Посібник

ІГі = SΣі / UH· = РΣі/(UH·cos φі),

де SΣі – сумарна повна потужність електроприймачів і-ї групи, В·А; РΣі – сумарна активна потужність електроприймачів і-ї групи, Вт; UH·- номінальна напруга електропроводки, В; cos φГі – середній коефіцієнт потужності електроприймачів і-ї групи (приймають значення 0,8 – 0,9).

Якщо відомо значення cos φі окремих електроприймачів, то повну потужність SΣі можна розрахувати за відомим значенням активного РΣі та реактивного Q Σі навантаження:

S Уi P2Уi Q2Уi .

Вибір перерізу проводів здійснюють з умови ІГі< ІДОП , тобто робочий струм повинен бути меншим від допустимого. Конкретне значення поперечного перерізу приймають за даними табл. 5.3. Розбиваючи приймачі квартири на групи необхідно враховувати їх розташування у квартирі та призначення. У квартирах, де більше приміщень, які мають різне функціональне призначення бажано електропроводку освітлення живити окремо від електропроводки для силових електроприймачів: наприклад, електроприймачі кухні чи майстерні живити окремо від освітлення.

Необхідно враховувати також можливе збільшення навантаження внаслідок придбання нового електрообладнання, а також враховувати

122

потужність переносних електроприймачів, які на тривалий час можуть змінювати розташування.

Таблиця 5.4 Поширені марки проводів і кабелів для електромонтажних робіт

Поперечний переріз проводів для приєднання квартирного щитка вибирають за значенням сумарного струму окремих груп.

Комутаційну та захисну апаратуру вибирають за номінальним струмом відповідної групи та за сумарним струмом стосовно ввідного апарата.

5.3. Виконання квартирної електропроводки

Згідно з “Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок. ДНАОП 0.00 – 1.32 -01. – Київ: Укрархбудінформ, 2001” [3] у будинках треба застосовувати кабелі і проводи з мідними жилами (пункт 2.5.3). Найменший переріз жил проводів для групової мережі – 1,5 мм2 , а розподільної до квартирних щитків електролічильників

– 2,5 мм2.

Мережі живлення та розподільні мережі допускається виконувати кабелями з алюмінієвими жилами у тому разі, коли їх розрахунковий переріз дорівнює 16 мм2 і більше.

123

Електропроводку у приміщеннях виконують заховано у каналах будівельних конструкцій, або відкрито в електротехнічних плінтусах, коробах тощо. У ванних кімнатах, санвузлах, душових електропроводка повинна бути захованою.

Перед прокладанням проводки на плані приміщення наносять шляхи прокладання проводів, розташування електрообладнання, комутаційної апаратури і т.п. Для прикладу на плані однокімнатної квартири (рис. 5.5) зображені електропроводка і приєднані до неї світильники, штепсельні розетки, вимикачі, електродзвінок, схема якої наведена на рис. 5.4.

Рис. 5.5. План однокімнатної квартири з електропроводкою

Електрообладнання проводки (встановлювальну арматуру) на плані позначають умовними зображеннями, що наведені на рис. 5.6.

На рис. 5.6 зображені: а – штепсельна розетка двополюсна; б – те ж саме для захованої електропроводки; в – те ж саме з уземлювальним контактом для відкритої електропроводки; г – те ж саме для захованої електропроводки; д – штепсельна розетка здвоєна для відкритої електропроводки; е - те ж саме для захованої електропроводки; ж – вимикач однополюсний для відкритої електропроводки; з – те ж саме для захованої електропроводки; и – здвоєний вимикач для відкритої електропроводки; к – те ж саме для захованої електропроводки; л – перемикач; м – дзвінок; н – блок з вимикача і штепсельної розетки для

124

відкритої електропроводки; о – блок з трьох вимикачів і розетки для захованої електропроводки; п – світильник з лампами розжарення; р – люстра; с – світильник з люмінесцентними лампами; т – лінія з трьох провідників (нанесені три рисочки).

Рис. 5.6. Умовні графічні позначення електрообладнання та проводів на планах

Для приєднання квартири до електромережі застосовуються квартирні щитки (рис. 5.7 а). У багатоповерхових будинках квартирні щитки різних квартир суміщаються у поверховий щиток, який розташовують на сходовій клітці поверху.

У квартирному щитку встановлюють захисну апаратуру, пристрої захисного вимкнення та лічильник електроенергії. На рис. 5.7 до приймачів квартири підводяться три проводи: фазний провід L, нейтральний (нульовий) провід N та захисний провід РЕ. Захисний провід не проходить через комутаційні апарати, а нейтральний проходить через ПЗВ (схема типу TN-C ).

На вводах у будинки встановлюють також розрядники (обмежувачі перенапруг) для захисту проводок і обладнання від перенапруг (див. рис.

4.14).

Квартирні приймачі можуть живитися через автоматичні вимикачі з пристроями захисного вимкнення високої чутливості з номінальним струмом уставки 6, 10 або 30 мА. На вводах у квартиру застосовують ПЗВ середньої чутливості з уставкою 100, 300 та 500 мА. Встановлення ПЗВ є обов’язковим, якщо автоматичний вимикач чи запобіжник не забезпечує часу вимкнення 0,4 с за номінальної напруги 220 В і якщо установка не охоплена системою зрівнювання потенціалів, або якщо розетки розташовані зовні приміщень чи у приміщеннях з підвищеною небезпекою. У житлових будинках не повинні застосовуватися ПЗВ з автоматичним вимкненням у разі зникнення або недопустимого зниження напруги. ПЗВ повинен бути працездатним протягом не менше 5 с у разі зниження напруги до 50 % від номінальної.

125

Усі пристрої компенсації реактивної енергії оснащують приладами обліку. Обліковується споживана і генерована реактивна енергія. Така вимога зумовлена необхідністю складання балансу реактивної потужності, контролю режимів роботи компенсувальних пристроїв, взаєморозрахунків за реактивну енергію.

Для вимірювання кількості спожитої електроенергії використовують електричні лічильники. Лічильники - інтегрувальні прилади.

Найпоширенішими, особливо на малих підприємствах і в побуті, є лічильники індукційної системи.

Основною відмінністю лічильників від показувальних приладів є те, що кожному повороту рухомої частини лічильника відповідає певне значення вимірюваної величини.

Для реєстрації електричної енергії кожен лічильник має лічильний механізм, який по суті є лічильником обертів і з’єднаний з рухомою частиною зубчастою передачею.

Індукційний лічильник має послідовну (струмову) обмотку, паралельну обмотку (напруги), рухомий алюмінієвий диск і постійний гальмівний магніт.

Наявність двох магнітних потоків (струмової обмотки і обмотки напруги), що пронизують диск, забезпечує утворення обертового моменту, який в лічильниках активної потужності пропорційний активній потужності кола.

На щитку у вікні лічильника подані такі дані: позначення лічильника, наприклад, СО-2 чи С0-5 (де буквами СО – абревіатура з назви “ счетчик однофазний ”); одиниці вимірювання електроенергії, наприклад кВт·год; номінальну напругу, наприклад 220 В; номінальний струм, наприклад 5 А; максимальне значення струму, за якого похибка обліку не виходить за межі класу точності (значення струмів подають однією стрічкою, наприклад 5 – 15, де 5 А – номінальний струм, 15 А – максимальний струм); клас точності приладу – цифри у кільці (наприклад – 2,5); передавальне число лічильника, наприклад 1 кВт·год = 1250 обертів диску. Стрілка біля щілини для диска показує правильний напрям його обертання.

Випускають однофазні і трифазні моделі лічильників.

Схеми увімкнення однофазних лічильників змінного струму показані на рис. 5.6: ліворуч - схема безпосереднього увімкнення; праворуч - схема з увімкненням струмової котушки через трансформатор струму. Індексом Г позначені проводи від джерела живлення (генератора), індексом Н позначені проводи до електроприймача (навантаження).

Кількість спожитої електричної енергії за певний проміжок часу визначають як різницю між кінцевим і початковим показами лічильника; у випадку схеми безпосереднього увімкнення лічильника:

W Nk Nп ,

де Nk –кінцеві покази лічильника (на момент завершення спостережень); Nп – початкові покази лічильника (на момент початку спостережень).

127

Рис. 5.6. Вимірювання енергії однофазного змінного струму

Якщо лічильник увімкнено через трансформатор струму, то отриману різницю показів необхідно помножити на коефіцієнт трансформації трансформатора струму (коефіцієнт перерахунку):

W (Nk Nп ) KТС ,

– номінальні струми відповідно первинної і вторинної обмоток трансформатора струму.

На заміну електромеханічним лічильникам індукційного типу сьогодні приходять електронні (статичні) лічильники – компактні, надійні, високоточні (клас точності 0,2 та 0,5). Вони можуть виконувати й додаткові функції: вимірювати значення струму, потужності, видавати інформацію в електронну мережу тощо. Основними їх елементами є електронні мікросхеми (ІС) виробництва фірм Analog Devices, SAMES і інш. (рис. 5.7)

Рис. 5.7. Структурна схема електронного лічильника електроенергії

Важливими елементами лічильників є вимірювальні давачі напруги і струму та ряд інших компонентів. Найпростішими давачами напруги є точні резистивні давачі – подільники напруги, а давачами струму – вимірювальний шунт.

128

Лічильники можна використовувати як автономно, так і у складі автоматизованих систем контролю й обліку споживання електроенергії.

У житлових будинках лічильники розміщають разом з апаратами захисту (автоматичними вимикачами, запобіжниками). Їх встановлюють у квартирних щитках або у поверхових щитках. Для безпечної заміни лічильника перед ним повинен встановлюватися комутаційний апарат для зняття напруги з усіх фаз, приєднаних до лічильника. Після лічильника встановлюють апарати захисту кожної з ліній, що відходять від нього.

129

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.Правила устройства электроустановок. Энергоатомиздат, 1985.

2.Правила користування електричною енергією (затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №

28від 31 липня 1996 р. у редакції від 17. 10. 2005 р. №910).

3.“Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок. ДНАОП 0.00 – 1.32 -01. – Київ: Укрархбудінформ, 2001”

4.Маліновський А. А., Хохулін Б. К. Основи електропостачання: Навчальний посібник. – Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2005. -324 с.

5.Волобринский С.Д. Электрические нагрузки промышленных предприятий. – Л.: Энергия, 1976. – 128 c.

6.Каялов Г.М. Основы анализа нагрузок и расчета электрических сетей промышленных предприятий. //Электричество, 1954, №4.

7.Козлов В.А. Электроснабжение городов. – Л.: Энергоатомиздат. Ленингр. отд-ние, 1988. – 264 с.

8.Цигельман И. Е. Электроснабжение гражданских зданий и коммунальных предприятий: Учебник для техникумов. – М.: Высш. школа,

1982. -368 с.

9.Временные руководящие указания по определению электрических нагрузок промышленных предприятий. – М.: Госэнергоиздат, 1962. - 60с.

10.Миронов Ю. М., Миронова А. Н. Электрооборудование и электроснабжение электротермических, плазменных и лучевых установок.

–М.: Энергоатомиздат. 1991. – 376 с.

11.Лепаев Д. А., Корхов Ю. М. Электрические аппараты бытового назначения. –М.: Высш. школа. 1970. -286 с.

12.Гончар В. Ф. Електрообладнання і автоматизація сільськогосподарських агрегатів і установок. – К.: Вища школа. 1985. –

208с.

13.Колієнко А. Г. Термодинаміка: Навчальний посібник. – Львів: ЕКОінформ, 2006. – 130 с.

14.Ристхейн Э.М. О расчете активных электрических нагрузок с применением вычислительных средств // Промышленная энергетика. 1980, №10.

15.Ристхейн Э. М. Электроснабжение промышленных установок. –М.: Энергоатомиздат, 1991. – 424 с.

16.Под.ред. А.А. Федорова и Г.В. Сербиновского. В 2-х кн. Кн.1. Проектно-расчетные сведения. – М.: Энергия, 1973.

17.Болотов А. В., Шепель Г. А. Электротехнологические установки. –М.: Высш. школа, 1988. – 336 с.

18.Вартабедян В. А. Загальна електротехніка. –К.: Вища школа, 1986. -

378с.

19.Дэвинс Д. Энергия: Пер. с англ. – М.: Энергоатомиздат, 1985. -360 с.

130