slovnik
.pdf
АРХІТЕКТУРА І МІСТОБУДУВАННЯ КРАЇН ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ XIII–XV СТ.
ПЕРІОД ГОТИКИ
Франція. Собор у Шартрі (початок ХІІІ ст.)
Від другої половини ХІІ ст. у Західній Європі й насамперед у Північній Франції (Іль-де-Франс,
Пікардія) формується архітектура нового стилю – так звана готика. Розвиток міст як торгово-
ремісничих і культурних центрів стимулював злет середньовічного мистецтва Західної й Центральної Європи в ХІІІ–ХIV ст. Найбільше піднесення переживали церковна й світська архітектура.
Зі зростанням чисельності міст та піднесенням ролі, яку вони відігравали, зростала потреба в нових формах організації праці. Ремісники у містах об’єднувалися в союзи та цехи. Зміцнення міських ремесел сприяло формуванню міської культури. В багатьох містах споруджуються стрункі, спрямовані високо в небо готичні собори, що об’єднували під своїм дахом велику кількість людей, виконуючи роль суспільного центру міста.
У багатьох містах на базі церковних та приходських шкіл виникали університети як нові форми культурно-просвітницьких установ. Вони сприяли розвитку освіченості та поступово змінювали мислення середньовічної людини. В міру розвитку суспільної свідомості, ремесла і техніки слабшали підвалини середньовічних релігійно-догматичних світоглядів, розширювалися можливості пізнання і естетичного осмислення реального світу; складалися нові архітектурні типи і тектонічна система. Інтенсивно розвивалися містобудування.
Найістотнішими рисами готичної архітектури стають панування лінії, вертикальність композиції,
віртуозна деталізація та підпорядкованість елементів логіці цілого. Головним нововведенням готичного стилю стала каркасна система.
Етапи розвитку готичного стилю:
рання готика (ХІІ–ХІІІ ст.), зріла готика (ХІІІ–ХІV ст.), пізня готика (ХІV–ХVІ ст.).
101
АЛЬКЕР (пол.<фр.) – у стародавні часи місце лучників у кутовому приміщенні оборонної вежі.
АППАРОТОР – середньовічний будівничий у містах Західної Європи, перший помічник архітектора, який керував будівельною артіллю.
АРКА ДІАГОНАЛЬНА – розташована у хрестовому склепінні за діагоналлю квадрата чи прямокутника, тобтонервюра, якуназивають“ожива”.
АРКА ЩОКОВА – підпружна хрестового склепіння, розташованапобокахпрямокутникайогоплану. Оточує склепінняперпендикулярнодойоготвірної.
АРКА ПОВЗУЧА – з п’ятами на різних рівнях.
АРКА СТРІЛЧАСТА – утворена двома дугами, що перетинаються під кутом.
Стрілчасті арки: 1 – плоска, понижена;
2 – нормальна рівнобічна;
3 – підвищена, висока
АРКБУТАН (фр. – опорна арка) – відкрита лучкова повзуча арка, яка передає розпір хрестових склепінь центрального нефа на опорний стовп у вигляді контрфорса, що знаходиться за межами молитовного приміщення. Спочатку їх прикривали даховою покрівлею, згодом вони височіли над боковим нефом; з удосконаленням конструкцій виконувались однорядними і дворядними. У п’ятинефних соборах влаштовувались двопрогінні А. з проміжною підпороюнапроміжномустовпі. Складенізсуцільних каменів, вони завершувались нахиленою площиною, що використовувалась для водостоку.
102
Аркбутани Страсбургського собору
БАРБАКАН (фр.<перс. – проріз для стрільби): 1) виносний укріплений балкон на оборонній башті над входом до фортеці; 2) додаткове укріплення фортечної брами винесеними вперед вежами, бастеями, які часто з’єднувалися з містом чи фортецею мостом або захищеними переходами; 3) невеличка фортеця, розташована перед головними міськими воротами або перед головним укріпленням.
БЕЛФОРТ – міська башта, яку зазвичай прибудовували до ратуші у середньовічних містахЗахідноїЄвропи. УНідерландахтакож виконувалафункціїхрамовоїдзвіниці.
БЕФРУА (фр. – набат, тривога) –
окрема башта середньовічного західноєвропейського міста, що спочатку була сторожовою, а пізніше стала традиційною частиною ратуші, символом міського самоврядування і незалежності від феодальної сваволі.
Ратуша в Польщі
103
БУРСА (лат., перс. – сумка): 1) духовний навчальний заклад у середньовічні часи; 2) гуртожиток студентів у середньовічних навчальних закладах, семінаріях.
ВАРНИЦЯ – бійниця варового (косого) бою, що знаходилася у верхній частині укріпленої стіни, через яку можна було лити вар, гарячу смолу або кип’яток на нападників (докл. див. машикулі).
Фрагмент оборонних мурів
ВЕЖА (давньорус. – будинок-повозка): 1) переважно сторожова дерев’яна башта, яка вукріпленняхслугуваладляспостереженняіотримувалафортечнийхарактер. Спочаткуробиласьпересувноюівстановлюваласьнаколесаабополози; 2) круглаабобагатогранна у плані висока оборонна споруда з розташуванням захисників на верхньому майданчику, яка могла знаходитися окремо або вписуватися в укріплення (докл. див. башта). Як окремий підтип існувала: В. монталамберівська – кругла мурованавежапередфортецеючинаберезіморя.
|
ВИКУШ (пол.): 1) башта, на |
|
|
кронштейні |
прикріплялась до |
|
зовнішнього |
боку оборонної |
|
стіни або на її зламі, яка мала |
|
|
захищатитакзвані“мертвізони”. |
|
|
Використовувався і як алькер; |
|
|
2) звернена у бік передпілля |
|
|
оборонна башта, що сформована |
|
|
зламом куртини, отримує три- |
|
Замок де Кока. XV ст., Іспанія. |
кутну або чотирикутну в плані |
|
форму та відкрита в середину |
||
Пізня готика: після 1400 р. |
фортеці. |
|
104
|
ВІВТАР (лат. – підвищення): 1) жертовний прес- |
|
тол для здійснення таїнства (перетворення хлі- |
|
ба з вином на кров Христа), який був витяг- |
|
нутий поперек осі католицького храму і разом |
|
з декоративною стінкою у вигляді складня пиш- |
|
но прикрашався орнаментальним різьбленням, |
|
збагачувався живописом і скульптурою. Згодом |
|
В. перетворився на монументальну споруду понад |
|
10 м заввишки з боковими стулками, які розкрива- |
|
лись у святкові дні, демонструючи зображення |
|
Адама, Єви, Агнця Божого, ангелів. На зовнішніх |
|
частинах зображалися сцени Благовіщення, дона- |
|
тори, вгорі– пророкийсивіли. УНовийчасвикона- |
|
ні у стилі ренесансу і бароко ілюзорні картини |
|
позаду В. в обрамуванні канделябр створювали |
|
ілюзію реальності зображень Мадонни з малятком, |
Польща, Краков, церква |
Вознесіння Христа та інших сцен; 2) східна час- |
Діви Марії, готичний вівтар |
тина православної церкви, що відгороджувалась |
(заввишки 13 м, завширшки 11 м) |
від молитовного залу вівтарною перегородкою, а |
|
згодом – іконостасом; 3) переносний В., який у |
Візантії набував вигляду складня (диптиха, триптиха) зі слонової кості, на романському й готичному Заході – вигляду тристулкового складня з позолоченої бронзи або сріблазкоштовнимикаменями. Вонизавершувалисьхрестами, моделямихрамів.
ВІВТАРНАПЕРЕГОРОДКА– огорожаувиглядістінкиабопарапетуміжвівтарем і основною частиною молитовного залу у православному християнському храмі.
ВІКНОКОЛЕСО, колєсо– круглевікнонафасадісередньовічногокатолицькогохраму. Відтворювалостародавнійязичеськийатрибуттечіїчасу, деспицізображалисонячніпромені. У деяких соборах рама К. зображала хрест – символ християнства. Спочатку виконувалось без рами, згодом остання отримала простий рисунок у вигляді радіальних і фігурнихспицьколеса. Пізнішейогорамасталащескладнішою, вікноотрималоназвуроза.
ВІКНО-РОЗА, роза (нім.<лат.) – кругле вікно на фасаді католицького храму готичної доби. Спочатку у пізньороманський і ранньоготичний періоди мало простий рисунок у вигляді колеса, згодом рама значно ускладнилась, набуваючи вигляду пелюстки квітки. Відзначалося величезними розмірами, вишуканим орнаментованим обрамуванням, радіальною симетрією заповнення отвору, мереживний узор якого збагачувався насиченими кольоровими вітражами. Подібну назву також отримала аналогічна за формою частина стрілчастого прорізу. Інколи В.Р. доповнювали скульптурні зображеннялюдей, якихдоляпідносилаабоскидала; таке вікноотрималоназву“КолесоФортуни”.
105
ВІМПЕРГ (нім. – вія ока) – трикутний з гострими кутами фронтон над стрілчастою аркою дверного або віконного прорізу в споруді, що часто застосовувався у готичній архітектуріЗахідноїіЦентральноїЄвропи. Йогополебагатоприкрашалосяажурним різьбленням і скульптурними деталями, круті профільовані краї – крабами, а вершина – хрестоцвітами. Походить від торців будинків з високими двосхилими дахами.
ВІТРАЖ (фр.< лат. – засклення) –
тематична або декоративна композиція, виконана різними фарбами на заскленому прорізі або складена із скелець різного кольору, скріплених свинцевими перемичками. Призначений для наскрізного освітлення і створення різнобарвного просторового середовища, внаслідок чого інтер’єр набував рис містичності. Замість скла використовували інший прозорий матеріал. Крімзаскленнявікон, В. застосо-
вували для перегородок, дверей. Поява В. припадає на епоху Стародавнього Єгипту, згодом він з’являється у Стародавньому Римі. У Європі використовувався в епоху Каролінгів, у візантійській та романській архітектурі, але найпоширенішим став у готичній. При оформленні вікон-роз, трифоріїв, квадрифоліїв, величезних прорізів почали переважати криваво-червоні, сині, лілові і жовтувато-оранжеві кольори. З’явилися безбарвні вставки, розписані у техніці гризайль, які сяяли як діаманти на кольоровомутлі. УXV ст. перемичкисталитоншими, адоповненінаписамийдрібним орнаментом гризайлі з розтяжками створювали м’які переходи. Виникла техніка дублювання(суміщенняскелецьрізнихкольорів), щодавалозмогуодержативідтінки. Однак з розширенням матеріальних можливостей мистецтва дрібнішали форми, послаблювалась монументальність. В епоху Ренесансу скупішими стали кольори, свинцевіперемичкивженеслідувализаабрисамифігур, а перетиналиїх у різних напрям-
106
ках. У геральдичних В. увічнювались імена донаторів храмів і власників замків. Поширився тип кабінетного В., частину якого набирали з невеликих круглих скелець, виконаних “місячним способом” (при видуванні пузир розкочували у плоский диск, що нагадував Місяць), а центральний прямокутник розписували в техніці гризайль і прикрашали кольоровими емалями. У стилі бароко домінували ілюзорні монументальні розписи і скульптурні композиції. Відродження В. для оформлення інтер’єрів спостерігалося лише на зламі ХІХ–ХХ ст. у стильовому напрямі модерн. Надалійоговикористовувалимайстриардекотаіншихстильовихтечій.
“ГАЛЕРЕЯ КОРОЛІВ” – горизон-
тальний ярус на головному фасаді середньовічного собору (пророцький чин), де в нішах розміщено статуї біблейських царів та ветхозавітних пророків, яких в часи французької революції вважали королями Франції.
Франція. Собор Нотр-Дам у Парижі, 1163–1257 рр.
|
ҐАРГУЛЬЯ (фр.<лат., грец. – буль- |
|
кати): 1) відгалуження від водовідвідно- |
|
го жолоба на краях покрівлі; 2) витесаний |
|
з каменю, скульптурно обрамлений водо- |
|
стік в часи середньовіччя у вигляді голови |
|
фантастичної тварини, чудовиська, фігу- |
|
ри людини тощо. Подібно до химер та |
|
рельєфних композицій, Г. був не лише |
|
зразком народного фольклору, а й мав |
|
певне символічне навантаження. Вва- |
|
жається характерним елементом роман- |
|
ськоїтаготичноїархітектури. НаДалекому |
|
Сході подібну роль відігравали вирізьб- |
РисункистудентаІ. Багенського, 1908 р. |
леніздеревазображеннядраконів. |
|
|
|
ГАРДЕЛЛО (італ. – дивитися) – дозор- |
|
на башта в італійській середньовічній |
|
архітектурі. |
107
ГЕРСА (пол. – борона) – вертикальні залізні, іноді дерев’яні та оковані, з шипами ґрати у фортечній брамі, які призначалися для захисту оборонної башти. Вони відкривалися й закривалися за допомогою певних механізмів, розміщенихурізнихприміщенняхутовщістіни.
ГІБЕЛЛІНИ (італ.) – прямокутні зубці з роздвоєним завершенням і вузькими щілинами бійниць, які завершували оборонні башти і стіни в Італії (зустрічаються у зведених італійськими зодчими кремлівських спорудах Московії). Назва походить від партії гібеллінів – прибічників германських імператорів і аристократичної форми правління, які з сер. ХІІІ ст. боролися з гвельфами, що підтримували Папу Римського і прагнули республіканського ладу.
Житлова середньовічна забудова у Ротенбурзі, Німеччина
ГІБЕЛЬХАУЗ (нім. – фронтон і будинок) – будинок з високим двосхилим дахом і щипцевими фронтонами на торцях. Характерна для міської забудови середньовічної Німеччини.
108
ГІППОПОД (грец.) – зображення людини з конячими ногами, схожої на античного сатира. Зустрічається у мистецтві Середньовіччя і Нового часу.
ГЛІФ (фр.<грец. – вирізаю): 1) деко-
ративний вертикальний жолобок; 2) членування стін по вертикалі лопатками або контрфорсами, які у середньовічних спорудах утворювали прясла, трюмо; 3) врізування у будівлю у вигляді заглиблення для віконного або дверного отвору. Через значну товщину стіни бокову поверхню такого прорізу середньовічної споруди для кращого освітлення приміщення робили розкосою, а її розширенуповерхнюзазвичайрозписували.
ГОСПІЦІЯ (лат. – притулок) – будинок для прочан, який споруджували під час хрестових походів на шляху до Єрусалима. Від нього походять назви лікувальних споруд: госпіталь, шпиталь.
ГРИФ (лат.<гр.): 1) орнаментальна прикраса у вигляді листка для кутового оформлення бази колони; 2) крилатий лев з орлиною головою за античною міфологією (порівн. грифон).
ГРИФОН (фр.<лат.): 1) фантастична крилата тварина з тулубом лева і головою орла (те саме, що гриф); 2) скульптурне, орнаментальне або живописне зображення, поширенеубагатьохстародавніх народів.
За давньогрецькою міфологією – це “собаки Зевса”, що неусипно стережуть золото у країнігіпербореїв, наелліністичномуСходіверхинаГ. зображалиАполлона, пізніше–
109
Александра Македонського. У пізній античності – це супутник богині Немесиди, що обертала колесо долі. На Близькому Сході у геральдичній композиції Древа життя традиційними стражами були два Г., ранньохристиянське мистецтво теж показує їх по обидва боки хризми – емблеми Христа. У Візантії доброзичливим символом був Г., що терзав змію – його поміщали на військових обладунках, парадному одязі, він став атрибутомімператора. Символізуючиєдністьземного(тулуб) інебесного(крила) начал, зображення Г. у християнстві також позначали подвійну людську і божественну природу Ісуса Христа. Саме ця символіка зустрічається на рельєфах романських і готичних соборів. УгеральдичномумистецтвіГ. означавпоєднаннярозумуіфізичноїсили.
ГУРДИЦІЯ (лат. – укриття) – дерев’яна галерея, розташована на зовнішньому боці оборонної стіни, яка призначалася для стрільби крізь бійниці й отвори у підлозі
(порівн. викуш, машикулі, забороло).
ГУРТ (нім. – пояс): 1) застаріла і помилкова назва профільного ребра хрестового або зірчастого склепіння у середньовічних німецьких спорудах (докл. див. нервюра); 2) склепіння з тесаних клинчастих каменів, яке завдяки розпору укріпляло ребра хрестовогосклепінняізменшувалойоговагу. Зустрічаєтьсяуроманськомуйготичному зодчестві (порівн. запалубка); 3) профільована горизонтальна тяга, що нагадує проміжний карниз, але не має його функції. Подібна до абаки доричної капітелі, часто покривалась орнаментом; 4) спрощена дерев’яна або гіпсова окантовка прорізу. Крім того, існує: Г. коньковий, застосовуванийдляоформленнягребенядаху.
ДАНСКЕР (нім.) – частина оборонної башти замку, яка виступала відносно сусідніх стін на половину свого об’єму, що давало змогу вести фланговий обстріл.
ДІАФРАГМА (гр.< ісп. – перетинка) –
широка півциркульна арка для влаштовування склепіння над просторим залом храмової споруди. Характерна для каталонської готики в Іспанії ХІІІ–ХIV ст., відрізняється пологими формами від стрілчастих французьких.
Барселона. Іспанія
110