slovnik

ЕМПОРА (нім. – підвищення) – галерея на пілонах, колонах, що здіймалася над бічним нефом або над входом базилікального чи зального храму та відкривалася у головний неф (порівн. хори у православних церквах). Існували і в цивільних спорудах.

ЕПЕРОН – підпірна внутрішня стіна, що подібно до контрфорсу підтримує хрестовісклепіння, допомагаючигаситирозпір, котрийвиникаєуконструкціїперекриття.

ЗАПАЛУБКА(пол.):1)мурованезаповненняміж нервюрами у хрестовому та інших склепіннях.

Влаштуванням лієрн, тьєрсеронів, контрлієрн та інших каркасних елементів розміри З. значно зменшувались, що полегшувало загальну вагу склепіння і давало змогу створювати великі і високі приміщення, зокрема в готичній архітектурі; 2) заповнення стіни бутом при каркасній конструкції.

ЗАТИН– прилеглийдовнутрішньоїоборонноїстінимурованоїфортецімайданчик для стрільців та пушкарів.

ЗАХРИСТІЯ – частина храму біля вівтаря.

ЗУБЦІ – завершення стін стародавніх і середньовічних споруд вертикальними виступами з невеликими просвітами-бійницями верхнього бою у фортечних стінах і баштах. А також декоративне завершення парапетів міських ратуш та інших будівель у XVIII–ХІХ ст. (порівн. кремальєр,

мерлони).

КАБОШАН (фр. – круглястий) – виконана з різнокольорового скла кулеподібна або напівсферична прикраса трифорію в готичній архітектурі.

111

КОЛОНИ КРУЧЕНІ із спіралеподібними фустами. Атектонічність, деструктивність їх форми використовували візантійські зодчі, а також архітектори готики і бароко для підкреслення нематеріальності маси (порівн. соломоники). Цю рису також підкреслювали інкрустацією фуста різнокольоровою мозаїкою.

Олівенса. Церква Св. Маріі Магдалини. Інтер’єр, XVI ст., Іспанія.

Пізня готика: після 1400 р.

КОЛОНИ СЛУЖБОВІ, приставні – напівколони, що підтримують п’яти склепіння або нервюри.

КОЛОНИ СПАРОВАНІ – розташовані попарно.

КОНТРЛІЄРНИ (лат., фр.) – поперечні нервюри, що у склепінні зв’язують ожіви,

лієрни, тьєрсерони.

113

КОСТЕЛ, костьол [пол.< лат. – фортеця] –

католицькийхрамуПольщі. Назвапоходитьвід храмузобороннимифункціями. Засвоїм стату-

сом К. поділяють на: кафедральний, єпископський, колегіальний (існує при капітулі), парафіяльний, філіальний (маленький, що підпорядковується парафіяльному), фарний (утримуваний цеховими братствами, часто вважався головним у місті), а у функціональному відношенні на: монастирський, шпитальний, кладовищний, замковий тощо.

Ключ чи замковий камінь у вигляді розетки нервюрного склепіння Екстерського собору

КЛЮЧ – верхній клинчастий камінь арки, те саме, що й замок – 2.

КРАБ (нім. – повзати) – декоративна деталь у вигляді стилізованих згорнутих листків або квітів, що начебто плавно виростають (виповзають) з основного стовбура. Був поширений в спорудах готичного стилю, ряди К. поміщали на фіалах, щипцях чи вімпергах, тим самим конструк-

тивно зміцнюючи і прикрашаючи архітектурний елемент. Також прикрашав різьблені меблі, релікварії, кіоти, табернаклі.

114

КЛОСТЕР (нім.<лат. – захисток): 1) оточений фортечною стіною з баштами монастирський комплекс у середньовічній архітектурі Німеччини; 2) криті галереї або коридори із залами, які розташовані навколо монастирського двору в англійському середньовічному зодчестві (порівн. клуатр).

Зірчастесклепіння– формахрестового готичногосклепіння.

Маєдопоміжніребра– тьєрсерониілієрни. Укаркасічітко вирізняютьсяосновні діагональніребра хрестовогосклепіння

ЛІЄРНА (фр. – зв’язувати) – додаткова нервюра, спрямована від перетину оживдошелигщоковихарок. Такожзустрічаласянеповна Л. – додаткованервюра, що покладена від перетину ожив до перетину з контрлієрнами, яка не доходила до щокової арки.

МАГІСТРАТ (лат. – наставництво) – адміністративна споруда міського самоврядування (муніципалітету). Переважно відзначалася високою баштою над призматичним об’ємом, нерідко пов’язана з торговельними крамницями, перед якими влаштовувалися аркові або колонні галереї.

МАСВЕРК (нім. – креслярська робота) – розвинений каркасний орнамент із складним переплетенням прямих і дугоподібних ліній, який виконується циркульною побудовою основних елементів. Здійснювався заглибленим рельєфом по дерев’яних або кам’яних конструкціях, інколи робився наскрізним. У готичній архітектурі часто зустрічається при

оформленні віконних завершень, балюстрад; застосовувався у меблярстві, різьбленні, золотарстві. Пізніше також використовувався у будівлях, виконаних у стильовому напрямі модерн.

115

МАШИКУЛІ (фр. – бити в голову) – квадратні та інші за формою похилі отвори у підлозі критих балконів, навісних галерей, які влаштовувалися у верхній частині середньовічної споруди для стрільби під час оборони. Найчастіше вони підтримувались аркатурою, форма якої багато в чому визначала їх зовнішній вигляд. Стіни отримували зазвичай зубчасте завершення. У російському фортифікаційному зодчестві вживався термін “бійниці косого бою”. М. застосовували у середньовічному фортифікаційному будівництві в Європі, на Близькому Сході і на Русі для ліквідації “мертвого”, яке не можливо прострілювати, простору у підошви стін, що виникає при веденні оборонного вогню виключно з бійниць (оскільки крізь бійниці можна обстрілювати місцевість лише на деякій відстані від підошви стін). М. влаштовували, створюючи звіси у брустверній

стінці. При цьому парапет бруствера відсовували трохи вперед від площини стіни. У випадку, коли для виносу парапету використовували кронштейни, як М. застосовували щілини між ними (цей спосіб переважав у європейському оборонному будівництві). Якщо ж бруствер виносили за допомогою загальної зміни форми кладки стін, у винесеній вперед частині влаштовувалися бійниці, що мали великий кут нахилу. М. використовували для скидання каміння, горщиків із запальною сумішшю, виливання на атакуючих окропу і т.п.

МОНАСТИР (гр. – усамітнене житло) – комплекс різних споруд або приміщень, призначених для проживання людей, які присвятили себе служінню релігійному культу. Виконувались у вигляді приміщень, заглиблених у скелях або землі (т. зв. печерні) або складались з наземних храмів, доповнених житловими і господарськими будівлями. У середньовічні часи християнські М. одночасно виконували оборонні функції і огороджувалися фортечними стінами з баштами. Чимало монастирських

ансамблів отримували меморіальне значення, створювались на честь видатних подій в історії країни, житті народу, знаменних явищ і релігійних свят.

МУР (пол.<лат. – перешкода) – кам’яна, цегляна огорожа або стіна.

116

МУРУВАННЯ – процес зведення стін. Прийнято розрізняти два основні типи стіни після М.:

пластичний (живописний) – кладка з цегли або каменю, покрита шаром штукатурки, стуку, грунту тощо;

тектонічний: 1) кам’яні квадри або ряди цегли формують чітку структуру; 2) конструкція з природних або штучних каменів, які з’єднуються будівельним розчином. Для готики характерні такі системи:

М. верстове, М. готичне, М. польське, М. руське (староруське) – у кожному ряді лицьових цеглин чергуються ложки і тички, внаслідок чого вертикальні шви збігаються через один ряд.

М. лицьове – акуратне мурування каменів для сприйняття матеріалу в природному вигляді, тобто без тинкування, обмазування, фарбування, облицювання.

М. хрестове – виконане з перев’яззю швів, де в ряду чергуються тички і ложки.

НЕРВЮРА(фр. – ребро, складка): 1) арказтесанихкаменівабоклинчастихцеглин, що створює каркасну основу хрестового склепіння, яке переважно вживалося у готичній архітектурі; 2) профільоване ребро, що виступає у склепінні (порівн. гурт).

ОЖИВА (фр.< лат. – підтримувати) – ребро склепіння в готичній архітектурі, діагональна арка. Дорівнюючи за висотою боковій щоковій, О. дала змогу винайти в архітектурі готики т.зв. зв’язану конструктивну систему, що утворювалась від перетину під прямим кутом двох коробових склепінь.

117

ПАЛАЦ (італ.) – велика споруда з урочистими фасадами та парадними приміщеннями житлового призначення. З’явилася ще у сиву давнину, найпоширенішою стала наприкінці Середньовіччя. В Новий час та в ХІХ ст. отримували найрізноманітніший вигляд, часто анфіладне розпланування вишукано оздоблених приміщень. Зводились в містах, царських і дворянських резиденціях та в сільськіймісцевості.

ПАЛОМНИЦЬКА ЦЕРКВА, храм прочанський – християнський храм,

споруджений на шляху паломників до т. зв. Святих місць. У Середньовічній Франції та інших країнах П.Ц. обов’язково мала мощі святого, які виставлялись у вівтарній частині для огляду в апсидіолах навколо центральної апсиди, що утворювали вінок капел.

План міського кварталу, розбитого на парцелі, і схема ущільнення забудови парцелі

ПАРЦЕЛЯ (фр. – частка) – невелика земельна ділянка, дрібна частина міського кварталу, розпланованого згідно з Магдебурзьким правом.

ПЕРЕДГРАДДЯ, пригородок, пригород – частина міста біля центрального ядра у середньовічні часи.

118

ПОСАД (давньорус.) – середньовічне поселення, розташоване за міськими, монастирськими або фортечними укріпленнями, яке безпосередньо прилягало до укріпленого ядра і було осередком торговельної і ремісничої діяльності. Частомалосвоїукріплення у вигляді земляних валів з ровами або дерев’яних чи мурованих стін, котрі значно поступались за обороноздатністюмістучимонастирю.

ПРИДІЛ: 1) додатковий, меньший за розмірами православний храм із престолом, який прибудований до основної церкви або вписаний у її об’єм. Також має вівтар з іконостасом. Часто має назву – боковий вівтар; 2) прибудова з вівтарем до католицького храму, яка також називається капелою.

“ПУЧОК КОЛОН” – завершується “п’ятою” склепіння, звідки підіймаються нервюри.

РЕЙТОР (нім.) – мала башта над середохрестям в готичній архітектурі.

119

РЕФЕКТОРІЙ(лат.) – трапезний будинок католицького монастиря, розташований на протилежному від церкви боці двору.

РЕФУГІУМ – середньовічне городище у Західній Європі, де могли тимчасово сховатися від нападників мешканці навколишніх селищ.

“РИБ’ЯЧИЙ ПУЗИР” – різновид масверка в готичній архітектурі у вигляді гвинтової композиції у колі з двох або трьох лопатей з просвітами, за формою яких цей декоративний мотив і отримав свою назву. Застосовувався для оформлення віконних рам, парапетів тощо.

РОЗА – докладніше дивись вікно-роза.

САКРИСТІЯ (лат. – священне начиння) – ризниця у католицькому храмі, призначена для збереження ритуального одягу і посуду, збудована як окрема споруда або приміщення біля хору собору. Мала квадратну або багатогранну форму в плані, часто перекриваласькуполом. Оздобленнявідповідалоархітектурномурішеннюцеркви.

СЕРЕДОХРЕСТЯ, перехрестя – перетин середнього нефа і трансепта в базилікальній культовій будівлі або центральне ядро хрестово-купольної. У католицьких храмах С. зовні часто позначалося високою баштою з вузькими вікнами і високим наметом (сигнатуркою), у православних – барабаном і куполом.

120