внутрішніх приміщень.

МАРТІРІЙ, мартірон, мартіріум

(гр. – мученик): 1) поминальна споруда у ранньохристиянські часи, де збиралась громада віруючих; 2) меморіальна будівля з прахом святого або споруджена на місці поховання загиблих за віру.

Рим. Ватикан. Мартіріум Св. Петра. ІІ ст. н.е.

КРИПТА (лат. crypta – підземний хід, підземелля): 1) підземне приміщення різного призначення у Стародавньому Римі; 2) катакомба для молитов і ритуальних обрядів або підземна каплиця, місце для поховання.

ВАЛЬМА, вальмова покрівля (нім. walm – копиця сіна) – чотирисхила покрівля з трикутними схилами (вальмами) на торцях будівлі.

74

СÁНДРИК – карниз або фронтон, який влаштовується над вікном або дверима і часто підтримується двома кронштейнами. Серед них розрізняють: С. лучковий (з дугоподібним фронтоном); С. прямий (у вигляді простого карнизу); С. трикутний (з трикутним фронтоном).

НАЛИЧНИК, лиштва, окова – обрамлення віконого чи дверного прорізу, що складається з двох вертикальних тяг, верхнього карнизу або іншого елемента. Вікна внизу оформлені фільонкою або профілем.

ПІЛЯСТРА, пілястр (фр. – стовп) –прямокутний у перетині, плоский виступ у стіні з базою внизу, основною частиною та капітеллю певного ордера вгорі. Крім звичайних, існують: П. канелюрована (з вертикальним жолобками на стовбурі); П. фільончаста (зпрямокутнимчифігурнимзаглибленнямначільнійповерхніосновноїчастини.) таін.

ЛІЗЕНА, лісена (лат. – смужка) – тонкий і плоский вертикальний виступ стіни на всю висоту поверху без прикрас, бази і капітелі, що має конструктивне і композиційне значення.

НÍША (фр. – гніздо) – невелике заглиблення у стіні із завершенням різної форми. Використовується як місце для статуї, вази.

Склепіння. Основні види, які застосовувалися

в період Римської імперії

СКЛЕПÍННЯ – перекриття криволінійних абрисів у перерізі. Існували різні типи і види, серед яких поширені: С. балхі (над прямокутним приміщенням, починається від кутів арками під кутом 45˚ “у ялинку”); С. вспарушене (хрестове, у якого центральна частина помітно піднята порівняно з боковими); С. зімкнуте лучкове, С. зімкнуте плоске (утворюється продовженням стін по кривій з невеликою стрілою підйому); С. зімкнуте півциркульне (утворюється продовженням стін по півциркульній кривій); С. клинчасте (викладене з каменів клинчастої форми); С. коробове (утворюється трицентровою кривою у поперечному перетині); С. хибне, С. удаване, С. фальшиве (конструктивно утворюється поступовим напуском горизонтальних рядів мурування); С. хрестове вспарушене (різновид хрестових, де площини між ребрами вспарушеної, сферичної форми); С. циліндричне півциркульне (утворюється сферичною кривою у півкола) та інші.

75

АРХІТЕКТУРА ВІЗАНТІЇ

V–XV СТ.

Мавзолей Галли Плацідії, 425 р., Равенна

Християнство було офіційно визнане у 313 р., коли римський імператор Костянтин видав Міланський едикт. До 326 р. воно стало офіційною релігією Римської імперії з новою столицею, Константинополем (тепер – Стамбул).

У 395 р. Римська імперія була розділена. Поки на сході Візантійська імперія процвітала, захід був під загрозою постійних вторгнень. У результаті у 402 р. західну столицю перенесли з Мілана в Равенну, і в кінці V ст. остготський король Теодорих (495–526 рр.) перевів двір у Равенну, яка підтримувала добрі зв’язки з Константинополем. Коли у VI ст. Італію знову завоював Юстиніан, Равенна стала місцем перебування візантійських віце-королів.

Етапи розвитку

Раньовізантійський (V–VIII ст.) Епохою найвищого розквіту Візантійської імперії було VI ст., – час правління Юстиніана (527–562 рр.). Константинополь домінував як політичний і культурний центр. Велике будівництво сприяло тому, що ранньохристиянські форми розвинулись у візантійський стиль. Після смерті Юстиніана у 562 р. Імперія втратила частину своїх територій. У VIII ст. на заході посилюється вплив франків. Завоювання Карла Великого призвели до утворення великої імперії, і у 800 р., Папа проголосив його імператором. Переконаний, що занепад Візантійської імперії є результатом божественного гніву внаслідок шанування ікон, імператор Лев ІІІ у 726 р. почав іконоборческий рух. Церкви починають розписувати листяним і геометричним орнаментами, хрестами. Аскетичні за виглядом церкви будували як купольні базиліки і хрестово-купольні храми. (Церква Св. Миколая, Мирра, 8 ст., Св. Софії у Салоніках, 780-ті рр.);

Середньовізантійський (VIII–ХIII ст.) Період починається з 843 р., – з кінця іконоборчества і триває до захоплення хрестоносцями Константинополя у 1204 р. Перші 180 р. правління македонської династії були майже “золотим віком”: повернуто території у Греції та Італії, завойованоновіземлінаСході, культурневідродженняспричинилопоявуновихтипівцерковних споруд. У 1057 р. владу захопила династія Комнінов. Їх правління було відносно стабільним. У 1054 р. відбувся поділ християнської церкви на західну, римо-католицьку, і східну, грекокафоличну (православну). До східної церкви примкнули Сербія, Болгарія і Росія;

Пізньовізантійський (XIII–XV ст.) У 1204 р. Константинополь був захоплений і пограбований хрестоносцями. Імперія прийшла у занепад. На її території утворилися Латинська імперія, Нікейська імперія, Епірське царство і Трапезундська імперія. Нікея стала оберегом візантійської культури і центром, з якого почалась боротьба за звільнення захоплених земель. У 1261 р. Константинополь був звільнений Міхаїлом VIII Палеологом, і подальший період (1261–1453 рр.) був названий “палеологовський”. У 1453 р. Константинополь був захоплений турками-османами, що означало загибель імперії.

76

СКУФ’Я (гр. – чаша) – верхня частина сферичного перекриття на парусах у вигляді шарового сегмента, точніше, її внутрішня поверхня.

СОФÍТ (італ. – стеля): 1) архітектурно оброблена поверхня стелі; 2) нижня поверхня слізниці у карнизі або архітрава в антаблементі; 3) нижня поверхня арки, відповідно декорована.

ПЛÍНФА (гр. – цегла) – тонка і досить широка обпалена цегла, яка часто застосовувалася у візантійських та давньоруських монументальних будівлях.

ЦÉРКВА (гр. – божий будинок) – християнський храм, інколи термін вживається для назви культових споруд інших віросповідань, а також релігійних конфесій.

СОБОР – головна культова споруда християн у місті чи монастирі, де знаходиться кафедра, службу з якої може здійснювати висока духовна особа. Це визначало місцеположення споруд в забудові міст і монастирів, їхню архітектурну виразність.

ХРЕСТÓВО-КУПОЛЬНИЙ ХРАМ – культова споруда,

квадратна або прямокутна за планом, перекрита по центру куполом на парусах, який спирається на 4-х стовпах; розпір від купола сприймають 4-коробові або півциркульні склепіння, які перекривають нефи, що у плані йдуть навхрест; 4-кутові компартиментичастомаютьменшувисотуітакожперекриваються склепіннями або куполами. Х.-к. х. мали масивні стіни і підпори, урочистіінтер’єри, прикрашенірозписами, мозаїками.

Салоніки. Костел св. Бардіаша (план)

77

СЕРЕДНЬОВІЧНА АРХІТЕКТУРА КРАЇН АЗІЇ ТА ПІВНІЧНОЇ АФРИКИ

Мавзолей Саманідів у Бухарі

У VII ст. араби завоювали деякі країни Передньої Азії і Північної Африки, утворивши халіфат – велику феодальну державу, що об’єднала усі підкорені країни, з центром у Дамаську (VII–VIIІ ст.), а потім у Багдаді (VIIІ–Х ст.).

На початку VIIІ ст. до халіфату було приєднано значну частину Піренейського півострова (Андалузія); до Х ст. Багдадський халіфат розпався на декілька окремих феодальних держав – відмежувалися Іран, Середня Азія, Закавказзя. У І258 р. Багдад захопили монгольські завойовники. У кінці ХV ст. припинилося панування арабів і на Піренейському півострові.

Основними типами громадських будинків були караван-сараї – заїжджі двори у містах і на торговельних шляхах, шпиталі, криті ринки та бані. Великого розмаху отримало іррігаційне будівництво.

Караван-сараї часто мали прямокутний план. Вздовж укріплених стін влаштовували зазвичай два ряди приміщень: у першому ряді – житлові кімнати, у другому – складські і конюшні. Посередині двору знаходився колодязь чи цистерна з водою. Вхід виділявся порталом. В окремих випадках караван-сараї мали складнішу форму плану – багатокутну чи круглу.

Перші культові споруди – мечеті – будували за типом базиліки. З часом вони набувають вигляд прямокутного двору з галереями за периметром, відкритими у двір. Мечеті орієнтувалися у бік Мекки, де знаходився храм Кааба – головна святиня мусульман. Напрямок на Мекку – кібла – позначаливнутрішньоюнішею– міхрабом, поручзякимзнаходиласякафедра– мімбар. Навпроти кафедри розташована обнесена решіткою естрада – дікке, з якої повторюють слова Корану для віруючих. Відмінноюрисоюмечетейєтакожвисоківежі– мінарети, зякихзакликаютьнамолитву. При мечетях, як правило, існували вищі школи богослов’я – медресе.

В ісламській архітектурі склалося чотири типи мечетей:

Дворові (Мечеть Ібн-Тулуна у Каїрі); Колонні (Мечеть у Кордові); Айванні (Мечеть султана Гассана у Каїрі);

Центральнокупольнімечеті, якібудуютьсязазразкомсоборуСвятоїСофіїуКонстантинополі (Мечеть Сулеймана у Константинополі).

Усипальниці для надання їм більшої монументальності і величі майже завжди перекривалися

куполами, конструкція яких мала певні особливості у різних державах.

78

АРКА АРАВІЙСЬКА, мавританська,

підковоподібна – окреслена з одного центра кривою, що становить понад половини кола, внаслідок чого отримує вигляд підкови.

АРКА БАГАТОЛОПАТЕВА – внут-

рішня її поверхня складена з кількох менших арочок.

ЗУЛЛА (араб. – навіс, тінь) – затінена частина інтер’єру мечеті колонного або айванноготипів, відгородженавіддвору кісвою. В ісламі трактується як образ райського саду з квітучими кущами.

Інтер’єр мечеті в Кордові. Двоярусні арки: внизу – багатолопатєві, над ними – підковоподібні

АРКА ВВІГНУТА – перекрита двома дугами, зверненими випуклими боками всередину прорізу.

АРКА ПОРТЬЄРНА – утворена двома або чотирма дугами з центрами за межами прорізу.

АРКА КІЛЬОПОДІБНА – має форму півкруга із загостреним верхнім кутом, внаслідокчогоуперетинінагадуєпоперечнийрозрізкормовоїчастиниперекинутогосудна.

80