slovnik

ГІРЛЯНДА (фр.< італ.< лат. – плетення) – орнаментальний мотив, декоративне зображення у вигляді сплетеного ланцюга листків, квітів і плодів, що часто перевиті стрічками, бантами, збагачені маскаронами. Відрізняється від замкненої композиції вінка, є елементом орнаментального ряду і тому ще у стародавні часи використовувана у різноманітних обрамуваннях, бордюрах, фризах. У мистецтві ренесансу і бароко входила у гротески, ряди Г. поділялись вертикалями факелів або розетками, в архітектурному декорі рококо об’єднувалися з рокайлями і картушами, а в архітектурі ампіру підкреслювали гладкість площини стіни.

ГОРЖА (фр., пол. – обмежую) – тильний бік окремого укріплення або вихід з нього, що звернений до тилу. Може бути частиною бастіону у вигляді з’єднання кінців фланків або палісаду, тину, інколи це – відкритий бік недовгочасного укріплення з незамкненим планом.

ГРОТ (фр.<італ. – потаємний): 1) неглибока природна печера зі склепінчастою стелею; 2) штучна споруда, павільйон у парку у вигляді природної печери, прикрашена античними статуями, раковинами, морськими каменями. Існувала за часів створення стилю італійського ренесансу у заміських віллахнапоч. XVI ст.

ДРУГЕ СВІТЛО – додаткове освітлення приміщення внаслідок влаштування верхнього ряду віконних прорізів.

ЕВОЛЬВЕНТА (лат. – розгор-

тання) – велика подвійна волюта, що декоративно заповнює трикутник, утворений на фасаді між високим центральним і нижнім боковим нефами костелу.

СантаМаріядіМонті, 1580 р., арх. Дж. деллаПорта. ЗаП.М. Летаруї

141

ІНТРАДОС (лат.<ісп. – вступ) – внутрішня поверхня склепіння чи арки, яка дає змогу визначити їхню глибину.

ІНФЛЕКЦІЯ (італ. – поворот) –

з’єднання частин споруди, оформлення переходу від одного ордерного елемента до іншого за допомогою різних профілів, тяг тощо. Так, база і капітель є І. вертикалі колони до горизонталей цоколя і антаблемента.

Кампаніла собора Святого Марка у Венеції. Сучасного вигляду дзвіниця набула

в1514 р. Башта заввишки майже 100 м слугувала сторожовою баштою

імаяком для кораблів, що входили до лагуни

КАМПАНІЛА (італ.) – дзвіниця біля християнського храму в архітектурі Італії. Споруджувалася у вигляді багатоярусної призматичної або циліндричної башти, поставленої з південного боку від церкви.

КАПЕЛА (італ.<лат. – вміщати): 1) маленький католицький храм типу каплиці, іноді подібнодоправославногоприділузнаходивсявсередині собору або прибудовувався до нього. Призначався для приватного вівтаря або збереження реліквій, іноді слугував усипальнею. Від назви споруди походить термін, що означає зібрання духовних осіб, хор півчих; 2) католицькаабоангліканськакапличка, призначена для розміщення хору; 3) домова християнська церква, щознаходиласявсерединізамку, палацу.

Капела Пацці монастиря Санта-Кроче, Флоренція, арх. Ф. Брунеллескі, 1429 р.

142

КАПЛИЦЯ (пол.<лат. – вміщати) – невелика культова будівля без вівтаря, але з іконами, яка спочатку зводилась над поховальною криптою (порівн. капела). У православних К. не здійснювали головних богослужінь, а лише добові служби (у давнину “часи” – звідки й російська назва “часовня”); 2) будівля у вигляді християнської пам’ятки над джерелом або на місці колишньої церкви. К. також зводились в селах, на міських площах, кладовищах. Крім них існували: К. домова – призначене для молитов спеціальне приміщення у палаці, великому особняку; К. дорожня – будівля вздовж шляху між населеними пунктами для молитов подорожніх. Доцьогопідтипуналежалиіпрощі. К. монастирська– будівляназгадкупрочанампро колишню обитель або призначена для збирання пожертвувань. К. общинна – окрема будівляприпарафіяльномухрамі, дездійснювалисьхрещення, відправа, панахида.

КАРТУШ (фр.<італ. – згорток): 1) при-

краса у вигляді розгорнутого сувою з надрізаними краями чи декоративного вінка, збагачена написами, гербами, емблемами в орнаментальному оточенні. Вживалася в часи Середньовіччя, але найпоширенішою стала в архітектурі й монументальному мистецтві бароко, прикрашаючи різні частини фасадів, акцентуючи вхідні портали, а також ведути, географічні карти; 2) назва геральдичного щита; 3) квітковий орнамент у партері парку із закрученими краями і вензелем посередині.

КАСЕТА (італ.<лат. – скриня) – заглиблення квадратної форми на плоскій стелі, яке утворюється при перетині балок під прямим кутом (порівн. кесон). У Стародавній Греції їх закривали каліматіями.

КАСКАД (фр., італ. – спадати) – природний або штучний уступчастий водоспад. Створюєтьсязавдякирозміщеннюводоймищнарізнихрівнях, звідкичисленними сходинками й уступами стікає вода. Або дуже пологі сходи, низка уступів, терас з квітниками. Загальна композиція К. нерідко збагачувалася фонтанами, підпірними стінками з барельєфами і маскаронами, балюстрадами і скульптурами, внаслідок чого вінстававприкрасоюрозкішнихвіліпалацово-парковихансамблів.

КАСКАДНІ СТАВКИ – система ставків, з’єднаних між собою протокою і розташованих на різних рівнях.

КАФЕДРА, катедра (лат.<гр. – стілець): 1) багато прикрашене розписами, різьбленням і рельєфами, підвищене місце для проголошення проповіді у християнських храмах. У великих соборах інколи зводили дві К., одна з яких призначаласьдлячитанняАпостолаівиголошенняпроповідей, друга– длячитання Євангелія; 3) ошатне крісло для архієрея на амвоні в центрі православного храму, що й дало назву головному храму єпархії – кафедральний собор.

143

КАФЕДРАЛ (фр.) – соборний храм.

КВАДРИФОЛІЙ (лат. – чотири листи): 1) чотирипелюсткова у плані культова будівля (порівн. тетраконх); 2) архітектурна деталь у вигляді чотирилисника; 3) віконний проріз з чотирьох частин або розпис, різьблення, що отримали чотирилопатеву форму; 4) орнаментальний елемент у вигляді хреста, закомпонованого у квадрат.

КІОТ, кивот (гр.<івр. ~ ящик, ковчег): 1) невелика ніша на фасадній стіні для зображення святого. Часто накривалася двосхилим дашком, навісом; 2) дерев’яна скриня або стулкова рама для великої ікони, декорована рельєфом, розписом або різьбленням; 3) завершення Царських врат іконостаса у вигляді моделі невеликого храму; 4) кілька невеликих ікон на стіні.

Палаццо Пітті, арх. Ф. Брунеллескі, 1458 р.

ПАЛАЦЦО – італійській палац, будівля, характерна для епохи Ренесансу. Назва походить від Палатинського пагорба у Римі, де у стародавні часи споруджувались імператорські палаци. Типологічно сформувався у ХІІІ–ХІV ст. як синтетичне поєднання будинку буржуа (коза) і міського феодального замку (кастелло). Являв собою кількаповерхову споруду з рустованими цоколями і підкреслено масивними стінами, завдяки чому ззовні зберігав вигляд суворого середньовічного замку, а всередині мав затишний прямокутний двір (патіо), оточений колонними або арковими галереями, лоджіями.

144

ПАТІО, паціо (ісп.) – внутрішній двір монументального палацу, оточений з усіх боків колонними або арковими галереями. Найпоширенішим був у ренесансній архітектурі Італії.

Палаццо Строцці, двір

РОЗЕТКА (фр. – розочка, трояндочка) –

орнаментальна прикраса круглої форми в плані

увигляді стилізованого зображення розквітлої квітки. Мотив рослинного орнаменту поширений для оздоблення кесонів, падуг стель тощо,

усадово-парковому мистецтві. Розрізняють такі Р.:

акантова – пелюстки у вигляді акантових листочків, які чергуються із стрілками (подібно до іонік); вихрова, зонтична, сонячна.

РУСТ (лат. – село) – окремий виступаючий квадр в стіні, камінь з грубо або ретельно обтесаною чільною поверхнею.

РУСТИК, рустика (італ.<лат. – грубий) – заглиблена стрічка, що обрамовує квадри, відділяючи їх один від одного.

РУСТОВКА, рустування (лат.<італ.): 1) спосіб виконання поверхні стіни з кам’яних квадрів, облицювання стіни рустом; 2) штучна обробка тинькованої стіни рустом. За характером вирішення Р. буває:

Р. брильянтова, Р. діамантова (фр. – виблискую-

чий, алмазний) – з квадрами, виконаними у вигляді чотиригранних пірамід, внаслідок цього на фасадній стіні виникали могутні форми з напруженою світлотінню. Інколи вона ще більш посилюваласявлаштуваннямміжрустамиплоских рустиків. Поширена в архітектурі ренесансу, барокотапізнішихчасів.

145

Р. брускова, “скеля” – застосування русту з тесаних каменів із необробленою чільною поверхнею.

Р. “впереміжку” – облицювання рустами із каменів, вертикальні шви яких збігаються через ряд.

Р. декоративна – з рустів, що мають природний абоштучновиконанийскладнийпрофільчільної поверхні каменю.

Р. дощана, стрічкова, французька – обробка тинькованої стіни безперервними горизонтальними стрічками без вертикальних швів. При цьому ширина стрічки набагато більша, ніж шов (міжрустя).

Р. квадрова– виконанарустамиізпризматичних блоків, розділених горизонтальними і вертикальними швами з прямо- і трикутними перетинами.

Р. клинчаста: 1) ступінчастерельєфнезавершення прорізу чи ніші трапецієподібним замковим каменем, який фланкують менші клинчасті камені (див. замок віяльний); 2) злом смуг дощаного русту під прямим кутом до нижнього краю, який влаштовується над прямокутним прорізом або нішею.

Р. рвана, природна – виконана з каменів різних розмірів з необробленою чільною поверхнею.

Вікно палаццо Ручеллаї

146

АРХІТЕКТУРА ВІДРОДЖЕННЯ У ФРАНЦІЇ, ІСПАНІЇ ТА ПІВНІЧНИХ КРАЇНАХ ЄВРОПИ

XV–XVII СТ.

Замок Шамбор. Луара (розпочато у 1519 р., почергово керували

будівництвом французькі майстри Жак і Дені Сурдо, Пьєр Нево, прозваний Трінко). Загальний вигляд

Мова і стиль італійського Відродження поширювались за межі міст-держав Італії. Протягом XV ст. у Франції, Іспанії і Північній Європі переважала готична архітектура. Зацікавленість італійськими будівлями, які наслідували античність, являли мандрівники, які поверталися з Італії, а також італійські архітектори і майстри, які працювали за межами своєї країни.

Кінець XV і XVI ст. були для країн Європи часом потрясінь, найбурхливішою епохою їхньої історії. Релігійні війни, боротьба з пануванням католицької церкви – Реформація, що переросла в Німеччині в грандіозну Селянську війну, революція в Нідерландах, драматичні події внаслідок Столітньої війни Франції й Англії, криваві конфлікти католиків і гугенотів у Франції. Здавалося б, клімат епохи не мав сприяти становленню величних ренесансних форм. Але, з іншого боку, поширюються традиції гуманізму, освіченість і підсилюється привабливість італійського мистецтва. Поєднання італійських впливів із самобутніми готичними традиціями становить своєрідність стилю Північного Відродження.

Головна ж причина, чому термін “Відродження” поширюється на всю європейську культуру цього періоду, і не тільки XVI, але частково й XVІІ ст., полягає в спільності внутрішніх тенденцій культурного процесу: в становленні й поширенні буржуазного гуманізму, у розхитуванні феодального світогляду, у зростаючій самосвідомості особистості.

148

АЛЕРО (ісп. – навіс) – зовнішня стіна у вигляді карниза, який збагачений профілями, рельєфним різьбленням. Притаманні будівлям в Іспанії, виконаним у стилі платереско.

АЛІКАТАДОС – орнаментальна мозаїчна декорація з керамічних глазурованих плиток, що була притаманна для мавританського стилю в Іспанії ХІV–ХV ст.

АЛІНЬЄМЕНТИ (фр.) – розмежування території перед спорудженням фортифікаційної споруди.

АЛЬТАНКА (укр.) – відкрита будівля у парку чи сквері, призначена для відпочинку. А. були кам’яними, дерев’яними, металевими, набували різних форм і розмірів і органічно вписувалися у природне середовище.

Альтанка вітрів, з якої відкривається панорама Гурзуфа та мис Аюдаг

ГІМНАЗІЯ (гр.) – споруда середнього навчального закладу у країнах Західної Європи з XVI ст. і в дореволюційній Російській імперії.

ГЛАВА (слов.) – назва бані, яку спочатку виконували у формі шолома, пізніше – у формі цибулини, груші, конуса, маківки, шару, гриба, парасольки тощо, яку використовували для завершення християнських церков, іудаїстських синагог, мусульманських мечетей, буддійських і брахманських храмів. Фарбування, позолота, покриття міддю, черепицею, залізом, сланцем, лемешем чи іншим матеріалом, оздоблення різнокольоровими кахлями, ананасною гранню не тільки посилювало естетичні якості Г., надаючи їм виразного силуетуіяскравоїживописності, ай нерідко– символічногозмісту.

Храм Василія Блаженного в Москві, 1555–1560 рр., зодчі Барма і Постнік

На Сході кількість Г. підпорядковувалась чіткій симетрії внутрішнього простору, відповідаючи числовому ряду: 1, 3, 5, 8, 13 (порівн. золотий перетин у пропорційній системі). Певного канонічного значення кількість Г. отримала також у християнському культі: 1 – Ісус Христос, 3 – св. Трійця, 5 – Христос і чотири євангелісти, 7 – сім таїнств, через які отримано сім дарів від Духа Святого, 9 – дев’ять ангельських чинів, 13 – Христос і дванадцять апостолів.

149

ГЛАВКА, банька – маленька глава, зазвичай розташована на шиї (порівн. маківка).

ГЛІПТОТЕКА (гр. – різьблений і сховище) – приміщення або спеціальна споруда для зберігання творів скульптури, коштовних каменів або виробів з них (порівн.

бібліотека, іконотека, пінакотека, лапідарій).

ГОТЕЛЬ– спорудазмебльованимикімнатамидлятимчасовогопроживаннялюдей, які приїжджали до міста (порівн. отель).

ДЗЕРКАЛО: 1) оточене профільованою рамою поле плафона на стелі; 2) горизонтальна частина дзеркального склепіння; 3) обрамована профільованою тягою велика ділянка стіни; 4) поле дверної фільонки; 5) найбільша ділянка на чільному боці печі, каміна; 6) поверхня значного за розмірами водоймища. Крім того, існує Д. сцени – площина порталу грального майданчика для акторів.

ДИЯКОННИК, ризниця (гр. – слуга) – службове приміщення у вівтарній частині християнської церкви, призначене для збереження одягу священнослужителів та їх переодягання. Займало південну частину пастофорії, куди в православних храмах провадили південні двері іконостаса.

КОКОШНИК (слов. – курка) – декоративного походження закомара у вигляді завершення стінки, подібного до профільованої арки із заповненою площиною та інколи загостреним верхом. Також може мати форму трикутника. Стрічки К.

150